Постанова № 18345228, 08.09.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

08 вересня 2011 р. № 2а- 8566/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Панченко О.В.,

суддів: Сліденка А.В., Волкової Л.М.

при секретарі судового засідання - Кузьменко Ю.В.

за участю:

представників позивача - Брильова А.Ю.

представника відповідача - Горяшко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Іноземного підприємства "Малахіт"

доДержавної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова

проскасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

Іноземне підприємство «Малахіт»(надалі позивач), звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова (надалі відповідач) від 18.01.2011р. №000032302/0 та № 000042302/0, якими позивачу донараховані грошові зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість та застосовані штрафні санкції.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що викладені в акті від 31.12.2010р. № 6011/23-212/34756572 висновки податкового органу є помилковими. Підприємство цілком правомірно відображає у податковому обліку доходи за операціями з векселями, які пред'явлено до платежу, саме на дату їх погашення (отримання грошових коштів), а не на дату відповідного повідомлення векселедавця. Господарські взаємовідносини з ТОВ “Салтус Груп - ХХІ”, ТОВ «Карпос», ТОВ «Таміра», ІП «Еолія». ПФ «Віка»мали реальний характер, складені у цих взаємовідносинах первинні документи відповідають закону, відповідачем не надано доказів, що договори, укладені між ІП «Малахіт»та його контрагентами, визнані судом недійсними.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, в повному обсязі, посилаючись на викладені в позові обставини, просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Відповідач ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова позовні вимоги ІП «Малахіт»не визнав.

У письмових запереченнях на позов вказав, що при проведенні перевірки ІП «Малахіт»було встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентами правочини є нікчемними і не можуть створювати ніяких наслідків в оподаткуванні. Підприємство у перевіряємому періоді допускало завищення валових витрат та податкового кредиту. В ході проведення перевірки не встановлені відповідні документи, які підтверджують ведення фінансово господарської діяльності позивача, а саме: транспортування, зберігання, навантаження, розвантаження, інше, у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства. Встановлені обставини доводять неможливість реального виконання зобов'язань сторонами за укладеними договорами, що вказує на не дотримання позивачем положень ч. 1 ст. 216, 626, 629, 658, 215, п. 1 ст. 203 ЦК України в частині спрямування правочинів всупереч моральним засадам суспільства (п. 1 ст. 203) та не направлення на реальне настання обумовлених правочинами наслідків (п. 5 ст.203) здійснених ІП «Малахіт»з ТОВ “Салтус Груп - ХХІ”, ТОВ «Таміра», п. 4.1 ст. 4, п.п 5.2.1 п. 5.2, п.п 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 4.602.798 грн., п. 1.6. ст. 1, п.п. 7.6.1 п.п. 7.6.4 п. 7.6 ст. 7, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем зменшено збиток від операції з векселями ряд. 3 додатку К3 на суму 2389990 грн., п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємство занизило суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті, на суму 3310574 грн.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що висновки, викладені в акті перевірки від 31.12.2010р. № 6011/23-212/34756572 є цілком обгрунтованими, а оскаржені податкові повідомлення рішення від 18.01.2011р. №000032302/0 та № 000042302/0 правомірні.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:

За матеріалами справи, позивач - Іноземне підприємство «Малахіт»пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу субєкта господарювання юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом 34756572, на обліку як платник податків, зборів (обовязкових платежів) знаходиться в Державній податковій інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова.

Вказані обставини визнані сторонами по справі в ході судового засідання, у суду не має сумнівів в добровільності визнання перелічених обставин та їх достовірності, стосовно вказаних обставин відсутній спір, а тому перелічені обставини перед судом не доказуються.

З 15.11.2010р. по 24.12.2010 р. ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкові була проведена планова виїзна перевірка позивача Іноземного підприємства «Малахіт», код за ЄДРПОУ 34756572, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008р. по 30.06.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008р. по 30.06.2010р.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 31.12.2010р. № 6011/23-212/34756572 (а.с. 223-248 том 1).

18.01.2011 р. з посиланням на зазначений акт ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкові були прийняті:

- податкове повідомлення-рішення № 000032302/0, яким підприємству ІП «Малахіт»визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 4.602.798 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 1.150.699, 50 грн.;

- № податкове повідомлення-рішення № 000042302/0, яким підприємству ІП «Малахіт»визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 3.310.574 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 827.643, 50 грн.

Вказані рішення податкового органу були оскаржені позивачем в установленому законом порядку до ДПА у Харківській області та ДПА України. за наслідками розгляду скарг підприємства, податкові повідомлення рішення залишені без змін.

