Постанова № 18344047, 13.09.2011, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/1839/2011

13 вересня 2011 року 11год. 24хв. м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Шевчук С.М. за участю секретаря судового засідання Бєлкіної Д.С. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Троянчук Д.М.

відповідача: представник Хоменко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Державна податкова інспекція у м.Рівне

доУправління Державної служби охорони при УМВС України в Рівненській області

про стягнення заборгованості , -

ВСТАНОВИВ :

Державна податкова інспекція в м.Рівне звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу Державної служби охорони при УМВС України в Рівненській області про стягнення до бюджету утриманого та не перерахованого податку з доходів фізичних осіб в сумі 1 325 732,15 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, на його обґрунтування зазначає, що за наслідками документальної перевірки відповідача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009року по 31.12.2010 року була встановлена наявність заборгованості до бюджету по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1 325 732,15 грн. Звертає увагу на те, що вимоги пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, п.19.2 ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року відповідачем не виконані. Крім того, вказує, що законодавцем чітко встановлено, що податок, утриманий з доходів резидентів, підлягає зарахуванню до бюджету. А відтак, відповідно до п.п.16.3.5 п.16.3 ст.16 вказаного Закону відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного місцевого бюджету несе юридична особа або її уповноважений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід. На таких підставах, просить стягнути з Відділу Державної служби охорони при УМВС України в Рівненській області до бюджету утриманий, але не перерахований у 2009-2010рр. податок з доходів фізичних осіб в сумі 1 325 732,15 грн.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав. Зазначає, що посилання позивача на порушення відповідачем вимог п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року необґрунтоване, оскільки зазначена норма визначає загальний порядок перерахування до державного бюджету утриманого податковим агентом податку з доходів фізичних осіб. Разом з тим пунктом 22.7 ст.22 Перехідних положень цього Закону передбачена спеціальна норма, яка визначає особливий порядок використання належного відповідним установам бюджетного фонду в частині податків з доходів фізичних осіб осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, а саме: направлення цих сум відповідними податковими агентами на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян. Відповідач вказує, що на виконання даної норми та Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 року, протягом спірного періоду Відділ Державної служби охорони при УМВС України в Рівненській області використовував суми утриманого податку з доходів осіб рядового та начальницького складу, одержуваних ними у звязку з виконанням обовязків несення служби, виключно на рівноцінну і повну компенсацію втрат доходів цієї категорії громадян. Відтак, вважає, що твердження ДПІ в м. Рівне про те, що із сум грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних особами начальницького в рядового складу ДСО у звязку із виконанням обовязків несення служби, необхідно було перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб, є невірним. На таких підставах, просить відмовити в позові.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов до задоволення не підлягає.

Судом встановлено, що відповідач зареєстрований як юридична особа розпорядженням виконавчого комітету Рівненської міської ради, відомості про нього внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з присвоєнням ідентифікаційного коду - 08596995 (а.с.19) та взятий на облік як платник податків Державною податковою інспекцією в м.Рівне 22.03.1994 року за № 005/0083 (а.с.5).

Позивачем проведено планову виїзну перевірку відповідача, за результатами якої складено акт №253/23-100/08596495 від 10.03.2011року, яким зафіксовано порушення пп.8.1.1, 8.1.2 п.8.1 ст. 8, п.п.16.3.1, п.п.16.3.5 п.16.3 ст.16 пп."а" п.19.2 ст.19, пп.20.3.1, пп.20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, зокрема - відповідачем утриманий, однак не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб в сумі 1 325 732,15 грн. з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу у 2009-2010 роках (а.с.4-14).

При вирішенні даного спору суд виходить з положень законодавства (матеріального права), що діяло на момент виникнення спірних обставин.

Частиною 1 ст.14 Закону України "Про систему оподаткування" №1251-XII від 25.06.1991 року встановлено, що податок на доходи фізичних осіб належить до загальнодержавних податків і справляється на всій території України.

Згідно з пп."а" п.19.2 ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

В силу вимог п.17.1. ст.17 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Відповідно до цього та з врахуванням вимог п.1.15 ст.1 вказаного Закону, працедавець є податковим агентом, і зобов'язаний нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок осіб, що перебувають з ним у трудових правовідносинах, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Відповідно до пп. 8.1.1, п.8.1 ст. 8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону. В силу вимог пп. 8.1.2 п.8.1 ст. 8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.

