Постанова № 18498083, 01.08.2011, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

27.07.2011 р. справа №23/70

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Бойченка К.І.

Суддів: Діброви Г.І., Шевкової Т.А.

Розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Донецька залізниця" м.Донецьк

на рішення господарського суду Донецької області від 24.06.2011р. по справі № 23/70

( суддя Забарющий М.І.)

за позовом Державного підприємства "Донецька залізниця" м.Донецьк

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" м.Маріуполь

про стягнення 11191,44грн.

За участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1- довіреність №Н-01/236 від 26.01.2011р.

від відповідача ОСОБА_2.- довіреність №09-18/2087 від 10.05.2011р.

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство "Донецька залізниця" м.Донецьк звернулось до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" м.Маріуполь додаткових зборів в сумі 11191,44грн., з яких: збір за зберігання вантажу в сумі 5299,20грн., плата за користування вагонами в сумі 3434,40грн., збір за маневрову роботу в сумі 2457,84грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 24.06.2011р. по справі № 23/70 позивачу у позові відмовлено.

Дане рішення мотивовано наступним:

- положеннями ст.30, ч.4 ст.129 Статуту залізниць України, п.20, абз.4 п.28 Правил приймання вантажів до перевезення, ст.614 Цивільного кодексу України, п.4, п.2, абз.2 п.6, п.8 Правил користування вагонами, п.2.6. Правил розрахунків, п.3 Правил складання актів;

- акти загальної форми не містять позначки, що представники вантажовласника відмовились від підписання цього документа, тому ці акти є односторонніми та не мають доказової сили;

-необгрунтованістю позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Донецької області від 24.06.2011р. у справі № 23/70 позивач подав до Донецького апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення та задовольнити позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача суму додаткових зборів у звґязку з затримкою вагонів у розмірі 11191,44грн.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує на наступне:

- судом не було прийнято до уваги, що п.8 Правил користування вагонами і контейнерами регулює випадки затримки вагонів на станції, тобто на станції де є вантажовласник станції відправлення (вантажовідправник) або станції призначення (вантажоодержувач);

-на станціях на шляху прямування вантажу вантажовласник відсутній, тому згідно п.3 Правил складання актів, акти загальної форми підписуються особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами.

Частиною 2 ст.101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не звґязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

07.10.2010р. відкрите акціонерне товариство "Металургійний комбінат "Азовсталь" зі ст.Сартана Донецької залізниці за перевізними документами №№ 52509382, № 52509383, 52509385, 52509387, 52509388, 52509389 були відправлені вантажі "рейки" на зчепах з вагонів №№ 44168961-44779478, 44737385-44627263, 44556488-44712024, 44900488-44739647, 44933307-44901858 на ст.призначення Чукурсай Узбецьких залізниць.

08 жовтня 2010р. зазначені вагони у складі потягу № 3803 прибули на прикордонну передатну ст.Красна Могила, де за даними залізниці було виявлено на всіх вагонах порушення кріплення вантажу. У звязку з цим зазначені вагони були затримані на станції для усунення виявлених комерційних несправностей. Затримка вагонів засвідчена актом загальної форми № 727, складеним залізницею, направлено повідомлення на станцію відправлення.

Після усунення порушення кріплення вантажу силами вантажовідправника зазначені вагони протягом 09.10.2010р.-10.10.2010р. були відправлені на станцію призначення, що засвідчено актами загальної форми № 735 та № 738.

Згідно ст.30 Статуту, завантаження вантажів у вагони здійснюється відправниками. В да ному випадку саме відповідач здійснив завантаження вищезазначених вагонів. Пунктом 20 Пра вил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Мінтрансу України від 21.11.2000р. № 644 встановлено, що навантаження вагонів здійсню ється з дотриманням Технічних умов навантаження і кріплення вантажів, Правил перевезення вантажів і забезпечення безпеки руху, схоронності вантажів.

