Постанова № 18342782, 20.09.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2011 р. № 2а-8157/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання Дака Т.П.,

представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Виробничо-комерційного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інко»Лтд. до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

в с т а н о в и в:

Виробничо-комерційне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інко»Лтд звернулось до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області №0000102350 від 23 лютого 2011 року в частині збільшення Виробничо-комерційному підприємству у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інко»Лтд. суми грошового зобовязання за платежем «податок на прибуток»на загальну суму 2533213 грн., у тому числі за основним платежем на суму 2022585 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 510628грн., та №0000152350 від 23 лютого 2011 року в частині збільшення Виробничо-комерційному підприємству у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інко»Лтд. суми грошового зобовязання за платежем «податок на додану вартість»на загальну суму 2030 488 грн., у тому числі за основним платежем на суму 1618 068 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 412420 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акту перевірки ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області та спірні податкові повідомлення-рішення в частині не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України.

В судовому засіданні 20.09.2011 року відповідно до вимог ч.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у адміністративному позові та письмових поясненнях.

Представник відповідача проти позову заперечив, вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими та законними, прийнятими на підставі дійсних обставин, зясованих в ході проведення перевірки позивача.

Заслухавши доводи представників сторін, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Виробничо-комерційного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інко»Лтд з питань дотримання податного, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.09.2010 року, результати якої відображені в Акті №17/232/25239972 від 07.02.2011 року.

Перевіркою встановлено порушення Позивачем:

1)п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.п. 11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року №283/97-ВР (із змінами і доповненнями), зокрема - занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 19 925 грн., у тому числі за ІІ квартал 2010 року в сумі 19 925 грн.;

2)п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п.7.3.1 п.7.3. ст.7, п.п.7.4.1., п.п.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (із змінами і доповненнями), зокрема - занижено податок на додану вартість всього у сумі 31611 грн., у тому числі: за липень місяць 2009 року в сумі 625 грн., за вересень місяць 2009 року в сумі 1040 грн., за березень місяць 2009 року в сумі 4839 грн., за травень 2010 року в сумі 15940, за серпень 2010 року в сумі 9167 грн.;

3)п.п.4.2.9 ст.4, п.п. 19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року №889-ІV, зокрема - неповне утримання податку з доходів фізичних осіб в сумі 558,91 грн. в 2009-2010 роки;

4)ст.3 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» від 11.12.1991 року №1963-ХІІ (із змінами і доповненнями), зокрема - занижено податок з власників транспортних засобів на 2010 рік в сумі 14 грн.;

Крім того, перевіркою згідно постанови слідчого СВ ПМ ДПА у Дніпропетровській області від 16.12.2010 року (вх.№4738/8 від 24.12.2010) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з постачальником ТзОВ «Альянс+»встановлено порушення п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.97 №283/97-ВР (із змінами і доповненнями) щодо заниження податку на прибуток за ІІІ квартал 2010 року в сумі 2 022 585 грн., а також порушення п.п.7.4.1., п.п.7.4.4. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо заниження податку на додану вартість в сумі 1 618 068 грн., в т.ч. за липень 2010 року 83 335 грн., за серпень 2010 року 934 033 грн., за вересень 2010 року 600 699,67 грн.

На підставі Акту перевірки №17/232/25239972 від 07.02.2011 року ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області прийняті податкові повідомлення-рішення №0000102350 та №0000152350 від 23.02.2011 року.

За результатами розгляду податкового повідомлення-рішення ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області №0000102350 від 23.02.2011 року та Акта перевірки, Позивач вважає:

- законним та обґрунтованим податкове повідомлення-рішення в частині збільшення ВКП ТзОВ «Інко»Лтд грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток»на загальну суму 19 925 грн., у тому числі за основним платежем на суму 19 925 грн., що обумовлено порушенням п.п.4.1.1. п.4.1. ст.4, п.п. 11.3.1. п.11.3. ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у тому, що ВКП ТзОВ «Інко»Лтд не у повному обсязі відобразило у складі валових доходів БМР в сумі 79 701,00 грн. у ІІ кварталі 2010 року, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 19 925 грн., у тому числі за ІІ квартал 2010 року в сумі 19 925 грн. Збільшену у зв'язку з цим суму грошових зобов'язань (19 925 грн.) за платежем «податок на прибуток»ВКП ТзОВ «Інко»Лтд сплачено до бюджету;

- незаконним та необґрунтованим податкове повідомлення-рішення в частині збільшення ВКП ТзОВ «Інко»Лтд грошових зобов'язань за платежем «податок на прибуток»на загальну суму 2 533 213 грн., у тому числі за основним платежем на суму 2 022 585 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 510 628 грн.

