Рішення № 18478613, 22.08.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.08.11 Справа № 7/5009/3416/11

Суддя Кутіщева-Арнет Н.С.

За позовом: Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1, м. Запоріжжя

До відповідачів: 1. Приватного підприємства “Фірма “Прогрес”, м. Запоріжжя

2. Запорізька міська рада, м. Запоріжжя

Суддя Кутіщева Арнет Н.С.

Представники:

Від позивача: не зявився

Від відповідача 1: не зявився.

Від відповідача 2: ОСОБА_2, довіреність № 01-38/0116 від 18.01.11р.

Розглядається позовна заява про визнання права власності на обєкт нерухомості та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, а саме: самовільно збудовані - будівлю магазину-кафетерію літ. А1, загальною площею 98.3 кв.м, кіоск літ. Д розмірами 2.65мХ3.0м.

Ухвалою від 20.06.2011р. позовна заява прийнята до провадження, судове засідання призначено на 29.06.2011р.

Представники сторін в судове засідання, розпочате 29.06.2011р. не зявились, без поважних причин не виконали вимоги суду, викладені в ухвалі від 20.06.2011р.

Ухвалою суду від 29.06.2011р., в звязку з неявкою представників сторін та невиконання законних вимог суду, не надання витребуваних матеріалів, судове засідання відкладалось до 14.07.2011р., 04.08.2011р.

Ухвалою суду від 29.06.2011р., на підставі ст. 24 ГПК України, судом, в якості іншого відповідача було залучено Запорізьку міську раду (відповідач 2).

Ухвалою суду від 27.07.2011р. до участі у справі, в порядку ст. 30 ГПК України, була залучена Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області та судом зобовязано Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області: - провести перевірку щодо законності розміщення та проведення будівництва магазину кафетерію літ. А1, загальною площею 98,3 кв. м., кіоску літ. Д розміром 2,65м. Ч3.3м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1; -матеріали перевірки надати суду в судове засідання 04.08.2011р.; -направити в судове засідання компетентного повноважного представника, для надання пояснень по суті обставин, встановлених перевіркою.

Ухвали суду були направлена на адреси сторін в установлений законом строк.

Сторони належним чином сповіщені про час і місце судового засідання, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Згідно п. 26.4.7-1 Розяснення президії Вищого господарського суду України № 04-5/609 від 31.05.2002р. “Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратило чинність, деяких розяснень президії Вищого арбітражного суду України”, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Згідно зі ст. 28 ГПК України, керівник підприємства зобовязаний забезпечити явку компетентного представника для участі в судовому засіданні або особисто прийняти участь при розгляді справи.

Згідно ст. 4-5 ГПК України, невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим кодексом та іншими законами України.

Заява позивача (вх. № 09-06/15546 від 19.07.2011р.) про залишення позову без розгляду судом залишена без задоволення, як така що суперечить ст. ст. 22, 81 ГПК України. Крім того, на час подання цієї заяви в справі було 2 відповідача, тоді як заява стосується лише одного.

Згідно ст. 22 ГПК України, сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їх процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази додаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Представники позивача та відповідача 1 в судове засідання, продовжене 22.08.2011р., не зявились повторно без поважних причин (про причини неявки представників суд не повідомили, хоча мали для цього достатньо часу і можливості). Позивач і відповідач 1 без поважних причин не виконали вимоги суду: не надали витребувані судом матеріали.

Враховуючи систематичне невиконання законних вимог суду, позивач та відповідач 1 порушили ч. 3 ст.22, ст. ст. 28, 33 ГПК України, не виконали вимоги суду, викладені в ухвалах від 20.06.2011р., 29.06.2011р., 14.07.2011р., 04.08.2011р. в звязку з чим, на підставі п. 5 ст. 83 ГПК України, на позивача і відповідача 1 було покладено відповідальність, передбачену п. 5 ст. 83 ГПК України.

З метою встановлення всіх обєктивних обставин по справі, а також з метою надання додаткової можливості позивачу та відповідачу 1 виконати вимоги суду та надати всі витребувані матеріали, а також з метою отримання результатів перевірки щодо законності розміщення та проведення будівництва обєкту, судове засідання відкладалось до 22.08.2011р.

