Рішення № 18503926, 30.09.2011, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.09.11р.Справа № 38/5005/11665/2011 За позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Вилюта", м. Дніпропетровськ

до відповідача-1: товариства з обмеженою відповідальністю "Вектрас", м. Дніпропетровськ відповідача-2: товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Мегапром", смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області

про визнання договору купівлі-продажу №17/04 від 01.04.10р. недійсним з моменту укладення

Суддя Бондарєв Е.М.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за дов. №06/09-юр від 06.09.11 р.

від відповідача: 1- ОСОБА_2 - представник ТОВ "Лавіс-Сервіс" (ліквідатор ТОВ "Вектрас", дов. №02/08-юр від 02.08.11 р.

2- не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Вилюта», м. Дніпропетровськ (надалі - Позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕКТРАС», м. Дніпропетровськ (надалі Відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Мегапром», м.Дніпропетровськ (надалі Відповідач 2) з урахуванням змін до позовної заяви про визнання недійсними Договору №17/04 (купівлі-продажу) від 01 квітня 2010 року з моменту його укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційною фірмою «Вилюта»та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕКТРАС»та Договору про відступлення права вимоги №2 від 01 лютого 2011 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційною фірмою «Вилюта», Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕКТРАС»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Мегапром».

Позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на те, що договори були укладені під впливом помилки Позивача, яка має істотне значення. Він вважає, що договори містять у собі ознаки нікчемності, а отже є такими, що повинні бути визнані судом недійсними. Позивач зазначив, що помилка позивача полягає в тому, що при укладенні спірних договорів з Відповідачем 1 він вважав його добросовісним контрагентом, який: проводить фінансово-господарську діяльність з метою реального настання правових наслідків за укладеними угодами; має всі необхідні умови для досягнення результатів економічної діяльності та можливість для виконання взятих на себе зобов'язань за спірними договорами, а саме достатні основні засоби та трудові ресурси; знаходиться за своїм місцезнаходженням; веде належним чином податковий та бухгалтерський облік, має первинні документи, що підтверджують проведення ним господарських операцій, у т.ч. товарно-транспортні накладні та інші супровідні документи на товар. Як вбачається з Довідки з ЄДРПОУ серії АЖ №160972 від 05.09.2011 року, до реєстру внесено інформацію про відсутність Відповідача 1 за юридичною адресою, тому на думку Позивача зазначені договори є недійсними з огляду на те, що згідно податкової звітності та наявної інформації, у Відповідача 1 відсутні необхідні умови для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно довідки з ЄДРПОУ, а саме: відсутні трудові ресурси та необхідні основні фонди і обладнання для здійснення діяльності. Враховуючи зазначене, ТОВ „ВЕКТРАС” (або його посадові особи) за місцем своєї реєстрації, як вважає Позивач не могло здійснювати фінансово-господарську діяльність, здійснювати дії спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин та здійснювати фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобовязань. Підприємством порушено ст.228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, а отже укладені правочини є нікчемними. Також позивачем зазначено, що чинне законодавство не містить заборони на звернення до суду з позовом про визнання нікчемного правочину недійсним. У звязку з тим позовні вимоги ґрунтуються на спільних підставах, витікають з єдиних фактичних обставин та обґрунтовуються одними й тими самими доказами, в зв'язку з зазначеним, на підставі статті 58 Господарського процесуального кодексу України позовні вимоги мають розглядатися в одному судовому провадженні.

Представником Відповідача 1 є Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАВІС-СЕРВІС», м. Дніпропетровськ, оскільки за заявою вказаного товариства господарський суд Дніпропетровської області порушив провадження у справі №5005/4256/2011 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕКТРАС». Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕКТРАС», м. Дніпропетровськ (код ЄДРПОУ 36840429, юридична адреса: 49600, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Заводська, буд. 82, офіс 220) визнано банкрутом та відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру за правилами ст.52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі Закон) у зв'язку з тим, що боржник за юридичною адресою не знаходиться, підприємницьку діяльність не здійснює. Ліквідатором у справі призначено ініціюючого кредитора - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАВІС-СЕРВІС»та зобов'язано ліквідатора здійснювати ліквідаційну процедуру у відповідності з вимогами чинного законодавства.

У відповідності до ст.25 вищевказаного закону ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: «... виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство, і є неоплаченими, здійснює інші повноваження передбачені цим Законом. З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи банкрута. При здійсненні своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, або виходячи з цього бути відповідачем.

