Рішення № 18480038, 20.09.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.09.11 Справа № 1/5009/4907/11

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська водочна компанія»(юридична адреса: 97530, Автономна республіка Крим, Сімферопольський район, село Мазанка, вулиця Садова, будинок, 19; поштова адреса: 69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, 52)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (69050, АДРЕСА_1)

про стягнення 13870 грн.75 коп.

Суддя Немченко О.І.

Представники сторін:

від позивача ОСОБА_2 довіреність № б/н від 01.02.2011 р.;

від відповідача не зявився;

Розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська водочна компанія»до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 13870 грн. 75 коп., з яких 10380 грн. 02 коп. - основний борг, 760 грн. 07 коп. - пеня; 2076 грн. 00 коп. - штраф; 507 грн. 55 коп. - втрати від інфляції, 147 грн. 11 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги заявлені на підставі ст.ст. 174, 193, 230-232 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 526, 530, 549-552, 623-624 Цивільного кодексу України, умов договору поставки № 546 від 25.11.2010 р., укладеного між сторонами у справі, і обґрунтовані посиланням на наявність у відповідача простроченої заборгованості перед позивачем в сумі 10 380 грн. 02 коп. за поставлений товар на виконання умов договору. На підставі умов договору та норм чинного законодавства, за прострочення виконання грошового зобовязання, позивач також просить стягнути з відповідача 760 грн. 07 коп. пені; 2076 грн. 00 коп. штрафу; 507 грн. 55 коп. втрат від інфляції, 147 грн. 11 коп. 3% річних.

В судовому засіданні 20.09.2011 р. представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача 10380 грн. 02 коп. основного боргу, 760 грн. 07 коп. пені; 2076 грн. 00 коп. штрафу; 507 грн. 55 коп. втрат від інфляції, 147 грн. 11 коп. 3% річних.

Відповідач заявлені позовні вимоги не спростував, відзив на позов суду не надав, представник відповідача в судове засідання за викликом суду не зявився. Про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином. Згідно до п. 3.6 роз'яснень президії ВГСУ від 18.09.1997 р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»(з наступними змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Ухвала суду про порушення провадження у справі надіслана на адресу відповідача, зазначену у позовній заяві, інших матеріалах справи та довідці державного реєстратора, яка залучена до матеріалів справи.

Неявка представника відповідача в судове засідання не перешкоджає вирішенню цього спору.

Згідно зі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України по закінченні судового засідання оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

За заявою представника позивача, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

25.11.2010 р. між відповідачем (покупцем) та позивачем (постачальником) був укладений договір поставки № 546 від 25.11.2010 р. (надалі договір).

Згідно п.п. 1.1 договору, постачальник передає у власність покупця, а покупець приймає та оплачує алкогольні та безалкогольні напої (продукція чи товар), у асортименті, партіями згідно накладних, на умовах даного договору. Узгодження сторонами кількості, асортименту та ціни продаваємої за даним договором продукції (партії продукції) зазначається у видаткових (товарних чи товарно-транспортних) накладних, які є невідємною частиною даного договору.

Відповідно до п.п. 2.9 договору, покупець зобовязується оплачувати кожну придбану за цим договором партію продукції, не пізніше 21 календарних днів з моменту її передачі.

Пунктом 4.1 договору сторони передбачили, що у разі недотримання строків оплати продукції, зазначених у п.п. 2.9 даного договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,1 % від вартості неоплаченої продукції за кожен день прострочення. У разі, якщо прострочення оплати складає більше тридцяти календарних днів, покупець, крім того, зобовязаний виплатити постачальнику штраф в розмірі 20% від вартості партії продукції, оплата якого прострочена.

Згідно п. 7.1 договору, договір вступає у силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2012 року.

На виконання умов вказаного договору, позивач поставив відповідачу продукцію на суму 18601 грн. 14 коп., що підтверджується наступними видатковими накладними: № РН-42-004460 від 31.12.2010 р. на суму 9534 грн. 00 коп.; № РН-42-004461 від 31.12.2010 р. на суму 6687 грн. 12 коп.; РН-42-007562 від 02.02.2011 р. на суму 2380 грн. 02 коп., копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідачем отримана від позивача продукція за вищевказаними накладними була оплачена частково.

Згідно акту звірки взаєморозрахунків станом на 01.04.2011 р., підписаного з боку обох сторін, підписи яких скріплені печатками, заборгованість відповідача перед позивачем складає 10380 грн. 02 коп.

10.05.2011 р. позивач звернувся до відповідача із претензією-вимогою про погашення заборгованості на суму 10380 грн. 02 коп.

Відповідач на вимогу позивача не відповів, заборгованість не погасив, у звязку з чим, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Стягнення з відповідача на користь позивача 10380 грн. 02 коп. основного боргу, 760 грн. 07 коп. пені; 2076 грн. 00 коп. штрафу; 507 грн. 55 коп. втрат від інфляції, 147 грн. 11 коп. 3% річних було предметом судового позову у цій справі.

Суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню частково, на підставі наступного.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформації тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. (Аналогічна норма міститься і у ст. 526 Цивільного кодексу України.). До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, позивач виконав свої зобовязання за договором, поставивши відповідачу продукцію на суму 18601 грн. 14 коп., що підтверджується наступними видатковими накладними: № РН-42-004460 від 31.12.2010 р. на суму 9534 грн. 00 коп.; № РН-42-004461 від 31.12.2010 р. на суму 6687 грн. 12 коп.; РН-42-007562 від 02.02.2011 р. на суму 2380 грн. 02 коп. Накладні видані на підставі договору поставки, підписані з боку обох сторін та скріплені печатками.

Відповідач взяті на себе зобовязання за договором щодо своєчасної та у повному обсязі оплати поставленої позивачем продукції не здійснив.

Так, видаткова накладна № РН-42-004460 від 31.12.2010 р. була погашена частково наступними прибутково-касовими ордерами: від 24.02.2011 р. на суму 159 грн. 00 коп. (загальна сума по прибутково-касовому ордеру складає 1500 грн. 00 коп., однак, за вказаною видатковою накладною погашено 159 грн. 00 коп.), від 05.03.2011 р. на суму 500 грн. 00 коп., від 07.03.2011 р. на суму 500 грн. 00 коп., від 14.03.2011 р. на суму 500 грн. 00 коп., від 15.03.2011 р. на суму 500 грн. 00 коп., від 22.03.2011 р. на суму 1000 грн. 00 коп., від 23.03.2011 р. на суму 500 грн. 00 коп., від 28.03.2011 р. на суму 1500 грн. 00 коп., від 30.03.2011 р. на суму 1062 грн. 12 коп., від 31.03.2011 р. на суму 2000 грн. 00 коп., всього на суму 8221 грн. 12 коп.

Отже, за видатковою накладною № РН-42-004460 від 31.12.2010 р. несплаченою залишалася сума боргу в розмірі 1312 грн. 88 коп. та у повному обсязі відповідачем неоплачені видаткові накладні: № РН-42-004461 від 31.12.2010 р. на суму 6687 грн. 12 коп.; РН-42-007562 від 02.02.2011 р. на суму 2380 грн. 02 коп. Всього прострочена заборгованість відповідача перед позивачем за вищевказаними видатковими накладними складає 10380 грн. 02 коп.

Згідно з ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивачем доведено належними доказами виконання зобовязань перед відповідачем щодо поставки товару та факт наявності простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 10380 грн. 02 коп. за отриманий від позивача товар.

Відповідачем не доведено факт оплати отриманого від позивача товару у повному обсязі та відсутність простроченої заборгованості перед позивачем.

Враховуючи не надання сторонами доказів оплати відповідачем позивачу спірної заборгованості, суд дійшов до висновку, що заявлена до стягнення сума основного боргу у розмірі 10380 грн. 02 коп. до теперішнього часу відповідачем не погашена.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача у розмірі 10380 грн. 02 коп. основного боргу є правомірними та підлягають задоволенню.

Правомірними є і вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 760 грн. 07 коп. пені.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Частинами першою та четвертою ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором ( ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Пунктом 4.1 договору сторони передбачили, що у разі недотримання строків оплати продукції, зазначених у п.п. 2.9 даного договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,1 % від вартості неоплаченої продукції за кожен день прострочення.

Позивачем розрахунок суми пені здійснено у відповідності з вищевикладеними нормами кодексу та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань».

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в сумі 760 грн. 07 коп. за період з 23.01.2011 р. (а за останньою накладною з 25.02.2011 р.) по 21.07.2011 р. обґрунтовані та правомірно заявлені до стягнення з відповідача.

Пунктом 4.1 договору сторони також передбачили, що у разі, якщо прострочення оплати складає більше тридцяти календарних днів, покупець, крім того, зобовязаний виплатити постачальнику штраф в розмірі 20% від вартості партії продукції, оплата якого прострочена.

Враховуючи, що прострочення оплати складає більше тридцяти календарних днів, позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 2076 грн. 00 коп. штрафу.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з наданими позивачем розрахунками, останній просить стягнути з відповідача за період з 01.02.2011 р. по 31.06.2011 р. 507 грн. 55 коп. втрат від інфляції та за період з 23.01.2011 р. (а за останньою накладною з 25.02.2011 р.) по 21.07.2011 р. 147 грн. 11 коп. 3% річних.

Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних.

Суд дійшов до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача за період з 23.01.2011 р. (а за останньою накладною з 25.02.2011 р.) по 21.07.2011 р. 147 грн. 11 коп. 3% річних, з урахуванням вірного розрахунку.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат підлягають задоволенню частково, оскільки згідно розрахунку, наведеному у змісті позовної заяви, позивач просить стягнути 507 грн. 55 коп. втрат від інфляції за період з 01.02.2011 р., тоді як обчислення інфляційних втрат за останньою видатковою накладаною, а саме видатковою накладаною № РН-42-007562 від 02.02.2011 р. на суму 2380 грн. 02 коп. повинно починатися з березня 2011 р., а не з лютого 2011 р.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в сумі 485 грн. 29 коп.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 10380 грн. 02 коп. основного боргу, 760 грн. 07 коп. пені; 2076 грн. 00 коп. штрафу; 485 грн. 29 коп. втрат від інфляції, 147 грн. 11 коп. 3% річних.

В іншій частині позову слід відмовити, з підстав їх необґрунтованого заявлення до стягнення.

На підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, судові витрати за позовом відносяться на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (69050, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, п/р НОМЕР_2 в ВАТ «ВТБ Банк», м. Київ, МФО 321767) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська водочна компанія»(юридична адреса: 97530, Автономна республіка Крим, Сімферопольський район, село Мазанка, вулиця Садова, будинок, 19; поштова адреса: 69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, 52; код 36499654, п/р 2600316878 в АТ «Райффайзен Банк «Аваль», м. Київ, МФО 300335) 10380 (десять тисяч триста вісімдесят) грн. 02 коп. основного боргу, 760 (сімсот шістдесят) грн. 07 коп. пені; 2076 (дві тисячі сімдесят шість) грн. 00 коп. штрафу; 485 (чотириста вісімдесят пять) грн. 29 коп. втрат від інфляції, 147 (сто сорок сім) грн. 11 коп. 3% річних; 138 (сто тридцять вісім) грн. 49 коп. державного мита та 235 (двісті тридцять пять) грн. 62 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

3.В іншій частині позову відмовити.

Суддя О.І. Немченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, «23»вересня 2011 року.