Постанова № 18383262, 20.09.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2011 р. Справа № 5024/470/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Панової І.Ю.,

суддів Білошкап О.В.,

Хандуріна М.І.,

за участю представників сторін:

ТОВ "Корпорація "Агросинтез" Качанова М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_5 на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2011р. по справі №5024/470/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез" до Приватного підприємця ОСОБА_5 про стягнення 150 835,35 грн.,-

в с т а н о в и в:

Рішенням господарського суду Херсонської області від 26.04.2011 року задоволено позов ТОВ "Корпорація "Агросинтез" до Приватного підприємця ОСОБА_5 про стягнення 150 835,35 грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2011р. частково скасовано рішення господарського суду Херсонської області від 26.04.2011 р. Позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємця ОСОБА_5 на користь ТОВ "Корпорація "Агросинтез" 2622,94 грн. основного боргу, 4027,02 грн. інфляційних, 5247,59 грн. пені, 5000,00 грн. штрафу, 373,04 грн. держмита, 58,37 грн. витрат на ІТЗ судового процесу. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ "Корпорація "Агросинтез" на користь Приватного підприємця ОСОБА_5 витрати по держмиту в сумі 567,66 грн. за апеляційний перегляд.

Приватний підприємець ОСОБА_5 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2011р. змінити, а саме виключити з абзацу другого мотивувальної частини постанову словосполучення "4027,02 грн. інфляційних витрат" та "5000,00 грн. штрафу", посилаючись на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді Білошкап О.В., вислухавши пояснення представника ТОВ "Корпорація "Агросинтез", перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 02.04.2009 р. між ТОВ "Корпорація "Агросинтез" (Постачальник) та Приватним підприємцем ОСОБА_5 (Покупець) укладено договір поставки на умовах товарного кредиту №ТК020409/4. Відповідно до п.1.1., 6.1., 6.2. договору Постачальник зобовязався поставити та передати у власність Покупця насіннєвий матеріал та хімічні засоби захисту рослин, а останній прийняти товар, сплатити проценти за користування товарним кредитом та ціну товару у строки та розмірах, що вказані у Специфікації шляхом перерахування грошових коштів платіжним дорученням на поточний рахунок Постачальника.

На виконання зобовязань за договором поставки хімічних засобів захисту рослин постачальником був наданий покупцеві комерційний кредит шляхом відстрочення оплати товарів.

Згідно специфікації №1 від 02.04.2009 р., яка є невідємною частиною договору, вартість товару визначена в сумі 77090,40 грн.; дата поставки 15.04.2009 р.; строк оплати не пізніше 20.10.2009 р.; період на який наданий товарний кредит з 20.04.2009 р. 20.10.2009 р., сума процентів за користування товарним кредитом 1932,54 грн.; дата оплати процентів 20.10.2009 р.

Загальна сума договору складає 79022,94 грн.

Відповідно до видаткової накладної №А-00000724 від 17.04.2009 р., довіреності на отримання ТМЦ №959491 від 17.04.2009 р. відповідач отримав хімічні засоби захисту рослин на суму 77090,40 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ПП ОСОБА_5 оплатив товар частково в сумі 60700,00 грн., а саме: згідно платіжного доручення №013-8R від 27.11.2009 р. - 19900,00 грн., платіжного доручення №60 від 18.01.2010 р. - 100000,00 грн., платіжного доручення №89 від 26.05.2010 р. - 15800,00 грн., платіжного доручення №109 від 22.09.2010 р. - 7000,00 грн.; платіжнго доручення №113 від 29.09.2010 р. - 6000,00 грн.; платіжного доручення №124 від 09.12.2010 р - 2000,00 грн.

Задовольняючи позов Корпорації "Агросинтез" про стягнення з ПП ОСОБА_5 150 835,35 грн., а саме 18322,94 грн. заборгованості за поставлений товар, 4740,53 грн. інфляційних витрат, 94929,10 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 9135,90 грн. пені, 23706,88 штрафу, 1508,35 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, суд першої інстанції послався на обґрунтованість позивачем своїх вимог при зверненні до суду.

Скасовуючи частково вказане рішення суду та стягуючи з ПП ОСОБА_5 на користь ТОВ "Корпорація "Агросинтез" 2622,94 грн. основного боргу, 4027,02 грн. інфляційних витрат, 5247,59 грн. пені, 5000,00 грн. штрафу, 373,04 грн. держмита, 58,37 грн. витрат на ІТЗ судового процесу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем було сплачено частину основного боргу згідно умовам договору поставки від 02.04.2009 р. та підтверджено це належними доказами. При цьому, зменшуючи розмір штрафу до 5000 грн., суд послався на ст.3 ЦК України, п.3 ст. 83, ч.2 ст. 99 ГПК України та врахував те, що відповідач продовжує погашати заборгованість та сума боргу є незначною в порівнянні з сумою штрафу.

Крім того, відмовляючи в позові в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, суд апеляційної інстанції послався на те, що договором поставки від 02.04.2009 р. не встановлений розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, а специфікацією №1 від 02.04.2009 р., яка є невідємною частиною договору, встановлюється річна процентна ставка по товарному кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, 12.11.2009 р. між ТОВ "Корпорація "Агросинтез" (Замовник) та ТОВ "Агенція з повернення боргів в Україні" (Агент) було укладено договір №12/11/9 на агентські послуги, за умовами якого Замовник доручив, а Агент прийняв обовязок виконати комплекс послуг по поверненню фізичними та юридичними особами (Боржники) дебіторської заборгованості. Замовник зобовязався передати Агенту за актом приймання передачі інформацію (додаток №1 до договору), необхідні копії документів, які підтверджують факт та суми дебіторської заборгованості Замовнику Боржниками, а також видати доручення (додаток №2 до договору) на проведення від особи Замовника необхідних дій та операцій для виконання предмета даного договору.

