Постанова № 18344826, 29.08.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Справа № 2а- 5324/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2011 р. м. Харків

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бідонька А.В,

при секретарі судового засідання Загребельному В.І.

за участю:

- представника позивача - Нагорного Є.Ф.

- представника відповідача - Щербак А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Аквіт-7" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова про визнання нечинним наказу -,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство «Аквіт 7»звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому, в якому після зміни позовних вимог просить суд визнати нечинним з моменту прийняття рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м Харкова у формі наказу № 241 від 28.02.2011 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Аквіт 7»; визнати незаконними дії ДПІ у Ленінському районі м. Харкова щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Аквіт 7».

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем не було додержано вимог діючого законодавства при проведенні документальної невиїзної перевірки позивача, а при оформленні її результатів не було дотримано вимог податкового та цивільного законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються будь-якими доказами та даними господарської діяльності позивача.

У зазначеному акті перевірки зазначається, що у ПП «Аквіт 7»відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. Також в акті зазначено, що вказане підприємство не знаходиться за юридичною адресою.

За результатами перевірки податкові повідомлення рішення не виносились. ПП «Аквіт 7»з висновками, викладеними в акті перевірки не згоден та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що під час проведення перевірки позивача та складання акта перевірки вимоги діючого законодавства були дотримані, посадові особи ДПІ діяли в межах своїх повноважень та у спосіб, визначений Податковим кодексом, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Викладені в спірному наказі мотиви є достатніми підставами для прийняття податковим органом рішення про призначення документальної невиїзної позапланової перевірки. Направлення запиту попередньо прийняттю рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки згідно з нормами Податкового кодексу України є необовязковим. Перевірка проводилась на підставі відомостей, що містяться в базах даних, котрі ведуться в органах державної податкової служби України, та документах обовязкової податкової звітності. Висновки проведеної перевірки є цілком обґрунтованими. В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги заперечень проти позову, просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, приходить до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на підставі наказу ДПІ у Ленінському районі м. Харкова № 241 від 28.02.11 р. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Аквіт 7»в частині правомірності нарахування податкового зобовязання та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.04.10 р. по 31.01.11 р. та в частині правомірності нарахування валових доходів та валових витрат з податку на прибуток підприємств за період з 01.04.10 р. по 31.01.11 р. результати, якої оформлено актом № 377 /23-304/33816787 від 21.03.11 р.

Згідно висновків, які викладені в акті перевірки № 377/23-304/33816787 від 21.03.11 р. в діяльності ПП «Аквіт 7»виявлено порушення: вимог ч. 5 ст. 203, ч.1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбанні та продажу товарів, робіт, послуг. Товар, послуги по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. 662, 655 та 656 ЦК України; перевіркою встановлено відсутність обєктів оподаткування при придбанні та продажу товарів, робіт, послуг за період з 01.07.09 р. по 31.01.11 р., які підпадають під визначення ст. 3, 4, 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97- ВР “Про податок на додану вартість“ із змінами та доповненнями на загальну суму 29980691 грн. та відсутність обєктів, які підпадають визначення ст. 4, 5, 7 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств” зі змінами та доповненнями в частині придбання та продажу товарів, робіт, послуг на загальну суму 151435121 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

При вирішенні справи судом встановлено, що 24.12.2006р. Верховним Судом України винесена постанова у справі Господарського суду Вінницької області №9/175-04 за позовом АКБ “Мрія” до ДПІ у м. Вінниця про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки.

Згідно з правовими позиціями, які викладені у вказаній постанові суду, державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам ч.2 ст.19 Конституції України та аналогічним вимогам ст.11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні". Право податкової інспекції на проведення перевірки підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом. Суд може захистити право платника податку в разі проведення перевірки за відсутності для цього належних юридичних підстав та з порушенням правил, процедури, встановлених законом. Наявність негативних наслідків такої перевірки для можливості судового захисту законом не вимагається. Право на судовий захист пов'язане із самою протиправністю дій. При цьому, Верховний Суд України зазначив, що відповідно до КАС України адміністративний позов може містити вимоги про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень (п. 6 ч. 3 ст. 105); а відтак, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин із зазначенням способу, який, на думку суду, не приводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто захисті права, що порушуються. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, коли ці порушення ще не припинені (статті 7, 8, 11, ч. 4 ст. 112, ст. 162); спосіб захисту порушеного права може залежати від того, припинене порушення чи ні - при встановленні факту продовження протиправної поведінки суб'єкта владних повноважень на момент вирішення спору належним способом захисту права може бути зобов'язання відповідача припинити протиправні дії, а при припиненні порушення суд може задовольнити вимогу про встановлення відсутності компетенції (повноважень) у суб'єкта владних повноважень, зокрема на вчинені дії, чи про визнання дій протиправними.

