Ухвала суду № 18353408, 20.04.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2011 р.Справа № 2а-12034/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Мельнікової Л.В.

Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання Галан О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської ОДПІ Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2011р. по справі№2а-12034/10/2070

за позовом ПП "Яхтінг"

до Харківської ОДПІ Харківської області

про скасування податкового-повідомлення рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2011 р. адміністративний позов ПП "Яхтінг" до Харківської ОДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення задоволено в повному обсязі.

Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000020180/0 від 21.01.2010 року, № 0000020180/1 від 09.03.2010 року, № 00000020180/2 від 29.04.2010 року.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Харківською ОДПІ, подано апеляційну скаргу, вважає, що судом порушено норми процесуального і матеріального права та просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2011 р., ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПП «Яхтінг» відмовити повністю.

ПП «Яхтінг» заперечує проти вимог та доводів апеляційної скарги, вважає прийняте судове рішення законним і обґрунтованим та просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу Харківської ОДПІ без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін присутніх у судовому засіданні, розглянувши надані письмові докази у їх сукупності, постанову суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суду апеляційної інстанції, що Юридична особа, Приватне підприємство "Яхтінг", зареєстроване Харківською районною державною адміністрацією, 25.05.2004 року за №14711200000000554 , код за ЄДРПОУ 33010754, юридична адреса: 62490, Харківська обл., Харківський район, с. Комунар, вул. Миру 1, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи.

Юридична особа, Приватне підприємство "Яхтінг", перебуває на обліку як платник податків в Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції з 08.06.2004 року за №3161, відповідно до довідки Харківської ОДПІ від 27.07.2006 року№504.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 08.12.2005 року №28034297, виданого Харківською ОДПІ Приватне підприємство "Яхтінг" зареєстровано платником ПДВ з 08.12.2005 року.

Харківською об'єднаною Державною податковою інспекцією проведено документальну невиїзну перевірку ПП "Яхтінг" з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ “Релан” за період з 01.12.2008 року по 31.12.2008 року.

В ході перевірки відповідачем встановлено порушення: п.п. 7.2.1 п.п. 7.2.3 п. 7.2., п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 170201 грн. в тому числі за грудень 2008р. на суму 170201 грн.; п.п. 7.2.1 п.п. 7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”в результаті чого завищена сума від'ємного значення, яка після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в грудні 2008 р. на суму 214 грн.

За результатами перевірки складено акт від 30.12.2009 року №4122/180/3301075.

На підставі висновків акту перевірки щодо встановлених в діяльності позивача вищезазначених порушень, згідно підпункту “б”пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 та пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0000020180/0 від 21.01.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 255301,5 грн., у т.ч. за основним платежем 170201,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 85100,50 грн.

Позивач не погодився з прийнятим рішенням та звернувся в межах адміністративного оскарження зі скаргами на вищезазначене податкове повідомлення рішення. За результатами адміністративного оскарження скарги позивача залишені без задоволення. На адресу позивача направлені податкові повідомлення рішення №0000020180/1 від 09.03.2010 року, №0000020180/2 від 29.04.2010 року.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що в ході судового розгляду Харківською ОДПІ не доведено правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень. Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг у ТОВ "Релан" Харківською ОДПІ до суду не подано. З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність висновку Харківської ОДПІ стосовно порушення ПП "Яхтінг" пп. 7.2.1, п.п. 7.2.3 п.7.2, пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, та нікчемності договору укладеного між ПП "Яхтінг" та ТОВ " Релан".

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Тобто, лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними ним підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Отже, керуючись п.7.5 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами п.п.7.5.1 дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку) товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 зазначеної статті, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Аналогічні вимоги містяться і в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 165 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. за № 233/2037).

Згідно із пунктом 5 вказаного Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку. Пункт 2 вказаного порядку встановлює, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Інших обмежень щодо визнання податкової накладної недійсною в вищезазначених нормативних актах не міститься.

Таким чином, виходячи з вищезазначених норм Закону, передбачено лише два випадки не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку: відсутність податкової накладної або складання податкової накладної особою, яка у встановленому порядку не зареєстрована як платник податку на додану вартість. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПП "Яхтінг" та ТОВ "Релан" укладено договір підряду № 07/10/Б від 07.10.2008р. Сторони склали та підписали до договору підряду договірну ціну №1 від 07.10.2008 року; розрахунок №1-1 від 07.10.2008 року у складі договірної ціни №1 в якому навели перелік робіт; відомість ресурсів від 07.10.2008 року; акт № 1 від 12.12.08р. про передачу матеріалів; довідку про вартість виконаних робіт за грудень 2008 року; акт № 1 прийомки виконаних підрядних робіт за грудень 2008 року; акт цільового використання матеріалів № 1; акт технічної готовності електромонтажних робіт від 30.12.08р.

