Постанова № 1825730, 19.05.2008, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2-а-955/08 Категорія статобліку 45

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2008 року 17-00 м. Дніпропетровськ

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Верба І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську адміністративну справу

при секретарі Ромасько Є.В,

за участю представників:

позивача Пурис Н.І., довіреність від 04.03.08 р. №511/П/100,

відповідача 1 Стригунова Г.І., довіреність від 17.03.08 р. №1

відповідача 2 не зявився;

прокурора Цяцька О.В., посвідчення від 18, Зима В.Б., посвідчення №117;

за адміністративним позовомпрокурора Саксаганського району м. Кривого Рогу в інтересах держави в особі Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі, м. Кривий Ріг

до відповідача 1 товариства з обмеженою відповідальністю «Риф», м. Кривий Ріг

до відповідача 2товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Металіум», м. Київ

провизнання недійсною угоди та стягнення штрафних санкцій, -

в с т а н о в и в:

27 лютого 2008 року прокурор Саксаганського району м. Кривого Рогу в інтересах держави в особі Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі звернувся із адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Риф», товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Металіум» з позовними вимогами про:

- визнання недійсною угоди №01/0301 від 03.01.2006 р., укладеної між товариством з обмеженою відповідальністю «Риф» та товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК Металіум»;

- стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Риф» у доход держави 158936,94 грн.;

- стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Металіум» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Риф» 158936,94 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що Центральною МДПІ 12.12.07 року встановлено факт укладання 03.01.06 року договір купівлі продажу №1/0301 між товариством з обмеженою відповідальністю «Риф» та товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК Металіум», який був фактично виконаний сторонами; із посиланням на статті 207, 208 ГК України, у звязку із тим,що такий договір вчинено із метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, просив визнати такий договір недійсним та застосувати передбачені вказаними нормами правові наслідки щодо стягнення. На думку прокурора, відповідач 2 здійснював фіктивну підприємницьку діяльність, від якої у період з 30.08.05 року по 10.08.06 року отримував грошові кошти від різних комерційних підприємств, ніби то за товари та послуги, а в дійсності за безтоварними комерційними операціями перераховував в подальшому отримані грошові кошти за допомогою програми «клієнт-банк» на розрахунковий рахунок, переводив їх у готівкову форму обігу та знімав грошові кошти з відкритого в банківській установі рахунку, чим завдав матеріальну шкоду державі в частині неперерахування до бюджету сум податкових зобовязань.

Позивач позов підтримав, просив задовольнити у повному обсязі.

Відповідач 1 проти позову заперечив, зазначивши що угода була реальною, товар по неї поставлявся, заборгованості зі сплати податку по цій угоді у відповідача 2 не має, оскільки позивач не довів у судовому засідання зворотне, не надавши, зокрема податкове повідомлення-рішення, винесене позивачем на підставі акту перевірки відповідача 2.

Відповідач 2 у судове засідання не зявився, поштова кореспонденція суду повернулась із відміткою про незнаходження вказаної особи за офіційною адресою. Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців станом на 01.02.08 року товариство з обмеженою відповідальністю «ТПК Металіум» зареєстровано за адресою 02217, вул. Закревського, 9-А, м.Київ, саме на цю адресу адміністративним судом направлялись повістки про виклик до суду та інші документи.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку, що за частиною позовних вимог провадження по справі має бути закрито, а позовна заява в іншій частині не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Прокурор звернувся до адміністративного суду в порядку статті 60 Кодексу адміністративного судочинства України. Із посиланням на статтю 121 Конституції України зазначав, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються, зокрема, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року N 1789-XII, представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формами представництва, зокрема, є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, участь у розгляді судами справ.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Прокурор зазначив, що порушення інтересів держави полягає в ненадходженні до бюджету коштів у вигляді сплати податків, порушення порядку здійснення підприємницької діяльності.

З матеріалів справи виходить, що 03 січня 2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Риф» в особі директора Клись С.Н. та товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК Металіум» в особі директора Каут Ю.С. укладений договір купівлі-продажу товару №01/0301 від 03.01.2006 р.

Згідно податкової накладної №1 від 03.01.06 року відвантажено електроди та пісок на загальну суму 295,56 грн.

Згідно податкової накладної №17/1 від 17.03.06 року відвантажено коронки перфораторні та інший товар на загальну суму 17755,92 грн.

Згідно податкової накладної №19 від 30.03.06 року відвантажено електроди, пісок, інший товар на загальну суму 11475,30 грн.

Згідно податкової накладної №22/1 від 10.04.06 року відвантажено пєнєтрон, ремонтний состав на загальну суму 37850,16 грн.

Згідно податкової накладної №23/1 від 19.04.06 року відвантажено товар загальну суму 91560,00 грн. грн.

Згідно податкової накладної №49 від 22.09.07 року відвантажено товар загальну суму 50000,00 грн. грн.

Виписками руху коштів на банківському рахунку від 20.02.06 р. на суму 295,56 грн., від 25.04.06 р. на суму 17755 грн., від 25.04.06 р. на суму 11475, 30 грн., 15.05.06. на суму 59000,00 грн., від 16.05.06 р. на суму 22440,00 грн., від 16.05.06 р. на суму на суму 32560,00 грн., від 19.05.08 р. на суму 15450,16 грн.