Перевіряючи юридичну та фактичну обгрунтованість висновків відповідача, викладених в акті перевірки від 31.12.2010р. № 6011/23-212/34756572, і винесених на підставі таких висновків спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного:

З наявних у справі документів вбачається, що господарські взаємовідносини між ІП «Малахіт»у перевіряємому періоді відбувались на підставі договорів, укладених з ТОВ «Карпос», код 34629821, ТОВ «Салтус Груп ХХІ», код 35530771, ПФ «Віка», код 24666882, ТОВ «Лібера», код 34756516, ТОВ фірма «Таргіт», код 23759288, ІП «Еолія», код 343301143.

В ході розгляду справи з пояснень представника відповідача, які в цій частині повністю узгоджуються з матеріалами справи, судом встановлено, що претензій до право і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами перелічених правочинів, до правового статусу сторін цих правочинів як платників ПДВ ДПІ ні при проведенні перевірки, ні в ході судового розгляду не має.

Оглянувши долучені до справи копії первинних документів, що були складені з посиланням на перелічені правочини, суд відзначає, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження чи інших недоліків, які згідно з п.п.7.2.1 і п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України “Про ПДВ”, ч.2 ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Обставини понесення позивачем витрат за переліченими договорами податковим органом визнані та підтверджені матеріалами справи.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумцію правомірності правочину, а саме, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вивчивши зміст акту перевірки, суд дійшов висновку, що ДПІ не спростовано презумпції правомірності вчинених позивачем правочинів.

Так, відповідно до ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, а згідно з ч.1 ст.228 згаданого кодексу правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що відповідач не надав до суду жодних доказів прийняття компетентною особою за актом перевірки діяльності ІП «Малахіт»рішення про порушення кримінальної справи, наявність якого згідно зі ст. 97 Кримінально-процесуального кодексу України є обовязковою в разі вчинення посадовими особами позивача кримінально-караного діяння у сфері оподаткування.

Перевіряючи обгрунтованість судження СДПІ про нікчемність правочинів, укладених між позивачем, ІП «Малахіт»та його контрагентами, суд вважає за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”(далі за текстом Постанова Пленуму ВСУ №9).

В силу положень п.18 Постанови Пленуму ВСУ № 9, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними в акті фактами діяльності ІП «Малахіт»за ознаками складу злочину, передбаченого ст.191 КК України або ст.212 КК України, хоча саме діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною перелічених злочинів.

Окрім того, суд бере до уваги, що при винесенні спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не враховані приписи ч.3 ст.228 ЦК України, спірні правочини не оскаржені в судовому порядку, до суду не подано таких, що набули законної сили судових актів про визнання спірних правочинів недійсними.

З приводу судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” позивач та його контрагенти є окремими субєктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Закону України “Про податок на додану вартість”позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення субєкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку про виконання зобовязань між позивачем та його контрагентами, доказів того, що ці зобовязання залишились невиконаними, що завдає шкоди інтересам Держави у сфері оподаткування, відповідач до суду не надав.

Так, за висновками працівників податкового органу, що містяться на стор. 24, 40 Акту перевірки, підприємством завищено валові витрати на суму 14 166 670 грн. та податковий кредит на суму 2 833 334 грн. за операціями з поставки товарів, що мали місце між ІП «Малахіт»та ТОВ «Салтус Груп - XXI»внаслідок нікчемності відповідних угод. Факт нікчемності цих угод, на думку працівників ДПІ, підтверджено відсутністю документів, що підтверджують транспортування товарів. Відтак, на думку перевіряючих, ці угоди не спрямованні на настання реальних юридичних наслідків, а тому є нікчемними.

Разом з тим, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закон України «Про податок на додану вартість»не ставлять в залежність право платника податків на валові витрати та податковий кредит за тій чи іншою господарською операцію від наявності саме транспортних документів при наявності інших належним чином оформлених первинних документів (товарних та податкових накладних). Актом перевірки не було встановлено будь яких фактичних порушень податкового законодавства, які мали б позбавити підприємство позивача права на валові витрати та податковий кредит по товарах, які отримані від ТОВ «Салтус Груп-ХХІ».

Окрім того, на сторінках 25 та 40 Акту перевірки міститься висновок податкового органу про те, що підприємством завищено валові витрати та податковий кредит, відповідно, на суму 51.039 грн. та 10.208 грн. за операціями з придбання ТМЦ, що мали місце між ІП «Малахіт»та ТОВ «Карпос»внаслідок нікчемності відповідних угод.