За результатами розгляду податкового повідомлення-рішення ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області №0000152350 від 23.02.2011 року та Акта перевірки, ВКП ТзОВ «Інко»Лтд повідомляє, що вважає:

- законним та обґрунтованим податкове повідомлення-рішення в частині збільшення ВКП ТзОВ «Інко»Лтд грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»на загальну суму 31 611 грн., у тому числі за основним платежем на суму 31 611 грн., що обумовлено порушенням п.1.7., п.п.3.1.1. п.3.1. ст.3, п.п.7.3.1. п.7.3., п.п.7.4.1., п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у тому, що ВКП ТзОВ «Інко»Лтд до складу податкового кредиту зайво віднесло податок на додану вартість на загальну суму 6 504 грн., в тому числі за липень 2009 року в сумі 625 грн., за вересень 2009 року в сумі 1 040 грн., за березень 2010 року в сумі 4 839 грн., та занизило податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 25 107 грн., в тому числі за травень 2010 року в сумі 15 940 грн., за серпень 2010 року в сумі 9 167 грн. Збільшену у зв'язку з цим суму грошових зобов'язань (31 611 грн.) за платежем «податок на додану вартість»підприємство сплатило до бюджету;

- незаконним та необґрунтованим податкове повідомлення-рішення в частині збільшення ВКП ТзОВ «Інко»Лтд грошових зобов'язань за платежем «податок на додану вартість»на загальну суму 2 030 488 грн., у тому числі за основним платежем на суму 1 618 068 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 412 420 грн.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми діючого на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.

Судом встановлено, що підставою для висновку Відповідача про неправомірне включення до складу валових витрат вартості робіт в ІІІ кварталі 2010 року в сумі 8 090 338 грн. та про неправомірне включення до податкового кредиту податок на додану вартість на загальну суму 1 618 068 грн., в тому числі за липень 2010 року - 83335 грн., за серпень 2010 року - 934033, грн., за вересень 2010 року 600 699,67 грн., було укладення нікчемних угод між Позивачем та ТзОВ «Альянс+»з приводу придбання будівельних робіт на об'єкті замовника - ПІІ «Лукойл-Україна».

Встановлено, що ВКП ТзОВ «Інко»Лтд було укладено з ПІІ «Лукойл-Україна»Договір підряду №10/572 від 15.04.2010 року на виконання будівельно-монтажних робіт, за яким ВКП ТзОВ «Інко»Лтд зобов'язалося виконати своїми силами і засобами, на власний ризик будівельно-монтажні роботи по будівництву і реконструкції комплексу об'єктів нафтобази (об'єктів нерухомого майна), що розташовані за адресою Тернопільська область, Кременецький район, с. Білокриниця, вул.Сапанівська, 2, вул. Сапанівська, 3"Б", вул. Сапанівська, 3 "В", відповідно до затвердженої проектної документації у встановлений цим договором строк.

Пунктом 3.1 вказаного Договору підряду від 15.04.2010 року передбачено, що вартість робіт по договору узгоджується сторонами в протоколі погодження договірної ціни і складає 7 707 090 доларів США, в тому числі ПДВ з оплатою цієї суми в гривнях по курсу НБУ на день оплати.

Пунктом 4.2.2. Договору підряду від 15.04.2010 року підряднику надано право залучати для виконання певного визначеного обсягу робіт субпідрядні спеціалізовані будівельні та інші організації.

На підставі зазначеного Договору підряду від 15.04.2010 року ВКП ТзОВ «Інко»Лтд уклало господарські договори з ТзОВ «Альянс+» (№21-07/10 від 21.07.2010 року, №02-08/10 від 02.08.2010 року та №25-08/10 від 25.09.2010 року), якими залучило вказане товариство д до виконання робіт з вертикального планування комплексу нафтобази, розбивши усі передбачені проектною документацією роботи на три частини.

