Рішення № 18199515, 05.09.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

Підлягає публікації в ЄДРСР

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" вересня 2011 р.Справа № 16-13-28/17-438-2011 Господарський суд Одеської області У складі судді Желєзної С.П. Секретаря судових засідань Дяченко І.В.

За участю представників сторін:

Від прокурора: Рудницький А.М. на підставі посвідчення № 75; Форманюк О.М. на підставі посвідчення № 867 від 25.05.2006р., Коломійчук І.О. на підставі посвідчення № 166 від 19.07.2011р.

Від позивача: ОСОБА_1 на підставі довіреності б/н від 31.12.2010р.

Від третіх осіб:

-закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця”: ОСОБА_2 на підставі довіреності № 07-06/01 від 07.06.2011р.

-дочірнього підприємства „Клінічний санаторій ім. Пирогова” закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця”: ОСОБА_3 на підставі довіреності № 253/03 від 01.06.2011р.

Від відповідачів:

-приватного підприємства „Український шлях”: не зявився;

-приватного підприємства „Експрес”: не зявився;

-приватного підприємства „Брікк”: ОСОБА_4 на підставі довіреності б/н від 24.02.2011р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Суворовського району м. Одеси в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця”, дочірнього підприємства „Клінічний санаторій ім. Пирогова” закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця”, до приватного підприємства „Український шлях”, приватного підприємства „Експрес”, приватного підприємства „Брікк”, за участю прокуратури Одеської області про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності та виселення, -

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Суворовського району м. Одеси (надалі за текстом у відповідності до положень ст. 56 Закону України „Про прокуратуру” від 05.11.1991р. № 1789-ХІІ з подальшими змінами та доповненнями прокурор) звернувся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця” (надалі за текстом ЗАТ „Укрпрофоздоровниця”), дочірнього підприємства „Клінічний санаторій ім. Пирогова” закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця” (надалі за текстом ДП „Клінічний санаторій ім. Пирогова”) до приватного підприємства „Український шлях” (надалі за текстом ПП „Український шлях”), приватного підприємства „Експрес” (надалі за текстом ПП „Експрес”), приватного підприємства „Брікк” (надалі за текстом ПП „Брікк”) про визнання недійсними договору купівлі-продажу від 20.02.2007р., укладеного між ПП „Український шлях” та ПП „Експрес”, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за № 597, договору купівлі-продажу від 18.04.2007р., укладеного між ПП „Експрес” та ПП „Брікк”, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за № 1325, та вилучення у ПП „Брікк” як останнього набувача на користь Фонду державного майна України індивідуально визначеного майна у вигляді нежитлових споруд з устаткуванням, загальною площею 34362,00 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дуга, 3, що складаються з: адміністративної будівлі (літера А); медичної (літера Б); технічної служби (літера В); ангару (літера Г); складу (літера Д); боксу (літера Е); мостіння № 7; огорожі № 8. Крім того, прокурор просив суд поновити пропущений строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом.

Ухвалою суду від 19.08.2011р. клопотання прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України про вжиття заходів до забезпечення позову було задоволено шляхом накладення арешту на спірне майно.

В процесі розгляду справи позовні вимоги були уточнені відповідно до заяв про уточнення позовних вимог від 08.08.2011р. та від 19.08.2011р., зміст яких було доведено до відома інших учасників судового процесу зокрема шляхом надсилання відповідних примірників даних заяв на їх адресу, виходячи зі змісту яких прокурор просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20.02.2007р., укладений між ПП „Український шлях” та ПП „Експрес”, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 597, визнати за державою в особі Фонду державного майна України право власності на індивідуально визначене майно у вигляді нежитлових споруд з устаткуванням, які розташовані за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дуга, 3, розташованих на земельній ділянці площею 34362,00 кв.м., що складаються з: 1) адміністративної будівлі (літера А); 2) медичної (літера Б); 3) технічної служби (літера В); 4) ангару (літера Г); 5) складу (літера Д); 6) боксу (літера Е); мостіння № 7; огорожі № 8. Крім того, прокурором заявлялись вимоги про вилучення у ПП „Брікк” спірного майна.

В судовому засіданні від 05.09.2011р. прокурором було подано заяву про уточнення позовних вимог, згідно з якою, не змінюючи підстав та предмету позову, було доповнено технічні характеристики спірного обєкту нерухомості, а також уточнено спосіб вилучення спірного майна у ПП „Брікк” шляхом виселення та зобовязання передати спірний обєкт нерухомості у володіння та користування балансоутримувача ДП „Клінічний санаторій ім. Пирогова”. При цьому, як і в первісній редакції позовних вимог, прокурор просив поновити пропущений строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом.