Згідно з Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. № 01-08/140, матеріали справ, звернення господарських судів і учасників судового процесу та інша інформація, яка надходить до Вищого господарського суду України, свідчать, що в діяльності деяких сторін, третіх осіб у справах набула поширення практика зловживання своїми процесуальними правами.

Зокрема, мають місце заявлення численних необґрунтованих відводів суддям господарських судів, нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, подання необґрунтованих клопотань про вчинення судом процесуальних дій, подання зустрічних позовів без дотримання вимог Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК), одночасного оскарження судових рішень в апеляційному і в касаційному порядку, подання апеляційних та касаційних скарг на судові акти, які не можуть бути оскаржені, тощо.

Подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (995_004), учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судому продовж розумного строку.

Водночас, згідно з частиною третьою статті 22 ГПК (1798-12), сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У разі нез'явлення в судове засідання господарського суду представників сторін або однієї з них господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 N 02-5/289 (v_289800-97) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами), де зазначено: "Розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

У разі нез'явлення в засідання господарського суду представника позивача, якщо його присутність було визнано обов'язковою, суддя вправі притягти позивача до відповідальності, встановленої пунктом 5 статті 83 ГПК (1798-12), або залишити позов без розгляду (пункт 5 статті 81 ГПК) (1798-12), або вжити обох цих заходів одночасно, а також винести окрему ухвалу, як це передбачено частиною першою статті 90 ГПК (1798-12).

Що ж до представника відповідача, то у разі нез'явлення його представника за викликом господарського суду останній має право відкласти розгляд справи (стаття 77 ГПК) (1798-12 ), вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК (1798-12) або статтею 90 ГПК" (1798-12).

В продовжене 22.08.2011р. представник позивача та відповідача 2 не зявились повторно.

Відповідач 2 не визнав позовні вимоги. Заперечення відповідача 2 викладені в відзиві на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що, ознайомившись з позовною заявою фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання права власності на самовільно збудовані об'єкти нерухомості та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, відповідач 2 вважає заявлені позивачем вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне: всупереч вимогам ст.392 ЦК України та ст.21 ГПК України, позовна заява не містить обґрунтування того, в чому саме полягає невизнання або ж оспорювання відповідачами права власності позивача.

Відповідно до ст.18 Закону України "Про основи містобудування", будівництво об'єктів містобудування, незалежно від форм власності, здійснюється з дозволу відповідних рад. Закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація неприйнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється. Позивачем не надано доказів того, що об'єкти були введені в експлуатацію після закінчення будівництва.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону України "Про будівельні норми", одним із принципів державної політики у сфері нормування у будівництві є створення безпечних умов для життя та здоров'я людини.

Зазначений принцип спрямований на забезпечення реалізації та дотримання ст.3 Конституції України згідно з якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Експлуатація об'єкту, відповідність державним будівельним нормам та правилам якого не підтверджена є не тільки порушенням законодавства, а й створює загрозу для життя та здоров'я осіб, які користуються вказаним об'єктом. Враховуючи, що об'єкти щодо яких заявлені позовні вимоги використовуються для здійснення підприємницької діяльності, то коло осіб, право на безпеку яких порушується, не може бути конкретно визначене. Просить суд відмовити в задоволенні позову.

На виконання ухвали суду від 27.07.2011р., від Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області на адресу господарського суду Запорізької області надійшов акт позапланової перевірки обєкта будівництва магазин-кафетерій - (літюА1) та кіоск (літ. Д) по вул. Гаврилова, 12 А у м. Запоріжжі, згідно з яким, відповідно до Законів України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про архітектурну діяльність", Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011р. №553, на підставі ухвали господарського суду Запорізької області від 04.08.2011 р., з метою здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, проектної документації, будівельних норм, державних стандартів і правил, технічних умов, інших нормативних документів, головним державним інспектором Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області Груша Н.В., в присутності ОСОБА_3, проведено позапланову перевірку по АДРЕСА_1. В ході перевірки встановлено наступне: договором оренди землі від 28.02.2007 р. приватному підприємцю ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку по АДРЕСА_2 у м.Запоріжжі для розташування торговельного павільйону з літнім майданчиком. Актом технічної комісії про прийняття стаціонарної малої архітектурної форми до експлуатації від 27.04.2007 р., затвердженим розпорядженням голови Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради від 28.04.2007 р. №1258р. торговельний павільйон по АДРЕСА_2 в м.Запоріжжі прийнято в експлуатацію. Згідно договору купівлі - продажу від 02.07.2010 р. ПП ОСОБА_1, придбано кіоск №К-555 по АДРЕСА_2 в м.Запоріжжі. Договір оренди землі під вищезазначений кіоск не оформлено.