Виконання робіт за вказаними Договорами підтверджується Актами приймання-передачі виконаних робіт, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, вказана норма Закону не пов'язує можливість віднесення вартості придбаних товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат з настанням моменту використання такого товару (роботи, послуги) у власній господарській діяльності платника податків, а пов'язував таку можливість лише з намірами платника податків використати придбані товари (роботи, послуги) у межах власної господарської діяльності. При цьому, такі придбані товари (роботи, послуги) на конкретно взятий момент (наприклад, на момент перевірки) могли не бути використані у господарській діяльності платника податків, але були призначеними для неї і могли бути використані з цією метою у майбутньому, а тому їх вартість могла бути віднесена до складу валових витрат платника податку.

Згідно п.п. 11.2.1. п.11.2. ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платник податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з | каси платника податку, або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Жодних вимог про необхідність чи можливість платника податків віднести вартість придбаних товарів (робіт, послугу) до складу його валових витрат лише після їх використання у власній господарській діяльності Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»не містив.

Згідно п.п. 5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних-операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно п.п.7.4.4. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Зокрема, п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»було передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Жодних вимог про необхідність чи можливість платника податків віднести сплачені суми податку на додану вартість у складі вартості придбаних товарів (робіт, послугу) до складу податкового кредиту лише після їх використання у власній господарській діяльності Закон України «Про податок на додану вартість»не містив.

Відповідно до п.1.32. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Частиною 1 ст.142 Господарського Кодексу України встановлено, що прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

З наведених правових норм можна зробити висновок про те, що прибуток суб'єкта господарювання - це показник який характеризує фінансовий результат від господарської діяльності у сфері суспільного виробництва за певний період часу, і аж ніяк не від певної окремо взятої господарської операції.

Таким чином, окремо взяті господарські операції можуть приносити підприємству більші чи менші економічні вигоди, але вони не можуть напряму визначати можливість чи неможливість отримання підприємством прибутку, оскільки лише фінансовий результат від усіх господарських операцій визначає прибуток чи збиток підприємства.

Укладаючи ті чи інші договори підприємство повинно прагнути (із збереженням відповідного ризику), щоб за результатами їх виконання у певному періоді у нього утворився прибуток, проте, конкретно взятий договір може прибутку і не передбачати (бути збитковим), але у сукупності з іншими операціями та договорами підприємства призвести до отримання підприємством кінцевого прибутку за результатами звітного періоду, що у свою чергу забезпечить досягнення мети діяльності самого підприємства.

Як свідчать дані податкового обліку Позивача, за весь період діяльності, в тому числі за ІІІ квартал 2010 року, ВКП ТзОВ «Інко»Лтд було прибутковим підприємством. Виокремлення із господарської діяльності ВКП ТзОВ «Інко»Лтд окремо взятої операції (придбання робіт у ТзОВ «Альянс+») та її співставлення з іншою операцією (передачею цих робіт ПІІ «Лукойл-Україна») у обмеженому перевіркою періоді часу та при триваючому (не завершеному) договорі підряду, навіть за меншу суму коштів, не свідчить і не може свідчити про суперечність такої операції меті діяльності ВПК ТзОВ «Інко»Лтд.

Плануючи власну господарську діяльність та укладаючи достатньо великий контракт на виконання будівельних робіт з контрагентом, який не фінансується з держаного чи місцевого бюджету, ВКП ТзОВ «Інко»Лтд вільне у визначенні способу та порядку формування ціни на власні послуги, вільне у можливості придбання для забезпечення надання власних послуг будь-яких товарів (робіт чи послуг), але обмежене метою його діяльності - отримання прибутку. Реалізація зазначеної мети і є доказом використання придбаних у ТзОВ «Альянс+»будівельних робіт у власній господарській діяльності ВКП ТзОВ «Інко»Лтд. Проте, реалізація зазначеної мети не обмежена часовими рамками періоду, що перевірявся, явно за нього виходить, а тому будь-які господарські операції ВКП ТзОВ «Інко»Лтд щодо виконання договору підряду з ПІІ «Лукойл-Україна»можуть показати остаточний фінансовий результат лише по завершенні його виконання.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що Відповідач не мав підстав визначати факт використання чи невикористання ВКП ТзОВ «Інко»Лтд придбаних у ТзОВ «Альянс+»будівельних робіт на основі порівняння вартості їх придбання та вартості їх продажу за обмежений перевіркою період часу.