ТОВ "Релан" на виконання п.п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 ЗУ від N 168/97-ВР виписано ПП “Яхтінг” податкову накладну № 3012083 від 30.12.2008р.

Крім того, як свідчать матеріали справи, факт виконання договору підряду, та подальший факт оплати ПП “Яхтінг” за виконані по договору підряду №07/10/Б від 07.10.2008 року роботи, підтверджується документально, а саме: висновком експертного будівельно-технічного дослідження №6030 від 04.11.2010 року; листом ТОВ “Євроком” від 28.09.10р., що був замовником будівництва магазину непродовольчих товарів з паркувальним майданчиком по пр.. Московському 142 у м. Харкові. Крім того, обставини того, що зазначений договір був спрямований на реальне настання правових наслідків встановлено рішенням Господарського суду Харківської області від 06.07.2010 року по справі за позовом ТОВ “Релан” до ПП “Яхтінг” про визнання нікчемної угоди недійсною.

Вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у ТОВ «Релан» статусу платника ПДВ (на момент укладення договору підряду та до закінчення його виконання), або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ПП «Яхтінг» . У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ПП «Яхтінг» збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів, отриманих від ТОВ «Релан», взаємопов'язаності ПП «Яхтінг» та ТОВ «Релан», обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

Таким чином, будь-яких підстав, визначених Законом України "Про податок на додану вартість", які б виключали право позивача на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, в даному випадку, не вбачається.

Як зазначено в акті перевірки та в апеляційній скарзі, позивачем порушено вимоги ч. 1, 5 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з постачальником товарів (робіт, послуг) ТОВ «Релан».

В обґрунтування зазначених висновків відповідач посилається на те, що договір підряду №07/10/Б від 07.10.2008 р. підписаний зі сторони ТОВ «Релан» виконуючого обов'язки директора ОСОБА_2, але директор ТОВ «Релан» ОСОБА_3 не призначав нікого виконуючого обов'язки директора, не давав доручення будь-кому укладати договори із іншими СПД, тобто договори укладені особою, не уповноваженою на те; податкова накладна №3012083 від 30.12.2008 р. підписана зі сторони виконавця ТОВ «Релан» - ОСОБА_2, але директор ТОВ «Релан» ОСОБА_3 не призначав нікого виконуючого обов'язки директора, не давав доручення будь-кому укладати договори із іншими СПД та виконувати їх, тобто податкові накладні підписані особою, не уповноваженою на те; в податкових накладних вказане місцезнаходження ТОВ «Релан» - м. Одеса, вул. Зоопаркова 25 (хоча підприємство з 01.12.2008 р. має адресу реєстрації - м. Вишневе, вул. Святошинська 27), в період виконання договору ТОВ «Релан» не знаходилось за юридичною адресою як в період перебування на обліку в ДПІ у Приморському районі м. Одеса, так і в ДПІ у Києво-Святошинському районі.

Крім того, відповідач в апеляційній скарзі посилається на матеріали допиту директора ТОВ «Релан» ОСОБА_3, відповідно до яких ОСОБА_3 зазначив, що керівництво підприємства ТОВ «Релан» він не здійснював, наміру займатись комерційною діяльністю він не мав, бухгалтерські документи та податкові звіти не складав та не підписував, податкову звітність в органи ДПС не надавав, договори із підприємствами не укладав, гротові кошти в банківських установах не отримував та не перераховував, печатки, штампи ТОВ «Релан» ніколи не мав, їх місцезнаходження йому не відомо. Крім того, ОСОБА_3 зазначив, що нікому він не доручав підписувати та надавати до органів ДІЮ податку звітність, укладати договори із іншими підприємствами він також нікому не доручав. Він не призначав себе директором ТОВ «Релан» та де знаходиться підприємство він не знає.

Вищенаведене, на думку відповідача, свідчить про неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій підприємством, що перевіряється, та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України.