Відповідач 1 у своєму запереченні просить відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції посилається на той факт, що Позивач не надав суду доказів того, що у ТОВ «ВЕКТРАС»відсутні трудові ресурси та необхідні основні фонди і обладнання для здійснення діяльності. Чинним законодавством чітко не регламентована обовязкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тої чи іншої діяльності. Тому в залежності від специфіки виду діяльності підприємство у разі виникнення такої потреби може залучити до виконання роботи інших осіб з наявними ресурсами визначеного обсягу і структури. Беручи до уваги те що зобовязання за договорами Відповідачем 1 було виконано в повному обсязі, то безпідставно вважати, що йому бракувало ресурсів для реалізації таких зобовязань.

Стосовно факту незнаходження Відповідача 1 за юридичною адресою відповідно до Довідки з ЄДРПОУ серії АЄ №7604340, згідно Запису №4 від 18.11.2010 року станом на 18.11.2010 року підтверджено відомості про юридичну особу, і лише від 23.03.2011 року (Запис №5) - було внесено інформацію щодо відсутності ТОВ «ВЕКТРАС»за юридичною адресою. Тобто в моменти укладення та реалізації зазначених договорів у квітні 2010 року та у лютому 2011 року Відповідач 1 знаходився та здійснював фінансово господарську діяльність за місцем своєї реєстрації.

Установчі документи ТОВ «Вектрас»не визнано недійсними, податкова звітність подавалась до органів державної податкової інспекції відповідно до діючого законодавства, державна реєстрація підприємства не скасована, від оподаткування прибутки та доходи не приховувались, договори не суперечать цілям юридичної особи, зазначеним у законі, що регулює її діяльність, тому не має жодних підстав вважати правочини недійсними.

З огляду на вищевказане ТОВ «ЛАВІС-СЕРВІС» вважає докази Позивача необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, тому не можуть бути використані як підстави для визнання вищевказаних договорів недійсними. Заперечуючи проти позову, Представник відповідача 1 посилається на те, що договори відбулися, були схвалені позивачем і ніяким чином не порушують будь-яких його прав та інтересів, договори повністю виконані, як з боку відповідача 1, так і з боку позивача; позивачем не надано до суду жодного доказу того, що спірні правочини посягають саме на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відсутні докази і наявності вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, а саме вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо незаконного заволодіння певним майном тощо. Відповідач вважає, що посилання Позивача на положення ст. 228 ЦК України є помилковими, оскільки укладені між сторонами правочини не містять ознак нікчемності.

Представник Відповідача 2 у судове засідання не зявився.

Клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу (аудіо запис) представниками сторін не заявлялося.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Вилюта», м. Дніпропетровськ (надалі - Позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕКТРАС», м. Дніпропетровськ (надалі Відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Мегапром»(надалі Відповідач 2) про визнання недійсними Договору №17/04 (купівлі-продажу) від 01 квітня 2010 року та Договору про відступлення права вимоги №2 від 01 лютого 2011 року.

Відповідно до п.п. 1.1. п. 1 Договору №17/04 (купівлі-продажу) від 01 квітня 2010 року (надалі Договір 1) Продавець (ТОВ «ВЕКТРАС») зобовязується згідно із заявкою Покупця (ТОВ ВКФ «Вилюта») передати на реалізацію Покупцю товар відповідно до накладної, а Покупець зобовязується прийняти і оплатити його. У заявці визначається кількість, вид, асортимент товару. Заявка оформлюється у письмовому вигляді або в усній формі (за домовленістю сторін).

Тобто, згідно умов вищевказаного Договору ТОВ «ВЕКТРАС»(Відповідач 1), як «Продавець», передає товар ТОВ ВКФ «Вилюта»(Позивач), який є «Покупцем», який в свою чергу зобовязується сплатити грошові кошти за переданий товар загальна вартість, якого відповідно до умов п.2 Договору №17/04 (купівлі-продажу) від 01.04.2010 року складається з сум цін усіх товарів вказаних у накладних, розрахунок за реалізований товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів платіжним дорученням на розрахунковий рахунок Продавця. Підставою для проведення оплати є рахунок або накладна, які направляються Продавцем до офісу Покупця.

