Постанова № 18394071, 23.09.2011, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

_____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2011 р. Справа № 2-а-3828/11/2170

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Анісімова О. В.,

при секретарі: Бєрьозка Ю.В.,

за участю:

прокурора - Мяло Н.В.,

представника позивача - Уманської О.Т.,

представника відповідача - Маєвської І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом прокурора Бериславського району Херсонської області в інтересах держави в особі Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Югтранзитсервіс-Агропродукт" <3-я особа >про стягнення адміністративно - господарських санкцій,

встановив:

Прокурор Бериславського району Херсонської області діючи в інтересах держави в особі Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту позивач або Фонд) звернувся до суду з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Югтранзитсервіс-Агропродукт» (далі по тексту відповідач або ТОВ) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 291511 грн. 01 коп.

В судовому засіданні прокурор надав суду заяву, яку підтримала представник позивача, про збільшення позовних вимог, якою просив стягнути з ТОВ адміністративно-господарські санкції, з врахуванням пені, у розмірі 345061 грн. 74 коп.

Крім цього, представник позивача, подала суду заяву, яку підтримав прокурор, про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просили стягнути з ТОВ адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі 332113 грн. 06 коп.

Позовні вимоги відповідно до змісту позову прокурор обґрунтував наступним.

Так, прокуратурою Бериславського району спільно з спеціалістами Фонду проведено перевірку ТОВ з питань дотримання вимог ст.ст.19,20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року, №875-ХІІ (далі по тексту Закон №875). Перевіркою встановлено, що звіт за формою №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2008 рік ТОВ надало 03.02.2009 року, за 2009 рік 12.01.2010 рік, за 2010 рік 31.01.2011 рік. Відповідно до довідки провідного спеціаліста Фонду за 2008 рік середньооблікова кількість штатних працівників складає 160 осіб, норматив працевлаштування інвалідів 6 осіб, фонд оплати праці 4098,4 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника 25615,0 грн. За 2009 рік середньооблікова кількість штатних працівників складає 211 осіб, норматив працевлаштування інвалідів 8 осіб, фонд оплати праці 5747,5 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника 27239,34 грн. За 2010 рік середньооблікова кількість штатних працівників складає 283 особи, норматив працевлаштування інвалідів складає 11 осіб.

Перевіркою дотримання ТОВ вимог ст.ст.19.20 Закону №875 у 2008 році, встановлено, що середньооблікова чисельність працюючих інвалідів в 2008 році становить 1 особа, так як інваліди ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які були прийняті на роботу до ТОВ у 2008 році фактично не працювали, заробітна плата їх не нараховувалась. У звязку з невиконанням нормативу працевлаштування інвалідів за 2008 рік підприємству нарахували адміністративно-господарські санкції за 5 робочих місць, призначених для працевлаштування і не зайнятих інвалідами, що складають 128075,0 грн. Перевіркою дотримання ТОВ вимог ст.ст.19.20 Закону №875 у 2009 році, встановлено, що середньооблікова чисельність працюючих інвалідів в 2009 році становить 2 особи, так як деякі інваліди, які були прийняті на роботу до ТОВ у 2009 році фактично не працювали, заробітна плата їм не нараховувалась. У звязку з невиконанням нормативу працевлаштування інвалідів за 2009 рік підприємству нарахували адміністративно-господарські санкції за 6 робочих місць, призначених для працевлаштування і не зайнятих інвалідами, що складають 163436,01 грн. Перевіркою дотримання ТОВ вимог ст.ст.19.20 Закону №875 у 2010 році, встановлено, що середньооблікова чисельність працюючих інвалідів в 2010 році становить 10 осіб. У звязку з невиконанням нормативу працевлаштування інвалідів за 2010 рік підприємству нарахували адміністративно-господарські санкції за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування і не зайняте інвалідами, що складають 31409,89 грн.

З метою усунення зазначених порушень 01.04.2011 року за вих.№95/944 вих-11 прокуратурою Бериславського району на адресу ТОВ внесено подання. 08.04.2011 року на адресу прокуратури району надійшла відповідь про сплату адміністративно-господарських санкцій за 2010 рік у сумі 31409,89 грн. Адміністративно-господарські санкції за 2008 та 2009 роки у сумі 291511,01 грн. підприємство сплачувати відмовилися.