Статтею 882 Цивільного Кодексу України передбачено можливість прийняття усіх робіт за договором будівельного підряду або окремих етапів виконаних робіт. При цьому встановлено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. Проте, вимог щодо передачі етапів виконаних робіт діючим законодавством України не встановлено.

Укладеним між ВКП ТзОВ «Інко»Лтд та ПІІ «Лукойл-Україна»Договором підряду №10/572 від 15.04.2010 року також не визначено вимог щодо передачі етапів виконаних робіт. Положення Договору підряду №10/572 від 15.04.2010 року у різних його пунктах (п.4.1.9., п.4.1.10., п.5.2., п.6.2., п.7.1.) передбачають складення акту здачі об'єкта в експлуатацію, акту прийому-передачі виконаних робіт. Проте вищезазначені положення Договору підряду, у яких передбачено складення зазначених актів, містять такі умови їх складення, які дають підстави для висновку, що зазначені акти складаються за результатами виконання усіх робіт з будівництва і реконструкції об'єкта.

П.п.3.2.1. та п.3.3. вищевказаного Договору підряду, які визначають порядок оплати вартості виконаних робіт та порядок перевірки замовником відповідності фактичних результатів виконаних робіт, передбачають складання та підписання довідок про вартість виконаних робіт типової форми КБ-3.

Таким чином, за змістом Договору підряду №10/572 від 15.04.2010 року, довідка про вартість виконаних робіт типової форми КБ-3 є тим документом, яким передбачено передачу замовнику окремих етапів виконаних робіт.

Як вказано в Акті перевірки та Відповіді ДПІ у Пустомитівському районі №2517/10/231 від 21.02.2011 року на Заперечення до Акту перевірки, у ВПК ТзОВ «Інко»Лтд наявні підписані замовником довідки про вартість виконаних підрядних робіт та витрати, відтак Відповідач визнає факт передачі ВКП ТзОВ «Інко»Лтд результатів виконаних робіт замовнику, і як наслідок їх зв'язок із господарською діяльністю ВКП ТзОВ «Інко»Лтд.

При цьому, застосування на об'єктах, будівництво яких здійснюється за рахунок джерел фінансування відмінних від бюджетних коштів та коштів підприємств, установ і організацій державної власності, типової форми акту приймання виконаних будівельних робіт КБ-2в, яка затверджена наказом Мінрегіонбуду №554 від 04.12.2009 року, має бути прямо передбачено умовами укладеного договору підряду. Зазначеної позиції чітко дотримується Мінрегіонбуд у листах №12/19-3-9-14-295 від 16.03.2010 року та №2/12-20/4993 від 06.05.2010 року. В іншому випадку застосовувати типову форму акту приймання виконаних будівельних робіт КБ-2в не є обов'язково.

Оскільки Договір підряду №10/572 від 15.04.2010 року не передбачає залучення бюджетних коштів і не містить умов про необхідність оформлення типової форми акту приймання виконаних будівельних робіт КБ-2в, то така типова форма не є обов'язковою для застосування за вказаним договором.

Також факт реальної передачі ВКП ТзОВ «Інко»Лтд робіт, що виконані ТзОВ «Альянс+», замовнику - ПІІ «Лукойл-Україна»підтверджується зведеним Актом приймання виконаних підрядних робіт за квітень 2010 року - лютий 2011 року, яким підтверджено те, що генпідрядник (ВКП ТзОВ «Інко»Лтд) виконав зобов'язання згідно Договору №10/572 від 15 квітня 2010 року на суму 58 115 225,40 грн., а вказані у зазначеному акті роботи були прийняті замовником (ПІІ «Лукойл-Україна») на підставі довідок про вартість виконаних будівельних робіт за квітень 2010 року, травень 2010 року, липень 2010 року, серпень 2010 року, вересень 2010 року, жовтень 2010 року, листопад 2010 року, грудень 2010 року, січень 2011 року, лютий 2011 року.

