Ухвала суду № 18254274, 07.09.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-19011/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С.

Суддя-доповідач: Міщук М.С.

У Х В А Л А

Іменем України

"07" вересня 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого суддіМіщука М.С.

Суддів:Бєлової Л.В., Гром Л.М.

При секретарі Бодюк В.А

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Гарант»(далі - ТОВ) до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва (далі - ДПІ) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.01.2011 року позов задоволено повністю. Суд визнав безпідставними та неправомірними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Соломянському районі м. Києва №0004542302/0 та №0004552302/0 від 10.12.2010 року та скасував їх виходячи з того, що ТОВ «Фірма «Гарант»правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за період з 01.08.2008 року по 31.03.2010 року, а висновки ДПІ про порушення позивачем 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пп. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Соломянському районі м. Києва подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати і винести нове рішення про відмову в задоволенні позову у звязку із неповним зясуванням судом обставин, які мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

ДПІ у Солом'янському районі міста Києва було проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ Фірма «Гарант»з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на ПДВ та правомірності формування валових витрат підприємства у відносинах з ТОВ «С.Дж.Р.Груп»за період з 01.08.2008 року по 31.03.2010 року.

За результатами перевірки 02.12.2010 року було складено акт № 19376/23-02/21574923 (далі Акт перевірки), яким, зокрема, встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на суму 274396,00 грн., а також порушення пп. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та, як наслідок, заниження податку на прибуток у розмірі 326331 грн. На цій підставі відповідачем 10.12.2010 було винесено податкове повідомлення-рішення №0004542302/0, яким визначено суму податкового зобовязання з ПДВ у розмірі 411594 грн., в тому числі штрафні санкції 137198 грн., а також податкове повідомлення-рішення №0004552302/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 489497 грн., в тому числі штрафні санкції 163166 грн.

Підставою для висновку про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток стала встановлена відповідачем нікчемність договорів, що були укладені між ТОВ «Фірма «Гарант»та ТОВ «С.Дж.Р.Груп».

Судом першої інстанції встановлено, що протягом 2008-2009 років між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп»(свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100039671) укладено договори щодо надання послуг та поставки товарів. Зі своєї сторони ТОВ «С.Дж.Р.Груп»поставило товари, виконало роботи та надало послуги ТОВ Фірма «Гарант»на загальну суму 1646377,63 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 274396,27 грн.), що підтверджувалось належним чином оформленими актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), видатковими накладними та податковими накладними.

У відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість»та до п.6.2 наказу ДПА України від 30.05.1997 року №165 «Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення»факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а також право покупця, зареєстрованого як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість засвідчує податкова накладна.

Відповідно до пп.7.2.3 та пп. 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг), та одночасно є звітним податковим і розрахунковим документами.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін (ч. 1 ст. 18 Закону).

Судом першої інстанції встановлено, що у відповідності з даними Єдиного державного реєстру та офіційного веб-сайту Державної податкової адміністрації України, ТОВ «С.Дж.Р.Груп»діяло на підставі свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100039671 від 08.05.2007. Даний факт відповідачем не заперечувався. Таким чином, враховуючи, що на момент складання відповідних податкових накладних ТОВ «С.Дж.Р.Груп»було зареєстровано платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних.

За змістом пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

При цьому жоден нормативний акт не містить вказівок на залежність права платника податку на включення до свого податкового кредиту сум податку на додану вартість, фактично сплачених в ціні придбання товару, на підставі податкової накладної, від дотримання контрагентами правил господарської діяльності, оскільки згідно вимог чинного законодавства обов'язок контролювати звітність контрагента на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, крім того суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Отже, якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

На підтвердження реальності господарських операцій щодо отримання товарів та послуг від ТОВ «С.Дж.Р.Груп»позивачем надано до суду наступні копії документів: відповідні договори, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), видаткові накладні та податкові накладні. З платіжних доручень з відмітками банку про їх виконання, копії яких залучені до матеріалів справи, видно, що останній зазначені товари, роботи та послуги оплатив повністю, в тому числі сплативши в їх ціні податок на додану вартість.

Додатковим підтвердженням дійсності отримання позивачем послуг, з метою використання їх у своїй господарській діяльності є те, що діяльністю позивача є здавання в оренду власного нерухомого майна, роздрібна торгівля на ринках, неспеціалізована торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами, інші види оптової торгівлі тощо. Фактично позивач займається розміщенням та експлуатацією ринку «Соломянський», що підтверджується договором оренди земельної ділянки укладеного з Київською міською радою. Тобто, товари та послуги, надані контрагентом, дійсно відповідають меті та фактичному використанню їх позивачем у своїй господарській діяльності.

Згідно з пунктом 8 статті 19 Господарського кодексу України усі суб'єкти господарювання зобов'язані самостійно здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.

Таким чином, у разі порушення контрагентами платника податку вимог податкового законодавства, податковий орган має право у межах своєї компетенції та у відповідності до вимог чинного законодавства видавати акти державного органу на усунення таких порушень, які є обов'язковими до виконання.

За таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі сплата або несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції, не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Вказаним обставинам також надано правову оцінку у листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», відповідно до якого У разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. Також не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема, про несплату податків чи неподання податкової звітності).

Щодо тверджень про нікчемність угод між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп», суд першої інстанції вірно зазначає, що зміст зазначених угод не суперечить актам цивільного законодавства. Відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст договорів не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обовязків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного обєкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Отже, позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих йому продавцем ТОВ «С.Дж.Р.Груп» .

Із зазначеного випливає, що суму податкового кредиту та відповідно суму бюджетного відшкодування позивач сформував правомірно, оскільки податок на додану вартість входить до складу договірної суми, сплаченої продавцям.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості висновку Акту перевірки про порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та винесене на його підставі спірного податкового повідомлення-рішення №0004552302/0 від 10.12.2010.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»м валові витрати виробництва та обігу (даті - ватові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених(нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

З наведених законодавчих норм вбачається, що обовязковою умовою віднесення витрат підприємства до складу валових витрат є документальне підтвердження таких витрат та їх зв'язок з господарською діяльністю платника.

Оскільки витрати позивача за договорами з ТОВ «С.Дж.Р.Груп»підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, то суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, щодо безпідставності та необґрунтованості акту перевірки та винесеного, на його підставі, податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.

Керуючись ст.ст. 195, 196,198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.01.2011 року - без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді: