Рішення № 18295899, 05.08.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.08.11 р. Справа № 13/89

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Крищук К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Публічного акціонерного товариства „Глухівський завод „Електропанель”, Сумська обл., м. Глухів

до відповідача Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради „Донелектроавтотранс” м. Донецьк

про стягнення заборгованості у розмірі 40800грн.00коп., індексу інфляції в сумі 3468грн.00коп., 3%річних у сумі 942грн.31коп.

за участю представників сторін:

від позивача: не зявився

від відповідача: ОСОБА_1 (за довіреністю № 04/32 від 06.04.2011р.)

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство „Глухівський завод „Електропанель”, Сумська обл., м. Глухів (далі позивач) звернулося до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради „Донелектроавтотранс” м. Донецьк (далі відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 40800грн.00коп., індексу інфляції в сумі 3468грн.00коп., 3%річних у сумі 942грн.31коп.

Ухвалою від 10.06.2011р. судом порушено провадження, призначено до розгляду на 07.07.2011р., сторони зобовязані вчинити певні дії та надати документи.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошового зобовязання щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару за договором поставки № 144/10 від 30.03.2010р.

На підтвердження свої позиції позивачем надані засвідчені копії: договору поставки № 144/10 від 30.03.2010р., додаткової угоди № 1 від 12.10.2010р. до договору поставки № 144/10 від 30.03.2010р., видаткової накладної № 283 від 19.05.2010р., видаткової накладної № 466 від 25.06.2010р., довіреностей № 499 від 19.05.2010р., № 699 від 25.06.2010р., претензії № 14/01/3884 від 29.11.2010р., акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2009р. по 31.05.2011р.,

Супровідним листом № 14/01/621 від 05.07.2011р. позивач надав довідку № 14/01/622 від 05.07.2011р. за підписом голови правління та головного бухгалтера, якою позивач повідомив, що 21.06.2011р. та 22.06.2011р. відповідачем був проведений частковий розрахунок за отриманий за договором товар на суму 10000грн.00коп., в результаті чого станом на 05.07.2011р. заборгованість відповідача на користь позивача становить 308000грн.00коп.; акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.07.2004р. по 05.07.2011р., згідно з яким кінцеве сальдо на користь позивача становить 30800грн.00коп.; лист № 14/09/3656 від 21.10.2010р., яким позивач просив відповідача погасити борг у розмірі 40800грн.00коп. за отриманий за видатковою накладною № 466 від 30.03.2010р. товар.

Супровідним листом № 01/649 від 15.07.2011р. позивач звернувся до суду з заявою про припинення провадження по справі в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 40800грн.00коп., інші позовні вимоги стосовно стягнення з відповідача інфляційних збитків у розмірі 3468грн.00коп. та 3% річних у розмірі 942грн.31коп. позивач залишив без змін. Надану заяву позивач мотивував повним погашенням відповідачем суми основного боргу, на підтвердження вищевикладеного позивач надав акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2010р. по 15.07.2011р., за яким відповідач немає заборгованості перед позивачем та копії банківських виписок, що свідчать про погашення відповідачем суми боргу.

Відповідач надав відзив б/н від 19.07.2011р., яким повідомив суд про повне погашення суми основного боргу в розмірі 40800грн.00коп., про що свідчать надані платіжні доручення № 3532 від 21.06.2011р., № 3567 від 22.06.2011р., № 3762 від 04.07.2011р., № 3900 від 08.07.2011р., № 3954 від 11.07.2011р., № 3837 від 06.07.2011р., № 4016 від 13.07.2011р. Крім того, наданим відзивом відповідач просив суд, враховуючи повне добровільне виконання грошових зобовязань, скрутний майновий стан підприємства через наявність заборгованості державного бюджету за надані відповідачем послуги міськелектротранспорту пільговим категоріям населення, зменшити розмір пені та інфляції, що підлягає стягненню з відповідача.

Клопотанням б/н від 05.08.2011р. відповідач надав акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.07.2011р., згідно з яким відповідач немає заборгованості перед позивачем.

У звязку з неповною явкою представників сторін та необхідністю надання додаткових документів, суд неодноразово відкладав розгляд справи востаннє на 05.08.2011р.

