Постанова № 18498756, 20.09.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.09.2011 № 23/247

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Іваненко Я.Л.

суддів: Остапенка О.М.

Скрипка І.М.

при секретарі:

від позивача:ОСОБА_1, дов. б/н від 15.09.2011 року

від відповідача:ОСОБА_2, дов. № 221-Ю від 19.05.2011 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Публічного акціонерного товариства «ХДІ страхування»

на рішення

Господарського суду

м. Києва

від09.08.2011 року

у справі№ 23/247 (суддя: Кирилюк Т.Ю.)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Вудпак»

доПублічного акціонерного товариства «ХДІ страхування»

простягнення 7 758,70 грн.

В судовому засіданні 20.09.2011 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.08.2011 року у справі № 23/247 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вудпак» (далі позивач) до Публічного акціонерного товариства «ХДІ страхування» (далі відповідач) про стягнення 7 758,70 грн. задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто 7248, 70 грн. страхового відшкодування, 95, 30 грн. витрат по сплаті державного мита та 220, 49 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2011 року та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, а саме, порушено ст. 29 ЗУ „Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів”, не застосовано ст. 30 вказаного закону та ст. 9 ЗУ „Про страхування”. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що ринкова вартість аналогічного ТЗ становить 1980 грн., в звязку з чим, не врахувавши коефіцієнт фізичного зносу ТЗ, безпідставно при приведенні розрахунку страхового відшкодування відняв франшизу саме від вартості відновлюваного ремонту (7758, 70 510 = 7248, 70). Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги твердження відповідача про те, що за кермом ТЗ знаходився не страхувальник.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2011 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.09.2011 року.

В судове засідання 20.09.2011 року зявились представники позивача та відповідача. Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив стягнути з відповідача вартість відновлювального ремонту причепа в сумі 7758, 70 грн.

В той же час, представник позивача в судовому засіданні пояснив, що станом на день розгляду справи в суді апеляційної інстанції причеп марки ПР 2ПН-2М, державний номер НОМЕР_1 не відремонтований, що відображено в протоколі судового засідання від 20.09.2011 року.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, а саме, в частині стягнення з відповідача 1470 грн. (розмір матеріального збитку за вирахуванням франшизи).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з відповідача 7 758, 70 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач не відшкодував завдані Позивачу у результаті дорожньо-транспортної пригоди збитки.

Відповідач в суді першої інстанції заперечував проти задоволення позовних вимог з огляду на недоведеність законних підстав перебування винної особи за кермом автомобіля, неврахування встановленого договором розміру франшизи та не надання Позивачем Відповідачу пошкоджених у ДТП деталей причепу.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з Постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.08.2010 року 20.07.2010 року на 192 кілометрі автодороги «Київ-Чоп» ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки „IVECO MAGIRUS” (державний реєстраційний знак НОМЕР_3) з причепом марки „KOEGEL” (державний реєстраційний знак НОМЕР_4), не врахувавши дорожньої обстановки, не забезпечивши безпечну швидкість руху та не дотримавшись безпечної дистанції здійснив зіткнення з автомобілем «Урал» (державний реєстраційний знак НОМЕР_2) з причепом ПР 2ПН-2М (державний реєстраційний знак НОМЕР_1).

Зазначеним судовим рішенням встановлено вину у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди водія автомобіля марки „IVECO MAGIRUS” (державний реєстраційний знак НОМЕР_3).

З наявної в матеріалах справи копії полісу №ВС/9173715 першого типу вбачається, що на момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки „IVECO MAGIRUS” (державний реєстраційний знак НОМЕР_3) була застрахована Відповідачем.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що на момент скоєння ДТП за кермом забезпеченого транспортного засобу знаходився не страхувальник за договором не підтверджено належними доказами, а відповідно до постанови Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.08.2010 року питання неправомірності перебування за кермом автомобіля марки „IVECO MAGIRUS” (державний реєстраційний знак НОМЕР_3) не відображалось у складених посадовими особами ДАІ України документах та адміністративне стягнення за відповідне правопорушення на водія не накладалось. Більше того, в судовому засіданні 20.09.2011 року представник відповідача частково визнав позовні вимоги, а отже, не заперечує той факт, що за кермом забезпеченого транспортного засобу знаходився саме страхувальник.

27.10.2010 року позивач надіслав відповідачу повідомлення про страховий випадок.