Як вбачається із матеріалів справи Відповідач 1 продав ТОВ ВКФ «Вилюта»текстильну продукцію на загальну суму у 2529047,63 грн. на виконання умов вищевказаного договору Позивачем було частково перераховано на рахунок Відповідача 1 за придбану текстильну продукцію грошові кошти у розмірі 1979 080, 90 грн. (один мільйон девятсот сімдесят девять тисяч вісімдесят грн. 90 коп.) із них 20% ПДВ у сумі 395816,18 грн. про що свідчать накладні, податкові накладні, а також платіжні доручення, які додані матеріалів справи.

Згідно Акту звірки станом на 01.02.2011 року, між Позивачем та Відповідачем 1, існувала заборгованість Позивача перед Відповідачем 1 у розмірі 549966,73 грн.

Відповідно до п.п. 1 п. 1 Договору про відступлення права вимоги №2 від 01 лютого 2011 року (надалі Договір 2) - Первісний кредитор (Відповідач 1) передає, а Новий кредитор (Відповідач 2) приймає на себе право вимоги, що належить Первісному кредиторові і стає кредитором за Договором №17/04 (купівлі-продажу) на заборгованість Позивача у розмірі 549966,73 грн.

На виконання умов вищевказаного договору Позивачем було перераховано на рахунок Відповідача 2 за придбаний товар у ТОВ «ВЕКТРАС»грошові кошти у розмірі 549966,73 грн. (пятсот сорок девять тисяч девятсот шістдесят шість грн. 73 коп.) із них 20% ПДВ у сумі 91661,12 грн. про що свідчать платіжні доручення, які додані матеріалів справи.

Позивач просить визнати недійсними обидва договори. Оскільки на думку Позивача Договір 1 був укладений з Відповідачем 1 під впливом помилки, то він вважає, що Відповідач 1 не мав права укладати Договір про відступлення права вимоги №2 від 01 лютого 2011 року з Відповідачем 2. Вважає нікчемним Договір 2 з тих же підстав, що і Договір 1.

В судових засіданнях було досліджено оригінали вищевказаних договорів з додатками, в яких погоджено загальну суму зобовязань, видаткові накладні, платіжних доручень, акти виконаних робіт.

Позивачем було надано, а судом досліджено документи на підтвердження того, що на сьогоднішній день правовідносини між позивачем та відповідачами на підставі оспорюваних договорів припинилися, оскільки всі умови договорів виконані сторонами у повному обсязі.

В судових засіданнях було досліджено належним чином засвідчені банківські платіжні доручення видані для здійснення платежів позивача на користь відповідачів, акти взаєморозрахунків, що підтверджують здійснення оплати та відсутність заборгованості між сторонами спору.

За твердженням Позивача, з яким погодився Відповідач 1 - сторони свої зобов'язання за спірними договорами виконали у повному обсязі.

Причиною виникнення спору в даній справі є твердження Позивача щодо наявності правових підстав для визнання недійсними договорів, передбачених: ст. ст. 228, 229 ЦК України.

Суд вважає доводи позивача такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьої, п'ятою, шостою статті 203 ЦКУ. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, вирішуючи спір про визнання правочинів недійсними, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 ГК України). При непогодженні вказаних умов договір є таким, що не відбувся.

Пояснення представника позивача (із посиланням на податкову звітність та Довідку з ЄДРПОУ), що оспорювані правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, не знайшли документальних підтверджень.

Спірними Договорами сторони погодили предмет договорів, ціну та строк дії Договорів. Таким чином, суд доходить висновку про узгодження всіх істотних умов в розумінні статей 179, 180 ГК України.

Суд вважає, що здійснення господарських операцій при виконанні вищевказаних договорів з ТОВ ВКФ «Вилюта», підтверджуються первинними документами бухгалтерського та податкового обліку: безпосередньо оскаржуваними договорами, накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, актами взаєморозрахунків.

У судовому засіданні було досліджено оригінали документів та надано правову оцінку письмовим доказам, що містяться в матеріалах справи: Договору №17/04 (купівлі-продажу) від 01 квітня 2010 року та Договору про відступлення права вимоги №2 від 01 лютого 2011 року, накладним, податковим накладним, платіжним дорученням, актам взаєморозрахунків. Надані до огляду в судових засіданнях оригінали та наявні в матеріалах справи копії документів не дають підстав сумніватися в їх справжності та належності, як доказів існування між сторонами відносин по придбанню товару, та виконання обов'язків сторонами за спірними договорами.