Разом з тим, відповідно до вимог п.22.7 п.22 Прикінцевих положень Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Судом встановлено, що відповідно до ст.7 Закону України "Про міліцію" № 565-XII вiд 20.12.1990 року, п.1 Постанови Кабінету Міністрів України Про заходи вдосконалення охорони обєктів державної та інших форм власності №615 від 10.08.1993 року, Управління Державної служби охорони є структурним підрозділом органів внутрішніх справ України, а саме єдиною централізованою системою, очолюваною Департаментом Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ, яка створена для здійснення заходів щодо охорони нерухомих обєктів та іншого майна, у тому числі вантажів, тимчасового зберігання валютних цінностей, забезпечення особистої безпеки громадян, а також технічного захисту інформації на договірних засадах в порядку, встановленому законодавством. Відповідач, як структурний підрозділ при Управлінні МВС України в Рівненській області є військовою організацією, підрозділом озброєного органу виконавчої влади, і має статус податкового агента відносно працюючих в ньому осіб. А тому, при вирішенні питання сплати до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ до відповідача, як до податкового агента зі спеціальним статусом, доцільним є застосування положень п.22.7 ст.22 Прикінцевих положень Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року.

Статтею 30 Закону України "Про державний бюджет України на 2009 рік" №835-VI вiд 26.12.2008 року, встановлено, що у 2009 році рівноцінна та повна компенсація втрат доходів військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу (в тому числі відряджених до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), пов'язаних з оподаткуванням грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержуваних ними у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, відповідно до вимог пункту 22.7 статті 22 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, у розмірі фактично сплаченого податку та в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених головним розпорядникам коштів у Державному бюджеті України.

Аналогічна норма передбачалася і у ст. 30 Закону України "Про державний бюджет України на 2010 рік".

На виконання пункту 22.7 статті 22 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 року затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу.

Пунктом 6 вказаного Порядку, визначено, що територіальні органи Державного казначейства провадять за платіжними документами видачу податковим агентам бюджетним установам готівки для здійснення одночасно із сплатою (перерахуванням) бюджетними установами в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, грошового забезпечення та грошової компенсації.

Абзацом 1 пункту 9 Положення про Державну службу охорони при МВС України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №615 від 10.08.1993 року визначено, що Державна служба охорони провадить свою діяльність на засадах госпрозрахунку за рахунок коштів, одержаних її підрозділами, підприємствами та установами за організацію і надання послуг з охорони та безпеки з договорами, та інших надходжень, передбачених законодавством. Інших джерел фінансування не передбачено.

Враховуючи відсутність бюджетного фінансування відповідача та те, що нормами "Про державний бюджет України на 2009 рік" №835-VI вiд 26.12.2008 року та "Про державний бюджет України на 2010 рік"N 2154-VI від27 квітня 2010 року не передбачено коштів на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів осіб начальницького та рядового складу підрозділів Державної служби охорони при МВС України, тобто відсутність як такої рівноцінної компенсації з бюджету сум податку на доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних особами рядового і начальницького складу підрозділів Державної служби охорони при МВС України, суд приходить до висновку, що відповідач, самостійно використовуючи суми утриманого податку з доходів фізичних осіб на рівноцінну і повну компенсацію втрат доходів цієї категорії громадян, діяв в рамках чинного законодавства, з метою соціального захисту працівників міліції.

Позивачем не надано до суду доказів, які б спростували факт спрямування відповідачем утриманого податку з доходів фізичних осіб саме на компенсацію втрат відповідної категорії громадян.

Твердження податкового органу про те, що із сум грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних особами начальницького і рядового складу Державної служби охорони у звязку із виконанням обовязків несення служби, необхідно було утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб, а грошову компенсацію виплатити за рахунок відповідних коштів, які є джерелом фінансування осіб начальницького і рядового складу ОВС, тобто за рахунок власних коштів, на думку суду є безпідставним і таким, що не ґрунтується на нормах Закону.

Аналіз норм права дає підстави стверджувати, що чинним законодавством встановлений спеціальний порядок використання належного установам, що утримують військовослужбовців і осіб рядового і начальницького складу, бюджетного фонду в частині податків з доходів фізичних осіб осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, а саме: направлення цих сум відповідними податковими агентами на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Відповідно до пп.4.4.1. п.4.4. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року, у разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обовязків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податку.

Пунктом 56.21. ст. 56 Податкового кодексу встановлено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою таприпускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Відтак, невиконання відповідачем виплат щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 року, у звязку з відсутністю бюджетного фінансування, не може розглядатися як порушення вимог пп.8.1.2, п.8.1 ст.8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, позаяк дії відповідача повністю узгоджуються з конфліктуючою нормою - п.22.7 ст.22 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року.

А відтак, суд приходить до висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В позові Державній податковій інспекції у м.Рівне до Відділу Державної служби охорони при УМВС України в Рівненській області про стягнення до бюджету утриманого та не перерахованого податку з доходів фізичних осіб в сумі 1325 732,15 грн. - відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шевчук С.М.

Постанова складена в повному обсязі