Ухвала суду № 18415015, 08.06.2011, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 22-ц-1421/2011Головуючий у I інстанції Требух Н.В.

Категорія цивільнаДоповідач - Євстафіїв О. К.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2011 року

08 червня 2011 року АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіЄвстафіїва О.К.,

суддів:Литвиненко І.В., Шарапової О.Л.,

при секретарі:Бивалькевич Т.В.,

за участю:позивача ОСОБА_5, представника відповідача ВАТ „ЧеЗаРа” начальника юридичного відділу Войла О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 квітня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Відкритого акціонерного товариства «Чернігівський завод радіоприладів» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул і відшкодування моральної шкоди, третя особа ОСОБА_7,

в с т а н о в и в:

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати дане рішення і задовольнити його вимоги.

У грудні 2010 р. останній предявив позов до ВАТ «ЧеЗаРа», в якому просив визнати незаконним наказ відповідача № 531/к від 29.11.2010 р. про звільнення його з роботи за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, поновити його на посаді заступника начальника з виробництва каркасно-збирального цеху № 111 ВАТ «ЧеЗаРа» з 30.11.2010 р., стягнути на його користь середній заробіток за вимушений прогул за періоди з 30.11.2010 р. по дату винесення рішення про поновлення його на роботі і за період з 01.04.2010 р. по 31.08.2010 р., 5000 грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що на порушення ч. 1 ст. 492 КЗпП України з часу поновлення його на роботі за попереднім рішенням суду по дату звільнення роботодавець не попереджав його про наступне вивільнення. Його звільнення з роботи проведено з порушенням норм ст. 42 КЗпП України та без попередньої згоди профспілкового органу на його звільнення. Внаслідок незаконного звільнення він перебуває у вимушеному прогулі і зазнав моральної шкоди у вигляді душевних страждань та порушення нормальних життєвих звязків, погіршення стану здоровя і стосунків у родині. За затримку виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10.06.2010 р. про поновлення його на роботі з відповідача на його користь належить стягнути середній заробіток з 01.04.2010 р. по 01.09.2010 р. за час цієї затримки.

Ухвалою суду від 17.02.2011 р. позовні вимоги ОСОБА_5 до ВАТ «ЧеЗаРа» про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення його на роботі залишено без розгляду.

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено.

Доводи апеляційної скарги зводяться до такого.

Наказ про наступне вивільнення його з роботи від 21.09.2010 р. підписаний неповноважною особою, оскільки повноважною особою був в той час не виконувач обовязків голови правління товариства, а керуючий санацією товариства.

Судом не враховано передбачене ст. 42 КЗпП України переважне його право на залишення на роботі.

У судовому засіданні ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу, а представник ВАТ «ЧеЗаРа» просив її відхилити за безпідставністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що вона підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Постановляючи рішення, суд І інстанції виходив з того, що звільнення позивача з роботи за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України проведено з дотриманням вимог чинного законодавства. Цей висновок суду є вірним.

Так, по справі встановлено наступне.

ОСОБА_5 працював на ВАТ «ЧеЗаРа» з 23.09.1974 р.; безпосередньо перед звільненням він обіймав посаду заступника начальника з виробництва каркасно-збирального цеху № 111 даного товариства, що підтверджується особовою карткою ОСОБА_5 ф. Т-2.

Станом на 09.06.2009 р. у штатному розписі цеху № 111 ВАТ «ЧеЗаРа» малося 24,5 штатні одиниці працівників, в тому числі 1 одиниця заступника начальника цеху, а у штатному розписі цеху № 112 малася 41,5 штатна одиниця працівників, в тому числі 2 одиниці заступників начальника цеху, що підтверджується копіями цих штатних розписів (а.с. 51, 139-140).

Наказом ВАТ «ЧеЗаРа» від 15.03.2010 р. № 44 ліквідовано каркасно-збиральний цех № 111 та пресо-ливарно-штампувальний цех № 112 і на їх базі створено механо-збиральний цех № 112 (копія даного наказу на а.с. 42).

У штатному розписі новоствореного цеху № 112, що затверджений 01.07.2010 р., мається 43,5 штатні одиниці працівників, в тому числі 2 одиниці заступників начальника цеху (його копія на а.с. 105-106).

Наказом ВАТ «ЧеЗаРа» від 21.09.2010 р. № 423/к ОСОБА_5 попереджено про наступне (після закінчення двомісячного строку) вивільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у звязку з ліквідацією каркасно-збирального цеху № 111 (копія цього наказу на а.с. 38). Останній ознайомився з даним наказом у цей же день, але відмовився засвідчити даний факт своїм підписом, що підтверджується актом відповідного змісту від 27.09.2010 р. (його копія на а.с. 39).

04, 07, 18 жовтня і 10 листопада 2010 р. відповідач пропонував позивачеві працевлаштуватися на наявні в нього вакансії. Від даних пропозицій позивач відмовився; також він відмовився засвідчити підписом факт відмови від працевлаштування на запропонованих йому посадах, про що відповідачем складено відповідні акти (їх копії на а.с. 53, 55, 111, 109). Перелік вакантних посад, які малися у ВАТ «ЧеЗаРа» за період з дати попередження ОСОБА_5 про наступне вивільнення по дату звільнення, мається у письмових зверненнях відповідача до позивача (їх копії на а.с. 54, 56, 111 (зв.)), в інформаційному листі Чернігівського міського центру зайнятості від 31.03.2011 р. № 07\1424 (а.с. 92), у довідці ВАТ «ЧеЗаРа» від 04.04.2011 р. № 89 (а.с. 96) та в копіях звітів ВАТ «ЧеЗаРа» Чернігівському міському центру зайнятості про наявність вакансій (а.с. 112-113). ОСОБА_5 апеляційному суду пояснив, що на всіх зазначених у цих документах посадах він працевлаштуватися або не бажає, або не може.