Суд відзначає, що цей висновок зроблено перевіряючи ми без жодних посилань на первинні документи та нормативно-правові акти. У якості доказу ДПІ у Фрунзенському районі міста Харкова наводить лише посилання на Акти перевірок ДПІ у Московському районі міста Харкова: від 20.08.2010 р. № 8198/23/34629821 та від 23.09.2010 р. № 8831/23/34629821.

Відповідно до п.п. 2.3.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 р. № 327 (надалі -Порядок № 327), який діяв під час проведення перевірки, «Не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо)».

В порушення цієї норми, висновки Акту перевірки щодо нікчемності угод, укладених між ІП «Малахіт»та ТОВ «Карпос»не підтверджено жодними первинними документами, як того вимагають норми Порядку № 327, зокрема, пп. 2.3.2, посиланням на нормативно-правові Акти та іншими необхідними доказами.

За таких ж підстав, суд не погоджується з висновками ДПІ у Фрунзенському районі міста Харкова, викладеними на стор. 25, 40 Акту перевірки, про завищення валових витрат в розмірі 62. 996 грн. та податкового кредиту в розмірі 12 598 грн. в частині витрат з придбання послуг оренди у ВАТ «Ольга». Зменшення у зв'язку з цим валових доходів на суму 1284 107 грн., є неправомірним.

На сторінках 25, 43 Акту перевірки міститься висновок ДПІ про заниження з боку ІП «Малахіт»валових витрат в розмірі 1 460 920 грн. та податкового кредиту в сумі 292 138 грн. по орендним відносинам з ТОВ «Таміра». В обґрунтування цього висновку, працівники ДПІ у Фрунзенському районі міста Харкова посилаються на нікчемність угод у зв'язку з тим, що податкові декларації з ПДВ, надані ТОВ «Таміра»за грудень 2008 року-лютий 2009 року не визнано як податкову звітність (мають статус «До відома»). Відтак, на думку перевіряючих, ІП «Малахіт», отримуючи послуги від ТОВ «Таміра»ухиляється від оподаткування. Суд дійшов висновку, що цей висновок ґрунтується також лише на припущеннях перевіряючих, оскільки не підтверджений жодними первинними документами, що є порушенням пп. 2.3.4 Порядку №327. Окрім того, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»не ставить в залежність право платника на валові витрати від надання податкової звітності його контрагента, до того ж з іншого податку. На сторінках 27, 43 Акту перевірки зроблено висновки про завищення з боку ІП «Малахіт»валових витрат на суму 10 990 819 грн. та податкового кредиту в сумі 1 814 357 грн. по взаємовідносинах з ІП «Еолія»за договором № 01/02-08-05 від 01.12.2008 р. про надання послуг. На думку працівників ДПІ у Фрунзенському районі міста Харкова, використання послуг персоналу ІП «Еолія»не пов'язано з господарською діяльністю ІП «Малахіт». Для обґрунтування наведеного висновку наведено, що у актах виконаних робіт відсутній перелік посад персоналу, який було використано.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Для того, щоб отримати доходи від здійснення господарської діяльності, підприємство повинно понести певні витрати, які відносяться до складу валових витрат.

Так, відповідно до пункту 5.1. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Пунктом 5.2 статті 5 Закону наведений перелік витрат, які включаються до складу валових витрат платника податків, зокрема це суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Зв'язок витрат, пов'язаних з використанням послуг персоналу, наданого ІП «Еолія», з господарською діяльністю ІП «Малахіт»вбачається з умов договору про надання послуг № 01/02/08-05 від 01.12.2008 р., який досліджувався в ході перевірки. Так, у додатках та додаткових угодах до цього наведено перелік працівників, їх функціональні обов'язки по відношенню до Замовника, вимоги до їх кваліфікації. Цих осіб, відповідно до договору, було залучено на різні ланки господарської діяльності підприємства (бухгалтерські послуги, складські послуги, клінінгові послуги, забезпечення пропускного режиму, керівництво технічними службами, формування персоналу, охорона праці, програмне забезпечення діяльності підприємства). У зв'язку з отриманням цих послуг підприємство понесло витрати відповідно до умов договору.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Відповідно до ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність базується на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Складені акти наданих послуг, надані позивачем, відповідають приписам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та мають усі необхідні реквізити, а саме: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З огляду на зазначене, саме Акти наданих послуг є належним обґрунтуванням та законодавчо обґрунтованою підставою для відображення вартості послуг персоналу у складі валових витрат.

