Постанова № 18339402, 27.07.2011, Закарпатський окружний адміністративний суд

справа № 2а-0770/1730/11

рядок статзвіту 8.2.1

код - 08

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2011 року м. Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Іванчулинця Д.В.,

з участю секретаря судового засідання - Семаль Т.М.,

за участю:

представника позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "А.В.П." Греца

Ярослава Васильовича;

представника відповідача - державної податкової інспекції у місті Ужгороді Закарпатської області Товтин Марини Василівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді адміністративну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю "А.В.П." до державної податкової інспекції у місті Ужгороді Закарпатської області про скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 160 частини З КАС України 27 липня 2011 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано протягом 01 серпня 2011 року.

Позивач товариство з обмеженою відповідальністю "А.В.П." звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до державної податкової інспекції у місті Ужгороді Закарпатської області, якою просить: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача від 16 травня 2011 року за № 0001332341, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 137557,63 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними санкціями.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача, відповідачем протиправно було донараховано грошове зобовязання по податку на додану вартість на тій підставі, що договір постачання № 040211 від 03 січня 2011 року, укладений з ПП «Елвіко»та договір на проведення маркетингових досліджень № 14 від 01 січня 2011 р., укладений з ПП «Олми»не спричиняють реального настання правових наслідків, тобто є нікчемними, оскільки ПП «ТД Макком»та ПП «Олми»за юридичною адресою не знаходяться, у вказаних товариств відсутні основні засоби та трудові ресурси. Позивач з таким висновком відповідача не погоджується та зазначає, що жодних правовідносин з ПП «ТД Макком»не мав і жодних правочинів не вчиняв. Дане підприємство не має жодного відношення до правовідносин позивача та ПП «Елвіко», що випливають з договору постачання № 040211 від 03 січня 2011 року, тому можлива протиправна поведінка цього субєкта не може впливати на правову оцінку дій позивача чи породжувати для нього якісь негативні наслідки. Також зазначає, що можлива зміна місцезнаходження юридичної особи не тягне за собою нікчемність всіх правочинів, які нею вчинялися з моменту державної реєстрації. ПП «ТД Макком»та безпосередні контрагенти позивача були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, а, отже були наділений відповідною право- та дієздатністю. Також наголошено, що спірні договори, а також здійснені на їх виконання господарські операції, носили реальний товарний характер, а тому просить позовні вимоги задовольнити.

Відповідач - державна податкова інспекція у місті Ужгороді Закарпатської області надав свої заперечення проти позову, відповідно до яких зазначає, що в лютому 2011 року позивач частково сформував податковий кредит за рахунок ПП «Елвіко»та ПП «Олми»у який відсутній обєкт оподаткування ПДВ операцій з підприємствами-постачальниками в розумінні ст. 185 Податкового кодексу України. Зокрема на підставі наданих висновків ДПІ у Оболонському районі м. Києва, відповідно до яких ПП «ТД Макком», єдиний постачальник ПП «Елвіко», а також ПП «Олми»за юридичною адресою не знаходяться, аналізом звітів, реєстраційних та інших документів встановлено, що на вказаних підприємствах відсутні основні засоби та трудові ресурси, що свідчить про те, що всі операції купівлі-продажу та операції з надання послуг з ПП «ТД «Макком»та з ПП «Олми»не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

У судовому засіданні представник позивача, позовні вимоги з мотивів викладених у позовній заяві підтримав повністю, дав аналогічні пояснення та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала з мотивів, викладених у запереченнях проти позову.

Заслухавши представників сторін, розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов із наведених у ньому мотивів є обґрунтованим і його слід задовольнити з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що Державною податковою інспекцією у м. Ужгород Закарпатської області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «А.В.П.»з питань правомірності нарахування податкового кредиту по податковій декларації з податку на додану вартість за період лютий 2011 року. За наслідками проведеної перевірки складено акт № 921/23-1/22088768 від 04 травня 2011 року.

Відповідно до даного акту, перевіркою встановлено порушення п. 3. ст. 5 та п. 1. ст. 7 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436, ст. 92, ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ч. 1. ст. 216, ст.ст. 234, 626, 655, 658, 662, 664 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435 в наслідок чого зроблено висновок про нікчемність договору постачання № 040211 від 03 січня 2011 року, укладеного між ПП «Елвіко»(Постачальник) та ТОВ «А.В.П.»(Покупець) з обсягом поставок за лютий 2011 року в розмірі 790665,76 грн., в т.ч. ПДВ 131777,63 грн., а також договору щодо надання маркетингових досліджень № 14 від 01 січня 2011 року, укладеного між ТОВ «А.В.П.»(Замовник) та ПП «Олми»(Виконавець), з обсягом проведених операцій в лютому 2011 року в розмірі 34680 грн., в т.ч. ПДВ 5780 грн. Також зафіксовано порушення п. 198.3 ст. 198, п. 198.2 ст. 198, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755, у звязку з чим за наслідками перевірки зменшено податковий кредит ТОВ «А.В.П.»за лютий 2011 року в сумі 137557,63 грн. (а.с.а.с. 8-23).

12 травня 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "А.В.П." подало державній податковій інспекції у місті Ужгороді Закарпатської області Заперечення № 66 від 12 травня 2011 рокуна акт перевірки від 04 травня 2011 року № 921/23-1/22088768 (а.с.а.с. 27-30).

Згідно листа державної податкової інспекції у місті Ужгороді Закарпатської області №3826/10/23-1 Про розгляд заперечення, заперечення товариства з обмеженою відповідальністю "А.В.П." було розглянуто та залишено без задоволення (а.с.а.с. 31-35).

