Рішення № 18479487, 09.09.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.11 Справа № 30/5009/4339/11

Суддя Кагітіна Л.П.

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Мелітопольський олійноекстракційний завод»(72312, м. Мелітополь Запорізької області, вул. Фрунзе, 31)

до відповідача: Приватного підприємства «ТАЛАССО-С»(69120, м. Запоріжжя, вул. Мікояна, 24/97)

про визнання договору поставки олії соняшникової № 01М-134 від 01.12.2010р. недійсним,

Суддя Кагітіна Л.П.

За участю представників сторін та учасників процесу:

від позивача ОСОБА_1, довіреність № 1786/01 від 10.08.2011р.;

ОСОБА_2, довіреність № 1640/01 від 28.07.2011р.;

від відповідача не зявився;

Приватне акціонерне товариство «Мелітопольський олійноекстракційний завод»звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Приватного підприємства «ТАЛАССО-С»про визнання недійсним договору поставки олії соняшникової № 01М-134 від 01.12.2010р., укладеного між сторонами.

В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на приписи ст.ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України та матеріали документальної перевірки Мелітопольської обєднаної Державної податкової інспекції Запорізької області ВАТ «Мелітопольський олійноекстракційний завод»з питань достовірності визначення позитивного значення (на звернення платника»за серпень 2010р. та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобовязань з ПДВ наступних періодів. Вказує, що в ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення ч.1 ст. 203, ст.ст. 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів між ПП «ТАЛАССО-С»та ПрАТ «МОЕЗ»вимог, встановлених частиною пятою ст. 203 ЦК України. Відзначає, що за висновками перевірки, договір № 01М-134 поставки олії соняшникової від 01.12.2010р. суперечить чинному законодавству та не відповідає вимогам ч.1 ст. 203 ЦК України з огляду вчення його без наміру створення правових наслідків і є фіктивним. Як стверджує позивач, факти, встановлені в Акті перевірки № 449/23/00373830 від 29.03.2011р., та наслідки встановлення таких фактів є підставою для звернення з позовними вимогами про визнання укладеного між сторонами договору недійсним. При цьому позивач зазначає про здійснення поставки за договором на підставі відповідних накладних на загальну суму 2977831,78 грн. та оплату отриманого ним товару в повному обсязі, що підтверджується наданими до матеріалів справи первинними бухгалтерськими документами (видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, тощо).

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 01.08.2011 р. порушено провадження у справі № 30/5009/4339/11, розгляд якої призначено на 09.09.2011 р.

За письмовим клопотанням представників позивача фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

Приватне підприємство «ТАЛАССО-С»відповідач у справі вимоги ухвали суду від 29.07.2011р. у даній справі щодо надання письмового відзиву та витребуваних судом документів не виконав. Процесуальним правом на участь представника в судовому засіданні не скористався, про причини неявки суду не повідомив. Про час та місце слухання справи відповідач повідомлений належним чином.

Відповідно до підпункту 3.6 Роз'яснень президії ВГСУ від 18.09.1997р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» (з наступними змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. У випадку незявлення представника відповідача за викликом господарського суду останній має право відкласти розгляд справи, вжити заходів, передбачених п. 5 ст. 83 або ст. 90 ГПК України, чи прийняти рішення за відсутності цього представника.

Згідно з наявним у матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення кореспонденції, ухвалу господарського суду від 29.07.2011 р. про порушення провадження у справі та призначення судового засідання на 09.09.2011 р. було отримано повноважним представником відповідача 11.08.2011р. Отже, про розгляд справи господарським судом відповідач був обізнаний.

Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при неподанні відзиву на позовну заяву і витребуваних господарським судом матеріалів справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 08.09.2011р. справу розглянуто за наявними матеріалами, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

01.12.2010 року між Приватним акціонерним товариством «Мелітопольський олійноекстракційний завод»(Покупцем, позивачем у справі) та Приватним підприємством «ТАЛАССО-С»(Постачальником, відповідачем у справі) було укладено договір поставки олії соняшникової № 01М-134 (надалі Договір).

В розділі 1 Договору, зокрема, пунктами 1.1, 1.2 та 1.4, 1.5 сторони визначили, що Постачальник зобовязується передати у власність Покупця олію соняшникову (товар), а Покупець зобовязується прийняти і оплатити товар згідно з умовами даного договору. Право власності на придбаний товар переходить Покупцю на момент поставки у визначеному місці згідно п. 4.1 договору. Постачальник гарантує, що на момент передачі товару Покупцю товар належить Постачальнику на праві власності, не є власністю третіх осіб і не знаходиться в податковій та інших заставах.

Згідно з пунктами 3.2, 3.3, 3.4 Договору кількість товару 629,080 т =/ 10%, ціна однієї тони 10420,00 грн. (з ПДВ), загальна вартість товару 6555013,60 грн. (з ПДВ).

