Постанова № 18345431, 05.09.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

05.09.2011р. справа № 2а- 10541/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі

секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,

представників

позивача - Загребельний Г.С.,

відповідача - Чернова О.А.,

розглянувши у відкритому сдовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

ТОВ "Торгівельний Дім "Спіропласт"

до ДПІ у Комінтернівському районі міста Харкова

проскасування податкових повідомлень-рішень, - встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Спіропласт», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача, Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова, №0000762310 від 02.08.2011р., №0000752310 від 02.08.2011р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення рішення грунтуються на помилкових судженнях субєкта владних повноважень, що викладені в акті №1197/23-104/35073727 від 20.07.2011р., а відтак, суперечать ч.3 ст.2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обовязок по оплаті грошового зобовязання на користь Державного бюджету України. В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Комінтернівському районі міста Харкова, з поданим позовом не погодився.

В обгрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що згідно з актом №1197/23-104/35073727 від 20.07.2011р. ТОВ вчинено порушення п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про ПДВ», п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, а саме: до складу податкового кредиту з ПДВ, товариством віднесені суми податку за податковими накладними, що були виписані ТОВ «ПромспецКонсалтинг»та ТОВ «Спіропласт»в межах нікчемних правочинів, за якими не відбулось фактичного хдійснення господарських операцій; порушення п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: віднесення до складу валових витрат обігу та виробництва коштів, сплачених платником податку на користь ТОВ «ПромсецКонсалтинг»та ТОВ «Спіропласт»як компенсація вартості товарів (робіт, послуг) в межах нікчемних правочинів, за якими не відбулось фактичного здійснення господарських операцій.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи спірні податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова №0000762310 від 02.08.2011р. про збільшення суми грошового зобовязання з ПДВ в загальному розмірі 94.557,50грн. (основний платіж 84.270,00грн., штраф 10.287,50грн.), №0000752310 від 02.08.2011р. про збільшення грошового зобовязання з податку на прибуток в загальному розмірі 64.291,25грн. (основний платіж 51.433,00грн., штраф 12.858,25грн.) були винесені відповідачем з посиланням на акт перевірки №1197/23-104/35073727 від 20.07.2011р.

Згідно з згаданим актом в діяльності ТОВ «ТД «Спіропласт»податковим органом виявлено порушення п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про ПДВ», п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, а саме: віднесення до складу податкового кредиту з ПДВ сум податку за податковими накладними, що були виписані ТОВ «ПромспецКонсалтинг»та ТОВ «Спіропласт»в межах нікчемних правочинів, за якими не відбулось фактичного хдійснення господарських операцій; порушення п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: віднесення до складу валових витрат обігу та виробництва сум коштів, сплачених платником податку на користь ТОВ «Промсецконсалтинг»та ТОВ «Спіропласт»як компенсація вартості товарів (робіт, послуг) в межах нікчемних правочинів, за якими не відбулось фактичного здійснення господарських операцій.

Перевіряючи юридичну та фактичну обгрунтованість мотивів, покладених субєктом владних повноважень в основу спірних податкових повідомлень рішень та відображених в акті №1197/23-104/35073727 від 20.07.2011р. суджень субєкта владних повноважень, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд наголошує на такому.

Як вбачається з наявних у справі документів, 01.10.2010 р. між позивачем, ТОВ «ТД «Спіропласт»(в якості покупця) та ТОВ «ПромспецКонсалтинг»(в якості продавця) було укладено договір №01/10, предметом якого є поставка товару, 01.09.2010р. між позивачем, ТОВ «ТД «Спіропласт»(в якості покупця) та ТОВ «ПромспецКонсалтинг»(в якості продавця) було укладено договір №2, предметом якого є поставка товару, 04.02.2008р. між позивачем, ТОВ «ТД «Спіропласт»(в якості замовника) та ТОВ «Спіропласт»(в якості виконавця) було укладено договір №4/08, предметом якого є надання послуг переробки давальницької сировини.

У ході розгляду справи з пояснень представника відповідача, котрі в цій частині повністю узгоджуються з матеріалами справи, судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами правочинів, укладених між позивачем та контрагентами ТОВ «ПромспецКонсалтинг», ТОВ «Спіропласт», до правового статусу сторін цих договорів як платників ПДВ, відповідності правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має.

Оскільки перелічені правочини були укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, предметом правочину не є речі, обмежені в цивільному обороті, а також послуги, надання яких не потребує отримання будь-яких дозвільних документів у вигляді ліцензій, сторони правочинів мають правовий статус платників ПДВ, суд не знаходить підстав для висновку про суперечність спірних правочинів вимогам закону.