Профком ВАТ «ЧеЗаРа» 29.11.2010 р. на своєму засіданні дав згоду на звільнення позивача з роботи за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується копією протоколу цього засідання № 70 (а.с. 45).

Оспорюваним наказом відповідача від 29.11.2010 р. № 531/к позивача звільнено з роботи за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, за скороченням штату (його копія на а.с. 5).

На день звільнення ОСОБА_5 з роботи в цеху № 112 на посаді заступника начальника цеху з виробництва працював ОСОБА_8, а на посаді заступника начальника цеху по технології працював ОСОБА_9, яких було переведено на ці посади з ліквідованого цеху № 112 наказом ВАТ «ЧеЗаРа» від 01.07.2010 р. № 296/к (його копія на а.с. 97).

З встановленого апеляційний суд робить наступні висновки.

Звільнення позивача з роботи відповідачем здійснено без порушення приписів ст.ст. 40, 42, 43, 492 КЗпП України; жоден з доводів апеляційної скарги не дає підстав для її задоволення.

Так, у березні 2010 р. на ВАТ «ЧеЗаРа» відбулися зміни в організації виробництва і праці, що потягло за собою скорочення штату працівників, які працювали в цехах № 111 і 112, і зокрема скорочення посади, яку обіймав ОСОБА_5

ВАТ «ЧеЗаРа» попередило останнього про наступне вивільнення шляхом видання відповідного наказу, який підписано виконувачем обовязків голови правління-президента товариства, та ознайомлення ОСОБА_5 з даним наказом. Статтею 492 КЗпП України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 2 місяці, що роботодавцем виконано. Ні в цій статті, ні в інших нормативних актах, що регулюють спірні правовідносини, не визначено, яка конкретно посадова особа має попередити працівників про наступне вивільнення, та конкретного способу попередження роботодавцем працівників про наступне вивільнення. Отже посилання ОСОБА_5 на те, що про наступне вивільнення його попереджено неналежною особою, є безпідставним.

Твердження позивача про те, що його звільнено з роботи без попередньої згоди профспілкового органу на його звільнення, суперечить даним протоколу засідання профкому ВАТ «ЧеЗаРа» від 29.11.2010 р. № 70.

Також не є вірним твердження ОСОБА_5 про порушення відповідачем норм ст. 42 КЗпП України при звільненні його з роботи. Так, у позовній заяві ОСОБА_5 не вказує, перед яким з залишених на роботі працівників він має переваги в залишенні на роботі. У ході розгляду справи встановлено, що у новоствореному цеху № 112 ВАТ «ЧеЗаРа» мається дві посади заступника начальника цеху: заступник начальника цеху з виробництва та заступник начальника цеху по технології. На цих посадах у момент звільнення позивача працювали відповідно ОСОБА_8 і ОСОБА_9 Переваг у залишенні на роботі перед ОСОБА_10 ОСОБА_5 не має, оскільки посада, на якій працював ОСОБА_5, та посада, на якій працював і залишився працювати ОСОБА_9, є однорідними, а не тотожними. А проведення перестановки (перегрупування) працівників в межах однорідних посад є правом, а не обовязком роботодавця (відповідні розяснення викладено у абз. 4 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» з наступними змінами). Також не має ОСОБА_5 переваг у залишенні на роботі й перед ОСОБА_8, оскільки останній має вищу освіту він закінчив у 1974 р. Київський політехнічний інститут з присвоєнням кваліфікації інженера-механіка, а ОСОБА_5 має середню спеціальну освіту він закінчив у 1990 р. Чернігівський радіомеханічний технікум (копії відповідних документів надано апеляційному суду). Тобто ОСОБА_11 має вищу кваліфікацію. Крім того, згідно з довідками про заробітну плату, ОСОБА_5 за період з 01.12.2007 р. по 30.11.2010 р. повністю відпрацював (з поважних причин) лише один місяць жовтень 2010 р., за який йому нараховано 1140 грн. 00 коп. заробітної плати, а ОСОБА_11 за жовтень 2010 р. нараховано 1227 грн. 11 коп. заробітної плати. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та результатів господарської діяльності підприємства. З урахуванням цього і того, що розмір заробітної плати ОСОБА_5 у повністю відпрацьованому місяці є меншим, ніж розмір заробітної плати ОСОБА_11, апеляційний суд доходить висновку про те, що продуктивність праці останнього є вищою, ніж продуктивність праці ОСОБА_5

Отож підстав для задоволення апеляційної скарги не встановлено.

Апеляційний суд вважає за необхідне вирішити спір як на підставі наданих суду І інстанції доказів, так і на підставі наданих апеляційному суду доказів, оскільки суд І інстанції, на порушення ч. 1 ст. 212 ЦПК України, не в повному обсязі встановив обставини, що мають значення для справи. Зокрема він не перевіряв доводів позовної заяви ОСОБА_5 про наявність у нього переваг у залишенні на роботі перед іншими працівниками; на наявність таких переваг він посилався і в апеляційній скарзі.

В порядку п. 1 ч. 3 ст. 81, ч. 5 ст. 88 ЦПК України з позивача до державного бюджету належить стягнути 120 грн. 00 коп. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у звязку з відхиленням його апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 квітня 2011 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_5 до державного бюджету м. Чернігова (код ЄДРПОУ 22825965) 120 (сто двадцять) грн. 00 коп. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи на розрахунковий рахунок № 31211263700002 (код бюджетної класифікації 220500002, символ звітності банку 263) в ГУДКУ у Чернігівській області, МФО 853592.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але вона може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: