Ухвала суду № 18354730, 21.09.2011, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

______________

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(0412) 48-16-02

УХВАЛА

іменем України

"21" вересня 2011 р. Справа № 2а/1770/1011/2011

номер рядка статистичного звіту 8.2.6

Колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Жизневської А.В.

суддів: Котік Т.С.

Мацького Є.М.,

за участю секретаря судового засідання Соморової В.А. ,

з участю представника товариства з обмеженою відповідальністю "Белсім-Електро",

<Поле для текста >

розглянувши апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м.Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "15" червня 2011 р. у справі № 2а/1770/1011/2011 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Белсім-Електро" <Текст >до державна податкова інспекція у м.Рівне про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень ,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 15.06.2011 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м.Рівне №0000692342 та №0000702342 від 24 лютого 2011 року.

Апелянт, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказану постанову та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Суд встановив, що Державною податковою інспекцією у м. Рівне (далі-ДПІ) була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Белсім-Електро» (далі-Товариство) щодо взаємовідносин з ПП «Лайкост», за період з 01.10.2007р. по 30.09.2010 р. За результатами перевірки складено акт №168/23-100/13981241 від 15.02.2011 року, в якому зазначено про порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 5.1 пп. 5.2.1 п. 5.2, пп.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Згідно акту прийнято податкові повідомлення-рішення №0000702342 від 24 лютого 2011 року, яким позивачу нараховано зобовязання з податку на додану вартість в сумі 10138,75грн. в тому числі, за основним платежем 8111,00 грн. та 2027,75 грн. за штрафними санкціями; №0000692342 від 24 лютого 2011 року, яким позивачу нараховано зобовязання з податку на прибуток в сумі 12673,75 грн., в тому числі, за основним платежем 10139,00 грн. та зобов'язано сплатити штрафні санкції у сумі 2534, 75 грн.

Висновки ДПІ у акті зроблено на підставі аналізу господарських відносин позивача з ПП "Лайкост". Зокрема, в акті зазначено, що в ході проведення перевірки представник відповідача прийшов до висновку щодо неможливості фактичного здійснення ПП "Лайкост" господарських операцій через відсутність необхідних для цього трудових ресурсів, виробничих потужностей та основних засобів. Також, перевіряючим серед наданих для перевірки документів, не виявлено документи, по яких відбувався б рух товарів від продавця (постачальника) до перевізника, до покупця, а також документів, що підтверджують прийняття, оприбуткування та відвантаження торгово-матеріальних цінностей відповідно до "Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю" затвердженої Постановою Держарбітражу СРСР за №П-6 від 15.06.1965р., "Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю" затвердженої Постановою Держарбітражу СРСР за №П-7 від 25.04.1966р. Окрім того, перевіряючим в акті перевірки зазначено, що Рівненським міським судом 26.05.2010р. винесено вирок по справі №1-386/10, об'єднаній в одне провадження зі справою №1-127/10 за обвинуваченням директора ПП "Лайкост" в скоєнні злочинів передбачених ст. 205 Кримінального кодексу України вiд 05.04.2001 №-III, і це, на думку ДПІ, свідчить про фіктивність діяльності ПП "Лайкост".

Дослідивши представлені докази, надавши їм належну оцінку, суд дійшов вірного висновку про те, що доводи та висновки відповідача, викладені в акті перевірки є безпідставними та необґрунтованими, і виходив з наступного.

За з ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 року, бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до ч.1 ст.9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Матеріалами справи підтверджено, що господарські операції між ПП «Лайкост» та позивачем оформлено відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 (із змінами та доповненнями), а саме: видатковою накладною №80 від 31.04.2008 р. (а.сп.16), податковою накладною №80 31.04.2008 р. (а.сп.17), платіжним дорученням №279 09.04.2008 року (а.сп.18).

Окрім вказаних документів, позивачем суду надано договори на виконання електромонтажних робіт та акти приймання виконаних підрядних робіт (а.сп.58-62,63-71), з яких вбачається, що придбані товари у ПП «Лайкост» використані у подальшій господарській діяльності Товариства.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп.7.5.1. п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З огляду на викладене, суд дійшов правильного висновку, що підставою для формування бухгалтерського обліку та, відповідно, податкового обліку є факт здійснення господарської операції, який повинен підтверджуватись наявними у підприємства первинними документами складеними відповідно до вимог законодавства, що і було представлено у судове засідання.