Окрім того, оцінивши наявні в справі докази, суд відмічає, що сторонами не заперечується, а матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентами позивача зобовязань за спірними договорами. Копії долучених до матеріалів справи податкових накладних, видаткових накладних не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодекса України, ст.7 Закону України «Про ПДВ», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Приєднані до справи копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товарів та робіт за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. З огляду на приписи Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»суд робить висновок про те, що операції субєктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагентів позивача спільного інтересу щодо отримання коштів саме ТОВ «ПромспецКонсалтинг»та ТОВ «Спіропласт» (що могло б мати місце в разі повязаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

З приводу викладеного в акті судження субєкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів суд зауважує, що згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вивчивши акт перевірки, суд дійшов висновку, що ДПІ не спростовано встановленої ст.204 ЦК України презумпції правомірності вчинених позивачем правочинів, так як єдиним мотивом для судження про нікчемність спірних правочинів є висновки складеного ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова акту №349/23-03-05/37091549 «Про результати документальної планової невиїзної перевірки діяльності ТОВ «ПромспецКонсалтинг»ідентифікаційний код 37091549)». При цьому, суд бере до уваги, що відповідно до ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, а згідно з ч.1 ст.228 згаданого кодексу правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Між тим, перевіряючи обгрунтованість судження податкового органу про нікчемність спірних правочинів, суд вважає за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»(далі за текстом - Постанова Пленуму ВСУ №9). В силу положень п.18 Постанови Пленуму ВСУ № 9, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народуземлею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

З огляду на викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень висновок відповідача про нікчемність правочинів слід визнати необґрунтованим, так як показники документів обов'язкової податкової звітності платника податків не містять фактичних даних, які б засвідчували наявність у платника наміру незаконно заволодіти майном держави.

В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків за ознаками складу злочину, передбаченого ст.191 КК України або ст.212 КК України, хоча саме діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною перелічених злочинів.

Окрім того, суд бере до уваги, що при винесенні спірних податкових повідомлень-рішень субєктом владних повноважень не враховані приписи ч.3 ст.228 ЦК України, спірні правочини не оскаржені в судовому порядку, до суду не подано таких, що набули законної сили судових актів про визнання спірних правочинів недійсними.

З приводу судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»позивач та його контрагенти є окремими субєктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Закону України «Про податок на додану вартість»і Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення субєкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

На підтвердження реальності укладених з контрагентами правочинів позивачем надано суду копії первинних документів та копії розрахункових документів.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку про виконання зобовязань сторонами спірних правочинів, доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності платників податків, відповідач до суду не подав.

Таким чином, суд робить висновок, що судження відповідача про нікчемність правочинів є помилковим, оскільки базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушення Закону України "Про ПДВ", судження суб'єкта владних повноважень про наявність порушення мотивовано виключно посиланням на нікчемність правочинів без зазначення в чому конкретно полягав намір платника податків на безпідставне одержання податкової вигоди.

За мотивами відповідача, що викладені в акті перевірки, єдиною підставою для висновку про порушення норм Податкового кодексу України, Закону України «Про ПДВ», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є судження стосовно нікчемності спірних правочинів.

Враховуючи, що обгрунтованість та правомірність судження субєкта владних повноважень про нікчемність правочинів не знайшла свого підтвердження добутимим судом по справі доказами, а інших фактичних мотивів субєктом владних повноважень в основу спірних податкових повідомлень-рішень не покладено, то слід дійти висновку про недоведеність факту порушення платником податків вимог закону.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки в ході судового розгляду знайшов підтвердження факт порушення спірними податковими повідомленнями-рішеннями прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити.

Розподіл судових витрат по справі потрібно провести за правилами ч.1 ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст.8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

постановив:

Адміністративний позов ТОВ "Торгівельний Дім "Спіропласт" до ДПІ у Комінтернівському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати в повному обсязі податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова №0000762310 від 02.08.2011р., №0000752310 від 02.08.2011р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Спіропласт" (місцезнаходження 61035, Україна, Харківська область, м.Харків, пр-т Гагаріна, буд.129; ідентифікаційний код 35073727) витрати по оплаті судового збору (державного мита) в сумі 3 (три) грн. 40коп.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі виготовлена 09.09.2011 р.

Суддя Сліденко А.В.