Рішення № 18300089, 13.09.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2011 р. Справа № 5023/5294/11

вх. № 5294/11

Суддя господарського суду Жигалкін І.П.

при секретарі судовогозасідання Бережанова Ю.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (дов. № 3484 від 24.06.2011р.)

третьої особи - не з'явився

1. відповідача - не з'явився

2. відповідача - не з'явився

3. відповідача - не з'явився

4. відповідача - не з'явився

розглянувши матеріали справи за позовом Фізичної особи ОСОБА_2, м. Харків

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фізичної особи ОСОБА_3, м. Харків

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю інформаційно-консалтінгового підприємства "Сузір'я", с. Циркуни ,

2. Акціонерного товариства "Медіаком" , м. Харків ,

3. Товариства з обмеженою відповідальністю " ІТ - Інвест", м. Харків ,

4. Фізичної особи ОСОБА_4, м. Харків

про визнання недійсним рішення

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа ОСОБА_2, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про визнання недійсним рішення учасників загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю інформаційно-консалтингового підприємства "Сузір'я" (надалі - 1. Відповідач) б/н від 30.08.2007 р. "Про звільнення ОСОБА_3 (надалі - 3-я особа) з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю інформаційно-консалтингового підприємства "Сузір'я" з 30.08.2007 р. і призначення директором ОСОБА_5 з 31.08.2007 р.

Представника позивача у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд задовольнити їх у повному обсязі. Також надає додаткові документи, які суд долучає до матеріалів справи.

Представник першого відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки свого представника суд не повідомив, документів, витребуваних судом та відзив на позовну заяву, не надав. Про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник другого відповідача в судове засідання не з'явився, причин не з'явлення суд не повідомив, документів, витребуваних судом та відзив на позовну заяву, не надав. Про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник третього відповідача в судове засідання не з'явився, причин не з'явлення суд не повідомив, документів, витребуваних судом та відзив на позовну заяву, не надав. Про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Третя особа в судове засідання не з'явилась, про причини своєї неявки або свого представника суд не повідомла, документів, витребуваних судом не надала. Про час та місце судового засідання була повідомлена належним чином.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника Позивача, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом обєктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 12, ч. 5 ст. 16 ГПК України справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що повязані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, підвідомчі господарському суду та розглядаються за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Згідно п. 4 ст. 12 ГПК України, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів, підвідомчі господарським судам.

При цьому, справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що повязані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ч. 6 ст. 16 ГПК України).

Закон також наголошує на тому, що являють собою корпоративні права. Так, стаття 167 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року N 436-IV (надалі ГК України) містить легальне визначення корпоративних прав, відповідно до якої останні це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно до п. 6 Постанови пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 N 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» усі спори між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, повязані зі здійсненням ними корпоративних прав та виконанням обовязків учасника господарського товариства, на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК підвідомчі (підсудні) господарським судам незалежно від субєктного складу учасників спору. А за п. 10 цієї ж постанови судам при вирішенні корпоративних спорів необхідно звернути увагу на неможливість застосування таких способів захисту прав та законних інтересів осіб, не передбачених чинним законодавством, зокрема статтею 16 ЦК та статтею 20 ГК, та не випливають із положень законодавства.

Відповідно до п. 1.4. Рекомендацій вищого господарського суду України від 28.12.2007 N 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» зазначено, що як випливає зі змісту пункту 1 частини четвертої статті 12 ГПК, до корпоративних спорів належать спори між учасниками (акціонерами) господарського товариства з приводу створення, припинення товариства та управління його діяльністю.

Статтею 15 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV (надалі - ЦК України) закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також права на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, передбачений чинним законодавством (ч. 1 ст. 16 ЦК України). В свою чергу відповідно до ст. 20 ГК України, як спеціального закону по відношенню до ЦК України, кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридична особа може бути створена шляхом обєднання осіб та (або) майна (ст. 80 ЦК України). Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом обєднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі (ст. 83 ЦК України). Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність (ст. 84 ЦК України) з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи. Кореспондуючі норми з цього приводу також визначені ст. 55 та іншими нормами ГК України.

