Рішення № 18295764, 09.08.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09.08.11 р. Справа № 13/75

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Крищук К.В, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Порта КМІ Україна”, м. Київ

до відповідача Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, м. Краматорськ

про стягнення 119763грн. 81коп.

за участю уповноважених представників:

від Позивача ОСОБА_3 (за довіреністю №129 від 20.05.11р.) представник

від Відповідача ОСОБА_4 (за довіреністю № 3520 від 13.08.2010р.) - представник

у судовому засіданні 03.08.2011р.

оголошувалась перерва до 09.08.2011р.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Порта КМІ Україна”, м. Київ (далі позивач) звернулося до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, м. Краматорськ (далі відповідач) про стягнення суми боргу в розмірі 106431грн.44коп., індексу інфляції в сумі 9693грн.29коп., 3% в сумі 3639грн.08коп.

Ухвалою від 27.05.2011р. суд порушив провадження по справі, призначив до розгляду, сторони зобовязані надати документи та вчинити певні дії.

Ухвалою від 12.07.2011р. суд продовжив строк розгляду справи на пятнадцять днів до 09.08.2011р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те що між сторонами було досягнуту усну домовленість, відповідно до якої позивач зобов'язався поставити товар, а відповідач в свою чергу зобов'язався прийняти товар та сплатити за нього грошові кошти, внаслідок чого за накладними був поставлений товар. Однак продукція в повному обсязі сплачена не була, внаслідок чого утворилась заявлена до стягнення заборгованість.

На підтвердження вищевикладеного позивач надав засвідчені копії: видаткових накладних № 1000000081 від 07.08.2009р., № 1000000223 від 16.10.2009р., № 1000000177 від 29.09.2009р., № 1000000178 від 29.09.2009р., № 1000000308 від 27.11.2009р., № 1000000231 від 16.10.2009р., № 1000000301 від 27.11.2009р., № 1000000297 від 27.11.2009р., № 182 від 27.11.2009р., довіреності № 1 від 06.08.2009р., б/н від 16.10.2009р., № 14 від 30.09.2009р., б/н від 27.11.2009р., вимоги № 2701/1 від 27.01.2010р., довідки за підписом директора, якою позивач повідомив суд, що станом на 15.06.2011р. заборгованість відповідача перед позивачем становить 106431грн.44коп.

Супровідним листом б/н від 11.07.2011р., наданим через канцелярію суду 12.07.2011р. позивач надав копії банківських виписок, що підтверджують факт часткової оплати товару відповідачем, податкових накладних до видаткових, рахунки-фактури до спірних накладних, письмові поясненнями, якими позивач зазначив, що не має можливості надати в письмову вигляді замовлення покупця на товар, оскільки всі замовлення здійснювалися в електронному вигляді за допомогою відповідної компютерної програми.

Відповідач проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, а саме мотивував свою позицію наступним: надані позивачем копії довіреності від 06.08.2009р., довіреності від 16.10.2009р., довіреності від 30.09.2009р. та довіреності від 27.11.2009р. не підтверджують факт отримання відповідачем товару від позивача, оскільки факт отримання представником відповідача товару може підтверджуватися лише оригіналами довіреностей на прийняття матеріальних цінностей; позивач не виконав оплачені відповідачем замовлення від 18.11.2009р., чим зумовив настання збитків для відповідача; позивач неодноразово порушував взяті на себе зобовязання, а саме поставляв товар, відмінний від товару, що замовляв відповідач, затримував поставку товару.

Письмовими поясненнями б/н від 09.08.2011р. відповідач ще раз підтвердив свою позицію, зазначену в відзиві на позовну заяву, наполягав, що видані довіреності є бланками сурової звітності та повинні відповідати вимогам Типової форми № М-2б, затвердженої наказом Мінстату України від 07.10.1996р. за № 291 та вимогам Типової форми № М-2, затвердженої наказом Мінстату України від 07.10.1996р. за № 192.

У звязку з неявкою представника відповідача, його клопотанням про відкладення розгляду справи, необхідністю надання додаткових документів, суд неодноразово відкладав розгляд справи, востаннє оголошувалась перерва до 09.08.2011р.

В судовому засідання 09.08.2011р. представники сторін підтримали позиції, викладені письмово, одночасно відповідач заявив клопотання про витребування у Державній податковій інспекції м. Краматорська податкової звітності Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 за 2009-2010 роки, призначити судову експертизу з питань наявності дебіторської заборгованості перед позивачем.

