Постанова № 18202362, 22.08.2011, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

22.08.11 місто Севастополь Справа №2а-2462/11/2770 Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі: головуючого судді - Прохорчук О.В.;

секретар судового засідання Іванов Д.Б.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1, довіреність № 04-222 від 03.06.2011,

відповідача ОСОБА_2, довіреність б/н від 07.05.2010,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Севастополі адміністративну справу за позовом Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Квадрант»про стягнення заборгованості зі сплати адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В :

Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Квадрант»про стягнення заборгованості зі сплати адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 12571,30 грн.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем вимог діючого законодавства, що виразилося у недотриманні нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 році.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 08.08.2011 відкрито провадження в адміністративній справі. Іншою ухвалою суду від 08.08.2011 закінчено підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

У ході судового розгляду справи представник позивача на позовних вимогах наполягала.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала з підстав, викладених у запереченні на адміністративний позов, вважає, що на виконання вимог статей 18, 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»№ 875-XII від 21.03.1991 товариством приймались усі заходи щодо працевлаштування інвалідів на підприємстві. Вказує, що товариство не може нести відповідальність за невиконання нормативу з працевлаштування інвалідів, оскільки його вина у невиконанні нормативу відсутня.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875-XII від 21.03.1991 з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Частиною третьою статті 18 вказаного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобовязані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції щодо заповнення форми N 10-ПІ (річна) “Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів”, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 № 42, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 за № 117/13384 форма № 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", що заповнюється за рік, поширюється на всі підприємства, установи і організації, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, у яких працює за основним місцем роботи від 8 і більше осіб.

Згідно з пунктом 2.1 вказаної Інструкції звіт складається роботодавцями щороку і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду соціального захисту інвалідів.

Обчислення середньооблікової чисельності працюючих здійснюється відповідно до Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за № 1442/11722.

Частинами першою, третьою, четвертою статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Статтею 20 Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Виходячи з системного аналізу положень статей 18-20 Закону, суд приходить до висновку, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості, а обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Обов'язки ж роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону, а саме:

а) виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць;

б) створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації.

Згідно з частиною п'ятою пункту 1 статті 7 Закону України “Про зайнятість населення” працевлаштування інвалідів здійснюється відповідно до рекомендацій МСЄК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань.

Зі звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів форми № 10-ПІ за 2010 рік, поданого 22.02.2011 Товариством з обмеженою відповідальністю «Квадрант» до Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу склала 8 осіб, норматив для працевлаштування інвалідів склав 1 особу, фактично на підприємстві інваліди не працювали.

Згідно з частиною 1 Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 № 420, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.12.2005 за № 1534/11814, підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання вимог вказаної Інструкції відповідачем протягом 2010 року до Севастопольського міського центру зайнятості подавалася звітність про наявність вакансій за формою № 3-ПН станом на 05.01.2010, 11.02.2010, 02.03.2010, 01.04.2010, 05.05.2010, 10.06.2010, 02.07.2010, 02.08.2010, 06.09.2010, 12.10.2010, 01.11.2010, 02.12.2010.

Частиною другою статті 19 Закону України “Про зайнятість населення” визначено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) інвалідів, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки та рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.

Аналіз положень Закону дає підстави зробити висновок про те, що обовязок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обовязком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що відповідач виконав передбачені чинним законодавством заходи щодо створення та атестації робочих місць для працівників інвалідів, визначив види виробництва, здійснив усі заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, інформував центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, вживав всіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів, покладених на нього Законом.

Таким чином, дослідивши, проаналізувавши та оцінивши надані суду докази у їх сукупності слід визнати, що відповідачем у справі вжиті передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, так відповідач створив робоче місце для інвалідів відповідно до встановленого нормативу, інформував центр зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) у спірний період, що сторонами не заперечується.

В той же час, центром зайнятості та позивачем спрямування інвалідів до відповідача для працевлаштування не здійснювалося. Відсутні також випадки безпосереднього звернення інвалідів до відповідача з питань працевлаштування та відмови відповідача у цьому. Дана обставина позивачем не спростована, зворотного не доведено.

Частиною першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Позивачем не надані належні докази того, що відповідачем не виділені та не створені робочі місця для працевлаштування інвалідів, не повідомив фактів відмови у працевлаштуванні з боку підприємства за безпосереднім зверненням інваліда до відповідача чи за направленням державної служби зайнятості.

Сам факт відсутності на підприємстві працевлаштованих інвалідів не є безспірною ознакою відповідальності Товариства з обмеженою відповідальністю «Квадрант», яка могла настати лише у випадку невчинення останнім прямо передбачених законодавством заходів.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Пунктом 1 частини 3 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.

Як свідчать матеріали справи між відповідачем та Приватним підприємством “Юридична фірма “Семенова і Партнери" було укладено договір № 09/08/01-2011-У від 09.08.2011 про надання юридичних послуг. Згідно з актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) Приватним підприємством “Юридична фірма “Семенова і Партнери” були проведені роботи на загальну суму 427,50 грн. Згідно зі звітом про виконання робіт станом на 18.08.2011 Приватне підприємство “Юридична фірма “Семенова і Партнери” надала юридичні послуги на суму 427,50 грн.

Частинами 1, 3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно з положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 590 “Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави” сума витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, якщо компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави, не повинна перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.

Як вбачається з звіту про виконання робіт Приватним підприємством “Юридична фірма “Семенова і Партнери” фактично було відпрацьовано 24 години, що дорівнює трьом робочим дням.

Законом Украйни від 13.05.10 " 2254-VІ “Про Державний бюджет України на 2011 рік” встановлена мінімальна заробітна плата з 01.04.2011 у розмірі 960,00 грн.

Таким чином, витрати відповідача на правову допомогу можуть бути стягнути у розмірі 144,00 грн. (960,00 грн. : 100% х 5% х 3 дні). Але, враховуючи, що представник відповідача у судовому засіданні визначив суму витрат у розмірі 130,00 грн., суд дійшов висновку, що витрати на правову допомогу підлягають стягненню з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Квадрант” у розмірі 130,00 грн.

Керуючись статтями 94 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Стягнути з державного бюджету України (Ленінський район міста Севастополя, код ЄДРПОУ 24035598, МФО 824509, р/р 31113095700007) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Квадрант» (99008, місто Севастополь,вул. Пожарова, 28-а, ЄДРПОУ 25149128, р/р 26001254988051 в СФ АТ «Приватбанк», МФО 324935) витрати на правову допомогу у розмірі 130 грн. (сто тридцять гривень).

Постанова може бути оскаржена у строки і порядку, встановлені частинами першою, другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги.

СуддяО.В. Прохорчук Постанову складено та підписано в порядку частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 29 серпня 2011 року.