Постанова № 18250618, 01.08.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2011 р. № 2а-4042/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-суддіКостецького Н.В.

при секретарі Луценка Ю.С.

з участю представників:

від позивача Працьовитого А.В., Васютина М.І.

від відповідача Томашівського О.Г.

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Електро»до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

Позивач - Приватне підприємство «Електро»звернулося до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення №0000902320/6703 від 24.03.2011року, виданого Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова.

Позовні вимоги обґрунтовано доводами викладеними у позовній заяві, зокрема позивач зазначає, що відповідач безпідставно видав оскаржуване податкове повідомлення-рішення, оскільки позивач нікчемних правочинів не укладав, здійснював діяльність спрямовану на реальне настання правових наслідків.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю з підстав, викладених у позовній заяві, просили позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з підстав, зазначених у заперечені.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку. При цьому, надання правової оцінки згаданим висновкам суд робить в розрізі обґрунтованості чи необґрунтованості податкової вигоди.

У період з 01.03.2011р. по 09.03.2011р. відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка ПП «Електро»з питань взаєморозрахунків з ТзОВ «Віктор Ко»за червень, серпень 2010р. та правомірності формування податкового зобовязання та податкового кредиту в розрізі контрагентів за грудень 2010р.

За наслідками перевірки відповідачем 14.03.2011р. складено акт №159/23-2/00132492, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення №0000902320/6703 від 24.03.2011р., яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем податок на додану вартість за основним платежем в сумі 105697грн., штрафна (фінансова) санкція 26424 грн., разом 132121 грн.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено, що ПП «Електро»порушило п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на суму 105697 грн.

Вказані висновки акта перевірки ґрунтуються на тому, що відповідач вважає, що укладений між ПП «Електро»та ТзОВ «Віктор і Ко»договір від 10.06.2010р. №323 на поставку електроматеріалів, в силу встановленої ДПІ у Залізничному районі м. Львова нікчемності укладеним ТзОВ «Віктор і Ко»правочинів, також є нікчемним, та не може бути відображеним у первинних податкових документах, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно з п.1.1.ст.1 Податкового кодексу України (далі ПК України), відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Судом з матеріалів справи встановлено укладення позивачем з ТзОВ «Віктор і Ко»договору №323 від 10.06.2010р. про поставку електротехнічної продукції.

Виконання обумовленого договору стверджується накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, копії яких долучено до матеріалів справи.

В свою чергу ПП «Електро»уклало договори з іншими субєктами господарювання, про виконання яких свідчать акти приймання виконаних робіт, акти звірки розрахунків, копії яких наявні в матеріалах справи.

З вказаних документів вбачається, що ПП «Електро»здійснювало реалізацію по специфікації товарів, отриманих від ТзОВ «Віктор і Ко».

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

При цьому в акті перевірки зазначено про порушення позивачем ч.5 ст.203. ч.1.2 ст.215. ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбанні та продажу товарів, робіт, послуг. Товар, послуги по вказаних правочинах не був переданий в порушення статей 662, 655 та 656 ЦК України. Крім того, як вбачається зі змісту згаданого акту також встановлено і факт нікчемності таких правочинів з посиланням на ст.228 ЦК України.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

А, оскільки відповідач при встановленні факту нікчемності правочину в акті перевірки покликався саме на ст.228 ЦК України, наведені обставини враховуються судом при прийнятті судового рішення.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Крім цього, перевіряючим органом зроблено висновок про нікчемність правочину між ПП «Електро»та ТзОВ «Віктор і Ко»на підставі висновків перевірки ТзОВ «Віктор і Ко», викладених в акті перевірки ДПІ у Залізничному районі м. Львова від 30.12.2010р. №3282/23-2/20799703. Так, перевіркою встановлено відсутність у ТзОВ «Віктор і Ко»виробничих потужностей, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, достатньої кількості штатних працівників та фахівців. Крім того, як зазначено в акті перевірки, підтверджень про укладення договорів за період з 2009р. по 2011р. , накладних, актів виконаних робіт, товарно-транспортних накладних, довіреностей, карток складського обліку, договорів цивільно-правових відносин, оренди складських відносин та автотранспорту, що могли свідчити про фактичне здійснення господарських операцій для перевірки не надавались. Таким чином, оскільки ПП «Електро»є покупцем товарів у ТзОВ «Віктор і Ко», то перевіряючими зроблено висновок про те, що, ТзОВ «Віктор і Ко»нічого не реалізовувало та не мало зобовязань по ПДВ, то відповідно ПП «Електро»нічого не придбавало та не могло відносити ПДВ до податкового кредиту.