Колегія суддів апеляційної інстанції не приймає вказані доводи апеляційної скарги до уваги з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Релан» зареєстроване як платник податку на додану вартість 02.03.2007 р., що підтверджується свідоцтвом № 100031831, виданим ДПІ у Приморському районі м. Одеси 25.04.2008 р. (том 1, а.с. 112).

Згідно з довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том 2, а.с.34 - 38) запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи - ТОВ «Релан», під час укладення договору підряду № 07/10/Б від 07.10.2008р. та його виконання - відсутній.

Відповідно до ч. 6 ст. 39 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”, дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи є датою припинення юридичної особи.

Таким чином, під час укладення між ПП «Яхтінг» та ТОВ «Релан» договору підряду № 07/10/Б від 07.10.2008р. і його виконання контрагент позивача мав статус юридичної особи.

Відповідно до п.п.3.2.6 Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.1999 р. №17, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.04.1999 р. за №264/3557, підприємства, установи, організації, господарські об'єднання, суб'єкти підприємницької діяльності, об'єднання громадян, суб'єкти господарювання однієї з інших організаційних форм підприємництва можуть мати тільки по одному примірнику основної каучукової або металевої печатки.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Враховуючи відсутність у суб'єктів господарювання законодавчо наданих повноважень перевіряти обсяг дії та правоздатності представників своїх контрагентів за господарсько-правовими чи цивільно-правовими взаємовідносинами, наявність в розпорядженні фізичної особи, яка представляє інтереси суб'єкта господарювання, печатки цього суб'єкта є достатньою підставою для висновку про те, що така фізична особа на законних підставах діє від імені суб'єкта господарювання.

Крім того, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджуються повноваження ОСОБА_2 на підписання фінансових та господарчих документах з боку ТОВ “Релан”, а саме Протоколом загальних зборів учасників ТОВ “Релан” № б/н від 15.09.2008 р., та довіреністю від 15.09.2008 р., а також відсутністю доказів про відкликання довіреності виданої юридичною особою своєму представнику на час укладення та виконання договору.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність порушень закону при укладенні договір підряду № 07/10/Б від 07.10.2008р., оскільки вказаний правочин був укладений право- і дієздатними юридичними особами, його предмет, зміст прав і обов'язків сторін не суперечать закону. Текст договору засвідчено печатками суб'єктів господарювання, які є його сторонами.

Доказів, які б доводили необачність правової поведінки ПП «Яхтинг» при укладанні з ТОВ «Релан» договору підряду № 07/10/Б від 07.10.2008р., відповідачем до суду не надано.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Ст. 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як субєкт владних повноважень, на якого покладено обовязок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акта перевірки, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, фактичні обставини обєктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Релан» і правомірність віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість 170201 грн., відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про відсутність правових підстав для визнання правомірним висновку відповідача про нікчемність договору підряду № 07/10/Б від 07.10.2008р., укладеного між позивачем та ТОВ «Релан».

В той же час, згідно Узагальнення Верховного суду України від 24.11.08 р. “Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням на ст. 203 ЦК необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього. Розглядаючи цивільні справи про визнання правочинів недійсними за такою підставою, суди в цілому правильно враховували, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним лише судом.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що правочини за цієї підстави потребують визнання їх недійсності рішенням суду. Рішень суду про визнання правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Релан» з підстави їх фіктивності відповідачем не надано.

Крім того, до суду не надано доказів щодо наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагента щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Якщо контрагент допустив порушення законодавства, у тому числі податкового, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Неподання декларацій та несплата контрагентом позивача податку до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього даного права, якщо він виконав усі передбачені законом умови для цього і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит. Вказані позивачем суми підтверджені наявними у матеріалах справи копіями договорів, актів виконаних робіт і послуг, податкових накладних, платіжних доручень.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п.п.7.4.1 , п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР “Про податок на додану вартість”. Заборона на включення до складу податкового кредиту стосується лише тих сум, які не підтверджені податковими накладними.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимоги позивача щодо скасування податкових повідомлень - рішень № 0000020180/0 від 21.01.2010 року, № 0000020180/1 від 09.03.2010 року, № 00000020180/2 від 29.04.2010 року.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

У відповідності до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Харківської ОДПІ Харківської області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2011р. по справі№2а-12034/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Мельнікова Л.В.

Судді(підпис)

(підпис)Подобайло З.Г. Григоров А.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Подобайло З.Г. Повний текст ухвали виготовлений 26.04.2011 р.