Відповідно до ч.2 ст.20 Закону №875 порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Сума пені, за прострочення ТОВ строків сплати адміністративно-господарської санкції склала 53550,07 грн.

Таким чином, загальна заборгованість ТОВ перед Фондом склала 345061 грн. 74 коп.

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав у повному обсязі та надав суду пояснення, які відповідають змісту позову.

Представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі, обґрунтувала їх відповідно до змісту позову. Крім цього, суду пояснила, що при розрахунку розміру адміністративно-господарської санкції було допущено помилку, в частині використання при розрахунку не тієї суми фонду оплати праці, у звязку з чим правильною необхідно вважати суму адміністративно-господарських санкцій та пеню у розмірі 332113 грн. 06 коп., а не 345061 грн. 74 коп.

Представник відповідача, проти задоволення позову заперечила, суду пояснила, що відрахування до відділень Фонду не мають характеру обовязкових платежів і сплачуються лише у тому разі, якщо роботодавцем не виконується нормативи по створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Такі платежі мають характер санкцій за не створення робочих місць. Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобовязань. Господарським законодавством України, зокрема ст.250 Господарського кодексу України (далі по тексту ГК України), встановлюється строк застосування адміністративно-господарських санкцій. Так, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до субєкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим субєктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. У звязку з цим, вважає, що адміністративно-господарські санкції за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2008 році могли бути застосовані до відповідача протягом одного року починаючи з 16.04.2009 року, тобто в строк до 16.04.2010 року, а в 2009 році відповідно в строк до 16.04.2011 року, а так як прокурор звернувся з цим позовом до суду 12.07.2011 року, слідує, що він пропустив зазначений строк позовної давності про стягнення санкцій у звязку з чим у задоволенні позову необхідно відмовити.

Крім цього, відповідно до ст.18 Закону №875 забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. ТОВ є сільськогосподарським виробником і значна кількість його працівників працюють на роботах зі шкідливими та тяжкими умовами праці. Згідно з ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992 року, №2694-ХІІ (далі по тексту Закон №2964) підприємства, які використовують працю інвалідів, зобовязані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. Відповідно до ст.5 Закону №2694 умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Не можна працівнику пропонувати роботу, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоровя. Тому вважає, що у випадку коли специфіка підприємства передбачає більшість посад, повязаних з важкими умовами праці, де заборонена праця інвалідів, то праця інвалідів має використовуватись з урахуванням такої специфіки, тобто встановлюючи нормативи робочих місць для працевлаштування інвалідів необхідно враховувати лише ту кількість робочих місць на підприємстві, які не повязані з шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці, що визначаються в порядку, передбаченому Законом №2694 та іншими нормативно-правовими актами України. У звязку з цим, вважає, що норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році повинен був становити 4, у 2009 році - 6, у 2010 році 8.

Крім цього, представник відповідача пояснила суду, що відповідно до ст.19 Закону №875 виконанням нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів вважається працевлаштуванням підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним. Тобто, створенням робочих місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. З переліку інвалідів, працевлаштованих у ТОВ в 2008-2010 роках, вбачається, що в 2008 році підприємство протягом різного періоду створило в натурі 8 робочих місць для працевлаштування інваліда, в 2009 році -10, а в 2010 році -11, у звязку з чим вважає, що з розрахунками позивача щодо створених робочих місць для працевлаштування інвалідів погодитися не можна. Відомості щодо відмови відповідачем у працевлаштуванні інвалідів відсутні. Всі інваліди зверталися до відповідача особисто, при цьому для кожного з них відповідно до їх побажань було створено умови праці.

При цьому, вважає, що факт відпрацювання деякими інвалідами неповного календарного року, на який посилається позивач, жодним чином не може вплинути на невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки відповідальність підприємства може настати лише у випадку не зайняття інвалідом робочого місця і не може повязуватися з тривалістю його роботи на підприємстві.