Учасники господарського товариства мають право, за ст. 116 ЦК України, у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); 3) вийти у встановленому порядку з товариства; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом. Майже тотожними за змістом є й положення ст. 88 ГК України і ст. 10 Закону та ст. 25 Закону.

Відповідно до ст. 117 ЦК України учасники господарського товариства зобовязані: 1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів; 2) виконувати свої зобовязання перед товариством, у тому числі ті, що повязані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом; 3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства. Учасники господарського товариства можуть також мати інші обовязки, встановлені установчим документом товариства та законом.

Відповідно до п. 4 Постанови пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» при вирішенні питання про те, чи є спір, що виник між господарським товариством та посадовими особами товариства, які входять до складу виконавчого органу товариства або наглядової ради товариства, трудовим чи корпоративним, судам необхідно керуватися положеннями глави XV Кодексу законів про працю України (далі КЗпП). Відповідно до статті 3 КЗпП до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно з частиною четвертою статті 65 ГК у разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), у якому визначаються строк найму, права, обовязки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. За частиною шостою статті 65 ГК керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом), відповідно до закону. Спори, повязані з оскарженням членами виконавчих органів товариства, а також членами наглядової ради товариства, які уклали з товариствами трудові договори, рішень відповідних органів товариства про звільнення (усунення, відсторонення, відкликання) їх з посади, розглядаються в порядку цивільного судочинства як трудові спори. Судам необхідно звернути увагу на те, що у цьому разі позивач звертається до суду за захистом своїх трудових прав як найманого працівника, а не акціонера (учасника) господарського товариства. Способом захисту порушених або оспорюваних прав у таких категоріях спорів є позов про поновлення на посаді, зобовязання усунути перешкоди у виконанні посадових обовязків тощо відповідної посадової особи господарського товариства, а не позов про визнання недійсним відповідного рішення загальних зборів акціонерів (учасників) товариства чи наглядової ради товариства. У порядку цивільного судочинства слід розглядати і спори між учасником (засновником, акціонером) господарського товариства та товариством, що виникають не з корпоративних, а з трудових відносин посадових осіб товариства, якщо однією зі сторін, які беруть участь у справі, є фізична особа.

В свою чергу, за п. 1.12 Рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 року № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» для розмежування трудових та корпоративних спорів у справах, повязаних з рішеннями про обрання або звільнення, відкликання керівників та інших посадових осіб товариства, господарським судам слід враховувати підстави подання позову. Трудовим є спір, повязаний із застосуванням норм Кодексу законів про працю України та з порушенням права позивача на працю, підставою ж виникнення корпоративного спору є порушення або оспорювання корпоративних прав учасників (акціонерів) господарських товариств, норм ЦК України, Господарського кодексу України (далі ГК України), Закону України «Про господарські товариства», вимог установчих документів господарських товариств.

Недотримання вимог законодавства та установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства є порушенням прав учасників (акціонерів) на управління товариством, а не трудових прав керівника (інших посадових осіб) товариства. Відповідно з позовом про визнання недійсними рішень загальних зборів з цих підстав вправі звертатися учасники (акціонери) господарського товариства. Тому спори про визнання недійсними рішень загальних зборів з підстав порушення порядку їх скликанням та проведення, в тому числі рішень про обрання, звільнення, відкликання тощо керівників та інших посадових осіб господарських товариств, належать до корпоративних спорів і підлягають вирішенню господарськими судами за місцезнаходження господарського товариства.