Суд відзначає, що правовідносини з приводу проведення органами державної податкової служби України документальних невиїзних позапланових перевірок регулюються ст.79 Податкового кодексу України, відповідно до якої документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом (п.79.1 ст.79); документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки (п.79.2 ст.79).

З положень наведеної статті Податкового кодексу України слідує, що рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки може бути прийняте податковим органом лише в разі існування підстав, котрі передбачені ст.78 згаданого кодексу.

Оглянувши копію спірного наказу, суд відзначає, що в якості правової підстави для призначення спірної документальної позапланової невиїзної перевірки позивача відповідачем у спірному наказі визначені загальні посилання на норми п.78 та ст. 79 Податкового кодексу України та посилань на належну норму матеріального права положення відповідного підпункту ст.78 Податкового кодексу України спірний наказ не містить.

Системно проаналізувавши приписи ст.78 Податкового кодексу України, суд доходить висновку, що рішення про проведення документальної позапланової перевірки діяльності платника податків може бути прийнято податковим органом за одночасної наявності таких обставин як: 1) отримання платником податків письмового запиту податкового органу з привод надання письмових пояснень та документів в підтвердження таких письмових пояснень, 2) сплив 10 робочих днів з дня отримання платником податків згаданого вище запиту податкового органу.

Втім, з наявних у справі документів слідує, що відповідний запит було складено відповідачем 28.02.2011р. №1077/10/23-310 та направлений позивачу засобами курєрської доставки. Відповідно до оформленої курєром накладної, запит ДПІ у Ленінському районі м. Харкова від 28.02.11р. не був отриманий позивачем. Згідно з названим запитом платнику податків було запропоновано надати пояснення та документальні підтвердження щодо здійснення господарських операцій ПП «Аквіт»з покупцями та постачальниками за період з 01.04.10 р. по 31.01.11 р., довівши до відома платника податків, що ненадання пояснень та документів є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки. При цьому, в цей же самий день відповідачем був прийнятий наказ №241 від 28.02.11 р. про проведення документальної невиїзної перевірки ПП «Аквіт 7», що прямо суперечить закону.

При вирішенні спору суд бере до уваги, що правила листування з платником податків врегульовані ст.42 Податкового кодексу України, відповідно до п.42.2 якої документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Судом встановлено, що у спірних правовідносинах відповідач рекомендованого листа з повідомленням про вручення з приводу надання пояснень та їх документального підтвердження в розумінні норм Закону України «Про поштовий звязок», Правил надання послуг поштового звязку (затверджено постановою КМУ від 05.03.2009р. №270), наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 12.07.2002р. №139 "Про затвердження спеціалізованих форм бланків, книг, ярликів, що застосовуються у поштовому зв'язку, та технічних умов щодо їх виготовлення" на адресу позивача не надсилав.

На вимогу суду відповідач повідомлення про вручення поштового відправлення за формою №119 до матеріалів справи не подав.

З пояснень представника відповідача судом зясовано, що оформлений листом від 28.02.11р. запит про надання документів до відповідача рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення не надсилався.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи, що ДПІ у Ленінському районі не надало достатніх беззаперечних доказів щодо направлення на адресу позивача письмового запиту, на який йдеться посилання в акті перевірки та отримання цього запиту позивачем, суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог ст. 78 Податкового кодексу України щодо порядку проведення документальної позапланової перевірки ПП «Аквіт 7».

Дослідивши зібрані докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд приходить до висновку що у спірних правовідносинах рішення про проведення перевірки було прийнято суб'єктом владних повноважень за відсутності передбачених законом підстав, а саме:

1) за відсутності факту отримання платником податків письмового запиту податкового органу; 2) за відсутності факту сплину 10 робочих днів з дня отримання запиту.

За таких обставин, спірний наказ не відповідає вимогам ч. 3 ст.2 КАС України, а відтак, підлягає скасуванню.

Стосовно вимог про визнання незаконними дій ДПІ у Ленінському районі м. Харкова, суд зазначає наступне.

Згідно висновків акту перевірки ДПІ було фактично скориговано податкові зобов'язання та податковий кредит з ПДВ та податкові зобовязання з податку на прибуток підприємств ПП «Аквіт 7»в бік зменшення податкових на загальну суму 151435121 грн.

