Рішення № 18478428, 18.08.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.08.11 Справа № 7/5009/3652/11

Суддя Кутіщева-Арнет Н.С.

За позовом: Фізичної особи ОСОБА_1, Запорізька область, м.Бердянськ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовський проспект», Запорізька область, м.Бердянськ

Суддя Н.С. Кутіщева - Арнет

Представники:

від позивача: ОСОБА_2, дов. № 1017 від 31.03.2011р.

від відповідача: ОСОБА_3, дов. № 89 від 16.06.2011р.

Заявлено позов про стягнення з відповідача 1120500 грн. 83 коп., яка складається з 900.000 грн. 00коп. вартість частини майна, 166.500 грн. 00 коп. суми інфляційних збитків та 54.000 грн. 00коп. 3% річних.

Під час розгляду справи здійснюється повне фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів, а саме програмно-апаратного комплексу «Оберіг».

Ухвалою суду від 30.06.2011р. позовну заяву прийнято до розгляду, судове засідання призначено на 18.07.2011 р.

Ухвали суду були відправлені в установленому законом порядку на адреси, зазначені позивачем в позовній заяві.

Згідно п. 26.4.7-1 Розяснення президії Вищого господарського суду України № 04-5/609 від 31.05.2002р. “Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратило чинність, деяких розяснень президії Вищого арбітражного суду України”, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Згідно ст. 22 ГПК України, сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їх процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

11 липня 2011р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не визнав заявлені позовні вимоги, просить суд відмовити в їх задоволенні з підстав викладених в відзиві на позовну заяву, вважає, що боргу відповідача перед позивачем не існує (відзив долучено до матеріалів справи).

11 серпня 2011р. на адресу господарського суду Запорізької області від позивача надійшла заява про забезпечення позовних вимог шляхом накладення арешту на розрахунковий рахунок відповідача.

Згідно зі ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 ГПК України, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справ, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Заява позивача судом залишена без задоволення, поскільки, позивачем не доведено на теперішній час, належними доказами, що невжиття вищезазначених заходів щодо забезпечення позову, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідачем заявлено клопотання про витребування з Бердянської міжрайонної прокуратури матеріального доказу, а саме: касового ордеру від 24.12.2010р. виданого ТОВ “Азовський проспект”.

Клопотання судом залишено без задоволення, як таке, що не відповідає ст.38 ГПК України, відповідачем не надано жодних доказів того, що відповідач звертався, після проведення почеркознавчої експертизи, до Бердянської міжрайонної прокуратури з клопотанням щодо повернення на його адресу касового ордеру від 24.12.2010р., доказів відмови прокуратури в задоволенні даного клопотання відповідач також не надав, тобто, не довів, що відповідач не може сам надати дані докази.

Відповідач має право, як зацікавлена сторона, подати до Бердянської міжрайонної прокуратури клопотання про повернення на його адресу вищезазначеного ордеру, який у нього був витребуваний для проведення почеркознавчої експертизи.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази додаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В судовому засіданні, продовженому 11.08.2011р., представником позивача наданий лист прокуратури, згідно з яким Бердянська міжрайонна прокуратура повідомляє ОСОБА_1 про те, що: “Бердянської міжрайонною прокуратурою проведено перевірку щодо взаємовідносин з ТОВ Азовський проспект”. В ході перевірки прокурором призначено почеркознавче дослідження видаткового касового ордеру від 24.12.2010р. згідно якого ТОВ “Азовський проспект” ОСОБА_1 видано 900 тис. грн.

За результатами експертизи, згідно висновку № 41 НДЄКЦ при Бердянському МВ ГУМВС України, підпис в графі “ОСОБА_1” виконано не ОСОБА_1

На теперішній час проводиться дослідча перевірка, за результатом якої буде прийнято рішення в порядку ст. 97 КПК України.”

