Рішення № 18463755, 12.09.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 303

РІШЕННЯ

Іменем України

12.09.2011Справа №5002-17/2968-2011 За позовом Державного підприємства "Агрофірма "Магарач" Національного інституту винограду і вина "Магарач"

До відповідача ОСОБА_1

про стягнення з відповідача - заборгованність 21078,94 грн., 3% річних 1157,32 грн.,інфляційні збитки 4477,17 грн.

Суддя В.І. Гайворонський

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача: Коссов В.Е. представник

Від відповідача: не з'явився

Суть спору: Позивач звернувся до Господарського суду АР Крим з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з відповідача - заборгованність 21078,94 грн., 3% річних 1157,32 грн.,інфляційні 4477,17 грн., у звязку з тим, що відповідач не виконує у встановлений строк взяті на себе зобов'язання відповідно до умов договору №71/09 від 16.06.2009р. в частині здійснення оплати за виконані роботи.

Відповідач відзив на позовну заяву не представив, в судове засідання не зявився, про дату слухання справи повідомлений належним чином рекомендованою поштою, направлену на його адресу. Згідно ст. 93 ЦК України юридична особа повинна знаходитися за своєю юридичною адресою. Якщо відповідач не знаходиться за своєю юридичною адресою, це не може бути поважною причиною та підставою не розглядати справу, оскільки порушення законодавства поважною причиною не є.

Якщо відповідач кореспонденцію суду не отримав по віні пошти, він вправі звернутися про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами та надати відповідні докази.

Окрім цього, про перше засідання суду відповідач був повідомлений рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення.

Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст.129 Конституції України надання доказів є правом стороні, а не обовязком.

По справі проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно Договору надання послуг № 71/09 від 16.06.2009 року виконавець (громадянин ОСОБА_1) надає послуги з тюкування та вивозу соломи. (п.1.1).

Згідно п. 2.1 договору вартість послуг складає 1,50 грн. за один тюк. Оплата прозводиться виконавцем щотижнево не пізніше одного банківського дня після підписання акту виконаних робіт.

Виконання робіт підтверджується актом звірки станом на 31.08.2009 рік, накладними № 116 від 31.07.2009 року на суму 13042 грн., № 37 від 30.06.2009 рік на суму 15624 грн., № 116 від 31.07.2009 року на суму 18377,94 грн., разом на суму 47043,94 грн.

Борг відповідача перед позивачем в сумі 21078.94 грн. підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків.

Відповідачем не представлено доказів погашення боргу, а також інших доказів в обґрунтування заперечень.

Ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в

постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Таким чином, суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

Оскільки відповідні докази відсутні у справі до прийняття рішення, немає підстав їх залучати до справи після винесення рішення по справі.

Згідно ст. 526, ст. 629 ЦК України, та ст. 193 ГК України обовязки підлягають виконанню.

Таким чином, основний борг підлягає стягненню в сумі 21078,94 грн.

Інфляційні та річні передбачені ст. 625 ЦК України, та не стягувати їх суд також підстав не вбачає.

Однак, суд вбачає помилку в розрахунку позивача щодо стягнення інфляційних.

Так, позивач за період вересень 2009 рік-травень 2011 рік застосовує коефіцієнт 1,2124, у той час, як індекс інфляції складає 119,4 %.

При цьому необхідно відмітити, що по результатам розрахунку індексу інфляції за відповідний період застосовується десятична цифра без округлення.

Так, інфляційні за період вересень 2009-травень 2011 рік розраховуються наступним чином: 21078,94Х119,4% - 21078,94 грн. = 4089,32 грн., тоді як позивачем нараховано на суму 4477,17 грн.

Таким чином, інфляційні підлягають стягненню в розмірі 4089,31 грн.

Річні згідно розрахунку підлягають стягненню в сумі 1157,32 грн.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягають: заборгованість в сумі 21078,94 грн., 3% річних 1157,32 грн., інфляційні в сумі 4089,31 грн. Разом на суму 26325,57 грн.

При викладених обставинах суд вважає, що позовні вимоги в частині вказаних сум законні, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Якщо заборгованість буде сплачена в добровільному порядку, зацікавлена особа вправі звернутися із заявою в порядку ст. 117 ГПК України про визнання наказу не підлягаючим виконанню.

Оплата відповідачем боргу не може впливати на рішення суду, оскільки при прийнятті рішення ні матеріальне, ні процесуальне законодавство не порушене.

Якщо виникнуть будь-які обставини, які суттєво впливають на винесене рішення, зацікавлена особа вправі звернутися із заявою про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України судові витрати відшкодовуються позивачу відповідачем.

Судові витрати позивача підтверджуються платіжним дорученням № 611 від 29 червня 2011 року з державного мита на суму 267,13 грн.,платіжним дорученням №612 від 29 червня 2011 року на суму 236,00 грн. з судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволених вимог, та складають по державному миту у сумі 263,25 грн. (стягнута сума помножена на суму державного мита, яка повинна бути сплачена позивачем та поділено на заявлену суму позову, а саме: (26325,57*267,13 : 26713,43= 263,25 грн.)); по інформаційно технічному забезпеченню судового процесу в сумі 232,57 грн. (стягнута сума помножена на 236, та поділено на заявлену суму позову, а саме: (26325,57*236 : 26713,43= 232,57 )).

Відповідно до п. «а» ч. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів ставка державного мита встановлюється в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. (17Х6=102 грн.).

Відповідно до п. 5 Підрозділу 1 Розділу ХХ Податкового кодексу України неоподатковуваний мінімум встановлений у розмірі 17 грн.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2009 року № 825 у господарських справах встановлений розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу за ставкою 236,00 грн.

На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст. ст. 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, реєстраційний номер фізичної особи-підприємця ЄДР: НОМЕР_1) на користь Державного підприємства «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду і вина «Магарач» (98433, Бахчисарайський район АР Крим, с.Віліне, вул. Чапаєва,9 ОКПО 31332064,р/р №2600311936 в КРД АППБ «Аваль», м.Сімферополь, МФО 324021) заборгованість в сумі 21078,94 грн., 3% річних в сумі 1157,32 грн., інфляційні в сумі 4089,31 грн., судові витрати з державного мита в сумі 263,25 грн., та 232,57 грн. судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

В стягненні 387,86 грн. інфляційних у позові відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримГайворонський В.І.