Ухвала суду № 18463675, 28.09.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

"28" вересня 2011 р. Справа № 5023/3471/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді

суддівКота О.В.

Кролевець О.А.

Шевчук С.Р.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

"Тех-Агромаркетинг"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2011 р.

у справі №5023/3471/11

господарського суду Харківської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю

"Тех-Агромаркетинг"

до

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет споруДержавної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Харкова

1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1

2. Головне управління державного казначейства України в Харківській області

простягнення збитків у розмірі 18 000,00 грн.

встановив:

Подана касаційна скарга не відповідає вимогам розділу ХП1 Господарського процесуального кодексу України з таких підстав.

Згідно ч.4 ст.111 ГПК України, якою встановлено форму і зміст касаційної скарги, до скарги додаються, зокрема, докази сплати державного мита. Згідно ч.1 ст.46 ГПК України державне мито сплачується в доход державного бюджету в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Порядок і розмір сплати державного мита в Україні встановлено Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 "Про державне мито" (надалі "Декрет").

Відповідно до п.2 ст.3 Декрету ставку державного мита з позовних заяв майнового характеру встановлено в розмірі 1% ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102,00 грн.) і не більше 1 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25 500,00 грн.).

Нормами зазначеного п.2 ст.3 Декрету також передбачено, що при поданні касаційної скарги підлягає сплаті державне мито в розмірі 50 відсотків ставки з оскаржуваної суми, що підлягає сплаті в разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції.

Скаржником до касаційної скарги додано квитанцію №4152214П від 04.08.2011р. на суму 90,00грн.

Втім, даний документ не може бути прийнято судом в якості доказу належного виконання приписів ч.4ст.111ГПК України з огляду на наступне.

Так, постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. №22 затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (надалі "Інструкція"), якою встановлено загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

Нормами зазначеної Інструкції встановлені вимоги щодо заповнення розрахункових документів. Зокрема, п.3.8 Інструкції, реквізит "призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. При цьому, платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "призначення платежу".

Отже, допустимим доказом призначення грошових коштів, що перераховуються, є відповідний платіжний документ з даними щодо призначення платежу.

В той же час, додана позивачем квитанція в графі "призначення платежу" містить зазначення "держмито за подання касаційної скарги до суду Печерського р-ну м.Києва".

Поряд з цим, Головне управління Державного казначейства України у м.Києві листом від 09.02.2007р. №6-1-08/1191 повідомило реквізити рахунків, що діють з 12.02.2007р., зокрема, зазначило реквізити рахунку для зарахування державного мита при зверненні до Вищого господарського суду України, а саме: № рахунку 31113095700007, банк ГУ ДКУ у м. Києві, одержувач УДК у Печерському районі м. Києва, код банку 820019, код за ЄДРПОУ 26077922.

Однак, надана скаржником квитанція містить неправильне зазначення рахунку одержувача.

З огляду на дане, колегія суддів дійшла висновку, що подану позивачем квитанцію не можна вважати належним доказом сплати державного мита за подання касаційної скарги у справі №5023/327/11.

Разом з тим, касаційна інстанція зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 1113 ГПК України скаржник не позбавлений можливості повторного подання касаційної скарги після усунення зазначених недоліків в загальному порядку, тобто з дотриманням вимог процесуального законодавства, зокрема, приписів розділу ХІІ-1 ГПК України.

Керуючись ст.ст.86, 111, п.4 ч.1 ст.1113, ст.1117 ГПК України, Вищий господарський суд України

у х в а л и в:

Повернути касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тех-Агромаркетинг" із доданими матеріалами скаржнику.

Головуючий суддяО. Кот

СуддіО. Кролевець

С. Шевчук