Рішення № 18390179, 15.09.2011, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" вересня 2011 р.

Справа № 5013/414/11

Господарський суд Кіровоградської області у складі колегії суддів: суддя Шевчук О.Б. - головуючий, судді Тимошевська В.В. та Поліщук Г.Б., розглянули у відкритому судовому засіданні справу №5013/414/11

за позовом: Державного агентства резерву України, м. Київ, вул. Пушкінська, 28

до відповідача: ліквідаційної комісії дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1", м. Кіровоград, вул. Варшавська, 90

про визнання кредитором, повернення майна та стягнення 500884,14 грн.,

Представники сторін:

від позивача - участі не брали;

від відповідача - участі не брали.

Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся до господарського суду з позовною заявою про визнання позивача кредитором дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1" та зобов'язання ліквідаційної комісії дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1" внести Держкомрезерв до реєстру вимог кредиторів ДП ДАК "Хліб України" "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1", повернути до державного резерву пшеницю 3 класу у кількості 263,884 тонн, жито групи "А" у кількості 1,583 тонн та сплатити штрафні санкції у розмірі 500884,14 грн.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що позов є необгрунтованим та не містить належних доказів. Обгрунтовуючи свої заперечення відповідач посилається, зокрема, на те, що станом на теперішній час жодної первинної документації стосовно спірних правовідносин не збереглося.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, які брали участь у судових засіданнях 21.06.2011 р. та 05.09.2011 р., господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Кабінетом Міністрів України 11.08.2010 р. прийнято постанову №764 "Про заходи з утворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

Відповідно до п. 2 цієї постанови Кабінет Міністрів України постановив ліквідувати дочірні підприємства Компанії згідно з додатком.

Серед підприємств, що перераховані в Переліку дочірніх підприємств Державної акціонерної компанії "Хліб України", які припиняються шляхом ліквідації (який є додатком до вищезгаданої постанови), значиться Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1 (код згідно ЄДРПОУ - 00951907).

В газеті "Урядовий кур'єр" №216 від 18.11.2010 р. було опубліковано оголошення дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1" про ліквідацію цього підприємства згідно наказу ДАК "Хліб України" №134 від 25.10.2010 р. (т. 1, а.с. 112). В оголошенні зазначено, зокрема, що вимоги кредиторів приймаються протягом двох місяців з дня публікації оголошення головою ліквідаційної комісії Богуновим Іваном Феліксовичем особисто шляхом надсилання листа із відміткою про вручення за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Покровська, 8.

18.01.2011 р. Державний комітет України з державного матеріального резерву, правонаступником якого є Державне агентство резерву України, направив на адресу голови ліквідаційної комісії дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1" (надалі - ДП ДАК "Хліб України" "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1") заяву про визнання кредиторських вимог від 17.01.2010 р. №1173/юр, що підтверджується матеріалами справи (т.1, а.с. 113-117). Відповідно до цієї заяви позивач просив визнати його кредитором та внести до реєстру вимог кредиторів ДП ДАК "Хліб України" "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1".

Ліквідаційною комісією відмовлено позивачу у визнанні кредиторських вимог листом, який відправлено на адресу позивача 01.03.2011 р. та отримано останнім 04.03.2011 р. (т.1, а.с. 118-119).

Відповідно до ч. 3 ст. 112 ЦК України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Із змісту частини 5 цієї статті вбачається, що до суду кредитор повинен звернутись не пізніше місячного строку після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, до звернення позивача з даним позовом до господарського суду, ліквідаційною комісією ДП ДАК "Хліб України" "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1" складено та затверджено лише проміжний ліквідаційний баланс.

Позовна заява з вимогами до ліквідаційної комісії ДП ДАК "Хліб України" "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1" надійшла до господарського суду Кіровоградської області 24.03.2011 р., тобто позивач звернувся до господарського суду в межах строку, визначеного ст. 112 ЦК України.

Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що між Державним комітетом України по матеріальних резервах та відповідачем 12.08.1999 р. укладено договір №1-Д-99 про відповідальне зберігання (надалі - договір №1-Д-99, т. 1, а.с. 9-12), за умовами якого на відповідача покладено обов'язок щодо відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

Позивач посилається на те, що саме на виконання договору №1-Д-99 на ДП ДАК "Хліб України" "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1" було закладено на відповідальне зберігання матеріальні цінності державного резерву, а саме: пшеницю 2, 3, 4 класу, жито групи "А", насіння соняшника, ячмінь 1 та 3 класу. За висновком позивача факт прийняття відповідачем на відповідальне зберігання цих матеріальних цінностей державного резерву підтверджується приймальними актами по формі Р-16 за 1998-1999 роки, які додані до матеріалів справи.

Проте, яка саме кількість матеріальних цінностей була прийнята відповідачем на відповідальне зберігання за вищезгаданим договором позивач пояснити не зміг.

25.04.2003 р. уповноваженими особами Дніпропетровського контрольно-ревізійного відділу та Державного комітету з державного матеріального резерву проведена перевірка наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності зерна держрезерву, що знаходиться на відповідальному зберіганні ДП ДАК "Хліб України" "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1, на підставі чого складено акт. Згідно висновків акту перевірки від 25.04.2003 р. в пунктах 3.1. та 3.2. зазначено, що на перевіряємому підприємстві виявлено самовільне відчуження 0,092 т пшениці 2 класу, 27,964 т пшениці 3 класу і 1,583 т жита групи "А"; а також виявлено безтоварну закладку пшениці 3 класу в кількості 235,920 т.

Враховуючи матеріали перевірки, позивач вважає, що відповідач зобов'язаний повернути до державного резерву пшеницю 3 класу у кількості 263,884 тонн, жито групи "А" у кількості 1,583 тонн та сплатити штрафні санкції у розмірі 500884,14 грн.

Господарський суд прийшов до висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню в силу наступного.

Відповідно до статей 1, 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання); запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву; частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах. Для підприємств, установ і організацій, заснованих повністю або частково на державній власності (державні підприємства, установи і організації, акціонерні товариства, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендні підприємства, засновані на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності всіх форм власності, визнаних відповідно до законодавства України монополістами, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву є обов'язковим, якщо це не завдає їм збитків. Перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами. Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно з зазначеними завданнями власними силами.

Пунктами 4, 10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1997 р. №1129 (надалі - Порядок №1129), визначено, що розміщення запасів матеріальних цінностей державного резерву здійснюється Держкомрезервом на підприємствах, в установах і організаціях системи державного резерву, а також на інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах. Матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці постійного зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку.

Таким чином, з моменту набрання чинності вищезгаданим Законом, зобов’язання по зберіганню матеріальних цінностей державного резерву виникають з укладеного договору зберігання згідно із Законом України "Про державний матеріальний резерв", який діє як спеціальне законодавство та переважає у застосуванні над загальними положеннями цивільного права про договори схову (зберігання).

В ході судового розгляду даної справи господарським судом досліджено рішення господарського суду Кіровоградської області від 12.07.2002 р. по справі №1/123, (оригінал якого знаходиться на зберіганні в архіві суду, т.1, а.с.140-143). Даним рішенням встановлено, що договір №1-Д-99 від 12.08.1999р. про відповідальне зберігання матеріальних цінностей фактично не укладений, оскільки Державний комітет України з матеріального резерву не узгодив суперечності, що виникли між сторонами при укладенні цього договору і повернув проект договору з протоколом розбіжностей зберігачу.

Даний факт не підлягає доведенню в силу вимог ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

Викладеним спростовуються доводи позивача щодо наявності між сторонами договірних відносин за договором №1-Д-99.

Господарському суду не надано доказів на підтвердження того, що відповідач включений до переліку підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву; не надано доказів на підтвердження того, що відповідачу доведено номенклатуру та обсяг накопичення матеріальних цінностей державного матеріального резерву.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на акти приймання-передачі форми Р-16.

Однак, наявність підписаних боржником актів приймання - передачі форми Р-16, не може бути підтвердженням укладення між сторонами договору зберігання матеріальних цінностей державного резерву, так як зміст цих актів не містить посилання на Закон України "Про державний матеріальний резерв", а отже, не може бути підставою для виникнення прав та обов'язків і відповідальності зберігача матеріальних цінностей з державного резерву.

Досліджуючи інші матеріали справи господарський суд з'ясував, що в обгрунтування своїх позовних вимог, як на доказ, яким встановлено факт неналежного зберігання матеріальних цінностей державного резерву, позивач посилається на акт перевірки від 25.04.2003р.

Проте, господарський суд не може прийняти даний акт, як належний доказ в розумінні ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, оскільки останній не підписано посадовими особами відповідача.

Інших доказів, що підтверджують самовільне відчуження відповідачем пшениці 2 кл. в кількості 0,092 тонн, пшениці 3 кл. в кількості 27,964 тонн, жита гр. "А" в кількості 1,583 тонн та безтоварну закладку пшениці 3 кл. в кількості 235,920 тонн позивачем не надано.

З огляду на викладене вимоги позивача про повернення до державного резерву матеріальних цінностей державного резерву не підлягають задоволенню в силу недоведеності позовних вимог в цій частині.

Стягнення з відповідача штрафу у розмірі 100% вартості матеріальних цінностей за незабезпечення їх збереження в сумі 206573,53 грн. та пені в розмірі 294310,61 грн. в порядку п. 10 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", є самостійним примусовим заходом і застосовується як міра відповідальності за вчинення правопорушення, оскільки застосування таких санкцій пов'язується саме із встановленням факту правопорушення.

Оскільки позивачем не доведено та не підтверджено факту вчинення відповідачем правопорушення, передбаченого ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", у господарського суду відсутні правові підстави для стягнення з відповідача заявлених штрафних санкцій.

Таким чином, позивач не довів наявності кредиторських вимог перед відповідачем, які виникли з договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

Враховуючи вищевикладене, в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Головуючий суддя О.Б. Шевчук

Суддя В.В. Тимошевська

Суддя Г.Б. Поліщук

Повне рішення складено: 19.09.2011 року.