Постанова № 18392199, 21.09.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2011 р. м. Львів№ 2а-8111/11/1370

10 год. 55 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сподарик Н.І., за участі секретаря судового засідання Янчака П.О., представника позивача Попельчука С.О., представника відповідача Сергєєвої О.І. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Світ СР»до державної податкової інспекції у Камянка-Бузькому районі Львівської області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Світ СР»(далі - ТзОВ «Світ СР») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до державної податкової інспекції у Камянка-Бузькому районі Львівської області (далі ДПІ у Камянка-Бузькому районі) з вимогами: визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.07.2011 року № 0000412301 та № 0000422301.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право позивача на податковий кредит та розмір понесених позивачем валових витрат під час проведення перевірки підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача про безтоварність господарських операцій позивача є припущенням податкового органу, не підтвердженими доказами, що є грубим порушенням п.п. 2.3.4 п 2 Наказу Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 року № 327. Крім того, позивач зазначає, що документи, які підтверджують факт здійснення господарської операції по поставці продукції складених позивачем та ТзОВ «Торговельною компанією»не суперечать вимогам до первинних документів, встановленим ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та належно підтверджують реальність господарських операцій. Позивач також зазначає, що відсутність доказів транспортування 3-ох верстатів від ТзОВ «Торговельна компанія»до ТзОВ «Світ СР»згідно з договором поставки від 20.08.2010 року жодним чином не свідчить про безтоварність такої операції. Таким чином, вважає, що відповідач прийшов до неправомірних висновків щодо порушення порядку включення сум витрат з придбання товарів до складу валових витрат та порядку формування ТзОВ «Світ СР» податкового кредиту, який передбачає єдиною підставою для формування податкового кредиту - наявність податкових накладних, складених у відповідності до вимог чинного законодавства.

Представник позивача просив позов задовольнити в повному обсязі, визнати нечинними та скасувати оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у письмових запереченнях від 05.08.2011 року № 5524/10-007. Зазначив, що ТзОВ «Світ СР»порушено п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2., пп. 5.3.9. п.5.3 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме позивачем зайво включено витрати з придбання товарів на суму 125000,00 грн. до складу валових витрат. Вважає, що порушено п.1.7. п.п.7.4.1 п.7.4 пп.7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість за серпень в сумі 25000,00 грн.

Представник позивача просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Суд розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи докази, оцінивши їх в сукупності та встановив наступні фактичні обставини справи:

ТзОВ «Світ СР »(ідентифікаційний код 35217411) зареєстровано як юридична особа Камянка Бузькою районною державною адміністрацією 06.07.2007 року.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ Камянка-Бузькому районі Львівської області з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.04.2010 року по 31.03.2011 року проводилась планова виїзна перевірка. За результатами проведення складено акт перевірки № 169/23-0/35217411 від 21.06.2011 року і на підставі акта за порушення податкового законодавства стосовно позивача були прийняті відповідачем оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

ТзОВ «Світ СР »не погоджуючись з актом перевірки подало заперечення вих. № 2506/5 від 25.06.2011 року до ДПІ Камянка-Бузькому районі. Остання в свою чергу направила позивачу відповідь на заперечення від 05.07.2011 року за № 4749/23-0, згідно якого погодилась з правомірністю формування валових витрат та податкового кредиту по контрагенту ПП «БК Віват»(а.с.16).

Зокрема, на підставі акту перевірки від № 169/23-0/35217411 від 21.06.2011 року винесено: податкове повідомлення - рішення №0000412301 від 06.07.2011 року, яким позивачу донараховано податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 31250 грн., в тому числі 25000 грн. за основним платежем та 6250 грн. за штрафними санкціями; податкове повідомлення - рішення №0000422301 від 06.07.2011 року, яким позивачу донараховано податкове зобовязання з податку на прибуток підприємств сумі 39063, в тому числі за основним платежем 31250 грн. та 7813 грн. за штрафними санкціями.

Не погоджуючись з висновками посадових осіб ДПІ Камянка-Бузькому районі та з прийнятими податковими повідомленнями рішеннями, позивач оскаржив вказані рішення в судовому порядку.

Оцінюючи встановлені обставини та доводи сторін суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних міркувань:

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Пункт 5.1. статті 5 цього ж Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.2994 року № 334/94 - ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 334/94 - ВР) зазначає, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п. п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону, до складу валових витрат включаються, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Відповідно до п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пункт 1.3. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97 ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі- Закон № 168/97 ВР), дає визначення платнику податку, а саме це - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно п. 1.7. ст. 1 цього ж Закону, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Пунктом 7.5. статті 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п. п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Згідно п. п. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи документами, передбаченими п.п.7.2.6 цього пункту. Платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами лише у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм права, суд вважає, що законодавцем чітко визначено необхідні умови для формування податкового кредиту з податку на додану вартість - наявність належним чином оформленої податкової накладної або іншого документа, передбаченого п.п.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Відповідно до цього та враховуючи ту обставину, що податкова накладна, виписана для позивача його контрагентом містила всі, передбачені п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону № 168/97-ВР реквізити, податковий кредит, сформований позивачем на підставі господарських операцій з вказаною особою, вважається підтвердженим. Також, перевіркою не зафіксований факт наявності в податковій накладній недоліків або порушення порядку їх видачі, що свідчить про їх належність як первинного документу.

На підтвердження дотримання вимог п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2., пп. 5.3.9. п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме придбання трьох верстатів, позивачем надано копії:

- договору поставки № 20/-8-2 від 20.08.2010 року, укладеного між ТзОВ «Торговельна компанія»(постачальник) та ТзОВ «Світ СР»(покупець);

- податкової накладної № 11574 від 20.08.2011 року на суму 150000 грн;

- видаткової накладної № 11574 від 20.08.2011 року на суму 150000 грн;

- платіжного доручення №181 від 21 серпня 2010 року на суму 150000 грн;

- акта контрольної перевірки інвентаризації цінностей від 01.06.2011 року.

Судом не беруться до уваги посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних, як відсутність доказів транспортування верстатів від ТзОВ «Торгівельна компанія», оскільки договір поставки б/н від 20.08.2011 року передбачає умови та порядок передачі товару, а саме факт поставки товару може підтверджуватись видатковими накладними на переданий товар підписаний уповноваженими представниками обох сторін. Датою поставки товару вважається дата, що вказана у видатковій накладній (а.с. 98).

Судом встановлено, що факт укладання правочинів та виконання його умов підтверджується, зокрема, податковими та видатковими накладними, які оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства України. Наявність податкових накладних є обовязковою обставиною для здійснення господарської операції.

Судом встановлено, що основними доводами відповідача про вказані порушення, відповідно до акту перевірки є те, що у позивача відсутні товарно-транспортні накладні, які б свідчили про транспортування отриманих ТМЦ від контрагентів з посиланням на наказ Мінтрансу/Мінстатистики № 488/346 від 29.12.1995 року «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», наказ Мінтрансу № 363 від 14.10.1997 року «Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», якими передбачається обовязкове використання товарно-транспортної накладної під час приймання - передачі ТМЦ.

Суд виходить з того, що згідно з вказаними вище нормативно-правовими актами використання товарно-транспортної накладної є обовязкове тільки у випадку, якщо мало місце надання транспортних послуг, тобто за умови участі у господарських відносинах між постачальником та покупцем третьої особи перевізника.

Так, відповідно до ч. 1 преамбули вищезгаданих правил - Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів замовників.

Відповідно до розділу 1 Правил Перевізник - особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування. Згідно п.11 Правил, що передбачає порядок оформлення документів на перевезення також встановлено, що у процесі оформлення товарно - транспортної накладної беруть участь представники трьох осіб - вантажовідправника, вантажоодержувача та перевізника.

З огляду на це, суд дійшов висновку, що у випадку використання у поставках товару власного транспорту постачальника оформлення товарно - транспортної накладної не може бути здійснене, оскільки відсутній один з учасників відносин перевізник.

Судом встановлено, що відповідачем не доведено відсутності можливості проведення позивачем з його контрагентами господарських операцій з поставки товарів із залученим власного транспорту постачальника, чи транспорту яким постачальник має право користуватись на підставі договору оренди, лізингу тощо. Крім того, право оформлення товарно-транспортної накладної відповідно до вказаних правил надане вантажовідправнику, яким позивач у господарських відносинах не був.

Оскільки постачальником в належний спосіб виконані зобовязання щодо поставки товару, однак при цьому не оформлена товарно-транспортна накладна, але оформлені належним чином податкові накладні, видаткові накладні, що і стверджується відповідачем у акті перевірки, то факт здійснення операції підтверджується належним чином.

Відповідач вважає, що ТзОВ «Світ СР »має ознаки нікчемності правочинів. Суд приходить до переконання, що така позиція відповідача є помилковою, виходячи з наступного: За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст.234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обовязкова ознака специфічна мета порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обовязковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст.228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком суду.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобовязання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобовязання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобовязану сторону певних обовязків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Отже, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем по справі не було надано жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та ТзОВ «Торговельна компанія»не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обовязків.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджених Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р. № 327, що діяв на час проведення перевірки, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також субєктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб субєкта господарювання.

У разі кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України повинна враховуватися вина, яка полягає в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, ухвалений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна або незаконного заволодіння ним тощо.

В ході судового розгляду справи податковим органом не було надано належних доказів, які б підтвердили вину позивача, яка полягає в намірі порушити публічний порядок. Відтак, правочин, укладений позивачем не єнікчемним, тобто його нікчемність законом не встановлена.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника позивач не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом, а тому у разі невиконання контрагентом позивача своїх зобов'язання щодо декларування та сплати необхідних сум податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем по справі правомірність прийняття спірних податкових повідомлень рішень недоведена, не надано суду жодних доказів, які б спростовували вимоги позивача, а позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору в розмірі 3 грн. 40 коп.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167, КАС України, суд

постановив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ у Камянка Бузькому районі від 06.07.2011 року № 0000412301 та № 0000422301.

Стягнути з державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Світ СР»(Львівська область, Камянка-Бузького району, с.м.т. Новий Яричів , вул. Шашкевича, 29) судового збору в сумі 3 (три) гривні 40 копійок.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 26 вересня 2011року.

Суддя Сподарик Н.І.