Далі, за п.п. 17-19 Постанови пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» вирішуючи питання про те, чи є корпоративним спір, повязаний із визнанням недійсними рішень загальних зборів товариства, судам необхідно враховувати субєктний склад учасників спору та підстави, якими обґрунтовується відповідна вимога. Справи у спорах про визнання недійсними рішень органів управління господарського товариства за позовом особи, яка не є акціонером або учасником товариства, у тому числі таким, що вибув, не належить до спорів, що виникають з корпоративних відносин. Судам необхідно враховувати, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів) та інших органів господарського товариства є актами, оскільки ці рішення зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин, і мають обовязковий характер для субєктів цих відносин. У звязку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: - порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; - позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; - порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

Також, суди мають враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову. Право на звернення до суду з позовом про визнання недійсними рішень органів управління товариства мають лише ті його акціонери (учасники), які були акціонерами (учасниками) на дату прийняття рішення, що оскаржується.

Судом встановлено, що згідно з витягом з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від місцезнаходження Відповідача 1 є: Харківська обл., Харківський р-н, с. Циркуни, відділення «Кутузівка», тому дана справа підвідомча і підсудна господарському суду Харківської області.

Відповідно до протоколу Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Інформаційно-консалтингового підприємства «Сузіря» б./н. від 30 серпня 2007 року, яким оформлено рішення Учасників Відповідача 1 від 30 серпня 2007 року учасниками товариства є: Акціонерне товариство «Медіаком», Товариство з обмеженою відповідальністю «ІТ-Інвест», Фізична особа ОСОБА_4, Фізична особа ОСОБА_2, які відповідно до даних ,що містяться в протоколі були присутні на загальних Зборах учасників від 30 серпня 2007 року.

На порядку денному зборів учасників Відповідача 1 були поставлені питання щодо: 1. розгляду заяви директора товариства ОСОБА_3 про звільнення з займаної посади за сумісництвом за власним бажанням з 13 квітня 2007 року та 2. призначення директора товариства з обмеженою відповідальністю «Сузіря». Та постановлено рішення з цих питань, а саме звільнити директора Товариства ОСОБА_3 за сумісництвом за власним бажанням з 30 серпня 2007 року та призначити на посаду директора Товариства ОСОБА_5 з 31 серпня 2007 року за сумісництвом.

Проте зазначене в протоколі не відповідає фактичним обставинам справи та не ґрунтується на законі виходячи з наступного.

Так, згідно ч. 2 ст. 60 Закону України «Про господарські товариства», п. 9.5.4. розділу 9 статуту Відповідача, що діяв на момент прийняття рішення (копія витягу зі статуту Відповідача 1 міститься у матеріалах справи), учасники, що беруть участь у Зборах, реєструються з зазначенням кількості голосів, що має кожний учасник. Цей перелік підписує Голова Товариства і секретар Зборів.

Суд зазначає, що Відповідачем не надано доказів на підтвердження складання переліку, в якому б зареєструвалися і розписалися Позивач та інші учасники Відповідача1, щодо проведення його загальних зборів 30.08.2007 р.

В протоколі б./н. загальних зборів учасників Відповідача 1 від 30.08.2007 р. відсутній підпис Позивача та посилання на оголошення ним своєї думки щодо питань порядку денного і зазначення його серед присутніх учасників, що також свідчить про його відсутність під час проведення загальних зборів та ухвалення рішення.

Також судом досліджено довідку ТОВ «Джі Ейч Інтернешенел» № 35 від 05.09.2011 року та витяг з трудової книги Позивача, відповідно до якої Позивач не перебувала в день проведення зборів Учасників Відповідача у відпустці, а отже перебувала на роботі і суд призумує, що остання не була і не могла бути присутня на зборах Учасників Відповідача1.

Позивач в позовній заяві зазначає, що він не приймав участі в загальних зборах учасників Відповідача 30.08.2007 р. Про прийняте рішення Позивач у перше дізнався у 2009 році у ході судового розгляду цивільної справи № 2-2755/2009.

На підтвердження цього Позивачем надана копія Ухвали Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 травня 2009 року по справі № 2-2755/2009 про відкриття провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Медіаком», Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТ-Інвест», ОСОБА_2, ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю інфомаційно-консалтінгового підприємства «Сузіря» про поновлення на роботі.

