Постанова № 18393712, 28.09.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

28 вересня 2011 р.                                                                                 № 2-а- 9992/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Самойлової В.В.

за участю секретаря судового засідання - Скляр С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом приватного підприємства торгового дому "СОФІ ПЛЮС" до Красноградської міжрайонної Державної податкової інспекції Харківської області про скасування податкових повідомлень рішень,

                                                            встановив:

Приватне підприємство торговий дім "СОФІ ПЛЮС" звернулось до належного суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області від 20.05.2011 року № 0000052310/0 та № 0000062310/0, прийняті відносно нього.

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.

Так, він посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_2 проти позову заперечував, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняті за результатами перевірки рішення є законними, у зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог Законів України "Про податок на додану вартість", "Про оподаткування прибутку підприємств" та Цивільного кодексу України, за що у відповідності до Податкового кодексу України позивачу були визначені відповідні податкові зобов'язання на підставі оскаржуваних рішень.

Заслухавши сторони, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що уповноваженими особами Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої 04.05.2011 року було складено акт перевірки № 503/23/36085094, де були зафіксовані порушення вимог

- Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4, п. 7.4 ст. 7, в результаті чого, на думку відповідача, ПП торговий дім "СОФІ ПЛЮС" було занижено податок на додану вартість за вересень 2010 р. на загальну суму 55000,00 грн.;

- Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме п. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, що на думку податкового органу призвело до заниження податку на прибуток в розмірі 807862 грн.;

- ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦКУ в частині не додержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП ТД "СОФІ ПЛЮС".

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 20.05.2011 року № 0000052310/0 та № 0000062310/0, згідно з яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 13750,00 грн. та суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1009827,00 грн.

Із зазначеними рішеннями суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваних рішень, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді та спростовується наступним.

За матеріалами справи вбачається, що підставою для встановлення вищевказаних порушень відповідачем стало наступне.

          Так, згідно акту перевірки, відповідачем отримано лист ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, згідно якого встановлено недодержання вимог п. 1 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Старвіжн" з постачальниками та покупцями. Податкова декларація з ПДВ ТОВ "Старвіжн" за лютий 2010 р. визнана податковим органом недійсною. Первинні та інші документи відсутні. Фактично за адресою, вказаною в реєстраційних документах підприємство не знаходиться і т.д. Таким чином, порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочинів, які суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджет, а отже є нікчемними. Наведені обставини доводять, що угода, укладена між: ПП ТД "Софі Плюс" ТОВ "Старвіжн" в силу ч. 1 ст. 207 ГК України та ст. ст. 203, 216, 215, 228 ЦК України є нікчемною.

Перевіркою з питань правових відносин ПП ТД "Софі Плюс" з ТОВ "Яровіт плюс" також: ДПІ у Київському районі м. Харкова встановлено недодержання вимог п. 1 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Яровіт Плюс" з постачальниками та покупцями, відсутність складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів і т. д. Правочин, вчинений ТОВ "Яровіт Плюс" з ПП ТД "Софі Плюс" є нікчемним.

Перевіркою з питань правових відносин ПП ТД "Софі Плюс" з ТОВ "Крокус Агро" також; ДПІ у Київському районі м. Харкова встановлено недодержання вимог п. 1 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Крокус Агро" з постачальниками та покупцями, відсутність складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів і т. д. Правочин, вчинений ТОВ "Яровіт Плюс" з ПП ТД "Софі Плюс" є нікчемним.

З цих підстав, на думку податкового органу, нікчемними є також правочини з реалізації олії соняшникової ТОВ "Оптімус", ПП "Оліяр", ТОВ "ТЕП Траско", ПП "Агро Полюс", ПП "Фаворит", ТОВ "Sinton", з чим суд не погоджується з огляду на наступне.

Суд звертає увагу, що відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Виходячи з приписів пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (робіт, послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-          придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (робіт, послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплата товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 зазначеного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, в даному випадку контрагентами позивача були виписані податкові накладні з додержанням вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується, на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Так, судом встановлено що сума податку на додану вартість у розмірі 55000,00 грн., яка була включена позивачем до складу податкового кредиту за вересень 2010 р., підтверджена податковими накладними.

Суд звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Отже, позивачем правомірно було сформувано податковий кредит з ПДВ та валові трати за період, що перевірявся. Таке формування здійснено на підставі належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, до яких відповідач у Акті перевірки не зазначив будь яких претензій.

Що стосується твердження відповідача про те, що у результаті порушення контрагентами позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з позивачем мають протиправний характер, а такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкового кредиту за рахунок позивача по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно ч. 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентом є нікчемним.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та зазначеними вище контрагентами, визнані судом недійсними.

А від так, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначені договори, укладені між позивачем - з одної сторони та зазначеними в акті перевірки контрагентами - з другої сторони, недійсними.

Окрім того, суд звертає увагу на наявність постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2011 року в адміністративній справі № 2а-1720/11/2070, яка є чинною, щодо скасування аналогічних податкових повідомлень-рішень, прийнятих відповідачем за наслідками перевірки позивача за один і той же період часу.

Вищезазначене звільняє суд від доказування у відповідності до ч. 1 ст. 72 КАСУ, у даній справі, оскільки обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, що до якої встановлено ці обставини, що має місце в даному випадку.

Також суд, вважає безпідставними твердження відповідача щодо ненадання позивачем до перевірки документів первинної бухгалтерської документації, оскільки остання була вилучена у того компетентним органом, про що мається протокол виїмки від 20.08.2010 року. При цьому відповідач не скористався наданим йому законом правом щодо витребування останньої.

Що стосується порушення позивачем вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що на думку податкового органу призвело до заниження ПП ТД "Софі Плюс" податку на прибуток в розмірі 807862 грн. в періоді, що перевірявся, то суд їх також вважає недоведеними та як такими, що спростовуються обставинами, які викладені вище.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичної особи у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірними, що дає суду правові підстави для задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 159, 160 КАСУ, суд, -

постановив:

          Позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області від 20.05.2011 року № 0000052310/0 та № 0000062310/0, прийняті відносно приватного підприємства торгового дому "СОФІ ПЛЮС".

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня отримання копії постанови, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 29.09.2011 року.

Суддя                                                             Самойлова В.В.