Стосовно заявлених відповідачем клопотань суд зазначає наступне.

Відповідно ст. 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ.

Відповідач не довів суду неможливість самостійно надати інформацію щодо його податкової звітності, не зазначив обставин, які перешкоджають наданню відповідних доказів.

Посилання відповідача на втрату всієї документації, в підтвердження чого суду наданий талон-повідомлення Краматорського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області від 30.06.2011р., судом до уваги не приймаються, оскільки зі змісту наданого доказу не вбачається його відношення саме к відповідачу. Отже, належних та допустимих доказів звернення до правоохоронних органів з цього приводу суду не надано.

Слід також відзначити, сторони вільні у наданні господарському суду своїх доказів і доведенні їх переконливості. Відповідач не позбавлений права ознайомитися з матеріалами справи в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, витребувати відомості з банківських установ відносно здійснених оплат, звернутися до податкового органу для ознайомлення з необхідною документацією, тощо. Проте відповідач не скористався наданим йому правом.

Як вбачається із змісту позовної заяви предметом розгляду справи є стягнення суми боргу за спірними накладними, яка підтверджується первинними документами, правовідношення відповідача з податковим органом з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні субєктом господарювання фінансово-господарської діяльності не стосується предмету розгляду даної справи. Суд також зауважує, що у суду немає повноважень щодо перевірки податкових зобовязань відповідача, тобто таким клопотанням позивач фактично перекладає на суд перевірку податкового та бухгалтерського обліку відповідача, його податкової звітності, що не входить до повноважень суду.

Згідно ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Проте відповідач не обгрунтував доцільності проведення експертизи, не визначив обставин, які унеможливлюють визначення розміру дебіторської заборгованості перед позивачем, не надав будь-яких обгрунтувань необхідності спеціальний знань зі спірних питань.

Суд неодноразово зобовязував сторін провести звірку взаєморозрахунків за предметом позову, надати відповідача заперечення на акт звірки позивача, але відповідач проігнорував вимоги суду.

Враховуючи викладене, клопотання відповідача відклоняються судом у звязку з безпідставністю.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

Позивач та відповідач домовились, що позивач зобовязується здійснити поставку товару, а відповідач прийняти та оплатити товар.

Позивач на підставі усної домовленості передав відповідачу товар на загальну сум 170266грн.44коп. за видатковими накладними № 1000000081 від 07.08.2009р., № 1000000223 від 16.10.2009р., № 1000000177 від 29.09.2009р., № 1000000178 від 29.09.2009р., № 1000000308 від 27.11.2009р., № 1000000231 від 16.10.2009р., № 1000000301 від 27.11.2009р., № 1000000297 від 27.11.2009р., № 182 від 27.11.2009р. Поставка товару здійснювалася на підставі поданих відповідачем замовлень.

Сторони погодили, що відповідач здійснює передоплату в розмірі 50% від вартості товару на підставі виставлених позивачем рахунків фактур.

Як зазначає позивач, лише 07.10.2009р., 02.11.2009р., 18.11.2009р. була здійснена поставка без попередньої оплати.

Для оплати накладної № 1000000223 від 16.10.2009р. на суму 1708грн.00коп. був виставлений рахунок на оплату № 243 від 27.08.2009р., який був оплачений частково в розмірі 50 % вартості товару, у звязку з чим залишилась заборгованість за цією накладною в сумі 854грн.00коп.; для оплати накладної № 1000000081 від 07.08.2009р. на суму 33213грн.00коп. був виставлений рахунок № 10000000147 від 04.08.2009р., за яким залишилась заборгованість в розмірі 16606грн.50коп., для оплати накладної № 182 від 27.11.2009р. на суму 5974грн.00коп., позивачем був виставлений рахунок № 401 від 18.11.2009р., яким був оплачений частково, в результаті чого виникла заборгованість у розмірі 2071грн.00коп.; рахунок № 400 від 18.11.2009р., виставлений позивачем для оплати товару, отриманого за видатковою накладною № 1000000297 від 27.11.2009р. на суму 8944грн.00коп., був оплачений частково, борг становить 3944грн.00коп.; рахунок № 320 від 07.10.2009р., виставлений для оплати накладної № 1000000308 від 27.11.2009р. на суму 31043грн.00коп. оплачений частково, борг за отриманий за накладною товар становить 19031грн.07коп.; для оплати товару, за накладною № 1000000178 від 29.09.2009р. на суму 1900грн.00коп. виставлений рахунок № 209 від 19.08.2009р., борг за накладною становить 726грн.50коп.; рахунок № 197 від 18.08.2009р. за накладною № 1000000177 від 29.09.2009р. на суму 32596грн.00коп. оплачений частково, сума боргу складає 16298грн.00коп.; рахунок № 323 від 07.10.2009р.; виставлений для оплати накладної № 1000000213 від 16.10.2009р. на суму 19075грн.00коп. взагалі не оплачений; рахунок № 360 від 02.11.2009р., виставлений для оплати накладної № 1000000301 від 27.11.2009р. на суму 37825грн.37коп. оплачений частково, борг складає 27825грн.37коп.