З метою встановлення фактичних обставин по справі №7/5009/3652/11 та забезпечення правильного і своєчасного розгляду спору, на підставі п. 4 ст. 65 ГПК України, судом було витребувано у Бердянської міжрайонної прокуратури належно завірену копію висновку № 41 НДЄКЦ при Бердянському МВ ГУМВС України щодо призначеного прокуратурою експертного почеркознавчого дослідження видаткового касового ордеру від 24.12.2010р., судове засідання відкладено на 18.08.2011р.

До початку судового засідання, яке було продовжено 18.08.2011р., на адресу суду від ОСОБА_4 надійшла заява про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Клопотання судом залишено без задоволення, поскільки, приписами ст. 27 ГПК України встановлено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обовязки щодо однієї з сторін.

В той же час, враховуючи норми ст. 33 ГПК України ОСОБА_4 не надано жодного доказу в обґрунтування того, що рішення господарського суду у справі №7/5009/3652/11 може вплинути на його права та обовязки.

Представник позивача заявив клопотання про збільшення розміру заявлених позовних вимог в частині інфляційних втрат та 3% річних, а саме просить суд стягнути з ТОВ «Азовський проспект»189.000 грн. інфляційних втрат та 66.797грн. 26 коп. 3% річних.

Заява судом не прийнята до розгляду, поскільки позивачем не дотримано вимог ст. 22 ГПК України, а саме клопотання про збільшення розміру позовних вимог направлено на адресу відповідача 17.08.2011р., про що свідчать фіскальний чек №9196 від 17.08.2011р. та опис вкладання, в той час, як судове засідання призначено на 18.08.2011р., чим порушив ст. 22 ГПК України, а саме, сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їх процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Таким чином, позивач позбавив відповідача права на належну підготовку до судового засідання в частині збільшення позовних вимог. Позивач мав досить часу своєчасно направити заяву відповідачу.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства, з-поміж інших, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Така ж норма-принцип міститься й у ст. 7 Закону України «Про судоустрій України», в якій зазначається, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності в матеріальному аспекті повинен розумітися таким чином, що до всіх учасників судового процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково.

Враховуючи той факт, що відповідач із викладеними в заяві про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних не ознайомлений та не має можливості надати суду будь-які пояснення, зазначене клопотання судом залишено без задоволення. Позивач має право звернутись з позовом по зазначеним в збільшенні позовних вимог вимогах в загальному порядку.

З урахуванням вищевикладеного, судом розглядаються позовні вимоги, що викладені в первинній позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечує. В судовому засіданні заявив клопотання про залучення до розгляду у справі громадянина ОСОБА_4 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача для надання пояснень та свідчень.

Зазначене клопотання судом залишено без задоволення, поскільки нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено такої процесуальної процедури як залучення до розгляду у справі громадянина в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача з метою надання пояснень та свідчень.

Також відповідачем заявлено клопотання про витребування матеріальних доказів та призначення повторної почеркознавчої експертизи для встановлення фактів чи виконанні розписки однією особою ОСОБА_1, копії яких надано на дослідження та чи виконанні розписки та здійснено запис у касовому ордері від 24.12.2010р. у графі «ОСОБА_1»однією особою ОСОБА_1

Клопотання судом залишено без задоволення, оскільки ч.1 ст. 41 ГПК України встановлено, що для розяснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Разом з тим, суду наданий належним чином завірений Бердянською міжрайонною прокуратурою Запорізької області висновок спеціаліста науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Головного управління МВС України в Запорізькій області №41 від 06.06.2011р., відповідно до якого підпис одержувача у прибутковому касовому ордері ТОВ «Азовський проспект»від 24.12.2010р. виконаний не ОСОБА_1 і даний висновок прийнятий судом до уваги. Суд не вбачає потреби повторної почеркознавчої експертизи в дослідженні аналогічного питання.

В судовому засіданні, 18.08.2011р. в порядку ст. 85 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Зобов'язанням, відповідно статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як вбачається з п. 2 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовський проспект», затвердженого загальними зборами засновників товариства 15.04.2004 року та зареєстрованого виконавчим комітетом Бердянської міської ради Запорізької області 06.05.2004 року, Товариство створене громадянами шляхом об'єднання майна з метою здійснення ринкових взаємовідносин і одержання прибутку, учасниками, якими на засадах угоди є громадяни України.