Для встановлення характеру та розміру шкоди, заподіяної власнику пошкодженого у ДТП причепу, відповідач замовив автотоварознавче дослідження, проведення якого здійснювалось Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (оцінювач згідно кваліфікаційного свідоцтва НОМЕР_5 від 17.09.2005 року), за результатами якого надано висновок № 067, відповідно до якого:

- вартість відновлювального ремонту складає 7 758, 70 грн.;

- вартість відновлюваного ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу становить 4097, 70 грн.;

- вартість матеріального збитку становить 1980 грн.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.

З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки „IVECO MAGIRUS” (державний реєстраційний знак НОМЕР_3) була застрахована у Товариства з обмеженою відповідальністю «ХДІ страхування» на підставі полісу №ВС/9173715 першого типу, відповідно до якого відповідач взяв на себе обовязок відшкодувати шкоду заподіяну майну під час ДТП.

Вказаним полісом передбачено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну в розмірі 25 000 грн., франшиза 510 грн. (пункт 2 Договору страхування), строк дії до 14.02.2011 року.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з статтею 6 Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що ДТП, яка сталася 20.07.2010 року на 192 кілометрі автодороги «Київ-Чоп» за участю позивача, є страховим випадком, внаслідок якої заподіяна шкода власнику причепа ПР 2ПН-2М (державний реєстраційний знак НОМЕР_1).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно з пунктом 37.1 статті 37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів.

Як вбачається з матеріалів справи, повідомлення про страховий випадок було надіслано позивачем відповідачу 27.10.2010 року.

При цьому, в порушення положень статті 37 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідач страхову виплату не здійснив.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відшкодуванню підлягають збитки в розмірі 7 248, 70 грн. (7 758, 70 грн. (вартість відновлювального ремонту) - 510, 00 грн. (франшиза)).

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що, в даному випадку, відповідач зобовязаний відшкодувати у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди власнику причепу ПР 2ПН-2М (державний реєстраційний знак НОМЕР_1), проте, не погоджується з розміром присудженого до стягнення відшкодування.

Відповідно до абзаців 16, 17 ст. 9 ЗУ „Про страхування” страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування.

Згідно з статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Вимоги щодо відшкодування завданих збитків в натурі позивачем не заявлялись.

При цьому, як вбачається з наявного в матеріалах справи висновку автотоварознавчого дослідження № 067, вартість матеріального збитку, завданого власнику причепа ПР 2ПН-2М (державний реєстраційний знак НОМЕР_1) становить 1980 грн.

Пунктом 2 полісу №ВС/9173715 передбачено франшизу у розмірі 510 грн.

Як зазначалось вище, відповідно до ст. 22.1 ст. 22 “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно ч. 2 ст. 12.1 ст. 12 зазначеного Закону, страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Таким чином, з урахування викладеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі вартості матеріального збитку, завданого власнику причепа ПР 2ПН-2М, державний номер НОМЕР_1 за вирахуванням франшизи, що становить 1470 грн. (1980 грн. 510 грн. франшизи).

До того ж, із зазначеним розміром страхового відшкодування погодився і представник відповідача, присутній в судовому засіданні 20.09.2011 року.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.

Отже, оскільки суд першої інстанції, встановлюючи фактичні обставини справи, дійшов вірного висновку щодо прав та обовязків сторін у спірних правовідносинах, і лише невірно визначив розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню, рішення місцевого господарського суду в цій частині слід змінити, задовольнивши позовні вимоги в розмірі 1470 грн. та відмовивши в іншій частині позовних вимог.

У звязку зі зміною рішення судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, підлягають перерозподілу шляхом покладення їх на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ХДІ страхування» задовольнити частково.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2011 року у справі № 23/247 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

“Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ХДІ страхування» (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 102, ідентифікаційний код 22868348) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вудпак» (11744, Житомирська область, Новоград-Волинський район, с. Нова Романівка, ідентифікаційний код 31711882) 1 470 грн. (одну тисячу чотириста сімдесят грн.) страхового відшкодування; 19, 33 грн. (девятнадцять гривень тридцять три копійки) витрат по сплаті державного мита та 44, 71 грн. (сорок чотири гривні сімдесят одну копійку) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.”

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вудпак» (11744, Житомирська область, Новоград-Волинський район, с. Нова Романівка, ідентифікаційний код 31711882) на користь Публічного акціонерного товариства «ХДІ страхування» (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 102, ідентифікаційний код 22868348) 40, 66 грн. (сорок гривень шістдесят шість копійок).

4.Видачу наказів із зазначенням реквізитів сторін доручити Господарському суду міста Києва.

5.Матеріали справи № 23/247 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддяІваненко Я.Л.

СуддіОстапенко О.М.

Скрипка І.М.