Як свідчать надані позивачем копії банківських виписок, відповідач здійснив 50% передоплату вартості товару, на підставі виставлених позивачем рахунків № 147 від 04.08.2009р., № 197 від 18.08.2009р та 209 від 19.08.2009р.

Позивач посилається на те, що відповідач отримавши товар не оплатив його вартість, в результаті чого станом на день подання позову до господарського суду Донецької області у відповідача виникла заборгованість на користь позивача в сумі 106431грн.44коп.

Вимогою № 2701/1 від 27.01.2010р. позивач, посилаючись на спірні накладні, просив відповідача погасити виниклу заборгованість за поставлений товар протягом 7 календарних днів, зазначаючи про необхідність звернення до суду за захистом свої порушених прав та стягнення заборгованості в примусовому порядку.

Однак, позивач посилається на те, що станом на сьогоднішній день позивач не отримав жодної відповіді на направлену претензію, заборгованість за поставлений позивачем товар у розмірі 106431грн.44коп. не сплачена, що примусило позивача звернутися з позовом про примусове стягнення цієї суми.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне:

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини (п. 1 ч. 1 ст. 11 ЦК України).

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно ст. 642 ч. 2 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Відповідно до ст. 644 ч. 1 ЦК України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття.

Згідно ст. 181 ч. 1 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як зазначалось вище, позивачем за видатковими накладними № 1000000081 від 07.08.2009р., № 1000000223 від 16.10.2009р., № 1000000177 від 29.09.2009р., № 1000000178 від 29.09.2009р., № 1000000308 від 27.11.2009р., № 1000000213 від 16.10.2009р., № 1000000301 від 27.11.2009р., № 1000000297 від 27.11.2009р., № 182 від 27.11.2009р. був поставлений товар.

Відповідач заперечує проти факту отримання товару, зазначаючи, що довіреності є бланками сурової звітності та повинні відповідати вимогам Типової форми № М-2б, затвердженої наказом Мінстату України від 07.10.1996р. за № 291 та вимогам Типової форми № М-2, затвердженої наказом Мінстату України від 07.10.1996р. за № 192., отже надані позивачем копії довіреності від 06.08.2009р., довіреності від 16.10.2009р., довіреності від 30.09.2009р. та довіреності від 27.11.2009р. не підтверджують факт отримання відповідачем товару від позивача, оскільки факт отримання представником відповідача товару може підтверджуватися лише оригіналами довіреностей на прийняття матеріальних цінностей; позивач не виконав оплачені відповідачем замовлення від 18.11.2009р., чим зумовив настання збитків для відповідача; позивач неодноразово порушував взяті на себе зобовязання, а саме поставляв товар, відмінний від товару, що замовляв відповідач, затримував поставку товару.

Однак, суд вважає твердження відповідача безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Відповідно до п. 5.27 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 р. N 55, відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів "Згідно з оригіналом", назви, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Позивачем надані належним чином засвідчені копії довіреностей № 1 від 06.08.2009р., б/н від 16.10.2009р., № 14 від 30.09.2009р., б/н від 27.11.2009р.

Відповідно п. 5 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р. N 99 довіреність підписується керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками та особами, які на те уповноважені керівником підприємства.

Надані позивачем копії довіреностей № 1 від 06.08.2009р., б/н від 16.10.2009р., № 14 від 30.09.2009р., б/н від 27.11.2009р., якими уповноважувався представник відповідача ОСОБА_5 на отримання від позивача матеріальних цінностей, повністю відповідають вимогам інструкції, оскільки містять підпис повноваженої особи субєкта підприємницької діяльності. Крім того, довіреності № 1 від 06.08.2009р., б/н від 16.10.2009р., № 14 від 30.09.2009р., б/н від 27.11.2009р., містять відбиток печатки відповідача.