Відповідно д пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№33/94-ВР від 28.12.1994 р. (із змінами та доповненнями) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пп.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що не підтверджені податковими накладними. В силу приписів пп.7.2.4. п.7.2 ст.7 вказаного Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Зареєстровані в якості платника податку на додану вартість особи отримують відповідне свідоцтво. Податкова накладна, за правилами пп.7.2.3. п.7.2 ст.7 вказаного Закону, складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках, оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Товариством надано суду докази на підтвердження розрахунків за отриманий товар, які проведено у безготівковій формі, платіжне доручення та податкову накладну.

За ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15 травня 2003 року № 755-IV, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Органом державної податкової служби і в акті перевірки, і в судових засіданнях не заперечується, що на момент видачі податкових накладних ПП «Лайкост» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується також відповідною довідкою з реєстру та було зареєстрованим платником податку на додану вартість, тому на законних підставах видало податкові накладні.

Судом зроблено і вірний висновок щодо відсутності належним чином оформлених подорожних листів та/або шляхових листів на міжміські перевезення, що свідчить лише про порушення законодавства про автомобільний транспорт, а не податкового законодавства. Згідно з наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна - це необхідний юридичний документ для всіх учасників транспортного процесу, а учасники транспортного процесу це вантажовідправники, вантажоодержувачі, перевізники та особи, що здійснюють вантажні і (або) складські операції з вантажем. Вказаний нормативно-правовий акт визначає, як вантажовідправника - фізичну або юридичну особу, що подає перевізнику вантаж для перевезення, а як вантажоодержувача - фізичну або юридичну особа, що здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку. Оскільки податковим органом в ході перевірки не було встановлено, що саме позивач повинен був здійснювати розвантаження товару, або оплачувати вартість його поставки, тобто являвся вантажоодержувачем за умовами відповідних правочинів, як і не було встановлено, що ПП «Лайкост» передавало призначений для позивача товар будь-якій транспортній організації для перевезення, і, відповідно, являлося вантажовідправником, то відсутність у документообігу позивача товарно-транспортних накладних за певний період, при наявності інших документів, якими підтверджено факт відпуску та приймання товарно-матеріальних цінностей, не може спростовувати факту придбання позивачем товару.

Суд обгрунтовано визнав такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, доводи ДПІ про умисел спрямований на ухилення від сплати податків, шляхом здійснення господарських операцій між Товариством та ПП «Лайкост».

При цьому, враховано приписи ст.234 ЦК України яка визначає, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним правочином, який може бути визнаний судом недійсним. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними. Отже, правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином законом не визнано нікчемним, такий правочин є оспорюваним і його недійсність може бути встановлена лише судом. Також, на момент розгляду даного спору, судом не прийнято рішень про визнання недійсними вищенаведеного правочину, укладеного Товариством з ПП «Лайкост», або первинних документів, що складені за участю названих сторін, у яких відображено сторонами факт вчинення дій, всі розрахунки, податкові відомості.

Посилання відповідача на доведеність факту фіктивного характеру господарської діяльності ПП "Лайкост" вироком Рівненського міського суду від 26 травня 2010року у справі №1-386/10 (т.2 а.с.104-138) судом до уваги не взято, оскільки вироком не встановлена фіктивність господарської діяльності безпосередньо ПП "Лайкост", і у вироці не йдеться про вказане підприємство.

З огляду на викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку, що податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівне №0000692342 та №0000702342 від 24 лютого 2011 року підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Постанову прийняту з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстави для її скасування відсутні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не впливають на правильність прийнятого судового рішення.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м.Рівне залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 15 червня 2011 року - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.В. Жизневська

судді: Т.С. Котік

Є.М. Мацький

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу Товариство з обмеженою відповідальністю "Белсім-Електро" вул.Біла, 53-В,м.Рівне,33000

3- відповідачу Державна податкова інспекція у м.Рівне вул. Відінська, 8,м.Рівне,33023

<Текст >