Враховуючи викладене, суд не приймає до уваги твердження Відповідача про невикористання ВКП ТзОВ «Інко»Лтд придбаних у ТзОВ «Альянс+»робіт у власній господарській діяльності, оскільки такі твердження є необґрунтованими та суперечать фактичним обставинам справи.

Обґрунтовуючи необхідність складення документів, в яких було б зазначено обсяги виконаних робіт, документів з вказанням матеріальних, трудових, технічних та загальновиробничих витрат (локальні кошториси на виконання робіт, розрахунки договірної ціни на роботи, розрахунки вартості виконаних робіт) ревізори посилаються на Правила визначення вартості будівництва (ДБН Д. 1.1-1-2000). Разом з тим, зазначені Правила містять визначення сфери їх застування. Зокрема, як вбачається із змісту Правил визнання вартості будівництва, вони носять обов'язковий характер при визначенні вартості будов (об'єктів), будівництво яких здійснюється із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ і організацій державної власності. Будь-яка обов'язковість Правил визнання вартості будівництва у разі здійснення будівництва за недержавні кошти, ними не передбачена, а відтак зазначені Правила для будівництва об'єктів, яке не передбачає залучення бюджетних коштів, обов'язковими не є, і передбачені ними документи обов'язкового складення не потребують.

Договір підряду №10/572 від 15.04.2010 року не передбачає залучення для його виконання бюджетних коштів. А відтак, твердження податкового органу про те, що Позивач повинен був представити для перевірки документи з вказанням матеріальних, трудових, технічних та загальновиробничих витрат (локальні кошториси на виконання робіт, розрахунки договірної ціни на роботи, розрахунки вартості виконаних робіт) не ґрунтуються на чинному законодавстві.

Щодо висновку Відповідача про те, що витрати підрядника на виконання робіт мають бути чітко зафіксовані у договорі підряду чи у документах, які стосуються його виконання, судом встановлено наступне.

Згідно ч.1 ст.843 Цивільного Кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Відповідно до ч.1 ст.844 Цивільного Кодексу України ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі.

Згідно ч.1,2 ст.321 Господарського Кодексу України у договорі підряду на капітальне будівництво сторони визначають вартість робіт (ціну договору) або спосіб її визначення. Вартість робіт за договором підряду (компенсація витрат підрядника та належна йому винагорода) може визначатися складанням приблизного або твердого кошторису. Кошторис вважається твердим, якщо договором не передбачено інше. Зміни до твердого кошторису можуть бути внесені лише за погодженням сторін.

Укладаючи Договір підряду №10/572 від 15.04.2010 року, сторони погодили, що вартість робіт узгоджується сторонами в протоколі погодження договірної ціни і складає 7 707 090 доларів США, в тому числі ПДВ з оплатою цієї суми в гривнях по курсу НБУ на день оплати (п.3.1 Договору). Зазначений підхід до визначення ціни роботи свідчить про те, що сторони зазначеного договору визначили не спосіб визначення ціни робіт, а саму ціну робіт у вигляді твердого кошторису.

Норма ч.3 ст.843 Цивільного Кодексу України, на яку посилається Відповідач, передбачає, що ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Вказана норма покликана регулювати цивільні відносини суб'єктів господарювання, а тому встановлює їхні права і обов'язки, можливості і способи визначення ціни виконуваної роботи. Неправильне ж визначення ціни виконуваної роботи не є і не може бути доказом відсутності певних витрат чи доказом порушення податкового законодавства.

Факт здійснення ВКП ТзОВ «Інко»Лтд витрат на виконання робіт субпідрядниками, використання зазначених робіт у власній господарській діяльності ВКП ТзОВ «Інко»Лтд підтверджується вищенаведеними первинними фінансово - господарськими документами ВКП ТзОВ «Інко»Лтд, а відтак висновок Відповідача в цій частині є безпідставним.

