Постанова № 18381724, 14.09.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2011 р. Справа № 5023/468/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Мирошниченка С.В.,

суддів:Барицької Т.Л.,

Хрипуна О.О.,

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Земельний банк"

на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 07.06.2011

та на рішеннягосподарського суду Харківської області від 29.03.2011

у справі№ 5023/468/11

за позовомПублічного акціонерного товариства "Земельний банк"

доПАТ "Науково-технологічний інститут транскрипції, трансляції і реплікації"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Відкрите акціонерне товариство "Модель Всесвіту" прозвернення стягнення на заставлене майно

в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Федкевич О.А.;

- відповідача Дмитренко В.Ю.;

- третьої особи повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Земельний банк" (надалі позивач/скаржник) звернулося до господарського суду Харківської області із позовом з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 14.03.2011 до ПАТ "Науково-технологічний інститут транскрипції, трансляції і реплікації" (надалі відповідач), предметом якого є наступні вимоги: - звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 22.12.2005, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_1 за реєстровим №6405, предметом якого є двокімнатна квартира №81, яка знаходиться по вул. Академіка Вальтера, будинок №21-А, загальною площею 45,5 кв.м., житловою площею 31,7 кв.м., що належить відповідачу шляхом продажу на прилюдних торгах; - визначити розмір вимог позивача, що підлягають сплаті на його користь з вартості предмета іпотеки 173 919,34 грн.; - визначити, що реалізація предмета іпотеки повинна відбуватись у спосіб, що передбачений ст. 39 Закону України "Про іпотеку"; - визначити, що початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації буде встановлена за результатами незалежної експертної оцінки предмета іпотеки у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач послався на те, що між ним та відповідачем 19.12.2005 був укладений кредитний договір №105-05/К, за яким позивач (банк) надав відповідачу (позичальнику) кредит у сумі 150 000,00 грн. для придбання майна, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Академіка Вальтера, 21-а, кв. 81; строк дії договору до 15.12.2010.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №105-05/К між позивачем та відповідачем був укладений договір іпотеки від 22.12.2005, предметом якого є квартира №81 загальною площею 45,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Академіка Вальтера, 21-а.

24.02.2009 був укладений договір про переведення боргу, згідно з яким новим боржником по кредитному договору №105-05/К стало ВАТ "Модель Всесвіту" (третя особа у справі).

Третя особа у справі в порушення умов кредитного договору порушує строки повернення кредиту, сплати процентів.

Стаття 33 Закону України "Про іпотеку" надає право іпотекодержателю у разі порушення боржником виконання основного зобов'язання задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.03.2011 у справі № 5023/468/11 (суддя Суярко Т.Д.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.06.2011 (судді: Фоміна В.О., Кравець Т.В., Крестьянінов О.О.), відмовлено в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Земельний банк" (надалі позивач/скаржник) до ПАТ "Науково-технологічний інститут транскрипції, трансляції і реплікації" (надалі відповідач) про звернення стягнення на заставлене майно.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та постанову та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відзив на касаційну скаргу позивача не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути оскаржувані судові акти.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оспорюваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

При вирішенні спорів, предметом яких є звернення стягнення на майно, передане в іпотеку чи в заставу принциповим вважається встановлення судом факту невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання, лише за умови якого суд й має право звернути стягнення на предмет іпотеки/застави. Відповідно до положень статей 33, 35 Закону України "Про іпотеку", згідно з якими у разі порушення основного зобов'язання іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини 2 статті 35 Закону України "Про іпотеку".

Отже, у випадках, коли з матеріалів справи вбачається, що письмова вимога, передбачена статтею 35 Закону України "Про іпотеку" банком іпотекодавцю та/або боржнику не направлялася, то позов про звернення стягнення на предмет іпотеки є передчасним, в його задоволенні може бути відмовлено. Тобто недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в позові (Лист Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України) від 07.10.2010 "Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки)").

При прийнятті судових рішень у даній справі, суди попередніх інстанцій, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дали необхідну оцінку, з дотриманням приписів статей 35, 38, 39 Закону України "Про іпотеку", встановивши, що позивач не надав доказів звернення до нового боржника за кредитним договором (третьої особи) та до іпотекодавця (відповідача) з письмовою вимогою, як це передбачено в ст. 35 Закону України "Про іпотеку", дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором від 22.12.2005.

Крім того, є вірними висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність й інших, заявлених позивачем вимог про визначення, що реалізація предмета іпотеки повинна відбуватись у спосіб, що передбачений ст. 39 Закону України "Про іпотеку" та про визначення, що початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації буде встановлена за результатами незалежної експертної оцінки предмета іпотеки у відповідності до вимог чинного законодавства України, по-перше, тому, що вказані вимоги є похідними від вимоги про звернення стягнення на майно, яке знаходиться у заставі і в задоволенні якої було відмовлено, адже, фактично, є наслідком звернення стягнення на заставлене майно, по-друге, тому, що як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, позивач не надав суду відповідних документів та уточнень (висновок експерта, уточнень щодо способу реалізації предмета іпотеки відповідно до ст. 39 Закону України "Про іпотеку", тощо), що в сукупності, за даних обставин, унеможливлює захист прав позивача.

Стосовно доводів скаржника щодо обмеження його права на судовий захист, зроблених з посиланням на ч. 4 ст. 13 Конституції України, приписами якої передбачено обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку, колегія суддів зазначає, що правомірна відмова судів попередніх інстанцій у задоволенні позову за вищенаведених обставин не є обмеженням прав позивача на судовий захист, а є виконанням судом завдань, визначених у ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Інші доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків.

Отже, з урахуванням меж перегляду справи у касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій на підставі всебічного, повного і обєктивного дослідження поданих доказів; висновки господарських судів попередніх інстанцій відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни прийнятих у справі судових рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення суду першої інстанції або постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення суду першої інстанції або постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Земельний банк" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.06.2011 та рішення господарського суду Харківської області від 29.03.2011 у справі №5023/468/11 залишити без змін.

Головуючий суддяС.В. Мирошниченко

Судді:Т.Л. Барицька

О.О. Хрипун