Рішення № 18480018, 21.09.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.09.11 Справа № 20/5009/4198/11

Суддя Гандюкова Л.П.

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Сова” (69124, м.Запоріжжя, вул. Рубана, буд. 20, кв. 25)

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Жестен” (69002, м.Запоріжжя, вул.Грязнова, 51, кв. 10)

про визнання правочину недійсним

Суддя Гандюкова Л.П.

Представники сторін:

Від позивача ОСОБА_1 (дов. № 1 від 22.07.2011 р.);

Від відповідача не зявився;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Заявлений позов про визнання недійсним правочину, вчиненого ТОВ фірма “Сова” та ТОВ “Жестен” щодо поставки запасних частин до автотранспорту.

Ухвалою господарського суду від 26.07.2011 р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 20/5009/4198/11, судове засідання призначено на 16.08.2011р. Ухвалою суду від 16.08.2011р. на підставі ст.77 ГПК України розгляд справи відкладено на 21.09.2011р.

21.09.2011р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві та додатково надав письмові пояснення по справі. Просить на підставі ст.ст.11, 202, ч.5 ст.203, ч.ч.1,2 ст.215, ст.216 ЦК України позов задовольнити, визнати правочин, вчинений ТОВ фірма “Сова” та ТОВ “Жестен” щодо поставки запасних частин до автотранспорту недійсним. Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує, що в період з листопада 2009 р. по квітень 2010р. відповідач поставив позивачу товар (запасні частини до автомобілів) на суму 176 136,88 грн., що підтверджується видатковими накладними. Весь товар був прийнятий позивачем без будь-яких претензій та оплачений. Отже, своїми діями сторони вчинили двосторонній правочин щодо поставки товару. Придбаний у відповідача товар було реалізовано третім особам, про що свідчать відповідні видаткові накладні. В період з 11 листопада по 01 грудня 2010 року Державною податковою інспекцією у Хортицькому районі була проведена планова виїзна перевірка ТОВ фірми “Сова” з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2008р. по 30.09.2010р., за результатами якої складений акт, в якому зафіксовано порушення ч.5 ст.203, ч.ч.1, 2 ст.215, ст.216 ЦК України та зроблено висновок про те, що правочин щодо поставки товару за видатковими накладними вчинений позивачем та відповідачем без наміру створення правових наслідків, передбачених законодавством, в результаті чого він є нікчемним в силу Закону. У звязку з цим, позивач вважає, що згідно з ч.5 ст.215 ЦК України зазначений правочин має бути визнаний судом недійсним. У письмовому поясненні позивач наголосив, що підставою для визнання правочину недійсним є лише акт №1083/2310/22118209 від 13.12.2010р., складений Державною податковою інспекцією у Хортицькому районі. В свою чергу до висновків, викладених в акті, працівники ДПІ у Хортицькому районі м.Запоріжжя прийшли згідно з викладеним в акті невиїзної позапланової перевірки ДПІ у Жовтневому районі м.Запоріжжя №150/23-02/36408530 від 21.08.2010р. із питань дотримання ТОВ “Жестен” вимог податкового і валютного законодавства за період з 01.03.2009р. по 31.07.2010р., відповідно до якого було встановлено, що відповідач здійснює діяльність поза межами правового поля, відсутня інформація про наявність складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, устаткування, працюючих осіб за вказаний період було лише двоє. На підставі цього, податковий орган зазначив, що фінансово-господарські відносини ТОВ “Жестен” з контрагентами є фіктивними правочинами та вчинені без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлюються. В акті ДПІ Хортицького району зазначено, що позивач порушив ст.228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже, є нікчемним, та визнання його недійсним в судовому порядку не вимагається. Разом з цим, податковий орган зазначив, що правочин є фіктивним, який згідно з ч.2 ст.234 ЦК України може бути визнаний судом недійсним за позовом зацікавленої особи та не відноситься до нікчемних правочинів. За оспорюваним правочином відповідачем було здійснено поставку та позивачем проведено оплату за поставлений товар, тобто сторони здійснили юридично значимі дії, спрямовані на виконання укладеного ними договору поставки, що свідчить про відсутність у сторін умислу на вчинення правочину без наміру створення правових наслідків, тому настали правові наслідки, які обумовлювались при його укладенні.