У звязку з викладеним вважає, що в діях ТОВ відсутній склад правопорушення, у звязку з чим на відповідача не може бути покладена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

На питання суду, чи дійсно особи виявленні перевіркою прокуратури, які рахувались у ТОВ інвалідами фактично не отримували протягом тривалого часу заробітну плату, представник відповідача пояснила, що зазначенні особи були хворі, тому їм і не виплачувалась заробітна плата та не проводились з неї відповідні відрахування.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, виходячи із наступного.

Відповідно до матеріалів справи ТОВ є юридичною особою, яка використовує найману працю.

Законом №875 визначено основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантовано їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами.Зокрема, встановлено правові гарантії для реалізації права інвалідів на працевлаштування.

Так, відповідно до ст. 19 Закону №875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. При цьому підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Відповідно до ст. 20 Закону №875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Згідно із ст. 20 Закону №875 адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року, №70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» затверджено Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування (далі по тексту Порядок), яким визначено процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та інформації про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів центру зайнятості.

На виконання зазначеного Порядку відповідачем до Фонду подано 02.03.2009 року звіт форми №10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2008 рік, відповідно до якого в товаристві у 2008 році середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складала 6 осіб, а кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону №875 складала 6 осіб.

Крім цього, відповідачем до Фонду подано 12.01.2010 року звіт форми №10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2009 рік, відповідно до якого в товаристві у 2009 році середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складала 10 осіб, а кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону №875 складала 9 осіб.

Перевіркою прокуратури Бериславського району, яка проведена за участю спеціаліста Фонду, встановлено, що у 2008 році в ТОВ фактично працювала 1 особа, якій відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, а у 2009 році працювало таких 2 особи. При цьому, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону №875 склала за 2008 рік 6 осіб, а за 2009 рік 8 осіб. Тобто, кількість незайнятих робочих місць призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2008 році склала 5 осіб, а у 2009 році склала 6 осіб.

У звязку з цим, Фондом проведено розрахунок заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій та пені за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2008 та 2009 роках, за наслідками якого заборгованість ТОВ за 2008 рік із сплати адміністративно-господарських санкцій склала 120409,40 грн., пеня склала 29510, 04 грн., а всього за 2008 рік 149919,44 грн.; заборгованість за 2009 рік із сплати адміністративно-господарських санкцій склала 160438,86 грн., пеня склала 182193,62 грн., а всього за 2009 рік 182193,62 грн. Загальний розмір заборгованості ТОВ перед Фондом з адміністративно-господарських санкцій та пені склав 332113,06 коп., який на момент розгляду справи у суді не погашений.

Суд вважає, що порушення вимог ст.ст.19,20 Закону №875 виявленні перевіркою прокуратури Бериславського району мали місце в діяльності ТОВ, у звязку з чим йому правомірно та правильно нараховано спеціалістом Фонду розмір адміністративно-господарських санкцій та пені.

Так, в ході прокурорської перевірки, в межах повноважень наданих прокуратурі району Законом України «Про прокуратуру», було відібрано пояснення у осіб, які рахувались на підприємстві відповідача, такими, що їм відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність та які відображались в числовому показнику у звітах форми №10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2008 та 2009 роки.

Так, зокрема були опитані: ОСОБА_7, який пояснив, що інвалідність отримав у листопаді 2010 року, на підприємстві працював з 10.09.2008 року по 17.12.2010 року; ОСОБА_8, який пояснив, що підприємстві працював з грудня 2009 року та отримував там заробітну плату; ОСОБА_6, який пояснив, що на підприємстві він почав фактично працювати та отримувати заробітну плату з зими 2009 року, до цього часу він на підприємстві фактично не працював та не отримував заробітну плату; ОСОБА_3, яка пояснила, що працює на підприємстві та отримує фактично заробітну плату з грудня 2009 року, то того часу на підприємстві вона не працювала, хоча у березні 2008 року вона подала на підприємство трудову книжку, підписала заяву про працевлаштування та наказ, однак через стан здоровя не пропрацювала жодного дня, заробітну плату не отримувала; ОСОБА_4, яка пояснила, що фактично на підприємстві працює та отримує заробітну плату з грудня 2009 року, до цього часу вона на підприємстві не працювала, хоча в січні 2008 року вона подала на підприємство трудову книжку та заяву про працевлаштування, однак через стан здоровя не пропрацювала жодного дня, заробітну плату не отримувала, як і її чоловік ОСОБА_5, який у червні 2008 року також був працевлаштований на підприємство, хоча фактично там не працював; ОСОБА_9, яка пояснила, що її дочка ОСОБА_10, працює на підприємстві з грудня 2009 року; ОСОБА_11, який пояснив, що працює на підприємстві з 2010 року; ОСОБА_12, який пояснив, що на підприємстві він працює та отримує заробітну плату з 16.12.2009 року; ОСОБА_13, яка пояснила, що на підприємстві працює та отримує заробітну плату з 02.10.2008 року; ОСОБА_14, який пояснив, що на підприємстві він працює та отримує заробітну плату з вересня 2008 року, інвалідність отримав у жовтні 2010 року; ОСОБА_15, яка пояснила, що на підприємстві працює та отримує заробітну плату з 23.12.2007 року. Зазначенні пояснення, отримані прокуратурою району в рамках наглядової прокурорської перевірки, вони містять інформацію щодо предмета доказування, а отже в сукупності з іншими доказами по справі є належними та допустимими.