Пунктом 13.4. гл.1 ч.4 додатку 14 СМГС встановлено, що саме відправник (якщо завантаження проводилось його засобами) несе відповідальність за виконання умов розміщення і кріплення вантажів у вагонах, а залізниця пере віряє дотримання відправником умов розміщення і кріплення вантажу по зовнішньому огляду завантаження, доступного для огляду. Аналогічна норма щодо огляду вантажу залізницею вказа на в абз.4 п.28 Правил приймання.

Відповідно до ч.1 ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обґєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. (ч.2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України).

Господарський суд дійшов вірного висновку, що саме відповідач повинен нести відповідальність за якість кріплення вантажу і згідно ст.614 Цивільного кодексу України довести відсутність своєї вини у розкріпленні вантажу.

Пунктом 2 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Мінтрансу України від 25.02.1999р. №113, за користування вагонами вантажовідправники вносять плату, у т. ч. і у випадках, зазначених у 2-му абзаці п.6 Правил користування.

Пунктом 2.6. Правил розрахунків всі належні залізниці платежі за додаткові послуги (які не були включені в перевізні документи і відомості плати за користування вагонами) включаються в накопичувальні картки.

Частиною 4 ст.129 Статуту залізниць України встановлено, що в усіх інших випадках (крім випадків, які засвідчуються комерційними актами) обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформлюються актами загальної форми.

У п.3 Правил складання актів, затверджених наказом Мінтрансу України від 28.05.2002|р. № 334 наведено перелік засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу. За загальним правилом акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами.

Акт загальної форми, згідно п.8 Правил користування, складається для засвідчення затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника.

З матеріалів справи вбачається, що при прийнятті вантажу на станції відправлення у спірних вагонах зауважень щодо кріплення вантажу від залізниці не надходило.

Матеріали справи не містять даних про те, що виявлений залізницею комерційний брак у даному випадку виник з вини відповідача.

Залізницею не доведено, що при прийнятті вантажу до відправлення на станції відправлення виявлений нею комерційний брак мав скритий характер.

Відповідно до п.п.10,13 Правил користування вагонами і контейнерами, плата за користування вагонами стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.

Тобто, позивачем не доведено, що до того ж, згідно п.3 Правил користування вагонами і контейнерами, облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними проводиться на станції відправлення та призначення за "Відомістю плати за користування вагонами (контейнерами)" форми ГУ-46.

Позивачем таких Відомостей плати за користування вагонами (контейнерами) не надано.

Також, за змістом п.8 Правил зберігання вантажів, затверджених Мінтрансом України від 21.11.2000р. №644, збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях, тощо) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника).

Оскільки позивачем не надано доказів затримки спірних вагонів з вини відповідача, то й вимоги щодо стягнення плати за зберігання вантажу у вказаній за позовом сумі є необґрунтованими та безпідставними.

Згідно п.1.8. Розділу 3 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та повґязані з ними послуги, збір за маневрову роботу локомотива, яка здійснена неодночасно з подаванням і забиранням вагонів, нараховується лише при наявності вимоги власника підґїзної колії, а докази наявності такої вимоги відсутні в матеріалах справи. До того ж, відповідно до п.4 Правил користування вагонами і контейнерами, плата за маневрову роботу нараховується за Відомостями плати за маневрову роботу, які позивачем не надані.

Таким чином, позовні вимоги є недоведеними, необґрунтованими та безпідставними, а тому, позов до задоволення не підлягає.

Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає залишенню в силі з мотивів, викладених у даній постанові.

За таких обставин, доводи апелянта судова колегія залишає поза увагою.

Судові витрати за апеляційною скаргою покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів,-

П О С Т А Н О В И В:

1) Апеляційну скаргу Державного підприємства "Донецька залізниця" м.Донецьк

на рішення господарського суду Донецької області від 24.06.2011р. по справі № 23/70 залишити без задоволення.

2) Рішення господарського суду Донецької області від 24.06.2011р. по справі №23/70 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий К.І.Бойченко

Судді Г.І.Діброва

Т.А.Шевкова

Надіслано 5 примірників:

1-позивачу

1-відповідачу

1-до справи

1-ДАГС

1-госп.суду