Відповідач у судові засідання не зявлявся, письмовий відзив та витребувані судом документи не надав. Про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Про причини своєї неявки відповідач суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань від нього не надійшло.

Суд визнав можливим розглянути справу на підставі ст.75 ГПК України у відсутність відповідача за наявними в ній матеріалами, оригінали яких оглянуті в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Надані позивачем матеріали справи свідчать, що в період з листопада 2009р. по квітень 2010р. ТОВ “Жестен” (відповідач) згідно з видатковими накладними, а саме: №2711.141.1 від 27.11.2009р., №3011.141.1 від 30.11.2009р., №2912.141.1, №2912.141.2 від 29.12.2009р., №0102.141.1 від 01.02.2010р., №0202.141.1 від 02.02.2010р., №1702.141.1 від 17.02.2010р., №2402.141.1 від 24.02.2010р., №2203.141.1 від 22.03.2010р., №2804.141.1 від 28.04.2010р., №3004.141.1 від 30.04.2010р. передав, а ТОВ фірма “Сова” (позивач) отримав товари (запасні частини до автомобілів). Усі видаткові накладні підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств. Загальна вартість переданого товару за вказаними накладними склала 176136,90 грн., у т.ч. ПДВ. У кожній видатковій накладній зазначений окремий рахунок-фактура (замовлення), виставлений для оплати товару; умова продажу: попередня оплата. Згідно з представленими суду платіжними дорученнями (а.с.35-45) позивачем на підставі вказаних у накладних рахунків здійснювалася оплата за товар. На поставку товарів за кожною накладною продавцем виписувалися податкові накладні, копії яких залучено до матеріалів справи (а.с.46-56).

Згідно з ст.509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч.1,2,4 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно з ст.208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Зі змісту ст.207 ЦК України слідує, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Відповідно до положень ч.1 ст.181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, на підставі передачі товару за накладними, виставлення рахунків та їх прийняття до оплати, між субєктами господарської діяльності згідно з приписами ст.ст.11,202,509,642 ЦК України, ст.173 ГК України можуть виникати зобовязання, які за своїм змістом фактично є укладенням договору купівлі-продажу.

Відповідно до Акту Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м.Запоріжжя від 13.12.2010р. №1083/2310/22118209 (а.с.19-25), який позивач вказує як єдину підставу визнання правочину недійсним, у результаті планової виїзної перевірки ТОВ фірма “Сова” з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства в період з 01.04.2008р. по 30.09.2010р. з метою підтвердження законності віднесення до складу валових витрат, що були отримані ТОВ фірма “Сова” від ТОВ “Жестен”, до ДПІ у Жовтневому районі, в якому останнє знаходиться на обліку, було направлено запит про проведення перевірки підтвердження від платника податків відомостей стосовно відносин з контрагентом. Проведеною за запитом невиїзною позаплановою перевіркою ДПІ у Жовтневому районі встановлено, що фінансово-господарська діяльність ТОВ “Жестен” здійснюється поза межами правового поля, що в свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності, фінансово-господарські відносини з контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Перевіркою встановлено, що ТОВ фірма “Сова” отримано від ТОВ “Жестен” документи (податкові та видаткові накладні) на поставку товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 176 136,90 грн., у т.ч. ПДВ 29356,15 грн., без мети реального настання правових наслідків та з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків, у звязку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України; несплачений ТОВ фірма “Сова” (за рахунок невірного формування валових витрат) податок на прибуток, є дохідною частиною державного бюджету, власністю держави (8, 9 абзац зверху 14 арк. Акта, а.с.24). До таких висновків орган державної податкової служби прийшов, зокрема, виходячи з того, що ТОВ “Жестен” та ТОВ фірма “Сова” не підтверджуються з врахуванням реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. У звязку з цим, як зазначено в акті, операції з поставки не могли бути фактично здійсненими з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна (4 абзац зверху 13 арк. акта, зворотна сторона а.с.23).