Про скликання загальних зборів Учасників ТОВ ІКП «Сузіря» 30 серпня 2007 року Позивач не повідомлений, чим був позбавлений права брати участь у засіданні загальних зборів товариства. Одже, неповідомленням Позивача про скликання загальних зборів ТОВІКП «Сузіря» порушені права Позивача на управління справами товариства, закріплені за позивачем відповідно п. 1. ч.1 ст. 116 ЦК України. Позивач був позбавлений можливості висловлювати свою думку щодо питань, поставлених на порядку денному. Позбавлений права впливати на інших учасників при вирішенні питання щодо звільнення директора, висловлювати свої пропозиції та думки щодо обрання кандидатури на посаду директора, висловлювати міркування щодо висунутої кандидатури на посаду директора товариства.

Відповідно до п. 2.16 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України№04-5/14 від 28.12.2007 року, позивачеві не може бути відмовлено у задоволенні відповідних вимог з мотивів недостатності його голосів для зміни результатів голосування з прийнятих загальними зборами рішень, оскільки вплив акціонера (учасника) на прийняття загальними зборами рішень не вичерпується лише голосуванням».

Відповідно до ч. 5 ст. 61 Закону України «Про господарські товариства», про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів. Будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на загальних зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів. Не пізніш як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитися з документами, внесеними до порядку денного зборів. З питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх учасників, присутніх на зборах.

Аналогічне положення містить п. 9.5.2. розділу 9 Статуту Відповідача 1, що діяв на момент прийняття рішення та є в матеріалах справи.

Таким чином рішення Учасників загальних зборів товариства прийнято у невідповідності до вимог Закону України «Про господарські товариства», порушує права Позивача на участь в управлінні справами товариства, не відповідає вимогам закону та тягне за собою недійсність прийнятого рішення.

Також вагомим для визнання недійсним рішення Учасників Відповідача 1 є зазначення у протоколі недостовірних даних, які спростовуються відсутністю на засіданні Позивача та відсутністю підстави для зборів, а саме заяви ОСОБА_3 про звільнення з посади директора Товариства за власним бажанням з 13 квітня 2007 року.

Представником Відповідача 1, представником Відповідача 2, представником Відповідача 3, представником Відповідача 4 заява ОСОБА_3 заява про звільнення з посади директора Товариства за сумісництвом за власним бажанням з 30 серпня 2007 року до суду не надана.

Також, третьою особою у відзиві на позовну заяву Позивача підтверджується те, що підстава для зборів відсутня і в протоколі відображені недостовірні дані, оскільки заява про звільнення за власним бажанням третьою особою не складалась і не подавалась.

Також відповідно до даних, що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України згідно витягу з ЄДРПОУ на ТОВ ІКП «Сузіря» від 27.10.2008 року, виписки з ЄДРПОУ на ТОВ ІКП «Сузіря» від 30.10.2008 р.; довідки з ЄДРПОУ серія АС №529745-529747 на ТОВ ІКП «Сузіря» від 22.07.2011 р. з 05.11.2002 р. по 24.11.2008 р. керівником Відповідача 1, а також особою яка має право вчиняти юридичні дії від імені Відповідача 1 без довіреності, у тому числі підписувати договори є ОСОБА_3.

Судом встановлено, що після складання протоколу керівництво Відповідачем1 здійснюється ОСОБА_3 до 24.11.2008р.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», у разі, якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов'язана із змінами до установчих документів юридичної особи або не підлягає державній реєстрації, виконавчий орган юридичної особи або уповноважена ним особа зобов'язаний подати (надіслати рекомендованим листом) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Виходячи з цього положення, також зважаючи на те, що Реєстраційна картка № 4, затверджена Наказом Держпідприємництва України від 20.04.2007 № 54, «Про внесення змін до відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі, які не пов'язані зі внесенням змін до установчих документів» в графі перелік змін до відомостей, що містяться у ЄДРПОУ, зазначаються відомості про зміну керівника або зміну відомостей про керівника, то виконавчий орган Відповідача 1 або уповноважена ним особа при зміні керівника (директора) ОСОБА_3( або даних про керівника) зобовязані подати цю інформацію до ЄДРПОУ.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру України (надалі - ЄДРПОУ), не були до нього внесені, вони не можуть бути використані.