Крім цього, дослідженням доказів по справі, а саме індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 та індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-2 встановлено, що до Пенсійного фонду України страхові внески ТОВ сплачувались по особі ОСОБА_4 з грудня 2008 року по грудень 2009 року, по ОСОБА_3 з грудня 2009 року, по ОСОБА_6 з грудня 2009 року, по ОСОБА_8 з грудня 2009 року, по ОСОБА_10 з грудня 2009 року, по ОСОБА_11 з березня 2010 року, по ОСОБА_13 з грудня 2008 року, по ОСОБА_14 з вересня 2008 року, по ОСОБА_15 з січня 2008 року, по ОСОБА_12 з грудня 2009 року. Тобто з викладеного слідує, що саме з цих періодів зазначені особи фактично працювали та отримували заробітну плату на ТОВ, внаслідок чого їм враховувався стаж для пенсії. Інші періоди роботи в ТОВ цих осіб, в інформації Пенсійного фонду України не міститься, що у сукупності з наданими прокуратурі району поясненнями свідчить про те, що раніше фактично в зазначеному товаристві вони не працювали.

Таким чином, дослідженням письмових доказів по справі судом встановлено, що на ТОВ у: 2008 році працювало дві особи, яким в порядку визначеному законодавством встановлено інвалідність, а саме ОСОБА_13, яка працювала 3 місяці та ОСОБА_15, яка працювала 12 місяців; у 2009 році працювало вісім осіб, яким в порядку визначеному законодавством встановлено інвалідність, а саме ОСОБА_13, яка працювала 12 місяців, ОСОБА_15, яка працювала 12 місяців, ОСОБА_3, яка працювала 15 днів, ОСОБА_4, яка працювала 15 днів, ОСОБА_10, яка працювала 15 днів, ОСОБА_6, який працював 15 днів, ОСОБА_8, який працював 13 днів, ОСОБА_12, який працював 16 днів.

Середня облікова чисельність працюючих інвалідів вираховується на підставі Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Держкомстату від 28.09.2005 року, №286.

Проведеними розрахунками встановлено, що на підприємстві відповідача у 2008 році середня облікова чисельність працюючих інвалідів склала одна особа, а у 2009 році середня облікова чисельність працюючих інвалідів склала 2 особи.

Відповідно до звітів з праці форми №1-ПВ за 2008 та 2009 рік у 2008 році на підприємстві відповідача середньо облікова кількість штатних працівників склала 160 осіб, а у 2009 році 211 осіб, а тому норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році складав 6 осіб, а у 2009 році 8 осіб (4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік).

За таких обставин слідує, що в ТОВ у 2008 році кількість незайнятих робочих місць призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів склала 5 осіб, а у 2009 році склала 6 осіб.

Тобто відповідно до ст.20 Закону №875 ТОВ, як підприємство, яке використовує найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менше, ніж установлено нормативом зобовязано сплатити адміністративно-господарські санкції, та у звязку з порушенням терміну сплати цих санкцій пеню.