В судовому засіданні 05.08.2011р. представник відповідача підтримав позицію, викладену письмово, повідомив про відсутність будь яких додаткових доказів на обґрунтування власної правової позиції по суті спору.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши у судовому засіданні представника відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

30.03.2010р. між позивачем (покупцем) та відповідачем (постачальником) був укладений договір поставки № 144/10, згідно з яким постачальник зобовязується поставити елементи опори прискорювача та демпферні блоки резисторів трамвая Т-3, далі по тексту товар, в асортименті та кількості, згідно заявок покупця по ціні узгодженої сторонами.

Згідно п. 2.3 договору оплата товару здійснюється покупцем, згідно рахунків постачальника на відповідну партію товару, шляхом переводу безготівкових грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника: 50% передоплати, 50% протягом 15 банківських днів з моменту отримання товару.

Пунктом 8.1 сторони передбачили, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами договірних зобовязань.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що за видатковими накладними № 283 від 19.05.2010р. та № 466 від 25.06.2010р. здійснив поставку узгодженого сторонами товару на суму 81600грн.00коп., проте відповідач свої зобовязання щодо оплати товару в повному обсязі не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 40800грн., яка і заявлена до стягнення.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобовязання за договором поставки № 144/10 від 30.03.2010р. (повністю та своєчасно не оплатив поставлену продукцію за накладними), звернувся до суду за захистом порушеного права, яке полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а саме, просить суд стягнути з відповідача інфляційні нарахування у розмірі 3468грн.00коп. та 3% річних у розмірі 942грн. 31коп., нарахованих на суму заборгованості в розмірі 40800грн.00коп., яка виникла через не оплату відповідачем товару, отриманого за видатковою накладною № 466 від 25.06.2010р.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача щодо інфляційних нарахувань у розмірі 3468грн.00коп. та 3% річних у розмірі 942грн. 31коп такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, враховуючи наступне:

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як вбачається із змісту позовної заяви предметом даного позову є стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 40800грн.00коп. у звязку з неналежним виконанням умов договору поставки № 144/10 від 30.03.2010р., що стало підставою для нарахування 3% річних в сумі 942грн.31коп., інфляційних витрат в сумі 3468грн.00коп.

Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обовязків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором поставки, містить усі необхідні та істотні умови даного виду договору.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні покупцеві товар, а покупець зобовязується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, на підставі укладеного між сторонами договору № 144/10 від 30.03.2010р., у позивача виник обовязок поставити товар, а у відповідача прийняти та оплатити його вартість.

Під час судового розгляду сторони підтвердили, що товар, отриманий за накладною № 283 від 19.05.2010р. був повністю погашений до звернення з позовом, тобто спірною є лише поставка за накладною № 466 від 25.06.2010р. Як зазначалось, позивач на виконання умов договору здійснив поставку товару за видатковою накладною № 466 від 25.06.2010р. на суму 40800грн.00коп.

Товар на суму 40800грн.00коп, отриманий за видатковою накладною № 466 від 25.06.2010р. не був оплачений відповідачем, що стало підставою для звернення позивача до суду за захистом порушеного права з вимогою про примусове стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 40800грн.00коп. та нарахованих на суму заборгованості індексу інфляції у розмірі 3468шгрн.00коп. та 3% річних у розмірі 942грн.31коп.

Під час судового провадження відповідач платіжними № 3532 від 21.06.2011р., № 3567 від 22.06.2011р., № 3762 від 04.07.2011р., № 3900 від 08.07.2011р., № 3954 від 11.07.2011р., № 3837 від 06.07.2011р., № 4016 від 13.07.2011р. повністю оплатив вартість отриманого за видатковою накладною № 466 від 25.06.2010р. товару, чим в свою чергу погасив заявлену позивачем суму боргу.

Враховуючи повне погашення відповідачем заявленої суми боргу в розмірі 40800грн.00коп., суд, керуючись ст. 80 Господарського процесуального кодексу України припиняє провадження в цій частині.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають, зокрема, з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

У відповідності до норм ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як зазначалося, сторони у п. 2.3 договору передбачили, що оплата товару здійснюється наступним чином: 50% передоплати, 50% протягом 15 банківських днів з моменту отримання товару.

Відповідно до видаткової накладної № 466 був поставлений і відповідно отриманий відповідачем товар 25.06.2010р. на загальну суму 40800грн.00коп., з урахуванням п. 2.3 договору щодо строків оплати, строк оплати вартості товару у розмірі 40800грн.00коп. наступив 16.07.2010р., а вже з 19.07.2010р. почалося прострочення виконання грошового зобовязання зі сплати отриманого товару. Однак, остаточно зазначена сума боргу була сплачена відповідачем лише 13.07.2011р. за платіжним дорученням № 4016.

Посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобовязання відповідачем щодо оплати поставленої продукції позивач на підставі п. 5.1 договору просить суд стягнути з відповідача суму 3% річних станом на 10.04.2011р. за 281 день, тобто за період з 04.07.2010р. по 10.04.2011р. в розмірі 942грн.31коп. та індекс інфляції за період з серпня 2010р. по березень 2011р. у розмірі 3468грн.00коп.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як встановлено судом, строк оплати вартості товару, отриманого за видатковою накладною № 466 від 25.06.2010р. у розмірі 40800грн.00коп. наступив 16.07.2010р., а вже з 19.07.2010р. почалося прострочення виконання грошового зобовязання зі сплати отриманого товару, однак позивачем при здійсненні розрахунку 3% річних невірно був визначений момент виникнення права вимагати виконання від відповідача зобовязання по оплаті товару, у звязку з чим суд зазначає, що позивач має всі правові підстави нараховувати 3% річних та інфляційні витрати за період з 19.07.2010р. по 10.04.2011р. (заявлений позивачем кінцевий строк нарахування).

Суд, зробивши власний арифметичних розрахунок в частині позовних вимог про сплату 3% річних за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавство, вважає, що обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є сума 3% річних у розмірі 892грн.01коп., нарахована за період з 19.07.2010р. по 10.04.2011р.

Суд відмовляє в задоволенні вимог позивача в частині стягнення 3% річних у розмірі 50грн.30коп.

Суд, перевіривши арифметичних розрахунок в частині інфляційних витрат, за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавтво”, з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” Лист ВСУ від 03.04.97р. № 62-97р, встановив, сума інфляційних нарахувань у розмірі 3468грн.00коп. не перевищує розмір, який може бути нарахований за виявлений судом період, а отже, вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням подані позивачем докази, дійшов висновків, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню суми інфляції в розмірі 3468грн.00коп., 3% річних в сумі 892грн.01коп.

Стосовно клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені та індексу інфляції суд зазначає наступне.

Відповідно ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Однак, ця норма надає право суду зменшити розмір тільки неустойки (штрафу, пені).

Така позиція законодавця зумовлена необхідністю захистити майнові права та інтереси кредитора, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Предметом наданого позову є вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми інфляційних нарахувань у розмірі 3468грн.00коп. та 3% річних у розмірі 942грн.31коп. у звязку з неналежним виконанням зобовязань по оплаті вартості товару на суму 40800грн.00коп. Отже, оскільки позивачем не заявлялися вимоги щодо стягнення пені, то і зменшення їх розміру не представляється можливим, у звязку з чим суд відмовляє в задоволенні зазначеного клопотанні відповідача.

Як вже зазначалося, представник позивача надав суду заяву про припинення провадження по справі в частині стягнення заявленої суми основного боргу в розмірі 40800грн.00коп., у звязку з повною оплатою відповідачем суми основного боргу. Однак, оскільки відповідач вчинив вищезазначені дії відносно врегулювання предмета спору після звернення із розглядуваним позовом до суду (згідно штемпеля органу поштового звязку на конверті позов направлений до суду 03.06.2011р., зареєстрований канцелярією суду 07.06.2011р.) судові витрати в частині заявленої суми основного боргу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача. Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суд України в п. 3.2. Розяснення „Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України” від 23.08.94 р. N 02-5/612.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Глухівський завод „Електропанель”, Сумська обл., м. Глухів до Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради „Донелектроавтотранс” м. Донецьк щодо стягнення індексу інфляції в сумі 3468грн.00коп., 3% річних у сумі 942грн.31коп. задовольнити частково.

Стягнути з Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради „Донелектроавтотранс” (юридична адреса: 83086, м. Донецьк, вул. Донецька, будинок 39, код ЄДРПОУ 03328250) на користь Публічного акціонерного товариства „Глухівський завод „Електропанель” (юридична адреса: 41400, Сумська обл., м. Глухів, вул. Індустріальна, будинок 7, код ЄДРПОУ 00213764) суму 3% річних у сумі 892грн.01коп., індексу інфляції у сумі 3468грн.00коп., витрати на оплату державного мита в сумі 451грн.59коп., інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 235грн.74коп.

У судовому засіданні 05.08.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Припинити провадження в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 40800грн.00коп.

Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних у сумі 50грн.30коп.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 10.08.2011р.

Суддя Макарова Ю.В.

< Список ><Довідник >

< Список ><Довідник >

< Текст >