Рішення № 18213429, 19.09.2011, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" вересня 2011 р.Справа № 22/5025/1500/11 За позовом Приватного агропромислового підприємства „Таурус”, м. Чортків Тернопільської області до Фермерського господарства „Поділля-Агро”, с. Писарівка Волочиського району

про стягнення 31204,28 грн., з яких 21810,50 грн. - сума основного боргу, 1908,29грн. - 3% річних, 7485,49 грн. - інфляційні втрати

Суддя Заверуха С.В.

За участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1. - представник за довіреністю від 05.05.2011 р.

відповідача: не з'явився

Повне рішення складено та підписано 19.09.2011 р.

Суть спору: позивач приватне агропромислове підприємство „Таурус” звернулося з позовом до суду про стягнення з Фермерського господарства „Поділля-Агро” 31261,86 грн., з яких 21810,50 грн. - сума основного боргу, 57,58 грн. процентів, 1908,29грн. - 3% річних, 7485,49 грн. - індекс інфляції, в обґрунтування якого зазначає, що як встановлено господарським судом у справі № 22/5025/888/11, згідно накладної №75 від 02.09.2008р. приватне агропромислове підприємство „Таурус” не поставляло фермерському господарству „Поділля Агро” пшеницю на суму 35207,00грн., а вказана накладна лише підтверджувала отримання відповідачем грошових коштів в сумі 21810,50грн. наданих позивачем відповідно до розписки від 21.08.2008р., написаної головою ФГ „Поділля-Агро” Гудимою Н.Г.

Враховуючи факт визнання відповідачем наявності заборгованості перед позивачем у сумі 21810,50грн., позивач звернувся з позовом до суду про їх стягнення в судовому порядку.

Крім цього, відповідно до ст. 1048 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача 57,58 грн. процентів від суми позики, а також відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України відповідачу за прострочення виконання зобовязання нараховано інфляційні у сумі 7485,49 грн. та 3% річних у сумі 1908,29 грн. грн. за період з 01.09.2008р. по 31.07.2011р., згідно поданого розрахунку.

Представником позивача в судове засідання подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 31204,28 грн. заборгованості, з яких 21810,50 грн. - сума основного боргу, 1908,29грн. - 3% річних, 7485,49 грн. - індекс інфляції.

Оскільки зменшення розміру позовних вимог не суперечить законодавству, не порушує чиї-небудь права та охоронювальні законом інтереси, вони господарським судом приймаються.

Повноважний представник позивача в судовому засіданні підтримує позовні вимоги в повному обсязі, вважає їх обґрунтованими та підтвердженими доказами.

Відповідач в судове засіданні не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, причини неявки суду не повідомив. Ухвала про порушення провадження у справі надіслана на юридичну адресу відповідача рекомендованим листом та вручена останньому про що свідчить поштове повідомлення від 31.08.2011 р.

Відповідно до ст. 75 ГПК справа вирішується за наявними в ній матеріалами.

Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.

Приватне агропромислове підприємство „Таурус”, м. Чортків Тернопільської області, як субєкт підприємницької діяльності юридична особа зареєстрована Чортківською районною державною адміністрацією Тернопільської області 24.01.2002 року, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію серія АОО № 757018.

Відповідно до спеціального витягу з ЄДР Фермерське господарство "Поділля-Агро" зареєстровано як юридична особа за адресою: Хмельницька область, Волочиський район, с. Писарівка, код 32810281.

Рішенням господарського суду Хмельницької області позов Приватного агропромислового підприємства "Таурус", м. Чортків Тернопільської області до Фермерського господарства "Поділля-Агро", с. Писарівка Волочиського району Хмельницької області про стягнення 130769,01 грн. задоволено частково. При цьому у позові в частині стягнення 35207 грн. заборгованості за поставлені відповідачу товарно-матеріальні цінності відмовлено, в зв'язку тим, що останні заявлені безпідставно, за недоведеністю самого факту поставки ФГ "Поділля Агро" пшениці.

Згідно відзиву відповідача (фермерського господарства "Поділля-Агро") по справі №22/5025/888/11, останній визнав заборгованість в сумі 21810,50 грн., пояснюючи отримання вказаних грошових коштів з метою подальшого їх повернення, що підтверджується розпискою від 21.08.2008 р. на суму 114903 грн. У відзиві відповідач вказував що кошти в сумі 21810,50грн. останній зобов'язується повернути позивачу. Даний відзив підписано повноважним представником відповідача за довіреністю від 11.01.2011 р., який користується усіма правами наданими відповідачу.

Відповідно до розписки від 21.08.2008 року на суму 114903 грн., відповідач зобов'язувався повернути зазначену вище суму грошей до 28.08.2008 р. При цьому із заперечення на апеляційну скаргу директора ПАП "Таурус", які надавались в процесі розгляду цивільної справи №2-495/09 та з відзиву фермерського господарства "Поділля-Агро" по справі №22/5025/888/11, вбачається що кошти в сумі 21810,50 грн. отриманні відповідачем саме по зазначеній розписці та підлягали поверненню позивачу фермерським господарством.

Протилежного в процесі розгляду справи не доведено жодними доказами, як і не спростовано відповідачем факту отримання коштів.

В зв'язку з неповернення коштів в сумі 21810,50 грн. у строк зазначений в розписці позивач звернувся до суду з позовом про примусове їх стягнення та нарахуванням 1908,29грн. - 3% річних, 7485,49 грн. - інфляційних втрат.