В Акті зазначено, що правочин між сторонами суперечить вимогам Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, відповідно до якого для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок; приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам, забороняється. З урахуванням наведеного, ТОВ фірма “Сова” порушено вимоги п.5.1 пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” із змінами і доповненнями, а саме: підприємством у рядку 04.1 Декларації завищено показники витрат на придбання товарів (робіт, послуг) у 2009 році, за 1 квартал, за півріччя та 9 місяців 2010 року.

Враховуючи вищенаведені обставини, контролюючий орган зробив висновок, що ТОВ фірма “Сова” порушено ст.228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави дохідної частини бюджету, отже є нікчемним, а тому згідно з ч.2 ст.215 ЦК України визнання його недійсним судом не вимагається.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши дослідженні докази, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають на наступних підставах.

Статтею 3 ЦК України визначені загальні засади цивільного законодавства, зокрема: свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Розглядаючи спір про визнання правочину недійсним, необхідно дослідити всі обставини, з якими закон повязує визнання його недійсним, оскільки недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти субєктного складу; дефекти волі невідповідність волі та волевиявлення.

Оскільки в Акті перевірки, який вказаний позивачем як підстава позову, є посилання на те, що оспорюваний правочин вчинений без мети настання правових наслідків, порушує публічний порядок, суперечить моральним засадам суспільства, є фіктивним, суд вважає за необхідне дослідити усі зазначені обставини, що стосуються правовідносин сторін та надати їм оцінку.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.ч.1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Відповідність чи невідповідність вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення оспорюваного правочину.

Відповідно до ч.1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Згідно п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Позивач підтвердив, що ним у повному обсязі було одержано від відповідача товар, вказаний у видаткових накладних, та на який продавцем були виписані податкові накладні, надав відповідні платіжні доручення, які підтверджують оплату ним цього товару. Крім того, позивачем також надані видаткові накладні (а.с.57-59), згідно з якими товар, придбаний у відповідача, в подальшому був ним реалізований своїм контрагентам.

Отже, досліджені судом документи (видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення) дають змогу зробити висновок, що між сторонами виникли правовідносини щодо купівлі-продажу товару, оформлено необхідні документи, вчинені усі необхідні дії, спрямовані на його реальне виконання. Таким чином, судом не встановлено наявності умислу сторін, а отже його фіктивності та підстав для визнання його у звязку з цим недійсним.

Відповідно до ч.3 ст.228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Згідно з п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1)правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2)правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Отже, для прийняття рішення зі спору необхідно встановити у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення правочину, якою із сторін і в якій мірі його виконано, а також вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін (сторони) правочину означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати його протиправність та суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Висновки, викладені в Акті перевірки ДПІ у Хортицьому районі, в даному випадку не є належним доказом вини сторін правочину, який є обовязковим для суду. Враховуючи правову природу оспорюваного правочину, він не може бути кваліфікований як такий, що суперечить інтересам держави і суспільства та його моральним засадам.

Крім того, частиною 2 статті 228 ЦК України встановлено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. А відповідно до ч.2 ст.215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Враховуючи вищевикладене, висновки, наведені в Акті перевірки Державної податкової інспекції у Хортицькому районі міста Запоріжжя щодо недійсності правочину, вчиненого сторонами, не знайшли свого підтвердження та сам по собі Акт не є достатньою підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним. Викладені в Акті перевірки факти стосуються лише сфери податкових зобовязань субєктів господарської діяльності і вищенаведені висновки не тягнуть за собою наслідки визнання правочину недійсним у судовому порядку.

Згідно з ст.4-1 ГПК України господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження.

Відповідно до приписів п. 4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.33 ГПК України обовязок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обовязок доведення наявності обставин, з якими закон повязує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Суд вважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства викладені в позовній заяві та поясненнях доводи позивача. Судом не встановлено протиправності оспорюваного правочину та його невідповідності актам цивільного законодавства, про які було зазначено в Акті перевірки ДПІ у Хортицькому районі м.Запоріжжя.

У звязку з викладеним, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними, тому у задоволенні позову з підстав, які заявлено, відмовляється у повному обсязі.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя Л.П. Гандюкова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку із дня його підписання. Рішення підписано у повному обсязі 23.09.2011 р.