Постанова № 18345232, 13.09.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

13 вересня 2011 р. справа № 2-а- 9663/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Старосєльцевої О.В.

за участю

секретаря судового засідання - Чубукіної М.В.,

представників позивача - Ісаєвої Я.В., Кацмана В.Я.,

відповідача - Кізілова О.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпласт +"

до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м.Харкова

проскасування податкових повідомлень - рішень ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач,Товариство з обмеженою відповідальністю "Поліпласт+"звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача, Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова від 14.07.2011р. №0000862330, від 14.07.2011р. №0000852330.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, спірні податкові повідомлення - рішення грунтуються на помилкових висновках суб'єкта владних повноважень, котрі викладені в акті від 21.06.2011 р. №2673/233/31422867, а відтак, підлягають скасуванню, оскільки безпідставно (за відсутності передбачених законом підстав) покладають на платника податків обов'язок здійснити додатковий платіж на користь Державного бюджету України.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Червонозаводському районі м.Харкова з поданим позовом не погодився.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що спірні податкові повідомлення - рішення є правомірними, так як господарські взаємовідносини між ТОВ «Поліпласт +»та ТОВ «Компанія Істсервіс»відбувались в межах нікчемного правочину, первинні документи, що складені з посиланням на нікчемний правочин не можуть бути включені до податкового обліку. Посилаючись на викладені вище мотиви відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що 17.06.2011р., 20.06.2001р., 21.06.2011р. ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ "Поліпласт +" (код за ЄДРПОУ 31422867) щодо взаємовідносин з ТОВ "Компанія "Істсервіс" (код ЄДРПОУ 36988381) за березень - грудень 2010р.

Результати проведеної перевірки оформлені актом № 2673/233/31422867 від 21.06.2011 року.

Згідно з висновками зазначеного акту в діяльності ТОВ "Поліпласт +" податковим органом виявлені порушення ст. 3, ст. 4, 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.185, ст. 188, ст. 192 Податкового кодексу України, п.5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2 ст.5 та п.п.11.2.1 п. 11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме: включення до складу податкового обліку з податку на прибуток та податку на додану вартість первинних документів, котрі були складені в межах нікчемного правочину ТОВ «Компанія Істсервіс»; порушення ч. 1 ст. 203, ст. 215 , п. 1 ст. 216, ст. 228, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів по придбанню та реалізації товарів, робіт, послуг за період березень - грудень 2010р.

З посиланням на зазначений акт відповідачем були винесені спірні податкові повідомлення рішення від 14.07.2011 р. № 0000862330, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 1271 гривня 25 копійок, в тому числі за основним платежем - 1017,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 254,25 грн. та № 0000852330, яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток у сумі 1 588 (одна тисяча п'ятсот вісімдесят вісім) гривень 75 копійок, в тому числі за основним платежем - 1 271,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 317,75 грн. Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних правових актів індивідуальної дії та суджень, відображених в акті перевірки №2673/233/31422867 від 21.06.2011 р., на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд наголошує на такому.

Судом встановлено, що між ТОВ «Компанія Істсервіс»(в якості Продавця) та ТОВ «Поліпласт+»(в якості Покупця) було укладено Договір від 17.05.2010 року №356 про постачання товарів.

Сума поставок за період з 17.05.2010р. по 31.12.2010р. склала 6102,35 грн., в тому числі ПДВ 20% - 1017,06 грн., а саме: завидатковими накладними від 19.05.2010р. №КИО/0001001 на суму 1802,00 грн., від 02.07.2010р. №КИО/0002413 на суму 678,40 грн., від 04.08.2010р. №КИО/0003447 на суму 1102,40 грн., від 27.08.2010р. №КИО/0004203 на суму 160,00 грн., від 05.10.2010р. №КИО/0005709 на суму 1044,50 грн., від 04.11.2010р. №КИО/0006983 на суму 454,85 грн., від 05.11.2010р. №КИО/0007018 на суму 25,00 грн., від 19.11.2010р. №КИО/0007616 на суму 835,20 грн.