Проведеним судом розрахунком встановлено, що розмір адміністративно-господарських санкцій за 2008 рік, яке ТОВ має сплатити Фонду складає 120409,4 грн., а пені у звязку з несвоєчасною сплатою цих санкцій складає 29510,04 грн. (817 днів прострочення, облікова ставка НБУ 7,75%), а всього за 2008 рік 149919,44 грн. Розмір адміністративно-господарських санкцій за 2009 рік, яке ТОВ має сплатити Фонду складає 160428,86 грн., а пені у звязку з несвоєчасною сплатою цих санкцій складає 21754,76 грн. (452 дні прострочення, облікова ставка НБУ 7,75%), а всього за 2009 рік 182193,62 грн. Таким чином, загальна сума заборгованості ТОВ перед Фондом склала 332113,06 грн.

Крім цього, судом встановлено, що ТОВ всупереч вимогам законодавства не подавало до Бериславського районного центру зайнятості протягом 2008-2009 років звіти 3 ПН щодо вакантних посад на яких може використовуватись праця інвалідів та інформацію про створення робочих місць для інвалідів.

Отже Фондом правомірно та правильно нараховано відповідачу суми адміністративно-господарських санкцій та пені за 2008 та 2009 рік, у звязку з чим позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо доводів відповідача відповідно до яких, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до субєкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим субєктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, у звязку з чим, на думку відповідача, адміністративно-господарські санкції за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2008 році могли бути застосовані до нього протягом одного року починаючи з 16.04.2009 року, тобто в строк до 16.04.2010 року, а в 2009 році відповідно в строк до 16.04.2011 року, а так як прокурор звернувся з цим позовом до суду 12.07.2011 року, слідує, що він пропустив зазначений строк позовної давності про стягнення санкцій у звязку з чим у задоволенні позову необхідно відмовити, суд зазначає наступне.

Стаття 250 ГК України регулює питання строків застосування адміністративно-господарських санкцій, а не строків звернення субєкта владних повноважень до суду, у звязку з чим порушення строків визначених в цій статті не може свідчити про пропущення строків позовної давності. Питання строків звернення до адміністративного суду вирішено в ст.99 КАС України, відповідно до якої строк звернення (загальний) складає шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Прокурор та Фонд дізналися про порушення вимог ст.ст.19,20 Закону №875 зі сторони відповідача в березні 2011 року, а отже шестимісячний строк на звернення до суду не пройшов.

Крім цього, відповідно до ч.4 ст.20 Закону №875 до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені ст.250 ГК України. Зазначена норма по відношенню до ст.250 ГК України є спеціальною, а тому саме її необхідно застосовувати у виниклих правовідносинах. У звязку з цим, суд вважає, що Фондом правомірно нараховано зазначені адміністративно-господарські санкції.

Щодо позиції представника відповідача відповідно до якої, особи яким встановлено інвалідність та які дали пояснення, згідно яких вони фактично не працювали та не отримували заробітну плату у ТОВ (ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5), є такими яких необхідно включати в чисельний показник звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.17 Закону №875 з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Тобто основним завданням працевлаштування інвалідів є його соціальна, психологічна та професійна реабілітація. Дискримінація інвалідів забороняється і переслідується за законом. Інвалід в суспільстві має себе відчувати повноправним його членом, при цього його фізичні вади мають максимально невілюватися з боку субєктів правовідносин. Згідно ст.1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» від 06.10.2005 року, №2961-IV робочим місцем інваліда, визнається місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях.

Таким чином, узагальнюючи викладене, суд вважає, що особа-інвалід має мати ті ж права та обовязки на підприємстві, що інші працівники, якщо медико-соціальної комісією його обовязки в певній мірі не обмежені. В будь-якому іншому випадку інвалід буде почувати себе незручно на підприємстві, що не буде сприяти його соціальні та психологічній реабілітації в суспільстві.

За таких обставин, суд вважає, що формальне працевлаштування особи-інваліда, яке мало місце у відповідача, що також не спростовувалось представником відповідача, не сприяє реалізації творчих і виробничих здібностей інваліда, а отже не свідчить про можливість їх соціальної та психологічної реабілітації. Працевлаштування інвалідів без виплати та нарахування їм заробітної плати на думку суду свідчить, про використання відповідачем особи-інваліда в цілях відображення їхньої кількості в звіті про зайнятість і працевлаштування населення та відповідно уникнення сплати адміністративно-господарських санкцій. Отже, суд вважає, що зазначеним особам ТОВ не створило робочі місця, а тому не мала підстав для їх відображення в звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів за період коли вони фактично не працювали на підприємстві.