Станом на 16.08.2011 р. між торговельним павільйоном та кіоском ПП ОСОБА_1 на самовільно зайнятій ділянці самовільно збудовано одноповерхову будівлю розміром в плані приблизно 25м х 3.5м, що тепер представляє собою єдину будівлю. Будівля має стрічковий залізобетонний фундамент, каркас будівлі металевий облицьований сендвіч-панелями, покрівля односкатна з оцинкованого профнастилу (акт перевірки додано до матеріалів спраив).

Судовий процес ведеться із застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу.

Спір розглядається згідно зі ст. 75 ГПК України, по наявних у справі матеріалах.

Розгляд справи завершено 22.08.2011р. оголошенням вступної та резолютивної частин рішення.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, пояснення представника відповідача 2, суд встановив, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав:

Вимоги позивача до відповідача 1 Приватного підприємства “Фірма “Прогрес” з посиланням на те, що відповідач 1 не визнає за позивачем права власності є безпідставним, поскільки не підтверджені належними доказами і ПП “Фірма “Прогрес” є лише орендарем за договором оренди від 14.03.2011р., який укладений між позивачем та відповідачем 1 і між цими сторонами існують зобовязальні відносини лише в межах зазначеного договору оренди. Визнання чи невизнання відповідачем 1 права власності за позивачем на зазначене в позовній заяві майно ніяким чином не впливає та не порушує прав та законних інтересів позивача.

Поскільки договір оренди, укладений між позивачем та відповідачем 1, не є належним обґрунтуванням заявленого предмету спору і ПП “Фірма “Прогрес” не може бути належним відповідачем у справі про визнання права власності за СПД ОСОБА_1 на майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, поскільки ПП “Фірма “Прогрес”є зобовязальною стороною перед позивачем за договором оренди від 14.03.2011р. і має права і зобовязання, обмежені договором оренди.

Таким чином, в задоволенні вимог до відповідача 1 слід відмовити, як необґрунтованих і заявлених безпідставно.

Вимоги позивача до відповідача 2 суд вважає не доведеними належними, документальними доказами та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав:

- відповідно до ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України, правом власності є право особи на річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ч.2 ст.331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч.ч.1,2, ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

У частинах 3, 4, 5 ст. 376 ЦК України передбачено, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

У ст. 376 ЦК розглядаються: поняття самочинного будівництва, підстави визнання будівництва самочинним, право власності на самочинно збудовані на земельній ділянці об'єкти, юридичні наслідки такого будівництва та порядок відшкодування заподіяної ним шкоди, а також знесення неправомірно зведених на земельній ділянці будівель і споруд.

Наведена норма однаково поширюється як на власників земельних ділянок, так і на осіб, які не мають юридично оформ лених титулів на земельну ділянку. В останньому випадку самочинне будівниц тво може поєднуватись із самовільним зайняттям земельної ділянки, правові ознаки якого закріплені у Законі України «Про державний контроль за викори станням та охороною земель»від 19 червня 2003 р. Згідно з цим Законом само вільне зайняття земельних ділянок означає будь-які дії особи, що свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використову вати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одер жання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

Будівництво вважається самочинним, якщо у діях особи є хоча б одна із оз нак, передбачених ч. 1 ст.376 ЦК: а) на земельній ділянці що не була відведена для будівництва, збудовані або будуються житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно; б) забудова проведена або здійснюється без одержаного у встановленому порядку дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істот ними порушеннями будівельних норм і правил.