Оплата вартості товарів ТОВ «ПОЛІПЛАСТ+»була проведена на повну суму, відповідно до платіжних доручень: від 17.05.2010р. №185 на суму 1802,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 300,33 грн.; від 01.07.2010р. №239 на суму 678,40 грн., у т.ч. ПДВ 20%- 113,07 грн.; від 03.08..2010р. №254 на суму 1091,90 грн., у т.ч. ПДВ 20%- 181,98 грн.; від 03.08.2010р. №257 на суму 10,50 грн., у т.ч. ПДВ 20%- 1,75 грн.; від 26.08.2010р. №280 на суму 160,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 26,67 грн.; від 04.10..2010р. №337 на суму 1044,50 грн., у т.ч. ПДВ 20% -174,08 грн.; від 03.11..2010р. №387 на суму 454,85 грн., у т.ч. ПДВ 20%-75,81 грн.; від 04.11.2010р. №392 на суму 25,00 грн., у т.ч. ПДВ 20%- 20,83 грн.; від 18.11.2010р. №399 на суму 835,20 грн., у т.ч. ПДВ20% - 139,20 грн.

Товари отримано ТОВ «ПОЛІПЛАСТ+»у повному обсязі на всю суму оплати, що підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, копїї яких долучені до матеріалів справи.

Станом на 01.01.2011р. відповідно до Акту звірки взаємних розрахунків між ТОВ «ПОЛІПЛАСТ+»та ТОВ «Компанія Істсервіс»та рееєстрах бухгалтерського обліку по рахунку 631 «Звітом по рахунку аналітичного обліку»ТОВ «Компанія Істсервіс»за період з 01.03.2010р. по 31.12.2010р. заборгованість відсутня

Товари оприбутковано та відображено у реєстрах бухгалтерського обліку позивачем як «Інші матеріали», рахунок 209 у вигляді канцтоварів та «Тара та тарні матеріали»рахунок 204 у вигляді пакувальної стрічки, що підтверджує «Звіт по приходу на склад»за період з 01.03.2010р по 31.12.2010р. з контрагентом ТОВ «Компанія Істсервіс»та у подальшому використано для здійснення господарської діяльності шляхом використання для адміністративних (канцтовари) та виробничих (пакувальної стрічки) потреб. Товарно-матеріальні цінності були відображені в Деклараціях з податку на прибуток у строках 04.1. в загальній сумі витрат на пакувальну стрічку, а саме у сумі 3560,00 грн., та 04.13. в загальній сумі витрат на канцтовари, а саме у сумі 1525,29 грн.

Підтверджують реальність вказаних операцій також документи, які передавалися позивачу у ході виконання умов договору поставки товарів. Так, на поставки від ТОВ «Компанія Істсервіс»ТОВ «ПОЛІПЛАСТ+»отримало податкові накладні, а саме: від 17.05.2010р. №1001 на суму 1802,00 грн., у т.ч. ПДВ 20 % - 300,33 грн.; від 01.07.2010р. №2413 на суму 678,40 грн., у т.ч. ПДВ 20 % -113,07 грн.; від 03.08.2010р. №3447 на суму 1102,40 грн., у т.ч. ПДВ 20 %- 183,73 грн.; від 26.08.2010р. №4203 на суму 160,00 грн., у т.ч. ПДВ 20 %-26,67 грн.;від 04.10.2010р. №5709 на суму 1044,50 грн., у т.ч. ПДВ 20 %-174,08 грн.; від 03.11.2010р. №6983 на суму 454,85 грн., у т.ч. ПДВ 20 %-75,81грн.; від 04.11.2010р. №7018 на суму 25,00 грн., у т.ч. ПДВ 20 % - 4,17 грн.; від 18.11.2010р. №7616 на суму 835,20 грн., у т.ч. ПДВ 20 % -139,20 грн.

Дослідивши зміст акту перевірки суд зазначає, що жодних зауважень з приводу неналежного заповнення податкових накладних з боку контролюючого органу акт перевірки не містить.

В ході розгляду справи з пояснень представника відповідача, які в цій частині повністю узгоджуються з матеріалами справи, судом встановлено, що претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами вказаного правочину, до правового статусу сторін цього договору як платників ПДВ, до відповідності змісту та форми правочину вимогам закону, до належності складання первинних документів, до реальності господарських операцій, до фізичної наявності товару та фактичного виконання робіт (надання послуг), до відсутності у сторін вказаного правочину наміру безпідставно одержати податкову вигоду субєкт владних повноважень ні при проведенні перевірки, ні в ході судового розгляду не має.

Доказів, які б доводили нерозумність, необачність або недобросовісність правової поведінки платника податків у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договору з контрагентом субєктом владних повноважень до суду не подано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Витребувані судом та приєднані до справи документи засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товарів (робіт, послуг) за переліченим вище правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. З огляду на приписи Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” та Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” суд робить висновок про те, що операції субєктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто, вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання саме цими контрагентами (що могло б мати місце в разі повязаності цих осіб), наявності у платника податків у спірних правовідносинах іншого інтересу, ніж отримання товарів (робіт, послуг), в матеріалах справи не має.