З матеріалів справи вбачається, що спірні договори вчинені в належній формі, належним чином виконувалися, майно за договорами було отримано та використовувалося в господарській діяльності позивача, оплата за придбане майно здійснювалась, що не оспорюється жодною зі сторін, та не суперечить наданим доказам, тобто фактично договори спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Сторонами виконувалися умови Договорів, що підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку та свідчить про реальність договорів.

Оцінюючи спірні договори з точки зору наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, суд дійшов висновку, що спірні договори відповідають вимогам чинного законодавства.

Щодо твердження позивача про виявлену після виконання договорів недобросовісність відповідача суд звертає увагу на те, що п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначаємо, що відповідно до ст. 229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Суд вважає, що посилання позивача на податкову звітність та Довідку з ЄДРПОУ стосовно місцезнаходження відповідача 1, про факт встановлення відсутності за юридичною та фактичною адресою відповідача не може вважатися належним доказом у справі, виходячи з наступного.

Згідно статті 18 Закону України від 15 травня 2003 року N 755-ІУ „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до наданої Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - 04.11.2009 року здійснено запис про державну реєстрацію новоутвореної шляхом заснування юридичної особи товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕКТРАС», місцезнаходження 49600, Дніпропетровська обл., місто Дніпропетровськ, Ленінський район, вулиця Набережна Заводська, будинок 82, офіс 220. Внесення інформації щодо відсутності юридичної особи за вказаною адресою було здійснено в ЄДР 23.03.2011 року.

Як свідчать матеріали справи і що не заперечується сторонами, відносини за спірними договорами між позивачем та відповідачем 1 станом на дату внесення до ЄДР запису щодо відсутності відповідача за місцезнаходженням 23.03.2011 року були повністю припинені, а обов'язки за договорами виконані. Доказів не знаходження ТОВ «ВЕКТРАС»за своїм місцезнаходженням в період дії спірних договорів у 2010р. не надано, зокрема даних з Єдиного державного реєстру. Також Позивачем не наведено доказів неможливості виконання відповідачем обов'язків за договорами внаслідок відсутності відповідача 1 за місцезнаходженням. Господарський суд вважає, що відсутність юридичної особи за місцезнаходженням за відсутності інших доказів не може беззаперечно свідчити про неможливість виконання договірних обов'язків. Крім того, вказаний факт, як вбачається з матеріалів справи, було встановлено вже після закінчення господарських відносин між позивачем та відповідачем 1, тобто даний факт взагалі не стосується справи та не може бути доказом у ній. Тому твердження позивача про відсутність відповідача за місцезнаходженням з посиланням на матеріали податкової перевірки не приймається судом до уваги.

Стосовно посилань Позивача на той факт, що ТОВ «ВЕКТРАС»не мало достатніх виробничих потужностей, працівників, офісних та складських приміщень, інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово-господарської діяльності в обсягах задекларованих показників, з огляду на що виникають сумніви у можливості існування договірних відносин та реальності виконання відповідачем зобов'язань за договорами. За твердженням позивача з посиланням на матеріали податкової перевірки спірні операції не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Щодо відсутності необхідних умов для здійснення господарської діяльності Відповідачем 1 суд зазначає наступне. Чинним законодавством чітко не регламентована обов'язкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тої чи іншої діяльності. В залежності від специфіки виду діяльності підприємство у разі виникнення такої потреби може залучити до виконання роботи інших осіб з наявними ресурсами визначеного обсягу і структури. Чинне законодавство, зокрема, статті 759, 765 ЦК України не вимагає для підтвердження факту оренди інших документів аніж договори оренди та акти приймання-передачі до них. Зокрема не міститься в законодавстві вимог про обов'язкову наявність у суб'єкта господарювання, який надає послуги по поставці та виконанню робіт, певних виробничих потужностей, офісних та складських приміщень, інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово-господарської діяльності. Діяльність відповідача полягала у наданні послуг по поставці та виконанню робіт, тому твердження про необхідність для здійснення такої діяльності виробничих потужностей (активів), складських приміщень, транспортних засобів суд оцінює критично, адже для того, щоб посередник міг поставити товар або виконати роботи, йому не потрібно мати великий штат працівників, а також певний перелік основних фондів, без яких ця операція буде неможливою.