За чинним містобудівельним законодавством, реалізація права на забудову передбачає виконання комплексу організаційно-правових дій, спрямованих на набуття права на земельну ділянку відповідно до її цільового призначення. Щоб здійснити будівництво, громадянин чи юридична особа зобов'язані набути "у встановленому порядку право власності на землю чи право користування земельною ділянкою, одержати державний акт на право власності на земельну ділянку чи договір оренди землі, або державний акт на право постійного користування землею, зареєструвати обраний правовий титул використання землі в порядку, передбаченому Законом України «Про дер жавну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»від 1 липня 2004 р., а також визначити межі земельної ділянки в натурі (на місцевості). Без виконання цих юридично значимих дій приступати до освоєння земельної ділян ки забороняється. Особа, яка одержала рішення сільської, селищної чи міської ради або державної адміністрації про надання земельної ділянки в оренду, на приватизацію або продаж і приступила до спорудження житлового будинку чи іншої нерухомості згідно із затвердженим проектом, таке будівництво слід кваліфікувати як самочинне, оскільки у забудовника не ви никло право на земельну ділянку для цієї мети.

Будівництво вважається правомірним, якщо власник ділянки чи землеко ристувач або інша особа одержали у встановленому містобудівельним законо давством порядку дозвіл на забудову. Відповідно до ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій»від 20 квітня 2000 р. фізичні та юридичні осо би, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земель них ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольсь кої міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування (далі - дозвіл на будівництво).

Фізичні та юридичні особи, заінтересовані у здійсненні будівництва об'єктів містобудування, подають письмову заяву про надання дозволу на будівництві: до виконавчого органу відповідної ради або Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації. До заяви додається документ, що засвідчує пра во власності чи користування земельною ділянкою, або документ про згоду влас ника земельної ділянки на забудову цієї ділянки. Перелік інших документів та матеріалів, необхідних для отримання дозволу на будівництво, які додаються де письмової заяви, порядок їх розгляду визначаються регіональними правилами забудови. У разі прийняття сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об'єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законо давством, зазначене рішення одночасно є дозволом на будівництво цього об'єкта.

Дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання доз волу на виконання будівельних робіт у порядку, визначеному законом. Дозвіл на будівництво надається на підставі комплексного висновку щодо відповідності запропонованого будівництва містобудівній документації, державним будівель ним нормам, місцевим правилам забудови (далі комплексний висновок).

Дозвіл на будівництво об'єкта містобудування надається заявнику протягом двох місяців від дня подання заяви. Дозвіл на будівництво об'єкта містобудування не є документом, що засвідчує право власності чи право користування (оренди) земельними ділянками. Він не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу місцевої інспекції державного архітектур но-будівельного контролю. Для забезпечення дотримання вимог законодавства, а також регіональних та місцевих правил за будови, державних стандартів, норм і правил, містобудівної документації фізич ним та юридичним особам за їх письмовим зверненням надаються єдині умови і обмеження щодо забудови земельних ділянок, вихідні дані на проектування об'єктів містобудування (далі вихідні дані). Перелік документів, необхідних для отримання вихідних даних, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Громадянам, які є власниками (користувачами) земельних ділянок у се лах, селищах та містах районного значення, спеціально уповноважений орган з питань містобудування та архітектури може надавати будівельний паспорт об'єк та містобудування та погоджувати проектну документацію на будівництво об'єк та містобудування без попереднього надання архітектурно-планувального зав дання та технічних умов щодо його інженерного забезпечення. Перелік об'єктів містобудування, щодо яких застосовується спрощена процедура, а також поря док надання будівельного паспорта встановлюються регіональними правилами забудови.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про планування і забудову територій», дозвіл на виконання будівельних робіт визначається як документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на прове дення земляних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспек ціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр нада них дозволів.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Водночас ЦК встановлює умови, за яких самочинно збудований об'єкт нерухомості може бути оформлений у власність особи як та кий, що споруджений правомірно: а) надання земельної ділянки у встановлено му порядку особі під уже самочинно збудоване нерухоме майно і прийняття су дом рішення про визнання права власності за цією особою; б) на вимогу власни ка (користувача) земельної ділянки суд може визнати за нею право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує прав інших осіб. У цьому випадку особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право відшкодувати витрати на будівництво, розмір, яких може визначатись погодженням сторін або в судовому порядку.