Відповідно п. 7 Статуту, майно Товариства утворюється за рахунок внесків учасників у грошовій і натуральній формі, прибутків від реалізації продукції, робіт, послуг, аукціонів, внесків.

Пунктом 8 Статуту встановлено, що статутний фонд Товариства утворюється за рахунок внесків засновників у розмірі 15 млн. грн., з яких позивачем внесено 900.000 грн. згідно квитанцій до прибуткового касового ордеру, що становить 6% або 6/100 статутного фонду.

Згідно з ст. 148 ЦК України, учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

14.11.2008 року позивач, керуючись нормами чинного законодавства звернулась до Товариства із заявою, посвідченою приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_5. за реєстровим № 1013, про вихід з числа учасників товариства.

Дана заява отримана відповідачем 25.11.2008 року, про що свідчить відмітка на повідомленні про вручення поштового відправлення.

16.01.2009 року загальними зборами засновників Товариства було прийняте рішення про виключення ОСОБА_1 зі складу засновників.

Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному фонді, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом. Спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом. Ці вимоги визначені у п. 3.7 рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 року № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин».

Відповідно до ст.ст. 54, 64 Закону України «Про господарські товариства», учасник товариства з обмеженою відповідальністю, що виходить або був виключений з товариства, має право на одержання вартості частини майна товариства пропорційно розміру його частки у статутному (складеному) капіталі товариства. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства і, в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу.

Відповідно до п. 3.5 рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 р. № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин»учасник вважається таким, що вийшов з товариства з обмеженою або з додатковою відповідальністю з моменту прийняття загальними зборами рішення про виключення учасника з товариства на підставі його заяви про вихід, а у випадку відсутності такого рішення - з дати закінчення строку, встановленого законом або статутом товариства для повідомлення про вихід з товариства. Вартість майна та розмір частини прибутку товариства, належні до виплати учаснику, який виходить, повинні обчислюватись на дату волевиявлення учасника вийти з товариства, тобто на дату подання учасником заяви про вихід з товариства.

Частиною 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»зазначено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із виходом учасника з товариства, господарські суди повинні керуватися тим, що відповідно до ЦК України та Закону України «Про господарські товариства»учасник товариства з обмеженою відповідальністю чи товариства з додатковою відповідальністю вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 190 ЦК України майном, крім речей, вважаються майнові права та обов'язки. Майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства.

Враховуючи вищезазначені норми закону, суд приходить до висновку, що вартість частки майна товариства, що належить позивачу до сплати, при виході з Товариства, повинна визначатися з розрахунку вартості усього майна, що належить Товариству, в тому числі основних засобів, нематеріальних активів, оборотних активів, майна невиробничого призначення тощо з урахуванням майнових зобов'язань товариства.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, доками в господарському судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Матеріали справи містять висновок спеціаліста науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Головного управління МВС України в Запорізькій області №41 від 06.06.2011р., відповідно до якого, після проведення почеркознавчої експертизи, було встановлено, що підпис одержувача у прибутковому касовому ордері ТОВ «Азовський проспект»від 24.12.2010р., на який в своїх доводах посилається відповідач, виконаний не ОСОБА_1 (тобто не позивачем).

Отже, належних доказів, які підтверджували факт виконання відповідачем зобовязань встановлених чинним законодавством в звязку з виходом позивача зі складу учасників Товариства суду відповідачем не надано (тобто будь-які інші належні документальні докази, що підтверджують факт отримання саме учасником (позивачем) чи належним чином уповноваженою особою грошові кошти від відповідача).

Із змісту статей 15,16 ЦК України слідує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 20 цього Кодексу право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Факт порушення прав та законних інтересів позивача бездіяльність відповідача матеріалами справи доведений.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з ТОВ «Азовський проспект»на користь позивача 900.000 грн. 00 коп. вартості частини майна Товариства пропорційного частці, що належить позивачу у статутному капіталі є обґрунтованими, документально доведеними та підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Це правило базується на основах справедливості і витікає з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобовязання за рахунок другої.