Згідно Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським обєднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом МВС України № 17 від 11.01.1999 року, (пункт 3.2.6) господарські обєднання можуть мати тільки по одному примірнику основної печатки. Можуть виготовлюватися додаткові печатки з цифрами “1”, “2” і т.д., а також прості круглі печатки та різні штампи. Відповідно до п. 3.4.1 Інструкції відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників господарських обєднань. Печатки і штампи повинні зберігатися в сейфах або металевих шафах. У разі порушення правил обліку, зберігання і використання печаток і штампів комісія проводить службове розслідування, результати якого оформлюються актом довільної форми та доводяться до відома керівника організації. Пунктом 3.1.12 тієї ж Інструкції передбачено у разі крадіжки, втрати печаток чи штампів керівники господарських обєднань зобовязані вжити заходів задля їх розшуку, а також негайно повідомити про це органи внутрішніх справ.

Будь-яких доказів звернення до правоохоронних органів з приводу втрати, крадіжки або службового розслідування щодо незаконного використання печатки; рішення відповідних органів згідно ст. 97 КПК України за результатами розгляду вказаного звернення, відповідач до суду не надав.

Таким чином, у суду відсутні сумніви щодо дійсності виданих відповідачем довіреностей на отримання матеріальних цінностей від позивача.

Згідно п. 3 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей бланки довіреностей видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей, який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства. Нумерація виданих протягом року довіреностей є наскрізною.

Відповідно ч. 7 п.4 Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва”від 28 червня 1999 року N 746/99 суб'єкт малого підприємництва зобов'язаний вести книгу обліку доходів та витрат і касову книгу.

В свою чергу, відповідно Постанови Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року N 637 „Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні” під книгою обліку доходів та витрат розуміється документ установленої форми, що застосовується відповідно до законодавства України для відображення руху готівки. Форму відповідної книги обліку доходів і витрат установлено Державною податковою адміністрацією України.

Натомість, відповідачем не наданий жодний із вищезазначених документів, що свідчить про недоведеність з боку відповідача твердження відносно не отримання товару за спірними накладними.

Твердження відповідача про те, що представлені позивачем довіреності є бланками сурової звітності та повинні відповідати вимогам Типової форми № М-2б, затвердженої наказом Мінстату України від 07.10.1996р. за № 291 та вимогам Типової форми № М-2, затвердженої наказом Мінстату України від 07.10.1996р. за № 192 також не відповідають дійсності, оскільки накази, на які посилається відповідач в обґрунтування своєї позиції, втратили чинність згідно з наказом Державного комітету статистики України від 17 жовтня 2008 року N 391.

Крім того, згідно з наказом Міністерства фінансів України від 5 травня 2008 року N 647, Додатки 3 - 4 (типова форма N М-2б) до Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернених і використаних довіреностей на одержання цінностей виключені, в тому числі слова "Бланк суворої звітності".

Вимогою № 2701/1 від 27.01.2010р., яка була відправлена відповідачу 28.01.2010р., про що свідчать наявні в матеріалах справи опис вкладення до листа та поштова квитанція, позивач повідом відповідача, що грошові кошти, сплачені відповідачем за рахунками № 402 та № 405 були зараховані постачальником позивачем як оплата зустрічних однорідних вимог зі сплати замовлень, за якими відвантажено товар за спірними накладними.

Оскільки, відповідач а ні не надав жодної відповіді на отриману вимогу, ні спростував факт її отримання, останній без заперечень та зауважень прийняв пропозицію позивача щодо зарахування зустрічних вимог по спірним поставкам, тобто не спростував і сам факт отримання товару.

З огляду на письмові заперечення, відповідач по суті спору не спростував факт отримання товару та наявності заборгованості, посилався більш на те, що довіреності на отримання товару оформлені неналежним чином, на втрату бухгалтерської документації.

Таким чином, у суду відсутні сумніви щодо отримання товару відповідачем, крім того в довіреностях, якими відповідач уповноважував свого представника на отримання товару є посилання на номери рахунків, що виставлялися позивачем для оплати вартості товару, отриманого за спірними накладними.

Факт отримання відповідачем зазначеного товару підтверджується підписом представника відповідача в графі „Отримав”, чим останній надавав свою згоду на прийняття саме такої кількості та такого асортименту товару.