На підставі акту перевірки № 921/23-1/22088768 від 04 травня 2011 року Державною податковою інспекцією у м. Ужгород Закарпатської області було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001332341 від 16 травня 2011 року, яким збільшено суму грошового зобовязання по податку на додану вартість в розмірі 137557,63 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними санкціями (а.с. 26).

01 січня 2011 року між позивачем та ПП «Олми»було укладено договір на проведення маркетингових досліджень № 14, предметом якого є проведення ПП «Олми»за плату маркетингових досліджень території: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Собранецька, 89 (а.с.а.с. 44-47).

Реальний характер вказаного договору підтверджується фактичним здійсненням господарських операцій з надання маркетингових послуг про що свідчать наявні в матеріалах справи підтвердні документи, а саме акт здачі-приймання робіт № ОЛ-0000028 від 28 лютого 2011 р. (а.с. 48) та податкова накладна (а.с.а.с. 49-50). При цьому, реальність здійснення господарської операції з надання маркетингових послуг підтверджується фактичним результатом проведених маркетингових досліджень. Так, в матеріалах справи міститься наданий позивачу ПП «Олми»звіт маркетингових досліджень оренди торгових приміщень в місті Ужгород (а.с.а.с. 51-83).

Також 03 січня 2011 року між позивачем та ПП «Елвіко»було укладено договір постачання № 040211, предметом якого є постачання за плату ПП «Елвіко»позивачу продуктів харчування в асортименті (а.с.а.с. 84-86).

Реальний характер вказаного договору підтверджується фактичним здійсненням господарських операцій поставки продуктів харчування про що свідчать наявні в матеріалах справи первинні документи, а саме видаткові накладні (а.с.а.с. 90-99), акти приймання товару (а.с.а.с. 100-102) та платіжні доручення на оплату вартості поставленого товару (а.с.а.с. 103-108). При цьому, фактична поставка товарно-матеріальних цінностей за договором постачання № 040211 від 03 січня 2011 р. підтверджується їх подальшим використанням у господарській діяльності позивача, зокрема, поставлений за вказаним договором товар був реалізований позивачем третім особам, що підтверджується наданими позивачем видатковими накладними (а.с.а.с. 109-112) та податковими накладними (а.с.а.с. 113-118).

Суд констатує, що укладення позивачем зазначених угод узгоджуються з його основним видом діяльності неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами, а також роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту, а отже укладення позивачем вказаних правочинів мало самостійну ділову мету: отримання прибутку.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що контрагент позивача ПП «Елвіко»мало правовідносини із ПП «ТД Макком», з боку якого вбачається незаконне формування податкового кредиту та податкового зобовязання по взаємовідносинах з контрагентами, оскільки позивач жодних правовідносин з вказаними підприємствами не мав, тому можлива протиправна поведінка даного субєкта, як учасника попереднього ланцюга постачання товару, не має безпосереднього впливу на дослідження факту реальності спірної господарської операції, вчиненої між позивачем та його безпосереднім контрагентом - ПП «Елвіко», а тим паче не може породжувати для позивача якісь негативні наслідки.

Разом з тим, суд вважає, що за наявності всіх вищевказаних первинних документів, які підтверджують реальний характер спірних договорів поставки та на проведення маркетингових досліджень, відсутність ПП «ТД Макком», з яким позивач не мав жодних правовідносин, та ПП «Олми»за юридичною адресою не є достатньою підставою для визначення спірних правочинів нікчемними. Зміна місцезнаходження юридичної особи не тягне за собою нікчемність всіх правочинів, які нею вчинялися з моменту державної реєстрації. Згідно ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»встановлено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Водночас, суд констатує, що податковим законодавством чинним на момент виникнення спірних правовідносин встановлюється індивідуальний характер відповідальності платника податку за порушення ведення податкового обліку. Так, згідно ст. 16 Податкового кодексу України обовязок ведення обліку доходів та витрат, складання та подання податкової звітності, сплати податків і зборів покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується саме платника податку і не може автоматично поширюватися на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні (чи невідображенні) в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки інших платників.

Пунктом 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями.

Вказана правова норма забороняє включення до складу податкового кредиту тільки тих сум податку на додану вартість, які взагалі не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Крім того, відносини у сфері оподаткування регулюються пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідний податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Суд констатує, що відповідачем в судовому засіданні належними та допустимими доказами не доведено факт невідповідності задекларованих наслідків спірних господарської операції поставки та надання маркетингових послуг позивача у податковому обліку фактичним обставинам, в той час як ст. 71 КАС України обовязок доведення цього покладає на податковий орган як субєкта владних повноважень.

Відповідачем не вказано жодних відомостей та обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника податку при укладенні та виконанні даних договорів та наявності мети отримання податкової вигоди. Суд вважає, що якщо позивач, як отримувач відповідних товарів (робіт, послуг) є платником податку на додану вартість, який не знав і не міг знати та враховувати стан дотримання податкової дисципліни своїми контрагентами, то він має право на формування податкового кредиту за результатами здійснення спірних господарських операцій.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушення вимог чинного податкового законодавства при формуванні податкового кредиту по податку на додану вартість, а висновки акту перевірки в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи.

За наведених обставин суд констатує, що права та інтереси позивача порушені та потребують судового захисту, а відтак оскаржене податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "А.В.П." до державної податкової інспекції у місті Ужгороді Закарпатської області про скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції у місті Ужгороді Закарпатської області від 16 травня 2011 року за №0001332341, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 137557,63 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними санкціями.

Стягнути з державної податкової інспекції у місті Ужгороді Закарпатської області на користь товариства з обмеженою відповідальністю "А.В.П." суму судового збору у розмірі З гривні 40 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд шляхом подачі скарги про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

СуддяІванчулинець Д.В.