Таким чином, остаточною редакцією позовних вимог прокурора, яка була прийнята до розгляду господарським судом, є: визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.02.2007р., укладеного між ПП „Український шлях” та ПП „Експрес”, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за № 597; визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на індивідуально визначене майно у вигляді нежитлових споруд з устаткуванням, які розташовані за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дуга, 3, загальною площею 1526,3 кв.м., розташованих на земельній ділянці площею 34362,00 кв.м., що складаються з: 1) адміністративної будівлі (літера „А” площею 249,5 кв.м.); 2) медичної (літера Б, площею 64,6 кв.м.); 3) технічної служби (літера В, площею 322,7 кв.м.); 4) ангару (літера Г, площею 441,0 кв.м.); 5) складу (літера Д, площею 14,6 кв.м.); 6) боксу (літера Е, площею 433,9 кв.м.); 7) мостіння І; 8) огородження № 1-5; виселення ПП „Брікк” з вищеназваного майна та передання цього майна у володіння та користування балансоутримувача ДП „Клінічний санаторій ім. Пирогова”. Позовні вимоги обґрунтовані незаконним набуттям ПП „Український шлях” права власності на спірне майно та подальшим відчуженням цього майна на користь ПП „Експрес” та ПП „Брікк”, чим, на думку прокурора, були порушені майнові права держави в особі уповноваженого органу управління спірним майном - Фонду державного майна України, оскільки спірне майно належить до державної власності.

Фондом державного майна України заявлені прокурором позовні вимоги були підтримані у повному обсязі.

ПП „Український шлях” повністю заперечує проти позову обґрунтовуючи свої доводи тим, що на момент скасування судового рішення, за яким ПП „Український шлях” було набуто право власності на спірне майно, вказаний обєкт нерухомості був відчужений на користь ПП „Експрес”, а тому ПП „Український шлях” не мало можливості повернути ДП „Клінічний санаторій ім. Пирогова” зазначене майно. При цьому, позиція вказаного відповідача базується на здійсненні між ним та ДП „Клінічний санаторій ім. Пирогова” численних розрахунків з господарських операцій, в тому числі шляхом передання спірного майна в рахунок погашення існуючої у ДП „Клінічний санаторій ім. Пирогова” кредиторської заборгованості перед ПП „Український шлях”. Окрім того, даний відповідач наголошує на пропуску прокурором строку позовної давності на звернення до суду із даними позовними вимогами. В судове засідання від 05.09.2011р. представник ПП „Український шлях” не зявився, незважаючи на належне повідомлення його про час та місце проведення засідання суду, що підтверджується повідомленням про відкладення розгляду справи у судовому засіданні від 19.08.2011р. /Т 3, а.с. 103/, скріпленим підписом повноважного представника ПП „Український шлях”, про причини неявки суд не повідомив. З приводу відсутності в судовому засіданні представника ПП „Український шлях” будь-яких клопотань до суду не надходило.

На адресу відповідача ПП „Експрес”, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у відповідності до витягу з цього реєстру від 14.02.2011р. /Т 2, а.с. 22-24/ господарським судом, в порядку ст. 87 ГПК України, надсилались копії процесуальних документів, винесених в ході розгляду справи № 16 13 28 / 17 438 2011. Конверти з поштовими відправленнями, надіслані на адресу ПП „Експрес”, були повернуті до господарського суду у звязку з неможливістю їх вручення адресату.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому примірник повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, надісланої на юридичну адресу ПП „Експрес” згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що був повернутий органом зв'язку з позначкою "адресат вибув" та "адресат відсутній", вважається належним доказом виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення належним чином ПП «Експрес” про час і місце проведення судових засідань по даній справі (згідно з п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” від 02.06.2006р. № 01-8/1228).

За таких обставин господарський суд дійшов висновку щодо належного повідомлення ПП „Експрес” про час та місце розгляду даної справи. Однак, незважаючи на це, даний відповідач жодного разу не скористався наданим законом правом на участь свого представника у судовому процесі, відзиву на позов не надав.

Заперечення ПП „Брікк” з приводу заявлених вимог обгрунтовані пропуском встановленого законом трирічного строку позовної давності для звернення до суду із даними позовними вимогами.

Треті особі, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ЗАТ „Укрпрофоздоровниця та ДП „Клінічний санаторій ім. Пирогова” погоджуються із заявленими вимогами в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.02.2007р., укладеного між ПП „Експрес” та ПП „Брікк”, виселення зі спірного майна ПП „Брікк” та зобовязання останнього передати це майно у володіння та користування балансоутримувача ДП „Клінічний санаторій ім. Пирогова”. При цьому, стосовно позовних вимог в частині визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на спірне майно названі треті особи заперечують, наголошуючи на приналежності цього майна на праві власності ЗАТ „Укрпрофоздоровниця”.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

Рішенням господарського суду Одеської області від 28.12.2006р. по справі № 22 / 488 06 13402, постановленим за результатами розгляду позову ПП „Український шлях” до ДП „Клінічний санаторій ім. Пирогова” про визнання угоди укладеною, визнання права власності та виселення, позовні вимоги ПП „Український шлях” було задоволено частково, визнано право власності ПП „Український шлях” на індивідуально визначене майно у вигляді нежитлових споруд з устаткуванням, загальною площею 1562,3 кв.м., розташованих на земельній ділянці площею 34362 кв.м. за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дуга, 3, що складають одну ідеальну долю та складаються з: 1) адміністративної будівлі (літера „А”); 2) медичної (літера „Б”); 3) технічної служби (літера „В”); ангару (літера „Г”); 5) складу (літера „Д”); 6) боксу (літера „Е”); 7) мощіння; 8) огородження; виселено ДП „Клінічний санаторій ім. Пирогова” з названих нежитлових споруд.

Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Положеннями ст.ст. 2, 4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 01.07.2004р. № 1952-ІV (в редакції Закону України від 15.12.2005р.) державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) є офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, в тому числі право власності на нерухоме майно.

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 30.01.2007р. № 13399998, виданим комунальним підприємством „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомості”, ПП „Український шлях” належне йому право власності на нерухоме майно згідно з рішенням господарського суду Одеської області від 28.12.2006р. по справі № 22 / 488 06 13402 було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обмежень

20.02.2007р. ПП „Український шлях” було здійснено відчуження спірного майна на користь ПП „Експрес” на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за № 597 (надалі за текстом договір купівлі-продажу від 20.02.2007р.).

В подальшому, право власності на спірне майно було набуто ПП „Брікк” на підставі укладеного між ПП „Експрес” та ПП „Брікк” договору купівлі-продажу, посвідченого 18.04.2007р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за № 1325 (надалі за текстом договір купівлі-продажу від 18.04.2007р.).

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24.05.2007р. № 14675810, виданого комунальним підприємством „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомості”, ПП „Брікк” в установленому законом порядку право власності на придбане на підставі договору купівлі-продажу від 18.04.2007р. нерухоме майно було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Однак, постановою Вищого господарського суду України від 12.07.2007р. по справі № 22 / 488 06 13402, за результатами розгляду касаційної скарги ДП „Клінічний санаторій ім. Пирогова”, рішення господарського суду Одеської області від 28.12.2006р. по справі № 22 / 488 06 13402 було скасоване, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Одеської області. За наслідками нового розгляду даної справи господарським судом Одеської області 16.11.2007р. було постановлено рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПП „Український шлях” в частині визнання права власності було відмовлено. Вказане рішення в апеляційному чи касаційному порядку не оскаржувалось, у звязку з чим, на момент розгляду даної справи набрало законної сили та є чинним.

В подальшому, трудовим колективом ДП „Клінічний санаторій ім. Пирогова” було подано на імя прокурора Одеської області заяву від 09.10.2009р. за вих № 490, якою повідомлено про факти, які, на думку заявників, свідчили про шахрайські дії представників ПП „Український шлях”, направлені на заволодіння грошовими коштами та майном ДП „Клінічний санаторій ім. Пирогова”. За наслідком розгляду даного звернення органами прокуратури було проведено перевірку викладених у названій заяві обставин. Зокрема, в процесі проведеної перевірки органами прокуратури було встановлено підстави виникнення у ПП „Український шлях”, ПП „Експрес” та ПП „Брікк” права власності на названий обєкт нерухомого майна.

За переконанням прокурора, спірне майно належить до державної власності та перебуває у розпорядженні Фонду державного майна України як майно громадської організації колишнього СРСР, а тому воно могло бути відчужено виключно за згодою названого органу управління обєктом державної власності.

Викладені обставини, а саме: відсутність погодження органу, уповноваженого управляти державним майном Фонду державного майна України, на відчуження спірного обєкту нерухомості як на користь ПП „Український шлях”, так і на користь інших відповідачів, скасування рішення господарського суду Одеської області від 28.12.2006р. по справі № 22 / 488 06 13402, яке було єдиною підставою для набуття ПП „Український шлях” права власності на спірне майно, та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПП „Український шлях” про визнання права власності, на думку прокурора, призвели до порушення права власності держави на належне їй майно та свідчать про невизнання відповідачами права власності держави в особі Фонду державного майна України на нежитлові споруди з устаткуванням, які розташовані за адресою: м. Одеса, Овідіопольска дуга, 3, загальною площею 1526,3 кв.м. на земельній ділянці площею 34362,00 кв.м.. Наведене і зумовило звернення прокурора до суду з даними позовними вимогами в інтересах держави в особі Фонду державного майна України.

Проаналізувавши правову природу заявлених позовних вимог та характер правовідносин, які виникли між сторонами по справі, суд доходить висновку, що всі позовні вимоги безпосередньо повязані єдиною юридичною підставою їх виникнення. За переконанням суду, з урахуванням правових позицій всіх учасників процесу, основним питанням, яке підлягає дослідженню при вирішенні даного спору, є зясування питання належності спірного майна до державної власності. Визнання недійсним договору, за яким майно вибуло з володіння власника, витребування майна у набувача, який його придбав за відплатним договором у особи, яка не мала права продажу цього майна, та, як наслідок, відновлення первісного власника у його порушених правах власності можливо виключно у випадку, якщо на момент такого відчуження це майно дійсно належало особі, яка звертається до суду із даними позовними вимогами. Саме тому суд зауважує, що для правильного вирішення спору між сторонами по даній справі та встановлення обґрунтованості заявлених позовних вимог, перш за все, необхідно визначити правомірність виникнення у держави в особі Фонду державного майна України права власності на спірне майно.

