Ухвала суду № 18262222, 23.08.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 серпня 2011 року м. КиївК-20636/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаФедорова М.О.

суддів:Рибченка А.О.

Костенка М.І.

Степашка О.І.

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі на постанову господарського суду Запорізької області від 03.07.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2008

у справі№ 11/324/07-АП

за позовом Запорізького державного підприємства „Кремнійполімер”

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими

платниками податків у м. Запоріжжі

про скасування податкового повідомлення рішення

ВСТАНОВИВ:

Запорізьке державне підприємство „Кремнійполімер” звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі скасування № 0000191315/0 від 28.09.2006 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання по податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 9630, 03 грн.

Постановою господарського суду Запорізької області від 03.07.2007 позовні вимоги задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення - рішення №0000191315/0 від 109.2006 в частині визначення суми податкового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 8406, 24 грн.: 2283 грн. основний платіж, 6123,18 грн. штрафні санкції.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2008 постанову господарського суду Запорізької області від 03.07.2007 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивовані тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004 по 31.03.2006 та складено акт № 45/08-05/00203625 від 18.09.2006.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0000191315/0 від 28.09.2006, яким визначеного позивачу податкове зобовязання по податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 9630, 03 грн.

Перевіркою встановлено, порушення позивачем п.п. 4.3.20 п. 4.3, п. п. 4.2.9, п. 4.2 ст. 4, п.п. 3.1.1, п. 3.1, п. 3.4, ст. З, п. п. 8.1.4 п. 8.1 ст. 8, п.п. 22.3 ст. 22 3 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” до сукупного оподатковуваного доходу працівника підприємства не включався дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо у вигляді оплати за підготовку працівника у закладі освіти, здійсненої підприємством у 2005 році.

Порушення мало місце у звязку з оплатою підприємством за підвищення кваліфікації працівника за курсом „Аудит системи менеджменту якості на відповідність вимогам МС ІСО серії 9000: 2000”, участі працівника у інформаційно-консультаційному семінарі з вказаної програми та отримання свідоцтва. Оплата здійснена підприємством платіжним дорученням № 13 від 03.03.2005 на користь Недержавного освітнього закладу додаткової професійної освіти „Учбово-методичний центр „Регістр - Консалтинг”, Росія, м. Санкт-Петербург, по договору № 19У-05 від 22.02.2005.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, суми витрат підприємства на підвищення кваліфікації своїх працівників не можна вважати доходами фізичних осіб - працівників підприємства, оскільки таке підвищення кваліфікації здійснюється у інтересах роботодавця.

Згідно з п.п. 1.1 ст. 1 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” термін ”додаткові блага” включає кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем, якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку.

Підвищення інтелектуального рівня працівника не є доходом останнього згідно п.1.2 ст. 1 названого Закону, як і кошти підприємства, витрачені на оплату навчання, які надійшли освітньому закладу, а не робітнику.

Стосовно заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб у сумі 1320,83 грн. і не стягнення позивачем до бюджету штрафу з фізичних осіб у сумі 839,94 грн., оскільки відповідачем не визнано доданих працівниками до авансових звітів чеків на оплату дизельного пального як розрахункових документів, що підтверджують факт придбання дизельного пального у ПП „ОККО” працівниками підприємства під час знаходження у відрядженні, оскільки це є доходами працівників, а відшкодування здійснене підприємством працівникам на підставі названих звітів про витрати під час відрядження.

Відповідно до Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” передбачено, що звіт про використання грошових коштів, наданих на відрядження або під звіт, надається за формою встановленою центральним податковим органом

Згідно з нормами п. 1.11 та 1.12 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998р. №59, у відповідних редакціях, що діяли у 2004 та 2005 роках, витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності в оригіналі документів, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів (мотелів), страхових полісів тощо. Витрати у зв'язку з відрядженням, що не підтверджені відповідними документами (крім добових витрат), працівникові не відшкодовуються.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що в акті перевірки відповідачем не вказано дані про дату включення до Державного реєстру ЕККА реєстратора розрахункових операцій, який використовується ПП „ОККО”, висновок про обовязковість наявності фіскального номеру РРО у касових чеках, виданих цим підприємством, і відповідно, донарахування працівникам підприємства податку на прибуток та застосування штрафних санкцій є безпідставним.

Стосовно заниження податку з доходів фізичних осіб у сумі 456, 42 грн. у звязку з визнанням податковим органом доходом працівників витрат підприємства на мобільний звязок. Відповідно до наказу №794 від 31.12.2003 „Про використання мобільного звязку”, яким встановлено використання мобільного звязку у виробничих цілях з встановленням ліміту таких витрат по кожному конкретному користувачу. Придбаваючи скетч - карту мобільного звязку, працівник підприємства вступає в договірні відносини з оператором звязку.

Відповідачем не надано доказів того, що розмови працівників позивача та здійсненні позивачем витрати за послуги мобільного звязку не повязані з господарською діяльністю підприємства.

Стосовно стягнення в бюджет суми штрафу в розмірі 15 % суми надміру витрачених коштів, які утворилися внаслідок несвоєчасного повернення працівникам підприємства залишків підзвітних сум, наданих на відрядження чи під звіт.

Відповідно до п.п. 9.10.3 п. 9.10 ст. 9 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” визначено, що якщо платник податку повертає суму надміру витрачених коштів пізніше граничного строку, встановленого підпунктом 9.10.2 цього пункту, але не пізніше звітного місяця, на який припадає останній день такого граничного строку, то такий платник податку сплачує штраф у розмірі 15 відсотків суми таких надміру витрачених коштів, який стягується за процедурою утримання податку, встановленою підпунктом 9.10.1 цього пункту.

Якщо платник податку не повертає суму надміру витрачених коштів протягом звітного місяця, на який припадає такий граничний строк, то така сума підлягає оподаткуванню за правилами, встановленими підпунктом 9.10.1 цього пункту, та платник податку сплачує штраф, встановлений абзацом першим цього підпункту.

У майбутніх податкових періодах платник податку повертає суму надміру витрачених коштів або вона стягується з такого платника податку за рішенням суду, перерахунок податкових зобовязань такого платника податку не здійснюється, а сума штрафу не відшкодовується.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що встановлена п. 9.10 ст. 9 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”, є відповідальністю фізичної особи (працівника), а не підприємства.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі на постанову господарського суду Запорізької області від 03.07.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2008 у справі № 11/324/07-АП слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі відхилити.

Постанову господарського суду Запорізької області від 03.07.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2008 у справі № 11/324/07-АП залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але можу бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров

Судді А.О. Рибченко

М.І. Костенко

О.І. Степашко

Т.М. Шипуліна

Суддя М.О. Федоров