Щодо позиції представника відповідача, відповідно до якої факт відпрацювання деякими інвалідами неповного календарного року, жодним чином не може вплинути на невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки відповідальність підприємства може настати лише у випадку не зайняття інвалідом робочого місця і не може повязуватися з тривалістю його роботи на підприємстві, суд зазначає, що відповідальність передбачена ст.20 Закону №875 настає, за невідповідність нормативу робочих місць середньої облікової чисельності працюючих інвалідів, яка вираховується на підставі Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Держкомстату від 28.09.2005 року, №286. Судом встановлено, що середня облікова чисельність працюючих інвалідів в ТОВ була меншою за необхідний норматив, а тому в цій частині доводи представника відповідача є необґрунтованими.

Суд не погоджується з позицією представника відповідача, що у звязку з специфікою роботи ТОВ, встановлюючи нормативи робочих місць для працевлаштування інвалідів необхідно враховувати лише ту кількість робочих місць на підприємстві, які не повязані з шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці, що визначаються в порядку, передбаченому Закон №2964. На думку представника відповідача такими є роботи на посаді водія та тракториста.

Так, відповідно до ч.11 ст.19 Закону №875 норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону. По своїй структурі зазначена норма є колізійною, тобто такою яка усуває суперечності між законами, а тому виключно вона підлягає застосуванню у відносних, що регулюють питання працевлаштування інвалідів.

Законом №875, а саме його ст.19 встановлений єдиний норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Інших нормативів він не містить.

При цьому, суд погоджується з позицією представника відповідача відповідно до якої, при працевлаштуванні інвалідів необхідно дотримуватися положень Закону №2964 в частині необхідності створення для інвалідів умов праці з урахування рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівникам.

Суд вважає, що необхідні для інвалідів умови праці, з урахування рекомендацій медико-соціальної експертної комісії можуть бути створенні і на автомобілях та тракторах. Так, відповідно до довідки до акту огляду МСЕК №105556 ОСОБА_14, який є інвалідом третьої групи, може бути допущений до керування трактору по рішенню водійської комісії, що свідчить проте, що ця робота не є такої, яка унеможливлює на ній працю інвалідів. Особа-інвалід може працювати на будь-якій роботі, яка не впливає негативно на його здоровя та при цьому не створюється загроза життю і здоровю інших осіб. Дослідженням штатних розписів ТОВ за 2008-2009 роки встановлено, що на зазначеному підприємстві немає посад, які б можна було віднести до таких, на яких особа-інвалід не може працювати. Підприємство відповідача є сільгоспвиробником, а не підприємством вугільної або металургійної промисловості, на який більшість посад, повязана з важкими умовами праці, де заборонена праця інвалідів.

За таких обставин, суд вважає, що заперечення представника відповідача в цій частині є необґрунтованими.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Позивач по справі належно обґрунтував свої позовні вимоги, тоді як заперечення відповідача по справі є необґрунтованими.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене суд прийшов до висновку, що позов прокурора Бериславського району Херсонської області діючого в інтересах держави в особі Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Югтранзитсервіс-Агропродукт» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 332113 грн. 06 коп. підлягає задоволенню.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Керуючись ст.ст.158 - 163, 167 КАС України, суд -

постановив:

Позов прокурора Бериславського району Херсонської області діючого в інтересах держави в особі Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Югтранзитсервіс-Агропродукт" про стягнення адміністративно - господарських санкцій задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Югтранзитсервіс-Агропродукт" (код ЄДРПОУ 33731096) на користь Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 332113 (триста тридцять дві тисячі сто тринадцять) грн. 06 коп. на на р/р 31219230700002, одержувач УДК у м. Херсоні, код 24104230, банк ГУДК по Херсонській області МФО 852010.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 28 вересня 2011 р.

Суддя Анісімов О.В.

кат. 10.3.4