Згідно з постановою Ради міністрів Української РСР від 23.04.1960р. № 606 „Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоровя УРСР” Міністерство охорони здоровя УРСР було зобовязано передати до 1 травня 1960 року Українській республіканській Раді профспілок зокрема всі діючі госпрозрахункові санаторії /крім туберкульозних/ загальною кількістю 73 об'єкти на 23586 ліжок, 92 будинки відпочинку на 20997 ліжок, 8 санаторних пансіонатів на 1510 ліжок, курортні поліклініки, які знаходяться у віданні Головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР, згідно з додатками NN 1, 2, а також санаторії /крім туберкульозних/ і будинки відпочинку, що будуються для цього Управління. Згідно п. 2 вказаної постанови майно передавалося профспілковим органам у відання. Посилання про безоплатну передачу зазначених майнових комплексів у власність профспілковим організаціям у даній постанові відсутні.

Постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 р. N 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Положення цієї постанови розповсюджувались на спірне майно, оскільки, як зазначено вище, передача майнових комплексів у відання профспілковим організаціям, яке було здійснено органом державної влади колишнього Союзу РСР як уповноваженим органом на розпорядження державною власністю, ніяким чином не мала наслідком за собою зміну форми власності переданого майна.

Статтею 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10 вересня 1991 р. N 1540-XII встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю.

Судовими інстанціями України неодноразово розглядались спори за участю Фонду державного майна України та ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” (зокрема постанова Одеського апеляційного господарського суду від 27.10.2009р. по справі № 20 3 30 / 475 05 11719, постанови судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 25.09.2007р. та від 16.09.2008р. ), при вирішенні яких були встановлені наступні факти.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради міста Києва № 1971 від 23.12.1991р. було зареєстроване ЗАТ „Укрпрофоздоровниця”, яке створено на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому, вкладом Федерації професійних спілок України є основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів, підприємств і організацій профспілок загальною вартістю 751 234 350 грн., що становить 92, 92 % розміру статутного фонду.

Більш того, постановою Вищого господарського суду України від 19.03.2009р. по справі № 48/202-20/191 було зазначено, що майно, яке передавалось у статутного фонду ЗАТ „Укрпрофоздоровниця”, є державною власністю і така передача не потягнула за собою зміни його форми власності.

Положеннями ч. 2 ст. 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішеннями господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, а тому наведені обставини не потребують доказування та вважаються доведеними.

Однак протягом дії вказаного мораторію на зміну форми власності і власника державного майна, який був скасований 04.03.1992р. згідно з постановою Верховної Ради України від 04.03.1992р. за № 2164-ХІІ, Федерацією незалежних профспілок України на підставі акту від 24.01.1992р. було передано у власність акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця” майно територіальних санаторно-курортних установ профспілок, санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, лікувальних та підсобно-допоміжних обєктів, підвідомчих колишній Українській республіканській раді по управлінню курортами профспілок, в обсягах та сумі згідно додатку, до якого увійшло й майно санаторію ім. Пирогова, розташоване за адресою: м. Одеса, курорт Куяльник.

Більш того, постановою Верховної Ради України від 04.02.1994р. № 3943-ХІІ „Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР” встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення субєктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

В силу приписів ст. 1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 р., Фонд державного майна здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Аналіз вищенаведених приписів законодавства в їх сукупності та дослідження матеріалів справи дозволяє господарському суду дійти висновку, що будь-яке майно, яке за час існування Союзу РСР було передано зокрема профспілковим організаціям, належало до державної власності та передавалось останнім виключно у відання. Передача майна у відання ніяким чином ні є передачею майна у власність з огляду як на різне правове значення даних форм управління майном, так і на юридичні наслідки реалізації прав на це майно. У звязку із прийняттям перелічених вище по тексту постанов та Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно зокрема профспілкових організацій колишнього СРСР було віднесено в силу закону до державної форми власності. Викладене свідчить, що спірне майно, яке перебувало у віданні Української республіканської Ради профспілок та в подальшому було передано акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця”, також є саме державною власністю. Повноваження щодо управління майном державної важності, в тому числі і спірним майном, з урахуванням наведеного, було покладено саме на Фонд державного майна України.

Викладена правова позиція суду щодо необхідності та правомірності застосування при вирішенні даного спору саме приведених вище положень законодавства знайшла своє стійке відображення у судовій практиці вищих судових інстанцій України по аналогічним спорам щодо визначення форми власності майна, переданого у відання профспілковим організаціям колишнього СРСР (постанови Вищого господарського суду України від 11.02.2009р. по справі № 2-26 /8897.2-08, від 07.04.2010р. по справі № 20 3 30 / 475 05 11719, постанови судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 25.09.2007р. та від 16.09.2008р.).

При цьому, судом критично оцінюються доводи ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” про набуття ним права власності на спірне майно на підставі акту від 24.01.1992р. приймання-передачі майна у власність від Федерації незалежних профспілок України, оскільки ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” жодним чином не доведено суду наявність саме у Федерації незалежних профспілок України правп власності на це майно та законні підстави на розпорядження ним.

Більш того, за переконанням суду, право власності держави на спірне майно виникло в силу приведених вище законодавчих актів. Відсутність нормативно-правових актів, якими би ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” могла підтвердити приналежність спірного майна на праві власності товариству, тягне за собою необхідність доведення належності майна наявністю правовстановлюючих документів. Акт від 24.01.1992р. приймання-передачі майна у власність від Федерації незалежних профспілок України не є правовстановлюючим документом, на підставі якого у особи виникають права власника щодо володіння, користування та розпорядження цим майном.