Також судом встановлено, що на вимогу ТОВ "Агенція з повернення боргів в Україні" ПП ОСОБА_5 передав працівнику Агенції 30.07.2010 р. 7000,00 грн. і 12.09.2010 р. 7000,00 грн. На першу передану суму останній відмовився видати розписку, а на отримання другої суми видав відповідну розписку із зазначенням решти боргу 3000,00 грн., яку боржник зобовязався сплатити до 20.11.2010 р. Факт визнання сплати Приватним підприємцем ОСОБА_5 товариству "Агенція з повернення боргів в Україні" 14000,00 грн. підтверджується листами ТОВ "Корпорація "Агросинтез" від 22.09.2010 р. та 27.10.2010 р.

Крім того, направляючи вимогу на адресу відповідача за вих.№363/10-юр від 10.12.2010 р., позивач зазначив про наявність заборгованості останнього станом на 10.12.2010 р. в сумі 4322,94 грн., що свідчить про врахування сплати 14000,00 грн.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що на день звернення з позовом 17.03.2011 р. борг відповідача за отриманий товар складав 4322,94 грн.

Крім того, як зазначено судом апеляційної інстанції, під час розгляду апеляційної скарги відповідач перерахував позивачу в погашення основного боргу 1700,00 грн. згідно платіжного доручення №170 від 10.06.2011 р.

Таким чином, суд апеляційної інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача суму основного боргу в розмірі 2622,94 грн.

Відповідно до ст.ст.525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.ст.610, 611, ч.1 ст.612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 1057 ЦК України передбачено, що договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом. До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054 - 1056 цього Кодексу, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зобов'язання.

Субєктами комерційного кредитування можуть виступати будь-які юридичні та фізичні особи підприємці. Комерційне кредитування не може бути оформлене як самостійна договірна конструкція, оскільки здійснюється воно у межах відповідного зобовязання з реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг.

Відповідно до ст.ст.546, 547, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, якщо це встановлено договором або законом.

Пунктом 8.2.3 договору сторони передбачили, що за прострочення (порушення) строків виконання грошових зобовязань Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі 0,05 % від простроченої суми грошового зобов'язання за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 30 календарних днів Покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 30% від вартості договору за кожен факт порушення терміну платежу.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що вимоги щодо стягнення пені підлягають задоволенню за період з 21.10.2009 р. по 20.04.2010 р. в розмірі 5247,59 грн. на підставі ч.6 ст.232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Отже, врахувавши те, що відповідач не ухилявся від оплати, продовжує погашати заборгованість, на сьогоднішній день сума боргу є незначною в порівнянні з сумою штрафу, проаналізувавши причини прострочення платежів, наведені відповідачем та керуючись ст.3 ЦК України, яка передбачає загальні засади цивільного законодавства, зокрема, справедливість, добросовісність, розумність, а також керуючись п.3 ч.1 ст.83, ч.2 ст.99 ГПК України, суд апеляційної інстанції, погоджуючись з заявленими вимогами позивача про стягнення штрафу в розмірі 23706,88 грн., правомірно зменшив розмір штрафу до 5000,00 грн.

Посилання заявника касаційної скарги на неможливість застосування подвійної відповідальності за порушення одного й того ж зобов'язання колегія суддів вважає безпідставним, оскільки відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відповідальність відповідача за прострочення (порушення) строків виконання грошових зобовязань у вигляді пені та штрафу передбачена умовами договору. Крім того, Цивільним кодексом України одночасне стягнення штрафу та пені за прострочення виконання зобов'язання не заборонено.

Зробивши перерахунок інфляційних витрат, суд апеляційної інстанції з врахуванням того, що відповідач сплатив 14000 грн., правомірно встановив, що з відповідача підлягають стягненню інфляційні витрати за період з листопада 2009 р. по березень 2010 р. та з серпня 2010 р. по грудень 2010 р. в розмірі 4027,02 грн.

Відповідно до п.8.4. договору сторони домовились, що у разі прострочення сплати будь-якого платежу Покупець сплачує Постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми за весь час прострочення.

Відповідно до ч.2 ст.536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як зазначено судами попередніх інстанцій, позивачем заявлені вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 94929,10 грн. на підставі п.8.4. договору, ст.536 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що договором від 02.04.2009 р. розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не встановлений, а посилання позивача на те, що розмір процентів встановлений специфікацією №1 від 02.04.2009 р., яка є невідємною частиною договору, є безпідставним, оскільки специфікацією встановлювалась річна процентна ставка по товарному кредиту, а не за користування чужими грошовими коштами, що не є тотожним, тому підстави для задоволення вимог в цій частині відсутні.

З урахуванням вищезазначеного, виходячи із меж перегляду справи касаційною інстанцією, встановлених ст. 111-7 ГПК України, відповідно до яких правова оцінка обставин та достовірності доказів є виключно прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів прийшла до висновку, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив всі обставини, що мають значення для справи, надав їм належну правову оцінку, тому постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2011р. по справі №5024/470/2011 є законною та обґрунтованою і підстав для її скасування немає.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, які викладені в оскаржуваній постанові.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2011р. по справі №5024/470/2011 залишити без змін.

Головуючий: Панова І.Ю. Судді:Білошкап О.В. Хандурін М.І.