На сторінках 31, 43 Акту перевірки, містяться висновки ДПІ про завищення з боку ІП «Малахіт»валових витрат на суму 7 080 206 грн. та податкового кредиту в сумі 1 416 039 грн. по взаємовідносинах з ПФ «Віка»за договором № 44/12/08 від 01.12.2008 р. про надання транспортно-експедиційних послуг та послуг з перевезення вантажів. На думку перевіряючих, ІП «Малахіт»використовувало отримані від ПФ «Віка»транспортні послуги не у власній господарській діяльності. У якості обґрунтування такого твердження, в Акті перевірки зазначено, що ІП «Малахіт»не мало права здійснювати транспортування товару, прийнятого на зберігання, зокрема з одного складу на інший.

Однак, як встановлено у судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, одним з основних видів господарської діяльності ІП «Малахіт»є складське господарство. Підприємство використовує складські приміщення для зберігання товарів на підставі господарсько-правових договорів. ІП «Малахіт»в межах здійснення господарської діяльності уклало договори зберігання з низкою підприємств.

Слід наголосити, що комплекс послуг зі зберігання товарно-матеріальних цінностей не обмежуються лише їх складуванням. До цих послуг відноситься цілий спектр додаткових дій, до яких, зокрема належить і логістичне переміщення цих товарів (для забезпечення окремих умов зберігання, або спеціальних умов подальшого розпорядження Замовником).

Пунктом 4.1.6 цих договорів передбачено, що ІП «Малахіт»має право, на свій розсуд, зберігати майно на одному зі складів, вказаних у договорі. При цьому, у даному пункті договору наведено загальний перелік складів.

Таким чином, переміщення майна поклажодавця з одного складу на інший не суперечить умовам договору зберігання. А відтак, транспортні послуги, отримані ІП «Малахіт»у зв'язку з таким переміщення товарів, є використаними у господарській діяльності та їх вартість підлягає включенню до складу валових витрати підприємства.

Відповідно до п.п. 5.2.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватись в оподатковуваних операціях у межах господарськоїдіяльноситів платника податку протягом звітного полдаткового періоду, атакож від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 7.5 Закону України “Про податок на додану вартість”, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: 7.5.1. дата здійснення першої з подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 даного Закону України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Згідно п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону, датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Приписами пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Що стосується висновку перевіряючих про заниження з боку ІП «Малахіт»доходів по операціям з векселями за 4 квартал 2009 року в сумі 2.446 850 грн., внаслідок чого в декларації не відображено прибуток по операціям з цінними паперами в розмірі 56 860 грн., суд зазначає:

Відповідно до пп. 7.6.4 п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який діяв під час існування спірних правовідносин, під терміном "доходи" слід розуміти суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів та деривативів, збільшену на вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку в зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням.

Оформлення Акту пред'явлення векселя к платежу ще не свідчить про отримання підприємством доходу, оскільки: по-перше, відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»доход підприємства збільшується внаслідок здійснення тих чи інших господарських операцій (тобто дій або подій, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства). Підписання Акту пред'явлення векселя к платежу не тягне за собою вказаних змін, а тому не свідчить про здійснення господарської операції та не відповідає терміну «нарахування»; а по-друге, відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»здійснення господарської операції повинно бути оформлено у вигляді того чи іншого первинного документу, який повинен відповідати законодавчо встановленим вимогам. Акт пред'явлення векселів к платежу не відноситься до наведених первинних документів, оскільки не фіксує будь яких змін у структурі облікових регістрів.

Слід зазначити, що за існуючими в Україні правилами вексельного обігу, вексель є таким, що погашений та має бути повернутий векселедавцю, тільки після повного отримання грошових коштів за вексельним зобов'язанням.

Зазначене свідчить, що підприємство правомірно відобразило у податковому обліку доходи за операціями з векселями, які пред'явлено до платежу, саме на дату їх погашення (отримання грошових коштів), а не на дату відповідного повідомлення векселедавця.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході судового розгляду справи відповідачем, який є субєктом владних повноважень, не доведено правомірності мотивів винесення спірних актів і за правилами ч.2 ст.71 КАС України не подано доказів необґрунтованості вимог позивача.

Оскільки судом встановлений факт порушення прав позивача у спірних правовідносинах, то поданий позов належить задовольнити.

Керуючись ст.ст. 11, 12, 51, 71, ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161ст. 162, ст. 163, ст. 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Іноземного підприємства "Малахіт" до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова від 18.01.2011 року за № 000032302/0 та № 000042302/0.

Постанова набирає законної сили згідно зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. З , ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 9 вересня 2011 року.

Головуючий Суддя Панченко О.В.

Судді Волкова Л.М. Сліденко А.В.