В даному випадку судом не приймаються до уваги твердження ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” про відсутність у законодавстві України на момент прийняття майна за актом приймання-передачі від 24.01.1992р. приписів щодо обовязкової державної реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна з огляду на дослідження судом в межах даної справи питання не наявності або відсутності державної реєстрації права власності на спірне майно, а наявності безпосередньо самого права на спірне майно.

Посилання ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” на рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Центральної спілки споживчих товариств України про офіційне тлумачення положень пункту 1 статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України "Про споживчу кооперацію", частини четвертої статті 37 Закону України "Про кооперацію" від 11.11.2004р. № 16-рп/2004, яким, за переконанням названої третьої особи, було надано офіційне тлумачення положенням закону, які є підставою для виникнення у ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” права власності на спірне майно в силу приписів законодавства, судом до уваги не приймаються з огляду на наступне.

Проаналізувавши висновки Конституційного Суду України, викладені у мотивувальній та резолютивній частинах рішення від 11.11.2004р. № 16-рп/2004, суд зазначає, що при винесені цього рішення Конституційним Судом України було надано офіційне тлумачення положенням Закону України „Про кооперацію” та Закону України „Про споживчу кооперацію”, які регулюють правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації та споживчої кооперації в України відповідно, тобто законодавчо чітко визначено дію цих законів за колом осіб, до складу яких не віднесено профспілкові організації.

Наполягаючи на застосуванні при вирішенні даного спору положень названого рішення Конституційного Суду України, ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” посилається на те, що висновки Конституційного Суду України „по аналогії” можуть бути застосовані до передачі майна профспілковим організаціям, які нарівні з кооперативними організаціями були субєктами права власності.

Чинне цивільне законодавство розрізняє два способи усунення прогалин у праві: застосування аналогії закону та застосування аналогії права. Так, згідно зі ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

З аналізу положень ст. 8 ЦК України випливає, що аналогія закону застосовується лише у випадках, якщо правовідносини сторін не врегульовані актами цивільного законодавства або договором. Рішення Конституційного Суду України не віднесено до актів цивільного законодавства, перелік яких наведено у статті 4 ЦК України, а тому висновки Конституційного Суду України, викладені у рішеннях щодо офіційного тлумачення окремих положень чинного законодавства не можуть застосовуватись в якості ані аналогії права, ані аналогії закону.

Спірні правовідносини, виходячи з викладених вище по тексту рішення висновків, врегульовані Законом України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10 вересня 1991 р. N 1540-XII, постановою Верховної Ради України від 04.02.1994р. № 3943-ХІІ, а саме тому, в даному випадку, відсутні будь-які правові підстави для застосування аналогії закону при вирішені цього спору, зокрема положень Закону України „Про кооперацію” та Закону України „Про споживчу кооперацію”.

Більш того, застосування до цивільних правовідносин аналогії права та закону законодавцем вперше було запроваджено у Цивільному кодексі України від 16.01.2003р. № 435-IV, який в силу п.п. 1, 4 Прикінцевих та перехідних положень, набрав чинності з 01.01.2004р. Положення цього Кодексу повинні застосовуватися до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обовязків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правовідносини, повязані з виникненням у держави права власності на спірне майно, виникли до прийняття Цивільного кодексу України. Попереднє цивільне законодавство, зокрема Цивільний кодекс Української РСР, не містило положень про застосування аналогії права або закону, а тому, з урахуванням виникнення права власності держави на спірне майно до набрання чинності Цивільним кодексом України, при вирішенні даного спору в частині позовних вимог про визнання за державою права власності на спірне майно застосування будь-яких законодавчих актів в силу аналогії неможливе.

Однією із важливих обставин, яка може свідчити про набуття особою права власності на обєкт нерухомого майна, є участь цієї особи у створені такого обєкту шляхом його будівництва власними силами та/або здійснення фінансування такого будівництва. Однак в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про участь саме ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” або організаціями, правонаступниками яких вона є, у створенні спірного майна, яке є нерухомим майном. Також суду не надані докази щодо утримання ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” цього майна з моменту складання акту від 24.01.1992р. приймання-передачі майна у власність від Федерації незалежних профспілок України до нинішнього часу.

Посилання ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” в обґрунтування доводів щодо належності спірного майна на праві власності та правомірності розпорядження ним ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” на постанову Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997р. № 137/7 судом оцінюються критично з огляду на вирішення даним судовим рішенням питань законності порядку створення АТ „Укрпрофоздоровниця”.

Підсумовуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що спірне майно з моменту його передання у відання Українській республіканській Раді профспілок, в тому числі й після розпаду Союзу РСР, належало до державної власності. Шляхом прийняття вищезазначених законодавчих актів, направлених на врегулювання правовідносин державної власності на території України, за спірним майно було закріплено правовий статус майна державної форми власності та визначено Фонд державного майна України в якості уповноваженого державою органу на здійснення повноважень власника спірного майна.

В силу положень ст. 4, пп. ї п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України „Про управління обєктами державної власності” від 21.09.2006р. № 185-V (з подальшими змінами та доповненнями, який набрав чинності 18.10.2006р.) встановлено, що Фонд державного майна України є субєктом управління державної власності та здійснює відповідно до законодавства право розпорядження нерухомим ті іншим окремим індивідуально визначеним майном, що перебуває на балансі громадських організацій колишнього СРСР, яке має статус державного.

