Постанова № 18504863, 21.09.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.09.2011 № 26/082-11

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Корсакової Г.В.

суддів:

при секретарі:

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю

від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Київської області від 28.07.2011р.

по справі№ 26/08-11 (суддя Лилак Т.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Велика Ведмедиця»

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

про стягнення 39004,69 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Велика Ведмедиця» звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення з відповідача заборгованості за Договором на транспортне обслуговування №393 від 27.09.2010р. в сумі 39004,69 грн., з яких: 32255,00 грн. - основного боргу, 100,74 грн. - 3% річних, 520,50 грн. пені, 6128,45 грн. 0,5% штрафних санкцій.

Рішенням господарського суду Київської області від 28.07.2011р. позов задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Велика Ведмедиця» 32355,00 грн. - основного боргу, 520,50 грн. пені, 6128,45 грн. штрафу, 100,74 грн. - 3% річних, 390,05 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 28.07.2011р. по справі № 26/082-11 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду Київської області від 28.07.2011р. прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підставі апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Київської області від 28.07.2011 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 22.08.2011р. порушено апеляційне провадження.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Велика Ведмедиця» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить рішення господарського суду Київської області від 28.07.2011 року у справі № 26/082-11 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.09.2010 року між Фізичною особою- підприємцем ОСОБА_3 (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Велика Ведмедиця" (перевізник) укладено договір на транспортне обслуговування № 393, за умовами якого експедитор замовляє, а перевізник надає послуги з організації і виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародних сполученнях.

Відповідно до п.2.1.1. договору відповідач зобовязався надавати вантажі для перевезень на підставі узгодженого «Замовлення на перевезення», що є невідємною частиною до договору, в якому вказані: пункт завантаження, дата і час прибуття в пункт завантаження, пункт розвантаження, контактні особи та їх телефони, назва та характеристика вантажу, обєм та вага вантажу, вартість перевезення, додаткові вимоги.

Згідно з п.2.2.1. договору позивач зобовязався у випадку досягнення згоди сторін щодо умов конкретного перевезення вантажів, направляти відповідачу підтверджене штампом перевізника «Замовлення на перевезення» з вказівкою водія та державного номера автомобіля.

Відповідно до п. 3.1 договору ціни на послуги узгоджуються сторонами в замовленнях на перевезення і вказуються у рахунках-фактурах перевізника.

Згідно п. 4.1 договору розрахунки за цим договором здійснюються у безготівковій формі, у національній валюті України, шляхом переведення коштів з поточного банківського рахунку експедитора на поточний банківський рахунок перевізника, протягом 5-ти (п'яти) банківських днів після отримання рахунка-фактури перевізника, товарно-транспортної накладної (СМR) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, акту виконаних робіт та податкової накладної.

Пунктом 8.3 договору встановлено, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2010 року. Якщо жодна із сторін за два місяці до закінчення строку дії договору не попередить іншу сторону про припинення/розірвання договору, то даний договір зберігає свою силу кожного разу ще на один календарний рік.

Доказів припинення договору у встановленому порядку сторонами суду не надано.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач надав позивачу замовлення на перевезення у вигляді заявки № 321 від 21.03.2011 року в якій вказані: маршрут, адреса та дата завантаження, пункт розвантаження, контактні особи та їх телефони, назва вантажу, обєм та вага вантажу, вартість перевезення, додаткові вимоги.

Вказана заявка була прийнята до виконання позивачем, що підтверджується його штампом на заявці № 321 від 21.03.2011 року з зазначенням водія та державного номера автомобіля.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи на виконання умов договору та заявки № 321 від 21.03.2011 року позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажу маршрутом Straubing - м. Київ, яке було здійснено 28.03.2011 року, що підтверджується міжнародною автомобільною накладною СМR А № 20563 від 24.03.2011 року.

04.04.2011 року позивач направив відповідачу до сплати рахунок-фактуру № 490 від 31.03.2011 року на суму 32 255,00 грн., який відповідач отримав 08.04.2011 року, що підтверджується підписом на реєстрі переданих оригіналів документів № 490 від 04.04.2011 року, та відповідачем не заперечується.

Проте, відповідач даний рахунок не оплатив, в звязку з чим позивач звернувся з позовом до суду.

За своєю правовою природою спірний Договір є договором надання послуг.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом першої інстанції, позивач виконав взяті на себе зобов'язання за спірним договором з надання послуг перевезення вантажу, в свою чергу відповідач за надані послуги у встановлений договором строк не розрахувався та має перед позивачем заборгованість у сумі 32 255,00 грн.