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, судом приймається до уваги наступне.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави звільнення обставин від доказування у розгляді господарського спору. Зокрема, відповідно до частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського спору під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ч.2 ст.175 Господарського кодексу України майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Судом враховано, що підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 35207,00 грн. основного боргу по справі №22/5025/888/11 слугувало те, що позивач не довів самого факту поставки ФГ "Поділля Агро" пшениці з огляду на те, що товар за накладною №75 від 02.09.2008 р. відповідач не отримував, натомість були отримані від позивача грошові кошти в сумі 21810,50 грн. під які, в забезпечення виконання зобов'язання, була виписана накладна на суму більшу отриманих коштів.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (п.п. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Пунктом 1 ст. 206 Цивільного кодексу України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Ст.526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають з договорів позики. Так, позивач передав відповідачу грошові кошти, останній прийняв їх та зобов'язався повернути таку ж суму грошових коштів. При цьому рішення апеляційного суду Хмельницької області від 16.11.2009 р. по цивільній справі за позовом Баранецького Анатолія Францовича до Гудими Надії Григорівни про стягнення боргу за договором позики, не стосується сторін по справі № 22/5025/1500/11, оскільки сторонами в цивільній справі були фізичні особи.

Наявна в матеріалах справи розписка від 21.08.2008р., позиції сторін викладені в процесі розгляду цивільної справи №2-495/09 та у відзиві фермерського господарства "Поділля-Агро" по справі №22/5025/888/11, свідчить про отримання відповідачем грошових коштів в сумі 121810,50грн. саме за даною розпискою. Сторонами даний факт не заперечується.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як слідує із зазначеної вище розписки від 21.08.2008р. відповідач зобовязався повернути отримані кошти до 28.08.2008р. Факт обов'язку повернення даних коштів саме позивачу підтверджується змістом відзиву фермерського господарства по справі №22/5025/888/11.

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обовязок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, з врахуванням вище встановленого, позовні вимоги позивача в частині стягнення основної заборгованості за договором позики в сумі 21810,50грн. підлягають задоволенню.

Приймаючи рішення в цій частині судом враховано, що недодержання форми правочину не є наслідком недійсності останнього (зміст ст. 203,ст.215 ЦК України)

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача індекс інфляції в розмірі 7485,49 грн. розрахованих за період з 01.09.2008р. по 31.07.2011р., з врахуванням заборгованості в сумі 21810,50 грн., а також три процента річних в розмірі 1908,29 грн., розрахованих за період з 01.09.2008р. по 31.07.2011р. згідно поданого розрахунку.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що зобов'язання сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, є втратами повязаними з інфляційними процесами в державі за час прострочення виконання зобов'язання боржником, а три процента річних є за своєю правовою природою платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Аналізуючи наданий позивачем розрахунок індексу інфляції позивачем правомірно заявлено до стягнення інфляційні витрати у сумі 7485,49 грн. розрахованих за період з 01.09.2008р. по 31.07.2011р. згідно поданого розрахунку.

При обрахунку вищезазначеної суми інфляційних втрат судом враховано рекомендації листа Верховного суду України № 62-97р від 03.04.1997р. „Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”, згідно якого індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць . Тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця індексується з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Перевіривши розрахунок трьох процентів річних судом встановлено в ньому помилку, зокрема позивачем невірно розраховано три процента річних за період з 01.01.2009р. по 31.12.2009р. та за період з 01.01.2010р. по 31.12.2010р. Отже, за розрахунком суду три процента річних за період з 01.09.2008р. по 31.07.2011р. з врахуванням заборгованості в сумі 21810,50 грн. складають 1906,78 грн.

Таким чином, позовні вимоги позивача в частині стягнення трьох процентів річних підлягають судом задоволенню частково в сумі 1906,78 грн., в решті частині в сумі 1,51 грн. суд відмовляє з огляду на необґрунтованість.

Як вбачається з матеріалів справи у відповідача станом на час вирішення справи існує заборгованість в сумі 31202,77 грн., з яких 21810,50 грн. основного боргу, 7485,49 грн. - інфляційних втрат, 1906,78грн. три процента річних, яка відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи, підтверджена належними доказами та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.ст. 44,49 Господарського процесуального кодексу України витрати по оплаті держмита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам (99,995 %).

Керуючись ст. 44, ст. 49, ст. 82, ст. 84-85, ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов Приватного агропромислового підприємства „Таурус”, м. Чортків Тернопільської області до Фермерського господарства „Поділля-Агро”, с. Писарівка Волочиського району Хмельницької області про стягнення 31204,28 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Фермерського господарства „Поділля-Агро” (Хмельницька область, Волочиський район, с. Писарівка, код 32810281) на користь Приватного агропромислового підприємства „Таурус” (48500, Тернопільська область, м. Чортків, вул. Князя Володимира Великого, 8А, код 31274736) 21810,50 грн. (двадцять одна тисяча вісімсот десять гривень 50 копійок) основного боргу, 1906,78 грн. (одна тисяча девятсот шість гривень 78 копійок) три процента річних, 7485,49 грн. (сім тисяч чотириста вісімдесят пять гривень 49 копійок) інфляційних втрат, 312,02 грн. (триста дванадцять гривень 02 копійки) державного мита та 235,99 грн. (двісті тридцять п'ять гривень 99 копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

В решті позовних вимог відмовити.

СуддяС.В. Заверуха

віддруковано 3. примірника: 1. в справу, 2. позивачу, 3. відповідачу.

повне рішення складено та підписано 19. 09.2011 р.