З наявних у справі матеріалів, а саме: довідки ДП „Клінічний санаторій ім. Пирогова” від 05.09.2011р. № 438/03 та листа державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси від 26.07.2011р. № 21465/9/23-611, вбачається, що спірне майно перебуває на балансі ДП „Клінічний санаторій ім. Пирогова”.

Наведене свідчить, що з моменту набрання чинності Законом України „Про управління обєктами державної власності” будь-яке відчуження спірного майна могло бути здійснено виключно Фондом державного майна України як органом, який відповідно до функцій управління обєктами державної власності здійснює розпорядження цим майном, у звязку з чим, суд дійшов висновку щодо наявності у позивача визначених законом правомочностей на захист права державної власності у випадку його порушення.

Як зазначалося по тексту рішення вище, спірне майно, набуте ПП „Український шлях” на підставі рішення господарського суду Одеської області від 28.12.2006р. по справі № 22 / 488 06 13402, згідно з договором купівлі-продажу від 20.02.2007р. було продано ПП „Експрес”, а останнім, в свою чергу, було продане на користь ПП „Брікк” на підставі договору купівлі-продажу від 18.04.2007р. В процесі розгляду даної справи було встановлено, що на момент укладення між ПП „Український шлях” та ПП „Експрес” договору купівлі-продажу від 20.02.2007р. повноваженнями щодо продажу спірного майна був наділений виключно Фонд державного майна України. Неправомірність набуття ПП „Український шлях” права власності на спірний обєкт нерухомості була підтверджена судовим рішенням від 16.11.2007р., постановленим за результатами нового розгляду справи № 30-22 / 488 06 13402, яким у задоволенні позову ПП „Український шлях” в частині визнання права власності на спірне майно було відмовлено.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що за договором купівлі-продажу від 20.02.2007р. майно було продано особою, яка не мала права його продажу.

В силу приписів ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону: додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (п. 1 Розяснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними”).

Приймаючи до уваги, що за оспорюваним договором купівлі-продажу від 20.02.2007р. ПП „Український шлях” було здійснено продаж спірного майна, яке йому не належало, що є порушенням вимог ст. 658 ЦК України щодо наявності права продажу майна лише у його власника, господарський суд дійшов висновку щодо невідповідності названого договору положенням чинного законодавства, що має наслідком визнання його недійсним на підставі ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” встановлено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК. Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

З наведеного розяснення, зробленого Пленумом Верховного Суду України з метою правильного та однакового застосування судами законодавства про розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними, вбачається, що враховуючи обставини справи, а саме те, що: позивач, який є уповноваженою власником особою на здійснення повноважень щодо розпорядження майном, не є стороною недійсного договору; майно, відчужене на користь покупця за недійсним договором останнім було перепродано третій особі, при вирішенні даного спору, з метою встановлення правомірності та обґрунтованості заявлених позовних вимог віндикаційного характеру, слід звернутись до положень ст. 388 ЦК України.

У відповідності до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З матеріалів справи вбачається, що на момент розгляду справи власником спірного майна є ПП „Брікк” на підставі договору купівлі-продажу від 18.04.2007р., що підтверджується зокрема листом КП „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомості” від 31.08.2011р. за вих. № 8519-04/706.

Зважаючи на законодавче встановлення презюмції добросовісності набуття права власності та відсутність будь-яких доказів, які б спростовували факт добросовісного набуття ПП „Брікк” права власності на спірне майно, господарський суд дійшов висновку, що ПП „Брікк” є добросовісним набувачем спірного майна.

Однак, з огляду на вище приведений правовий аналіз всіх обставин справи в їх сукупності, суд зауважує, що, в даному випадку, спірне майно вибуло з володіння власника держави в особі Фонду державного майна України поза його волею, що підтверджується як відсутністю будь-яких погоджень з боку позивача як на розпорядження спірним майном з боку ДП „Клінічний санаторій ім. Пирогова” та на подальше відчуження майна на користь відповідачів, так і взагалі самим фактом предявлення позову про визнання права власності, визнання недійсним договору та витребування майна. Наведене, в силу положень п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України є підставою для витребування від добросовісного набувача ПП „Брікк” спірного майна на користь власника держави в особі Фонду державного майна України.

При цьому, згідно зі ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Враховуючи встановлення судом наявності правових підстав для витребування від ПП „Брікк” набутого ним на підставі договору купівлі-продажу від 18.04.2007р. майна відповідно до ст. 388 ЦК України, господарський суд дійшов висновку, що у ПП „Брікк”, в силу положень ст. 330 ЦК України, не набуло права власності на спірне майно. Господарський суд зауважує, що у звязку із ненабуттям ПП „Брікк” права власності на спірне майно та наявності правових підстав для його витребування на користь власника, у даного відповідача відсутні будь-які підстави для користування спірним майном.

