Ухвала суду № 18257955, 13.07.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" липня 2011 р.                               м. Київ                                        К-51734/09

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді                     Пилипчук Н.Г.

суддів                                        Бившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

                                        Федорова М.О.

при секретарі                    Кравченко В.О.

за участю представників

позивача Кравченка О.Б.

відповідача Кириченка Б.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.08.2009

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2009

у справі № 2-а-1326/09/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

          ВСТАНОВИВ:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.08.2009, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2009, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано у повному обсязі податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві від 16.04.2009 № 00000540/0. Стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління державного казначейства у Миколаївській області на користь ТОВ сільськогосподарського підприємства «Нібулон»судовий збір у сумі 3,40 грн.

СДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві подало касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Актом перевірки від 16.04.2009 № 388/40/14291113 зафіксовано порушення позивачем вимог п. 1.8 ст.1, п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п.7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено бюджетне відшкодування в сумі 1740549,04 грн., у тому числі за серпень 2008 у сумі 1390606,69 грн., за вересень 2008 року у сумі 336709,35 грн. та за жовтень 2008 року у сумі 13233 грн.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.04.2009 № 00000540/0 про зменшення бюджетного відшкодування в сумі 1740549,04 грн., у тому числі за серпень 2008 року у сумі 1390606,69 грн., вересень 2008 – 336709,35грн. та за жовтень 2008 року - 13233 грн.

В цьому податковому повідомленні-рішенні вказано про відшкодування податку на додану вартість в сумі 1740549,04 грн., визначено податкове зобов’язання в сумі 0,00 грн. та на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-ІІІ визначено штрафні (фінансові) санкції в сумі 870274,53 грн.

ТОВСП «Нібулон»податковий кредит формувало на підставі податкових накладних та сплатило податок на додану вартість постачальнику товару.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що реальність переміщення сільськогосподарської продукції від постачальника –ТОВ «Аван Т»до покупця - ТОВ СП «Нібулон»та подальша його реалізація на експорт підтверджується товарно-транспортними накладними, дорученнями на відвантаження експортних вантажів, вантажно-митними деклараціями, зовнішньоекономічними контрактами, біржовими контрактами, посвідченнями про реєстрацію біржових контрактів, здавальними актами.

По кожному періоду, в якому здійснювалися розрахунки між ТОВ СП «Нібулон»та прямим постачальником –ТОВ «Аван Т», СДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві проведені позапланові перевірки, за наслідками яких складено відповідні акти: від 22.10.2008 № 930/40/14291113, від 20.11.2008 № 1045/40/14291113 та від 22.12.2008 № 1237/40/14291113. При проведенні перевірок повною мірою досліджувались первинні документи по взаєморозрахунках ТОВ СП «Нібулон»з ТОВ «Аван Т» та жодного порушення чинного законодавства виявлено не було.

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з позицією судів попередніх інстанцій щодо неправомірності зменшення податковим органом позивачеві суми бюджетного відшкодування з огляду на таке.

Позиція податкового органу полягає у тому, що позивач не мав права на формування податкового кредиту та заявлення до бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вказані вище періоди за наслідками здійснення господарських операцій з придбання сільськогосподарської продукції у ТОВ «Аван Т», оскільки у ланцюгу поставок безпосередні постачальники здійснювали господарську діяльність з порушенням встановлених законом правил, зокрема з порушенням правил звітування перед податковими органами та сплати податків до бюджету, наслідком чого стало скасування їх державної реєстрації. Акт перевірки ТОВ «Аван Т»щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків –ТОВ «Сеньйорита», не підтвердив наявність господарських операцій між ними. ТОВ СП «Нібулон»придбавало через посередників зернові культури у осіб, які не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємництва. Дії сторін договору не спрямовані на реальне виконання умов договорів, а спрямовані на штучне формування податкового кредиту внаслідок чого позивач намагається протиправно відшкодувати ПДВ з бюджету.

Для надання правової оцінки щодо заявлення позивачем до бюджетного відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість необхідно застосовувати положення Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та заявлення податку на додану вартість до бюджетного відшкодування), якими регламентується порядок визначення податкового кредиту та порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

За виникненням від’ємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п.7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання платником податку вимог п.п. «а»п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 щодо заявлення до бюджетного відшкодування частини від’ємного значення у межах суми податку, фактично сплаченої ним у попередньому податковому періоді постачальникам товару, та вимог п.п. 7.7.4 щодо подання податковому органу податкової декларації, розрахунку та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, позивач має право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Актами перевірок та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість.

          Судом апеляційної інстанції досліджено питання щодо реального придбання позивачем товару у безпосереднього його постачальника –ТОВ «Аван Т»і, за наявності належних та достатніх доказів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, а саме: товарно-транспортних накладних, доручень на відвантаження експортних вантажів, вантажно-митних декларацій, зовнішньоекономічних контрактів, біржових контрактів, посвідчень про реєстрацію біржових контрактів, здавальних актів, встановлена реальність здійснення господарських операцій, за наслідками якої та на підставі податкових накладних позивачем сформовано податковий кредит із сум сплаченого податку на додану вартість.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов’язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, який зареєстрований у встановленому законом порядку як юридична особа та зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність вказаного суб’єкта господарювання.

Несплата постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов’язань та порушення ними певних вимог податкового та іншого законодавства не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та заявлення бюджетного відшкодування.

          Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з такими постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов’язань може слугувати підставою для відмови в отриманні бюджетного відшкодування.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковий орган не довів суду належними та достатніми доказами те, що усі досліджені судами первинні документи, складені за наслідками здійснення спірних господарських операцій, не відповідають дійсності, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов’язків та те, що договір укладено позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та отримання бюджетного відшкодування . Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів.

Зважаючи на викладене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржені судові рішення –без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                            УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.08.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2009 –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя                                         Н.Г. Пилипчук

Судді                                                            Л.І. Бившева

                                                                      Л.В. Ланченко

                                                                      О.М. Нечитайло

                                                                      М.О. Федоров