Доказів сплати відповідачем боргу на загальну суму 32255,00 грн. матеріали справи не містять та не надані суду апеляційної інстанції.

Доводи скаржника, що позивачем не наданий акт виконаних робіт, підписаний обома сторонами, судова колегія не приймає до уваги, оскільки такий акт був надісланий відповідачу для підписання та отриманий ним 08.04.2011 року, що підтверджується підписом на реєстрі переданих оригіналів документів № 490 від 04.04.2011 року, та відповідачем не заперечується. Відповідно до п.8.7. договору у випадку, якщо відправлений перевізником експедитору Акт виконаних робіт ним не підписаний і не заперечений на протязі 5 ти банківських днів з моменту його отримання експедитором, Акт вважається прийнятий експедитором без змін та підлягає оплаті в повному обсязі.

Твердження відповідача, що договір № 393 від 27.09.2010р. з 01.04.2011р. вважається недійсним, оскільки з 2-го кварталу 2011р. відповідач перейшла на загальну систему оподаткування, а в договорі значиться, що Єфіменко І.О. є платником єдиного податку, є необґрунтованими, оскільки відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем у сумі 32255,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, в звязку з чим, в даній частині вимог позов задоволено правомірно.

Щодо позовних вимог про стягнення 520,50 грн. пені, 6128,45 грн. 0,5% штрафних санкцій та 100,74 грн. - 3 % річних судова колегія зазначає наступне.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені законом або договором, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею), у відповідності до ст. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст.230 ГК України штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч.6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Пунктом 5.5 договору № 393 передбачено, що у випадку затримки оплати, вказаної у пунктах 3.1., 4.1. договору, експедитор виплачує перевізнику неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожну добу затримки оплати та штрафні санкції у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожну добу затримки оплати. Неустойка у вигляді пені та штрафних санкцій нараховується за весь час існування заборгованості.

Позивачем пред'явлено до стягнення 520,50 грн. пені та 6128,45 грн. штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання за договором №393 від 27.09.2010р. за період з 16.04.2011р. по 23.05.2011р.

Оскільки факт прострочення виконання відповідачем грошових зобовязань по оплаті наданих послуг перевезення за договором № 393 підтверджується матеріалами справи, здійснений позивачем розрахунок пені відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача 520,50 грн. пені.

Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, у звязку з чим судова колегія вважає, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача 6128,45 грн. штрафних санкцій суперечить приписам вищенаведених норм, а тому задоволенню не підлягає.

Враховуючи зазначене, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача 6128,45 грн. штрафних санкцій є помилковим.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Позивачем заявлено до стягнення 100,74 грн. 3% річних за період з 16.04.2011р. по 23.05.2011р., нарахованих на суму боргу 32255,00 грн.

Оскільки здійснений позивачем розрахунок 3% річних відповідає обставинам справи, умовам договору та вимогам закону, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо задоволення вимоги позивача про стягнення 3% річних в сумі 100,74 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності (ст. 43 ГПК України), та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України), колегія суддів вважає, що вимоги позивача є документально доведеними.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обовязок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується і відповідача, який мав довести з посиланням на конкретні докази, що ним було виконано зобовязання за Договором в повному обсязі та вчасно.

Жодного письмового доказу на спростування позовних вимог відповідач не надав.

Щодо доводів скаржника про те, що він не міг зявитися в судові засідання у звязку з поломкою автомобіля та у звязку з службовим відрядженням, то судова колегія зазначає, що відповідач не надав суду доказів неможливості подати письмовий відзив на позов та направити іншого представника в судове засідання.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Київської області від 28.07.2011р. підлягає скасуванню в частині стягнення з відповідача на користь позивача 6128,45 грн. штрафних санкцій, у звязку з неправильним застосуванням норм матеріального права, в решті оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін. Апеляційна скарга задовольняється частково.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Київської області від 28.07.2011р. у справі № 26/082-11 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Київської області від 28.07.2011 року у справі № 26/082-11 скасувати в частині стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Велика Ведмедиця» 6128,45 грн. штрафу. В цій частині вимог в позові відмовити.

3. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

« Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідент. номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Велика Ведмедиця» (03148, м. Київ, вул. Жмеринська,26, ідент. код 33305962) 32255,00 грн. - основного боргу, 100,74 грн. - 3% річних, 520,50 грн. пені, 328,76 грн. державного мита та 198,24 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позовних вимог відмовити».

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Велика Ведмедиця» (03148, м. Київ, вул. Жмеринська,26, ідент. код 33305962) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідент. номер НОМЕР_1) 30,64 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

5. Видачу наказів доручити господарському суду Київської області.

6. Матеріали справи № 26/082-11 повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя

Судді