Як вже зазначалось вище по тексту рішення, на момент розгляду справи спірне майно знаходиться на балансі у його балансоутримувача, яким є ДП „Клінічний санаторій ім. Пирогова”. Виходячи з заявлених позовних вимог, висновків суду, враховуючи правовий статус спірного майна, яке є нерухомістю, тобто майном, що не може бути переміщене без його знецінення та зміни його призначення, та відсутність будь-яких підстав для користування ним у ПП „Брікк”, господарський суд вважає, що в даному випадку витребування у ПП „Брікк” майна в порядку, передбаченому ст. 388 ЦК України, можливе шляхом виселення даного відповідача зі спірного обєкту нерухомості та передання його у володіння та користування балансоутримувача ДП „Клінічний санаторій ім. Пирогова”.

Наведені обставини свідчать про обґрунтованість позовних вимог заступника прокурора Суворовського району м. Одеси, заявлених в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, про витребування від ПП „Брікк” спірного майна шляхом виселення з нього останнього та передання цього майна у володіння та користування його балансоутримувачу ДП „Клінічний санаторій ім. Пирогова”.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Господарський суд зазначає, що вибуття з державної власності спірного обєкту нерухомості та наявність даного спору між сторонами по справі свідчить про невизнання зокрема відповідачами права власності держави в особі Фонду державного майна України на спірне майно, що, з урахуванням вищенаведених висновків про ненабуття ПП „Брікк” права власності на нього та належності спірного майна до державної форми власності, в свою чергу, свідчить про наявність правових підстав, згідно зі ст. 392 ЦК України, для визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на індивідуально визначене майно у вигляді нежитлових споруд з устаткуванням, які розташовані за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дуга, 3, загальною площею 1526,3 кв.м., розташованих на земельній ділянці площею 34362,00 кв.м., що складаються з: 1) адміністративної будівлі (літера „А” площею 249,5 кв.м.); 2) медичної (літера Б, площею 64,6 кв.м.); 3) технічної служби (літера В, площею 322,7 кв.м.); 4) ангару (літера Г, площею 441,0 кв.м.); 5) складу (літера Д, площею 14,6 кв.м.); 6) боксу (літера Е, площею 433,9 кв.м.); 7) мостіння І; 8) огородження № 1-5.

При подачі даного позову до суду прокурором було заявлено клопотання про поновлення строку позовної давності. ПП „Український шлях” та ПП „Брікк” також в процесі вирішення даного спору наголошували на пропуску прокурором встановленого законом трирічного строку позовної давності для звернення до суду із даним позовом. Розглянувши наведене питання суд зазначає наступне.

Позовною давністю, в силу положень ст. 256 ЦК України, є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, з матеріалів справи вбачається, що органам прокуратури, які згідно положень ст. 6 Закону України „Про прокуратуру” становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим, стало відомо про порушення саме відповідачами права власності держави в особі Фонду державного майна України на спірне майно після отримання заяви трудового колективу ДП „Клінічний санаторій ім. Пирогова” від 09.10.2009р. за вих № 490. За правилами ч. 1 ст. 261 ЦК України, саме від цього моменту розпочинається перебіг строку позовної давності для звернення прокурора до суду із позовними вимогами до даних відповідачів. Будь-які докази, що спростовують назведені висновки суду, в матеріалах справи відсутні.

Приймаючи до уваги викладені обставини, які свідчать про початок перебігу строку позовної давності для предявлення прокурором даного позову з 09.10.2009р., а також враховуючи, що до спірних правовідносин застосовується загальний строк позовної давності тривалістю в три роки, встановлений ст. 257 ЦК України, який на момент звернення до суду із даним позовом не сплинув, у суду відсутні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог через пропуск позивачем встановленого строку позовної давності.

З названих підстав строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом не підлягає поновленню, оскільки чинне законодавств не передбачає можливості поновлення строку позовної давності, який не сплинув.

Згідно з вимогами ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Крім того, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Враховуючи всі вищевикладені обставини, господарський суд дійшов висновку щодо обґрунтованості та правомірності позовних вимог заступника прокурора Суворовського району м. Одеси, заявлених в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, у звязку з чим позов про визнання права власності на індивідуально визначене майно у вигляді нежитлових споруд з устаткуванням, загальною площею 1526,3 кв.м., розташованих на земельній ділянці площею 34362,00 кв.м., за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дуга, 3,що складаються з: 1) адміністративної будівлі (літера „А” площею 249,5 кв.м.); 2) медичної (літера Б, площею 64,6 кв.м.); 3) технічної служби (літера В, площею 322,7 кв.м.); 4) ангару (літера Г, площею 441,0 кв.м.); 5) складу (літера Д, площею 14,6 кв.м.); 6) боксу (літера Е, площею 433,9 кв.м.); 7) мостіння І; 8) огородження № 1-5, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.02.2007р., укладеного між ПП „Український шлях” та ПП „Експрес”, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за № 597, та виселення ПП „Брікк” з названого майна та передання цього майна у володіння та користування його балансоутримувачу ДП „Клінічний санаторій ім. Пирогова” підлягає задоволенню у повному обсязі відповідності до постанови Ради міністрів Української РСР від 23.04.1960р. № 606 „Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоровя УРСР”, постанови Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 р. N 506, постанови Верховної Ради України від 04.02.1994р. № 3943-ХІІ „Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР”, ст. 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10 вересня 1991 р. N 1540-XII, ст.ст. 8, 203, 215, 256, 257, 261, 330, 388, 392, 658 ЦК України, ст.ст. 4, 7 Закону України „Про управління обєктами державної власності” від 21.09.2006р. № 185-V (з подальшими змінами та доповненнями).