Оцінивши витребувані та приєднані до справи копії первинних документів, суд відзначає, що оглянуті документи не мають дефекту форми, змісту або походження, котрі в силу ст.7 Закону України “Про ПДВ”, ч.2 ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З приводу викладеного в акті судження субєкта владних повноважень про нікчемність спірного правочину суд зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, зі змісту якої чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, котрі були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.

При цьому, в силу приписів п.6 розділу І та п.5.2 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом Порядок №984) до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

З пояснень представника відповідача судом встановлено, що укладений між позивачем та контрагентом у спірних правовідносинах договору в судовому порядку не оспорювався, таких, що набули законної сили, рішень судів з приводу визнання зазначеного договору недійсними не має.

Окрім того, суд бере до уваги, що вчинення платником податків діяння по укладенню нікчемного правочину, тобто правочину, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави або ухилення від сплати податків, утворює собою обєктивну сторону складу злочину, що передбачений ст.191 або ст.212 Кримінального кодексу України.

Проте, в ході розгляду справи відповідач не подав до суду жодних доказів прийняття компетентним субєктом права рішення про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб позивача або за фактами діяльності платника податків, що викладені в акті, доказів наявності таких, що набули законної сили обвинувальних вироків.

Аналізуючи положення ст.ст. 54, 58, 76, 86 Податкового кодексу України, Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом Порядок №984), Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків (затверджено наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010р. №985, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за №1440/18735; далі за текстом Порядок №985), суд доходить висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень рішень з приводу самостійного визначення грошових зобовязань платників податків, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях - рішеннях.

Вивчивши зміст акту перевірки, суд відзначає, що в даному документі суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємоповязаності позивача та контрагентом позивача, про несумість предмету спірного правочину з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих робіт, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочину або невідповідності закону вчинених за ним господарських операцій.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентом взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Окремо суд наголошує, що фінансові показники, відображені в документах обовязкової податкової звітності позивача, не підтверджують висновок субєкта владних повноважень про нікчемність спірного правочину.

Розглядаючи справу, суд зазначає, що в силу ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Зясувавши обставини спірних правовідносин і перевіривши їх добутими по справі доказами, суд зауважує, що довід субєкта владних повноважень про нікчемність спірного правочину є хибним, оскільки відповідач не подав суду достатніх та переконливих доказів на підтвердження власного судження про нікчемність правочину, а лише висновків іншого органу державної податкової служби з приводу нікчемності правочинів є недостатньо.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що в силу приписів п.1.7 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про ПДВ" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбання (будівництва, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткування у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

В ході розгляду справи судом встановлено, що сума податку на додану вартість, яка була включена позивачем до складу податкового кредиту, підтверджена податковими накладними.

Отже, відсутні підстави для висновку про неправомірне віднесення позивачем до податкового кредиту сум за податковими накладними.

Стосовно висновку суб'єкта владних повноважень про неправомірність формування ТОВ "Поліпласт +" валових витрат обігу та виробництва за взаємовідносинами з ТОВ «Компанія Істсервіс»суд наголошує на такому.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 вищеназваного закону до складу валових витрат включаються:

суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В ході розгляду справи судом встановлено, що сума витрат, яка була включена позивачем до складу валових витрат обігу та виробництва, підтверджена видатковими накладними та розрахунковими документами.

Враховуючи, що обґрунтованість та правомірність судження субєкта владних повноважень про нікчемність правочину не знайшла свого підтвердження добутими судом по справі доказами, а інших фактичних мотивів субєктом владних повноважень в основу спірних правових актів індивідуальної дії не покладено, то слід дійти висновку про недоведеність факту порушення платником податків вимог Закону України “Про ПДВ” та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

В ході розгляду справи суд встановив факт порушення спірним податковим повідомленням-рішенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин.

За таких обставин, позов належить задовольнити.

Розподіл судових витрат по справі потрібно провести за правилами ч.1 ст.94 КАС України.

Керуючись ст. ст.8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпласт +" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м.Харкова про скасування податкових повідомлень - рішень задовольнити в повному обсязі.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ Червонозаводського району м. Харкова № 0000862330 від 14.07.2011 р. за платежем податок на додану вартість у сумі 1271 гривень 25 копійок, в тому числі за основним платежем - 1017,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 254,25 грн.; № 0000852330 від 14.07.2011 р. за платежем податок на прибуток у сумі 1588 гривень 75 копійок, в тому числі за основним платежем - 1271,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 317,75 грн.

3.Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

4.У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 19.09.2011 року.

СуддяСтаросєльцева О.В.