З приводу висновку Відповідача про нікчемність правочинів, укладених Позивачем із ТзОВ «Альянс+», судом встановлено наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним розгляду у судовому порядку не підлягають, оскільки визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу-землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Дана позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Обґрунтовуючи нікчемність укладених між ВКП ТзОВ «Інко»Лтд та ТзОВ «Альянс+»договорів Відповідач посилаються на те, що у ТзОВ «Альянс+»відсутнє власне майно, відсутній управлінський, технічний, робітничий персонал, відсутні власні або орендовані складські приміщення, виробничі активи інші основні засоби, відсутнє власне або орендоване нерухоме майно, спеціалізована техніка, обладнання та устаткування, тощо.

Судом встановлено, що Державною архітектурно-будівельною інспекцією видано ліцензію ТзОВ «Альянс+»на здійснення діяльності із створення об'єктів архітектури серія АВ№479283 від 07.06.2010 року строком дії до 18.06.2014 року. Товариство є платником податку на додану вартість, його реєстрація не скасовувалася і не анульовувалось, про що було відомо субєкту владних повноважень на момент проведення перевірки.

При укладенні з ТзОВ «Альянс+»договорів, ВКП ТзОВ «Інко»Лтд встановило юридичний статус цього Товариства на основі його реєстраційних документів, а також встановило факт видачі ТзОВ «Альянс+»Державною архітектурно-будівельною інспекцією ліцензії на здійснення діяльності із створення об'єктів архітектури, факт реєстрації цього Товариства платником податку на додану вартість, то у ВКП ТзОВ «Інко»не було підстав сумніватися у наявності у ВКП ТзОВ «Інко»необхідних організаційних, кваліфікаційних, технологічних та спеціальних вимог для виконання тих завдань, які на нього покладалися відповідними господарськими договорами.

Суд встановив, що господарські операції позивача з вищевказаним підприємством не суперечать актам цивільного законодавства, не встановлено фактів, які свідчили б про те, що проведення таких не відповідає дійсним намірам сторін і, що спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами. Субєктом владних повноважень не представлено суду доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача та його контрагента на здійснення господарських операцій.

Оскільки, фінансово-господарські операції ВКП ТзОВ «Інко»Лтд з ТзОВ «Альянс+»документально підтверджені відповідними первинними документами, сплачено у звязку з цим відповідні суми податків, то суд вважає помилковими висновки органу державної податкової служби про нікчемність таких операцій.

Виходячи з принципу індивідуальної відповідальності Позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів.

Крім того, «фіктивність»діяльності контрагентів Позивача (яка не є доведеною податковим органом), не може бути підставою для висновку про нікчемність правочинів укладених з ними.

Враховуючи викладене суд встановив, що наведені органом державної податкової служби в Акті перевірки порушення ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені первинними бухгалтерськими документами. А відтак, при проведенні перевірки Відповідач діяв необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без належного дослідження первинних документів, внаслідок чого зроблено неправомірний висновок про порушення Позивачем вимог чинного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналізуючи діюче на момент спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що твердження органу державної податкової служби, викладені в Акті перевірки, щодо збільшення ВКП ТзОВ «Інко»Лтд грошових зобов'язань за платежами «податок на прибуток»на загальну суму 2 533 213 грн., та «податок на додану вартість»на загальну суму 2 030 488 грн., є необґрунтованими, не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати податкові повідомлення-рішення, прийняті на його підставі, правомірними.

Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати належить стягнути з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області №0000102350 від 23 лютого 2011 року в частині збільшення Виробничо-комерційному підприємству у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інко» Лтд. суми грошового зобовязання за платежем «податок на прибуток»на загальну суму 2533213 грн., у тому числі за основним платежем на суму 2022585 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 510628грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області №0000152350 від 23 лютого 2011 року в частині збільшення Виробничо-комерційному підприємству у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інко» Лтд. суми грошового зобовязання за платежем «податок на додану вартість»на загальну суму 2030 488 грн., у тому числі за основним платежем на суму 1618 068 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 412420 грн.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Виробничо-комерційного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інко»Лтд. 6 (шість) гривень 80 (вісімдесят) копійок судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова виготовлена у повному обсязі 25 вересня 2011 року.

Суддя Сакалош В.М.