Ухвала суду № 18259555, 16.08.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2011 рокум. КиївК/9991/11565/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Костенка М.І.

Маринчак Н.Є.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року

у справі № 2а-16326/10/2670

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Соверен»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року, позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Соверен»(далі позивач) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі відповідач) задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000482201/0 від 13 жовтня 2010 року.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2010 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить її відхилити, а постановлені у справі судові рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ПАТ «Страхова компанія «Соверен»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2008 року по 31 березня 2010 року, за результатами якої складено акт № 821/1/22-01/25264645 від 24 вересня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000482201/0 від 13 жовтня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 2 670,00 грн. (1 780,00 грн. основний платіж, 890,00 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 4.1 статті 4 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 334/94-ВР) у звязку з невідображенням у складі доходів суми коштів, яка мала утримуватись у разі дострокового припинення дії договорів страхування.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та фізичною особою ОСОБА_1 укладено договір страхування № 1-135-005/08 від 13 березня 2008 року, відповідно до умов якого, у разі дострокового припинення його дії за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи (30%), визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.

Так, у звязку з припиненням договору страхування, позивачем повернуто страхувальнику в повному обсязі невикористану ним частину страхового платежу без утримання витрат на ведення справи в розмірі 30%.

В періоді, охопленому перевіркою, позивачем шляхом укладання додаткових угод до договорів страхування розірвано таким чином 11 договорів страхування автомобілів у звязку з продажем власниками своїх транспортних засобів.

В свою чергу, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва зроблено висновок, що сума коштів, що утримується страховиком, у разі дострокового припинення дії договору страхування, є компенсацією витрат на ведення справи, не є страховими платежами і підлягає включенню до складу доходу від іншої діяльності, ніж страхова, в податковому періоді, на який припадає припинення договору.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до статті 997 Цивільного кодексу України договір страхування припиняється у випадках, встановлених договором та законом.

Страхувальник або страховик зобовязаний повідомити другу сторону про свій намір відмовитися від договору страхування не пізніш як за тридцять днів до припинення договору, якщо інше не встановлено договором.

Якщо страхувальник відмовився від договору страхування (крім договору страхування життя), страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактично здійснених страховиком страхових виплат.

Відповідно до частини 4 статті 28 Закону України від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування»у разі дострокового припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на страховика відповідний обовязок, а лише надає йому право на утримання витрат на ведення справи за умови, якщо відмова страхувальника від договору страхування не обумовлена порушенням страховиком своїх зобовязань.

В свою чергу, як встановлено судами попередніх інстанцій, докази припинення договору страхування в порядку односторонньої відмови страхувальника від договору страхування відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що доводи відповідача про обовязок утримувати нормативні витрати на ведення справи страховиком у випадку припинення договору страхування не відповідає вимогам чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті судових рішень, а тому вони не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіГолубєва Г.К.

Костенко М.І.

Маринчак Н.Є.

Федоров М.О.

Суддя А.О. Рибченко