Актом «Про результати невиїзної позапланової документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Металіум» (код ЄДРПОУ 33398635) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.06.05 р. по 31.08.06 р.» від 21.12.06 року №8174/23-2/33398635, складеного Державною податковою інспекцією у Деснянському районі м. Києва встановлено заниження податку на додану вартість за перевіряє мий період в сумі 584129,00 грн. Підприємство не віднесло до податкових зобовязань суму ПДВ, отриману від контрагентів в ціні оплати за товари (послуги), що підтверджено банківськими виписками (перша подія зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок). На підставі вказаного акту прийнято податкове повідомлення-рішення №0005462302/0 від 25.12.06 року яким ТОВ «ТПК Металіум» нараховане до сплати за податком на додану вартість за основним платежем 584129 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 290254,5 грн.

Вироком Центрально-міського районного суду міста Кривого Рогу від 04.10.07 року по справі №1-222/07 ОСОБА_1 визнаний винним та йому призначено покарання по ч.2 ст.205, ч.2 ст.358, ч.3 ст.358 КК України.

Вироком, зокрема, встановлено, що ОСОБА_1. придбав у ОСОБА_2 товариство з обмеженою відповідальністю «ТПК Металіум», здійснював фіктивну підприємницьку діяльність ТОВ «ТПК Металіум» отримуючи в період з 30.08.05 р. по 10.08.06 року грошові кошти від різних комерційних підприємств нібито за товари та послуги, а насправді по безтоварним комерційним операціям, переводив кошти у готівкову форму обігу.

Вироком встановлено, що ОСОБА_1 повторно, діючи з метою фіктивної підприємницької діяльності, в невстановленому місці підробив бухгалтерські документи, що відбивають нібито здійснені поставки від ТОВ «ТПК Металіум» в ТО «РИФ» підписавши їх від імені ОСОБА_3., як директора ТОВ «ТПК Металіум»:

Договір купівлі продажу №1/0301 від 03.01.06 р.;

Накладну №1 від 03.01.06 року

Податкову накладну №1 від 03.01.06 року,

отримавши 295, 56 грн.

Накладну №17/1 від 17.03.06 року

Податкову накладну №17/1 від 17.03.06 року,

Накладну №19 від 30.03.06 року

Податкову накладну №19 від 30.03.06 року

отримавши 29231,2 грн.

Накладну №22/1 від 10.04.06 року

Податкову накладну №22/1 від 10.04.06 року

Накладну №№23/1 від 19.04.06 року

Податкову накладну №23/1 від 19.04.06 року

отримавши 15450,2 грн.

ОСОБА_1 визнав себе винним у предявленому звинуваченні.

Частина 1 статті 234 Цивільного Кодексу України визначає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Частинами 1, 2 статті 180 Господарського Кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Виходячи з фактів, встановлених вироком Центрально-міського районного суду міста Кривого Рогу від 04.10.07 року, приймаючи до уваги докази, що містяться в матеріалах справи, суд доходить висновку, що діяльність ТОВ «ТПК Металіум», складовою частиною якої є також укладання та виконання угод (господарських договорів, зобов'язань, правочинів), була направлена на отримання доходу особами, що не бажали легалізувати свою діяльність та здійснювати її відповідно до правових засад, визначених законодавством України, відповідно до норм законодавства, що регулює порядок здійснення господарської діяльності суб'єктами підприємництва.

Завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди полягала у отриманні доходу шляхом здійснення такої діяльності за межами контролю уповноважених органів держави, що у свою чергу є діями, що суперечать як інтересам держави, так і інтересам суспільства.

Правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною першою статті 203, частиною другою статті 215, частиною другою статті 228 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобовязання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, який господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до пункту 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» органи податкової служби можуть звертатися до суду з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих за недійсними угодами.

Згідно із частиною 1 статті 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторонни стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Основним принципом судочинства є захист порушених прав і охоронюваних законом інтересів.

Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом.

Таким чином, рішення суду, захищаючи інтереси одного суб'єкта, не може порушувати законних прав та інтересів інших господарюючих суб'єктів.

Частиною 4 статті 13 Конституції України встановлено обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.

Враховуючи основні принципи Конституції України, яка гарантує кожному судовий захист його прав в межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України, суд визначив, що норми, які передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом. Інакше кажучи, рішення суду, захищаючи інтереси одного суб'єкта, не може порушувати законних прав та інтересів інших господарюючих суб'єктів.

Поряд з цим, положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому є нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. За змістом частини 1 статті 208 ГК України застосування цих санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 цього Кодексу, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обовязкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

Частиною 1 статті 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Стаття 239 ГК України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов'язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб'єкта осподарювання; скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини 1 статті 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 ГК України.

Згідно зі статтею 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Оскаржена угода укладена у січні 2006 року, тобто строк на застосування адміністративно-господарських санкцій сплинув, у звязку з чим відповідну позовну вимогу необхідно залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Провадження в адміністративній справі №2-а-955-08 за адміністративним позовом прокурора Саксаганського району м. Кривого Рогу в інтересах держави в особі Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі до товариства з обмеженою відповідальністю «Риф», товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Металіум» в частині позовних вимог про визнання недійсною угоди №01/0301 від 03.01.2006 р., укладеної між товариством з обмеженою відповідальністю «Риф» та товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК Металіум», - закрити.

В задоволенні позову прокурора Саксаганського району м. Кривого Рогу в інтересах держави в особі Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі в іншій частині відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження відповідно ст.254 КАС України та може бути оскаржена шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі, та подальшої подачі апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І.О. Верба

Постанову складено у повному обсязі 23.05.08 р.