Грошовим є зобовязання, по якому боржник зобовязується сплатити кредитору визначену суму грошових коштів.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як свідчать надані до суду матеріали, дата виходу позивача із Товариства є 25.02.2009 року, тобто після строку у три місяці вручення заяви про вихід органами зв'язку.

Відповідно до ст. 599 ЦК України встановлено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під належним виконанням зобовязання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобовязань. Якщо учасники зобовязання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобовязання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обовязки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обовязків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобовязання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобовязання, воно вважатиметься припиненим.

Виконання, яке припиняє зобовязання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).

Факт виконання зобовязань щодо виплати вартості частини майна, пропорційній частці учасника у статутному капіталі товариства належним чином відповідач не довів.

Таким чином, на момент розгляду справи за відповідачем існує заборгованість у розмірі 900.000 грн. 00коп.

Тому, застосування в даному випадку ст. 625 ЦК України є правомірним, адже, нарахування 3% річних та інфляційних витрат на суму боргу є способами захисту майнового права та інтересу кредитора, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат понесених ним від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до розрахунку позивача до стягнення предявлена сума інфляційних втрат за період прострочення грошового зобовязання з лютого 2009р. по лютий 2011р. у сумі 166.500грн.00коп. та сума 3% річних за вказаний період у розмірі 54.000 грн. 00 коп.

Факт прострочення виконання грошового зобовязання матеріалами справи доведений.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення 166.500 грн. 00коп. інфляційних втрат та 54.000 грн. 00 коп. 3% річних документально доведені та підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, судові витрати, відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на відповідача, поскільки спір виник з його вини.

Суд вважає за необхідне повернути з Державного бюджету Орджонікідзевського району позивачу сплачене на підставі квитанції №164908-1 від 17.08.2011р. державне мито у розмірі 353 грн. 00 коп., про видати довідку.

Керуючись ст. ст. 3, 22, 33, 34, 43, 44, 47, 49, ст. ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовський проспект»(71100, Запорізька область, м.Бердянськ, пр. Леніна, 35-А, код ЄДРПОУ 32973013, р/р 26005060048215 в філії «ПриватбАнк», м.Запоріжжя, МФО 313399, р/р 2650060048215 в філії «ПриватБанк», м.Запоріжжя, МФО 313399, р/р 26002976713095 в філії ЗАт «Перший Український міжнародний банк»м.Запоріжжя, МФО 313623) на користь фізичної особи ОСОБА_1 (71101, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, паспорт НОМЕР_2, виданий Бердянським МВ УМВС України в Запорізькій області від 09.04.1998р.) 900.000 (девятсот тисяч) грн. 00коп. вартості частини майна Товариства пропорційного частці, що належить позивачу у статутному капіталі, 166.500 (сто шістдесят шість тисяч пятсот) грн. 00 коп. інфляційних втрат, 54.000 (пятдесят чотири тисячі) грн. 00 коп. 3% річних, 11.205 (одинадцять тисяч двісті пять) грн. 00 коп. державного мита та 236(двісті тридцять шість) грн.. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

Повернути з Державного бюджету Орджонікідзевського району фізичної особи ОСОБА_1 (71101, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, паспорт НОМЕР_2, виданий Бердянським МВ УМВС України в Запорізькій області від 09.04.1998р.) сплачене на підставі квитанції №164908-1 від 17.08.2011р. державне мито у розмірі 353 (триста пятдесят три) грн. 00 коп.

Видати довідку.

Суддя Н.С. Кутіщева-Арнет

Рішення підписано: 26 серпня 2011р.

Рішення господарського суду набирає чинності протягом 10 днів із дня його підписання.

Рішення господарського суду може бути оскаржено сторонами в порядку та у строки встановлені нормами Господарського процесуального кодексу України.