Згідно акту позапланової перевірки від 16.08.2011р., головним державним інспектором Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області Груша Н.В., в присутності ОСОБА_3, проведено позапланову перевірку по АДРЕСА_1. В ході перевірки встановлено наступне: договором оренди землі від 28.02.2007 р. приватному підприємцю ОСОБА_1 надано в оренду земельна ділянка по АДРЕСА_2 у м.Запоріжжі для розташування торговельного павільйону з літнім майданчиком. Актом технічної комісії про прийняття стаціонарної малої архітектурної форми до експлуатації від 27.04.2007 р., затвердженим розпорядженням голови Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради від 28.04.2007 р. №1258р. торговельний павільйон по АДРЕСА_2 в м.Запоріжжі прийнято в експлуатацію. Згідно договору купівлі - продажу від 02.07.2010 р. гр.ОСОБА_1 придбано кіоск №К-555 по АДРЕСА_2 в м.Запоріжжі. Договір оренди землі під вищезазначений кіоск не оформлено.

Станом на 16.08.2011 р. між торговельним павільйоном та кіоском гр.ОСОБА_1 на самовільно зайнятій ділянці самовільно збудовано одноповерхову будівлю розміром в плані приблизно 25м х 3.5м, що тепер представляє собою єдину будівлю. Будівля має стрічковий залізобетонний фундамент, каркас будівлі металевий облицьований сендвіч-панелями, покрівля односкатна з оцинкованого профнастилу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем було здійснено самовільну одноповерхову будівлю розміром в плані приблизно 25м х 3.5м, що тепер представляє собою єдину будівлю. Будівля має стрічковий залізобетонний фундамент, каркас будівлі металевий облицьований сендвіч-панелями, покрівля односкатна з оцинкованого профнастилу, на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети. Забудова проведена без одержаного у встановленому порядку дозволу чи належно затвердженої проект-кошторисної документації та з порушенням містобудівельного законодавства України. Тобто, спірна будівля є самочинним будівництвом в розумінні ч.1 ст.376 ЦК України. Дана будівля до експлуатації не приймалась. Позивач не звертався до Запорізької міської ради (власник землі) з питанням виділення і оформлення земельної ділянки під зазначені самовільні будівлі, не звертався до відповідних органів з проханням щодо введення в експлуатацію самовільних будівель.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин відсутні правові підстави для визнання за позивачем, відповідно до ст.376 Цивільного кодексу України, права власності на самочинне будівництво.

Враховуючи вищевикладене, в позові слід відмовити.

В звязку з тим, що при подачі позовної заяви, позивачем, на думку суду, навмисно не були долучені до матеріалів справи платіжні доручення щодо сплати судових витрат, тоді як вони були зазначені позивачем в додатку до позовної заяви і вичеркнуті ним при подачі заяви до суду, судові витрати слід стягнути з позивача на користь Державного бюджету в розмірі 109 грн. 39 коп. державного мита (1% від вартості кіоску, зазначеної в договорі оренди від 14.03.2011р.), 102 грн. 00 коп. державного мита (мінімальний розмір державного мита встановлений законодавством, поскільки позивачем не підтверджена в матеріалах справи вартість нерухомого майна - магазину-кафе) та 236 грн. 00 коп. витрат на оплату за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст. ст. 3, 22, 28, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд:

ВИРІШИВ:

В позові субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 до Приватного підприємства “Фірма “Прогрес” та Запорізької міської ради відмовити.

Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1, 69118, АДРЕСА_3, на користь Державного бюджету України (отримувач: Державний бюджет Орджонікідзевського району, банк отримувача: Головне управління Державного казначейства України у Запорізькій області, р/р 31119095700007, МФО 813015, код ЄДРПОУ 34677145, код бюджетної класифікації 22090200, символ банку 095) 211 грн. 39 коп. державного мита.

Видати наказ.

Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1, 69118, АДРЕСА_3 на користь Державного бюджету України (отримувач: Державний бюджет Орджонікідзевського району, банк отримувач: Головне управління Державного казначейства України у Запорізькій області, р/р31212259700007, МФО 813015, код ЄДРПОУ 34677145, код бюджетної класифікації 22050000, символ звітності банку 259) суму 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

Рішення вступає в законну силу через 10 днів з дня його підписання.

Дата підписання рішення “31” серпня 2011р.

Суддя Н.С. Кутіщева - Арнет