Представниками Відповідачів не надані та в матеріалах справи не містяться докази повідомлення учасників Відповідача 1 про проведення зборів 30 серпня 2007 р. та порядок денний таких зборів.

Позивач зазначає, а Відповідачем 1 не доведено інше, що повідомлення про проведення загальних зборів учасників, рішення яких оскаржується, він отримував.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що під час скликання та проведення загальних зборів Відповідача 1 30 серпня 2007 року Відповідачем 1 порушено вимоги ч. 5 ст. 61 Закону України «Про господарські товариства» та п. 9.5.2. розділу 9 Статуту Відповідача 1, що діяв на момент скликання та проведення зборів, чим позбавлено учасника товариства (Позивача) можливості взяти участь у загальних зборах.

Також судом встановлено, що в протоколі зазначені недостовірні дані щодо посилання на оголошення Позивачем своєї думки щодо питань порядку денного і зазначення Позивача серед присутніх учасників Відповідача 1. Про відсутність Позивача на загальних зборах також свідчить відсутність реєстрації учасників перед початком проведення зборів.

Як зазначено вище, згідно п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства, позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах, порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

Крім того, були порушені вимоги закону щодо скликання та проведення загальних зборів учасників Відповідача 1 30.08.2007 р. щодо повідомлення учасників про час, місце проведення зазначених зборів та порядку денного.

Враховуючи викладене, суд вважає, що рішення загальних зборів учасників Відповідача 1 від 30 серпня 2007 р. про звільнення директора Товариства за сумісництвом за власним бажанням з 30 серпня 2007 року та призначення на посаду директора Товариства ОСОБА_5 з 31 серпня 2007 року за сумісництвом, повинно бути визнано недійсним.

З врахуванням зазначеного суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення» від 29.12.76 №11 із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.81 № 4, від 25.12.92 № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Суд зазначає, що із вказаних приписів норм права, а також із приписів закону вбачається, що при вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. При цьому не можна задовольняти позовні вимоги щодо захисту права, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, чи буде воно порушено. Аналогічні приписи містяться і в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року N 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів».

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами у порядку передбаченому ст. 75 ГПК України.

Відповідно до ст. 49 ГПК України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на Відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 58, 60 Закону України «Про господарські товариства», ст. ст. 1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, - <Текст >

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним рішення Учасників загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю інформаційно-консалтингового підприємства «Сузіря» (ІК 32227137) (протокол б./н. від 30.08.2007 р.) про звільнення директора Товариства ОСОБА_3 за сумісництвом за власним бажанням з 30 серпня 2007 року та призначення на посаду директора Товариства ОСОБА_5 з 31 серпня 2007 року за сумісництвом.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю інформаційно-консалтингового підприємства «Сузіря» (62405, Харківська обл., Харківський р-н, с. Циркуни, відділення «Кутузівка» ІК 32227137) на користь Фізичної особи ОСОБА_2 (61121, АДРЕСА_1, ідентифікаційний № НОМЕР_1) - 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Фізичної особи ОСОБА_2 (61121, АДРЕСА_1, ідентифікаційний № НОМЕР_1) на користь держбюджету України 6,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, одержувач коштів - УДК у м. Харкові, № рахунку 31219264700002, код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22050003, символ звітності банку 264, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя (підпис< Текст >Жигалкін І.П.

Повний текст рішення підписаний 14 вересня 2011 року

по справі № 5023/5294/11.