Рішення № 18497228, 26.09.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 14/35226.09.11

за позовомПриватного підприємства комерційна фірма «Багира і Ко»

до Концерну «Військторгсервіс»

простягнення 23452,04 грн.

Суддя: Мельник С.М.

Представники сторін:

від позивача:не зявився;

від відповідача:ОСОБА_1. представник за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство комерційна фірма «Багира і Ко»звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Концерну «Військторгсервіс»про стягнення 23452,04 грн., з яких 22558,75 грн. сума основного боргу, 893,29 грн. пеня.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором поставки № 3189/2 від 04.01.2010 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.08.2011 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 19.09.2011 р.

Представник позивача в судовому засіданні подала клопотання про уточнення позовних вимог, у якому повідомила про часткову сплату відповідачем суми боргу та просить стягнути з відповідача 20848,62 грн. основного боргу та 1790,87 грн. пені.

В судовому засіданні 19.09.2011 р. було оголошено перерву до 26.09.2011 р.

У судове засідання 26.09.2011 р. представник позивача не зявився, проте через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнав у повному обсязі та надав докази часткової проплати суми основного боргу.

В судовому засіданні 26.09.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

04.01.2010 р. між Приватним підприємством комерційна фірма «Багира і Ко»(надалі позивач, постачальник) та Концерном «Військторгсервіс»(надалі відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 3189/2 (далі договір), відповідно до умов якого позивач зобовязався поставити та передати у власність відповідача товар партіями, а відповідач прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Пунктом 3.2. договору встановлено обовязок покупця оплатити поставлений товар протягом 21 календарного дня з моменту його поставки.

Зобовязанням, згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначається, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обовязковість договору для виконання сторонами.

В силу положень ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 26991,26 грн.

Відповідач здійснив часткову проплату вартості поставленого товару у розмірі 4432,51 грн., а після подачі позову до суду частково сплатив суму основного боргу у розмірі 1710,13 грн.

Матеріалами справи підтверджується та визнається відповідачем, що свої зобовязання по оплаті продукції, поставленої позивачем, відповідач у повному обсязі не виконав, у звязку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем.

З платіжного доручення № 3120 від 20.09.11 р., копія якого знаходиться в матеріалах справи вбачається, що 20.09.11 р. відповідач частково сплатив суму боргу у розмірі 5350,11 грн., тож на дату розгляду справи сума заборгованості за договором 15498,51 грн.

Відповідно до п. 4.1. договору, у випадку несвоєчасного виконання грошових зобовязань по даному договору товару покупець сплачує постачальнику пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.

Згідно розрахунку позивача, розмір нарахованої відповідачу пені становить 1 790,87 грн.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»).

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В порядку, передбаченому ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що по справі зібрано достатньо доказів для вирішення спору по суті та прийняття законного рішення.

Дослідивши обставини справи та докази у даній справі, суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 15498,51 грн. основного боргу та 1 790,87 грн. пені та обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростованими належним чином відповідачем, а відтак такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки після звернення позивача до суду відповідачем було сплачено суму боргу у розмірі 7060,24 грн., провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до ст. 49 ГПК України, сплачені позивачем судові витрати (державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) відшкодовуються йому за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 43, 33, 43, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Концерну «Військторгсервіс»(03150, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А, код 33689922) на користь Приватного підприємства комерційна фірма «Багира і Ко» (67600, Одеська обл., Біляївський р-н, м. Біляївка, вул. Радянська, 10, код 30342910) 15498 (п'ятнадцять тисяч чотириста девяносто вісім) грн. 51 коп. основного боргу, 1790 (одну тисячу сімсот девяносто) грн. 87 коп. пені, 234 (двісті тридцять чотири) грн. 52 коп. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині провадження у справі припинити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя С.М. Мельник

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 28.09.2011