Згідно з Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 року №996-XIV (із змінами і доповненнями), первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно з статтею 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документами, які містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення є податкові накладні, звіти про виконану роботу та акти прийому - передачі виконаних робіт, оригінали яких були представленні на вимогу перевіряючих, які містять весь перелік відомостей та реквізити, передбачені статтею 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

У п.2 ст.3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”зазначено, що податкова звітність повинна ґрунтуватись на даних бухгалтерського обліку. Ті первинні документи, правила заповнення яких викладені в ст.9 даного Закону, слугують також підтвердженням виникнення податкових подій. Якщо документи заповнені постачальником за формою та з дотриманням відповідних правил, то немає ніяких підстав покупцю не відображати в своєму обліку (бухгалтерському і податковому) факту здійснення господарської операції.

Як передбачено п. 1.7 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 вказаного Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не дозволяється включення до податкового кредиту, згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом приймання робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за період, що перевірявся, були надані податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які не мали недоліків та порядок заповнення яких відповідав встановленому чинному на момент проведення перевірки законодавством. Крім того, самим представником відповідача в судовому засіданні було зазначено, що надані до перевірки податкові накладні оформлені належним чином.

Відповідно до п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст.9 цього Закону.

ДПІ в Личаківському районі м. Львова не заперечувала того факту, що ТзОВ «Віктор Ко» було зареєстровано платником ПДВ на момент здійснення господарських операцій з позивачем.

Судом не беруться до уваги твердження представника відповідача про те, що ЗАТ "Електро" неправомірно сформувало податковий кредит, оскільки суми ПДВ контрагентом до бюджету сплачені не були. Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість”платник податку - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. Платники податку, визначені у п.п “а”, “в”, “г”, “д”п.10.1 ст.10 вищезгаданого Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до Закону (п.10.2 ст.10 Закону України “Про податок на додану вартість”). Отже, покупець не може нести відповідальність за неподання декларацій за відповідні періоди продавцями. Згідно закріпленого в Конституції України принципу індивідуалізації відповідальності (ст.61), будь-яка особа не може нести відповідальність за дії третіх осіб. За вказаних обставин саме по собі неподання продавцем декларації при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. А чинним законодавством України не передбачено підстав для донарахування податковим органом податку на додану вартість при неподанні декларації з ПДВ продавцем.

Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України викладеною у постанові від 26.09.2006 року.

Крім того, дії ДПІ в Личаківському районі м. Львова щодо виключення з податкового кредиту сум ПДВ, сплачених ТзОВ "Віктор Ко", суперечать листу ДПА України № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року, згідно якого наявність розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Відтак, оскільки така розбіжність є єдиною підставою для донарахування ПДВ по контрагенту ТзОВ "Віктор Ко" і інших підстав для визнання договорів нікчемними податковим органом не надано, суд вважає, що висновки ДПІ в Личаківському районі м. Львова щодо безпідставного виключення ПДВ від придбаного у ТзОВ "Віктор Ко", є неправомірними.

Представник ДПІ в Личаківському районі м. Львова в обґрунтування своєї позиції щодо нікчемності укладеного з ТзОВ "Віктор Ко" угоди покликався на те, що у ТзОВ "Віктор Ко" відсутні виробничі потужності, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби, що вказує на неможливість фактичного здійснення операцій, судом не може бути взято до уваги, оскільки, товар від ТзОВ "Віктор Ко" на ЛУ ЗАТ "Електро" перевозився власним транспортом позивача. Відтак, ні складські приміщення, ні основні фони та виробничі потужності ТзОВ "Віктор Ко" не були потрібні для здійснення операцій купівлі-продажу. Податковим органом не подано доказів того, що працюючі на ТзОВ "Віктор Ко" особи не могли здійснити вказані операції.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, ТзОВ «Віктор і Ко»взятий на обілк платника податків 18.09.200-р. за №20799703, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків від 13.05.2010р. №514/10/29-017.

Згідно із Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №100282013, ТзОВ «Віктор і Ко»зареєстроване платником ПДВ 30.04.2010р.

Також, згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців станом на 02.06.2011р. ТзОВ «Віктор і Ко»не внесено запис про припинення юридичної особи підприємства.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобовязані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Посадові особи органів державної податкової служби відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Згідно ст.21 ПК України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. Шкода, завдана неправомірними діями посадових осіб контролюючих органів, підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету, передбачених таким контролюючим органам.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази спростовують висновки органу державної податкової служби щодо безтоварності господарської операції між позивачем та ТзОВ «Віктор і Ко».

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюється прийняте відповідачем, субєктом владних повноважень, за результатами проведеної невиїзної перевірки податкове повідомлення-рішення, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийняте (вчинене) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин підтверджено документально, що дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати у вигляді судового збору (3,40 грн.), відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.7-14,17,18,49,51,158,160-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України , суд -

п о с т а н о в и в:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова від 24.03.2011р. № 0000902320/6703.

3.Стягнути з державного бюджету України в користь Закритого акціонерного товариства «Електро» (м. Львів вул. Пимоненка, 3 ЄДРПОУ 00132486) 3 грн. 40 коп. судового збору.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено та підписано 05.08.2011р.

Суддя /підпис/Костецький Н.В.

З оригіналом згідно:

Суддя Костецький Н.В.