Слід зазначити, предметом розгляду даної справи є вимоги позивача про стягнення суми боргу в розмірі 106431грн.44коп., індексу інфляції в сумі 9693грн.29коп., 3% в сумі 3639грн.08коп, що виникли на підставі конкретних спірних накладних, зазначених в позовній заяві. Посилання відповідача на невиконання позивачем оплачених замовлень від 18.11.2009р. за рахунком № 402 та № 405 в сумі 30500грн.00коп. чим зумовив настання збитків для відповідача; порушення з боку позивача взятих на себе зобовязаннь, а саме поставляв товар, відмінний від товару, що замовляв відповідач, затримував поставку товару, до уваги судом не приймаються, оскільки за своєю суттю є зустрічними вимогами до позивача, які не входять до предмету розгляду даного спору. Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів, отже, якщо відповідач вважає, що його права та законні інтереси порушені може звернутися до суду з самостійними вимогами до позивача, які будуть розглянути судом в рамках окремого позовного провадження.

Таким чином, пропозиції позивача укласти договір викладені у формі видаткових накладних, адресованих відповідачу, в яких містяться всі істотні умови: предмет договору, ціна та кількість товару. Факт прийняття пропозиції відповідачем підтверджують дії, які засвідчують бажання укласти договір постачання на запропонованих умовах, а саме: отримання товару шляхом підписання видаткових накладних, що свідчить про надання останнім згоди на отримання саме такого виду товару, в кількості та по ціні, зазначеним в накладних.

З огляду на фактичні правовідносини, які склалися між позивачем і відповідачем встановлено, що сторонами по справі був вчинений правочин, який за своєю суттю є договором постачання.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму ( ч. 1 ст. 655 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 530 ЦК України не передбачає в якій саме формі повинна бути предявлена вимога. Як вбачається з матеріалів справ, а саме опису вкладення до листа та поштової квитанції, позивачем 28.01.2010р. була направлена відповідачу вимога № 2701/1 від 27.01.2010р. на 6 аркушах, яка підпадає під поняття вимоги, встановленого ст. 530 ЦК України, оскільки містить пряме посилання на спірні видаткові накладні № 1000000081 від 07.08.2009р., № 1000000223 від 16.10.2009р., № 1000000177 від 29.09.2009р., № 1000000178 від 29.09.2009р., № 1000000308 від 27.11.2009р., № 1000000231 від 16.10.2009р., № 1000000301 від 27.11.2009р., № 1000000297 від 27.11.2009р., № 182 від 27.11.2009р. Моментом предявлення вимоги вважається дата отримання відповідачем претензії, враховуючи встановленні Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12 грудня 2007 року N 1149 „Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів” нормативні строки пересилання поштової кореспонденції, відповідач повинен був отримати вимогу в період з 28.01.2010р. по 01.02.2010р.

Виходячи з викладеного, семиденний строк оплати для відповідача наступив у період з 02.02.2010р. по 08.02.2011р. включно, а вже з 09.02.2010р. почалося прострочення виконання грошового зобовязання.

Відповідно до ст. ст. 526, 525 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином суд дійшов висновку про те, що відповідач не виконав зобовязання оплатити в установлений законом строк суму боргу в розмірі 106431грн.44коп.

Відповідач не представив суду належних та допустимих у розумінні статей 32-38 Господарського процесуального кодексу України доказів, котрі б підтверджували погашення всієї суми заборгованості, заявленої до стягнення. Отже, позовні вимоги вважаються обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню у розмірі 106431грн.44коп.

Стосовно заявлених відповідачем клопотань про витребування у Державній податковій інспекції м. Краматорська податкової звітності Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 за 2009-2010 роки, призначити судову експертизу з питань наявності дебіторської заборгованості між відповідачем та позивачем суд зазначає наступне.

Відповідно ст. 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ.

Відповідач не довів суду неможливість самостійно надати інформацію щодо його податкової звітності, не зазначив обставин, які перешкоджають наданню відповідних доказів.

Посилання відповідача на втрату всієї документації, в підтвердження чого суду наданий талон-повідомлення Краматорського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області від 30.06.2011р., судом до уваги не приймаються, оскільки зі змісту наданого доказу не вбачається його відношення саме к відповідачу. Отже, належних та допустимих доказів звернення до правоохоронних органів з цього приводу суду не надано.

Слід також відзначити, сторони вільні у наданні господарському суду своїх доказів і доведенні їх переконливості. Відповідач не позбавлений права ознайомитися з матеріалами справи в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, витребувати відомості з банківських установ відносно здійснених оплат, звернутися до податкового органу для ознайомлення з необхідною документацією, тощо. Проте відповідач не скористався наданим йому правом.

Як вбачається із змісту позовної заяви предметом розгляду справи є стягнення суми боргу за спірними накладними, яка підтверджується первинними документами, правовідношення відповідача з податковим органом з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні субєктом господарювання фінансово-господарської діяльності не стосується предмету розгляду даної справи. Суд також зауважує, що у суду немає повноважень щодо перевірки податкових зобовязань відповідача, тобто таким клопотанням позивач фактично перекладає на суд перевірку податкового та бухгалтерського обліку відповідача, його податкової звітності, що не входить до повноважень суду.

Згідно ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Проте відповідач не обгрунтував доцільності проведення експертизи, не визначив обставин, які унеможливлюють визначення розміру дебіторської заборгованості перед позивачем, не надав будь-яких обгрунтувань необхідності спеціальний знань зі спірних питань.

Суд неодноразово зобовязував сторін провести звірку взаєморозрахунків за предметом позову, надати відповідача заперечення на акт звірки позивача, але відповідач проігнорував вимоги суду.

Враховуючи викладене, клопотання відповідача відклоняються судом у звязку з безпідставністю.

Посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобовязання відповідачем щодо оплати поставленої продукції позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні у розмірі 116124грн.73коп., нараховані за період з березня 2010 року по квітень 2011р. та 3% річних у сумі 3639грн.08коп. за період з 01.04.2010р. по 20.05.2011р.

Право вимагати від відповідача виконання зобовязання по оплаті отриманого товару та відповідно нараховувати штрафна санкції за неналежне виконання зобовязань, виникло у позивача 09.02.2010р., однак позивач здійснює розрахунок індексу інфляції та 3% річних, починаючи з 01.04.2010р., що є його правом.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши арифметичних розрахунок в частині позовних вимог про сплату інфляційних витрат та 3% річних, за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавтво”, з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” Лист ВСУ від 03.04.97р. № 62-97р, встановив, що заявлена позивачем сума інфляційних нарахувань у розмірі 9693грн.293коп. не перевищує розмір, який може бути нарахований за заявлений період, а сума 3% річних у розмірі 3639грн.08коп. перевищує розмір, який може бути нарахований за заявлений період, а отже, підлягає стягненню з відповідача сума інфляційних витрат у заявленому розмірі 9693грн.29коп., 3% річних у розмірі 3630грн.33коп. Суд відмовляє в частині стягнення 3% річних в сумі 8грн.75коп.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням подані позивачем докази, дійшов висновків, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у розмірі 106431грн.44коп. суми основного боргу, 9693грн.29коп. суми інфляційних нарахувань, 3630грн.33коп. 3% річних.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд відзначає, відповідно підпункту “а” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 року № 7-93 сума державного мита складає 1% від заявленої суми позовних вимог, тобто по даній справі дорівнює 1197грн. 63коп., натомість позивачем платіжним дорученям № 422 від 19.05.2011р. сплачено 1210грн. 00коп. Отже, сума у розмірі 12грн. 36коп. зайво сплачена позивачем і підлягає поверненню.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенню позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Порта КМІ Україна”, м. Київ до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, м. Краматорськ про стягнення суми боргу в розмірі 106431грн.44коп., індексу інфляції в сумі 9693грн.29коп., 3% в сумі 3639грн.08коп. задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Порта КМІ Україна”(юридична адреса: 02099, м. Київ, вул. Зрошувальна, будинок 7, код ЄДРПОУ 35182026) суму основного боргу в розмірі 106431грн.44коп., індексу інфляції у розмірі 9693грн.29коп., 3% річних у розмірі 3630грн.33коп., державне мито в сумі 1197грн.55коп., витрати по сплаті інформаційно технічного забезпечення судового процесу в розмірі 235грн.98коп.

Відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3% річних у сумі 8грн.75коп.

Видати довідку на повернення зайво сплаченого державного мита у розмірі 12грн. 36коп.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

В судовому засіданні 09.08.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 12.08.2011р.

Суддя Макарова Ю.В.

< Список ><Довідник >

< Список ><Довідник >

< Текст >