Відповідно до п. 4.3 Договору зобовязання Постачальника по строкам та якості товару вважається виконаними з моменту підписання видаткової накладної представниками Постачальника та Покупця, по якості по наданню посвідчення по якості Покупцю.

Пунктом 4.4 Договору передбачено, що одночасно з товаром Постачальник зобовязується передати Покупцю наступні документи: видаткова накладна, податкова накладна, посвідчення по якості.

За змістом розділу 5 Договору передбачено, що оплата за товар здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 3-х банківських днів після виставлення рахунків. Датою оплати є дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

Згідно із п. 7.1 Договору у випадку несвоєчасної оплати Товару у відповідності з умовами даного договору покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який вона нараховується, від загальної вартості неоплаченої партії товару за кожен день прострочення.

За умовами п. 7.3 Договору у випадку не поставки або несвоєчасної поставки товару згідно з умовами даного договору, Постачальник сплачує неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який вона нараховується, від загальної вартості товару за кожен день прострочення.

Договір вступає в сулу з моменту підписання і діє до 31.12.2014 р., але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобовязань за договором (п. 9.1 Договору).

Як вказує позивач, сторонами в повному обсязі виконані взяті на себе договірні зобовязання. Проте, висновки, наведені в Акті перевірки № 449/23/00373830 від 29.03.2011р., за позицією позивача, є підставою для звернення з позовними вимогами про визнання укладеного між сторонами договору недійсним.

Позовні вимоги про визнання недійсним договору поставки олії соняшникової №01М-134 від 01.12.2010р., укладеного між ПАТ «Мелітопольський олійноекстракційний завод»та ПП «ТАЛАССО-С»є предметом судового розгляду у даній справі.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, вислухавши представників позивача, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до вимог частин 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно з Розясненням ВАСУ № 02-5/111 від 12.03.1999р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, розглядаючи питання про визнання угод недійсними, необхідно насамперед встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Вказані обставини належить з'ясувати на момент укладення угоди.

Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Аналогічний припис містить стаття 638 Цивільного кодексу України.

За своєю правовою природою спірний Договір є договором поставки.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні-покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як випливає з тексту оспорюваного договору, сторонами узгоджено предмет договору, порядок та умови поставки, ціну та порядок розрахунків, відповідальність за неналежне його виконання та термін дії договору. Тобто, всі суттєві умови щодо поставки продукції, які визнані законом та необхідні для договорів такого виду.

Таким чином, договір поставки олії соняшникової №01М-134 від 01.12.2010р., укладений між ПАТ «Мелітопольський олійноекстракційний завод»та ПП «ТАЛАССО-С», є двосторонньою домовленістю, укладеною із додержанням норм діючого у той час законодавства України, жодний з пунктів договору не суперечить вимогами чинного законодавства, а відтак підстави для визнання його судом недійсним відсутні.

Слід зазначити, що наданими до матеріалів справи документами, а саме: копіями видаткових накладних № РН-0000654 від 03.12.2010р. на суму 2084000,00 грн., № РН-0000656 від 09.12.2010р. на суму 2209040,00 грн., № РН-0000662 від 27.12.2010р. на суму 2168391,58 грн., № РН-0000008 від 11.01.2011р. на 93582,02 грн. (арк. справи 11-14, том 1), підтверджується факт поставки товару за Договором на загальну суму 6555013,60 грн. Про здійснення в повному обсязі оплати вартості отриманого за Договором товару свідчать долучені до матеріалів справи копії відповідних бухгалтерських документів (платіжних доручень та реєстрів кредитових платежів) (арк. справи 15-21, том 1). Отже, факт здійснення господарських операцій за спірним Договором є доведеним.

Посилання позивача на Акт перевірки Мелітопольської обєднаної державної податкової інспекції Запорізької області № 449/23/00373830 від 29.03.2011р., за висновками якого, договір № 01М-134 поставки олії соняшникової від 01.12.2010р. суперечить чинному законодавству та не відповідає вимогам ч.1 ст. 203 ЦК України з огляду вчинення його без наміру створення правових наслідків і є фіктивним, судом до уваги не приймається, оскільки не відповідають нормам Закону.

Суд відзначає, що вирішення питання щодо відповідності правочину нормам Закону та його недійсності є виключно компетенцією суду і висновки акта перевірки податкового органу не можуть бути доказом недійсності укладеного між сторонами договору.

Згідно частини 1 статті 207 Господарського кодексу України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто, приписами даної правової норми встановлено, що договір є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В даному випадку, за наведених у позовній заяві підстав та наданих суду доказів, позовні вимоги не є обґрунтованими, тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуальногокодексуУкраїни, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Мелітопольський олійноекстракційний завод»(м. Мелітополь Запорізької області) до Приватного підприємства «ТАЛАССО-С»(м. Запоріжжя) відмовити повністю.

Суддя Л.П. Кагітіна

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення оформлене у повному обсязі та підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 13.09.2011р.