Враховуючи зазначене, ТОВ «ВЕКТРАС»або його посадові особи за місцем своєї реєстрації, мало можливість для здійснення фінансово-господарської діяльності, а саме здійснювати дії спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин і здійснювати фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань. Беручи до уваги те що зобов'язання за договорами Відповідачем було виконано в повному обсязі, безпідставно вважати, що йому бракувало ресурсів для реалізації таких зобов'язань.

Крім того, установчі документи ТОВ «ВЕКТРАС»не визнано недійсними, відсутня інформація про неподання податкової звітності до органів державної податкової інспекції відповідно до діючого законодавства, державна реєстрація підприємства не скасована, від оподаткування прибутки та доходи не приховувались, договори не суперечать цілям юридичної особи, зазначеним у законі, що регулює її діяльність, тому не має жодних підстав вважати правочин недійсним.

Не є обґрунтованими і доводи позивача щодо нікчемності спірних, договорів згідно зі статтею 228 ЦК України.

З метою забезпечення правильного та однакового застосування судами законодавства при розгляді судових справ про визнання правочинів недійсними, Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" надав наступні роз'яснення: «Судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перила статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорюванні - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо)».

Отже, вища судова інстанція визначає два види недійсності правочинів із вичерпним переліком правових підстав, які характеризують таку недійсність: 1.нікчемний правочин, недійсність якого встановлена законом, а саме: а)у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним (частина перша статті 219 ЦК України); б)у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України); в)правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування, є нікчемним (частина перша статті 224 ЦК України); 2.правочин, який оспарюється, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом: а) правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи (частина друга статті 222 ЦК України); б)у разі відсутності такого схвалення правочин за позовом піклувальника може бути визнаний судом недійсним, якщо буде встановлено, що він суперечить інтересам самого підопічного, членів його сім'ї або осіб, яких він відповідно до закону зобов'язаний утримувати (частина друга статті 223 ЦК України); в)правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (частина перша статті 225 ЦК України).

Отже, з урахуванням зазначеного та з огляду на вимоги постанови ВСУ від 06.11.2009р. № 9, відповідні правочини між товариствами не можна віднести до нікчемних, недійсність яких встановлена законом, так як: зазначені договори укладено в письмовій формі; підписано уповноваженими особами сторін; волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, що підтверджується досягненням згоди щодо усіх їх істотних умов та повним взаємним виконанням; договори направлені на настання реальних правових наслідків, що підтверджено повним пакетом первинних документів (договорами, податковими накладними, видатковими накладними та відповідним прийняттям їх шляхом оплати); ці правочини не відносяться до видів договорів, які регламентуються цивільними правовими нормами: ч.І ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч.І ст. 224 ЦК України тощо.

Якщо ці договори не є нікчемними в силу закону (як на такій нікчемності наполягає позивач), то вони також не є й оспорюваними правочинами, так як їх дію не регламентовано ч. 2 ст. 222, ч.2 ст. 223, ч.І ст. 225 ЦК України.

Так, за положеннями частин 1, 3 статті 228 ЦКУ правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Отже, твердження Позивача, що спірні угоди були укладені ним під впливом помилки в своїх розрахунках, що дає підстави вважати зазначені правочини економічно необгрунтованими, та такими, щодо яких втрачено комерційний інтерес - не знайшли свого підтвердження, а помилка внаслідок власного недбальства, якщо таке і мало місце, не є підставою для визнання правочинів недійсними, відповідно до вищезазначених приписів чинного законодавства.

З огляду на вищенаведене, виходячи з обставин справи та наявних у справі доказів, суд, надавши у судовому засіданні правову оцінку доказам та оспорюваним правочинам, дійшов висновку, що Договір №17/04 (купівлі-продажу) від 01 квітня 2010 року та Договір про відступлення права вимоги №2 від 01 лютого 2011 року - укладені між сторонами, не містять ознак нікчемності, встановлених статтями 228, 229 ЦК України та не можуть бути визнані недійсними відповідно до вимог ст.215 ЦК України.

Враховуючи наведене, господарський суд вважає позовні вимоги Позивача не доведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями. 6, 203, 215, 228, 627, 628 Цивільного кодексу України, статтями 189-191, 207 Господарського кодексу України, статтями 22, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову позивача - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

СуддяЕ.М. Бондарєв

Дата підписання рішення,

оформленого відповідно до статті 84 ГПК України,

30 вересня 2011р.