Також суд зазначає про дискримінаційні дії відповідача щодо визнання відсутніми у позивача обєктів оподаткування. Так, згідно з пунктом 1.11 статті 1 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (тут і далі нормативно-правові акти в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин) податкова декларація - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обовязкового платежу). Визнаючи договори позивача нікчемними, а також визнаючи недійсними дані відображені ним у деклараціях з податку на додану вартість за перевіряємий період, відповідач повинен був зняти з позивача як податкові зобовязання, нараховані ним у звязку з виконання угод, визнаних нікчемними, так і податковий кредит, нарахований по постачальниках товарів.

Таким чином, відповідачем фактично було визначено суми податкових зобовязань позивачу і тим самим порушено вимоги підпункту 4.1.1 пункту 4.1, підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Згідно значених норм цього Закону платник податків самостійно обчислює суму податкового зобовязання, яку зазначає у податковій декларації. Право органу державної податкової служби визначати податкове зобовязання платника податків передбачено у випадку, коли згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обовязкового платежу), є контролюючий орган або за даними документальних перевірок.

Відповідно до п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Відповідно до п. 2.1 розд. ІІ Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого Наказом ДПА України № 985 від 22.12.2010 р., орган державної податкової служби визначає суму нарахування (зменшення) грошового зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість та складає податкове повідомлення-рішення у таких випадках: а) якщо платник податків не подає в установлені строки податкову декларацію; б) якщо дані перевірки результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, уточнюючих розрахунках; в) якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є орган державної податкової служби; г) якщо рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків; ґ) якщо дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб, таким податковим агентом; д) в інших випадках, коли здійснення такого розрахунку передбачено статтею 58 розділу II Кодексу.

Аналізуючи положення наведених норм закону, суд приходить до висновку, що у випадку виявлення факту заниження платником податків податкового зобовязання, рівно як і у випадку виявлення факту завищення платником податків податкового зобовязання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого обєкта оподаткування, податковий орган повинен прийняти відповідне податкове повідомлення рішення.

Іншого порядку дій податкового органу як субєкта владних повноважень у спірних правовідносинах закон не передбачає.

Відповідно до п.3 ст.10 Закону України № 509-ХІІ 04.12.1990 року «Про державну податкову службу в Україні»ДПІ контролює своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

Відповідно до пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

З аналізу вказаних норм випливає висновок про те, що ДПІ повноважна перевірити достовірність податкової декларації та зробити висновок про заниження або завищення суми податкових зобов'язань, заявлених в такій податковій декларації. Повноважень встановлювати недійсність даних податкової звітності ДПІ не надано.

Належних та допустимих в розумінні ст.70 КАС України доказів на підтвердження висновків субєкта владних повноважень про відсутність в діяльності позивача операцій з поставки товарів (робіт, послуг) згідно з п.п.14.1.191 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України або згідно з ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», неправильного визначення позивачем обєкту оподаткування ПДВ та дати виникнення податкових зобовязань з ПДВ згідно з ст.ст.185, 187 Податкового кодексу України або згідно з ст.ст.3 і 7 Закону України «Про ПДВ»акт перевірки не містить.

Суд відмічає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Проте, викладені в акті № 377 /23-304/33816787 від 21.03.2011 р. висновки субєкта владних повноважень не ґрунтуються на жодному з визначених ст.83 Податкового кодексу України джерел.

При цьому, відомості первинних документів, які відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а також дані розрахункових документів, котрі згідно з Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»опосередковують рух коштів у безготівковій формі, податковим органом в ході проведення спірної документальної невиїзної перевірки не досліджувались.

Разом з тим, як встановлено судом, у спірних правовідносинах відповідач податкового повідомлення рішення не виносив.

Суд зазначає, що акт про результати документальної невиїзної перевірки від 21.03.2011 р. № 377 /23-304/33816787 не є нормативно-правовим актом або актом індивідуальної дії в розумінні ст. 17 КАС України.

В той же час суд зазначає, що висновки ДПІ щодо встановлення порушень ТОВ «Аквіт 7»ч.5 ст. 203, ч.1,2 ст.215, ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів є неправомірними, виходячи з наступного.

Відповідно до абз. 2 п. 3 розд. І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 року, акт службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Відповідно до пп. 6.1 п. 6 розд. ІІ Порядку у висновку акту зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" № 509-ХІІ від 04.12.1990 року державні податкові інспекції здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів; здійснюють у межах своїх повноважень контроль за законністю валютних операцій, додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, що видають ці документи, за наявністю торгових патентів; здійснюють контроль за погашенням векселів; контролюють дотримання виконавчими комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття і обліку податків, інших платежів від платників податків, своєчасність і повноту перерахування цих сум до бюджету; здійснюють контроль за наявністю марок акцизного збору на пляшках (упаковках) алкогольних напоїв і на пачках (упаковках) тютюнових виробів під час їх транспортування, зберігання і реалізації; здійснюють контроль за дотриманням суб'єктами підприємницької діяльності, які здійснюють роздрібну торгівлю тютюновими виробами, максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, встановлених виробниками або імпортерами таких тютюнових виробів.

Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги мету, з якою відповідач здійснює свої контрольні повноваження, вбачається, що норми ч. 1 ст. 203, 215, п 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України не відносяться ані до податкового, ані до валютного, ані до іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином до правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відносяться правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Разом з тим спірний акт перевірки позивача не тільки не містить посилань на вищезазначені обставини, а й не доводить умислу посадових осіб підприємства на порушення публічного порядку, не пояснює в чому саме таке порушення полягає.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобовязання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, можна дійти висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені підприємством правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі позовної заяви зацікавленої особи після повного та всебічного судового розгляду. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Проаналізувавши положення перелічених актів законодавства, суд зазначає, що станом на дату складання відповідачем у спірних правовідносинах акту перевірки податкові органи не були наділені законодавцем ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будь якого правочину вимогам ст.ст.202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

Крім того, відповідач не довів, що при проведенні перевірки взагалі досліджувалися будь-які правочини, вчинені позивачем.

Також, позивачем до суду надано належним чином завірений висновок експертного економічного дослідження №4459 від 26.04.11 р. проведеного в Харківському науковому-дослідному інституту судових експертиз ім. Засл. Професора М.С. Бокаріуса, зі змісту якого, встановлено що, висновки акту ДПІ у Ленінському районі м. Харкова від 21.03.2011 р. № 377 /23-304/33816787 Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Аквіт 7»(код 33816787),в частині правомірності нарахування податкового зобовязання та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.04.2010р. по 31.01.2011р.та в частині правомірності нарахування валових доходів та валових витрат з податку на прибуток підприємств за період з 01.04.2010р. по 31.01.2011р. щодо не здійснення ПП «Аквіт 7»господарських операцій з поставки (придбання) товарів (робіт, послуг) у періоді липень 2009р. - січень 2011 р. документально не підтверджуються. Також у висновку експертного економічного дослідження від 26.04.2011 року №4459 зазначено, що дослідженні копії податкових накладних, які підтверджують право ПП «Аквіт 7»на декларування податкового кредиту в сумах, зазначених в деклараціях з ПДВ за липень 2009 р. - січень 2011 р. Вищевказаний висновок спростовують твердження відповідача щодо визнання нікчемними податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ ПП «Аквіт 7»за період з 01.04.2010 по 31.01.201 1 року, зазначених у акті перевірки.

Таким чином відповідач провів документальну невиїзну перевірку позивача при відсутності підстав її проведення, без належного витребування та дослідження документів позивача, та відповідно склав акт цієї перевірки.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що позивачем заявлено вимогу про визнання нечинним з моменту прийняття рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м Харкова у формі наказу № 241 від 28.02.2011 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Аквіт 7», який є актом індивідуальної дії.

Як випливає з системного аналізу ст.ст. 105, 162, 171 КАС України, такий спосіб захисту прав як вимога про визнання акту нечинним, може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. У випадках, коли предметом спору є акт індивідуальної дії, дія або бездіяльність, позовною вимогою за правилами КАС України має бути визнання такого акту протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування), а лише в разі оскарження нормативно-правового акту визнання його нечинним. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема, в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

На підставі ч. 2 ст. 11 КАС України, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог, в частині позовних вимог про визнання нечинним з моменту прийняття рішення ДПІ у Ленінському районі м Харкова у формі наказу № 241 від 28.02.11 р., оскільки це необхідно для повного захисту прав позивача, враховуючи те, що відмова позивачеві у задоволенні позовних вимог через їх невірне формулювання, але при доведеності неправомірності рішення відповідача буде формальним вирішенням спору та порушенням таких принципів адміністративного судочинства як верховенство права та законність.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки судовим розглядом встановлений факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин в галузі оподаткування, то поданий позов належить задовольнити в частині вимог стосовно скасування наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, бо такий наказ був виданий за відсутності визначених законом підстав, а отже є незаконним та в частині вимог стосовно визнання неправомірними дій щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, оскільки перевірка проведена на підставі незаконного наказу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 71, 159, 160163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Аквіт-7" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова про визнання нечинним наказу - задовольнити.

Скасувати наказ Державної податкової інспекції у Ленському районі м. Харкова № 241 від 28.02.11 р. "Про призначення документальної невиїзної перевірки Приватного підприємства "Аквіт-7"".

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Приватного підприємства "Аквіт-7" результати, якої оформлені актом перевірки № 377/23-304/33816787 від 21.03.11 р.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови складено 02.09.11 р.

Суддя Бідонько А.В.