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами по справі судових витрат, господарський суд виходить з наступного.

Частинами 3, 5 статті 49 ГПК України передбачено, що державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход державного бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, повязані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову на відповідача.

Враховуючи, що на момент звернення до суду із даним позовом прокурор був у встановленому порядку звільнений від сплати судових витрат, з урахуванням висновків суду про повне задоволення позовних вимог, судові витрати зі сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу слід віднести на рахунок відповідачів по даній справі.

В силу положень п. 36 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 N 15 (з подальшими змінами та доповненнями) позовні заяви по спорах, які виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів, що носять одночасно майновий характер, до яких включено вимоги про стягнення штрафу тощо, оплачуються державним митом як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв по спорах, що виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів. У такому ж порядку оплачуються державним митом позовні заяви, що носять одночасно майновий і немайновий характер.

Саме тому, при вирішенні питання про загальний розмір державного мита, яке підлягає розподіленню між сторонами по даній справі в порядку ст.ст. 44, 49 ГПК України, господарський суд дійшов висновку, що державне мито з заявлених позовних вимог має бути оплачене одночасно за ставками, встановленими для позовної вимоги майнового характеру, так і за ставками щодо вимог немайнового характеру.

Відповідно до п. 29 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 N 15(з подальшими змінами та доповненнями) у випадку, коли позивач у заяві не вказує суму позову або встановити точно його ціну неможливо, суддя, приймаючи позовну заяву, попередньо встановлює розмір належного до сплати мита, виходячи з приблизної ціни позову.

Оскільки у даному позові заявлені вимоги, які, в тому числі, носять майновий характер, з урахуванням відсутності ціни позову та наведених положень п. 29 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 N 15, п. а ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” ( в редакції Закону України від 22.12.2010р. чинній на час подання даного позову), господарський суд вважає, що в даному випадку розмір належного до сплати державного мита має бути визначений судом самостійно виходячи з приблизної вартості спірного майна.

Визначаючи приблизну вартість спірного майна, господарський суд звертається до положень визнаного недійсним договору купівлі-продажу від 20.02.2007р., яким було передбачено вартість об'єкту купівлі-продажу в сумі 514450 грн. З урахуванням вищенаведеного, керуючись п. а ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” ( в редакції Закону України від 22.12.2010р. чинній на час подання даного позову) суд дійшов висновку, що розмір державного мита за предявлення позовної вимоги про визнання права власності на спірне майно становить 1% від визначеної судом його приблизної вартості, тобто 5144,50 грн.

Що стосується позовних вимог в частині визнання договору недійсним, то з них сплачується державне мито у розмірі 85 грн. виходячи з положень п. б ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” ( в редакції Закону України від 22.12.2010р. чинній на час подання даного позову).

Отже, визначаючи долю кожного з відповідачів суд, з урахуванням вимоги про визнання договору недійсним, яка стосується лише сторін цього договору - ПП „Український шлях” та ПП „Експрес”, вважає за правомірне розподілити судові витрати наступним чином: на відповідачів ПП Український шлях та ПП „Експрес” покласти витрати зі сплати державного мита в сумі 1 757,33 грн., а на відповідача ПП „Брікк” в сумі 1714,83 грн.

Судові витрати зі сплати ІТЗ судового процесу слід розподілити між відповідачами в рівних частинах.

Керуючись постановою Ради міністрів Української РСР від 23.04.1960р. № 606 „Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоровя УРСР”, постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 р. N 506, постановою Верховної Ради України від 04.02.1994р. № 3943-ХІІ „Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР”, ст. 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10 вересня 1991 р. N 1540-XII, ст.ст. 8, 203, 215, 256, 257, 261, 330, 388, 392, 658 ЦК України, ст.ст. 4, 7 Закону України „Про управління обєктами державної власності” від 21.09.2006р. № 185-V (з подальшими змінами та доповненнями), ст. ст. 32, 33, 35, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати за державою в особі Фонду державного майна України право власності на індивідуально визначене майно у вигляді нежитлових споруд з устаткуванням, які розташовані за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дуга, 3, загальною площею 1526,3 кв.м., розташованих на земельній ділянці площею 34362,00 кв.м., що складаються з: 1) адміністративної будівлі (літера „А” площею 249,5 кв.м.); 2) медичної (літера Б, площею 64,6 кв.м.); 3) технічної служби (літера В, площею 322,7 кв.м.); 4) ангару (літера Г, площею 441,0 кв.м.); 5) складу (літера Д, площею 14,6 кв.м.); 6) боксу (літера Е, площею 433,9 кв.м.); 7) мостіння І; 8) огородження № 1-5.

3.Визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між приватним підприємством „Український шлях” та приватним підприємством „Експрес”, посвідчений 20.02.2007р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 597.

4.Виселити приватне підприємство „Брікк” нежитлових споруд з устаткуванням, які розташовані за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дуга, 3, загальною площею 1526,3 кв.м., розташованих на земельній ділянці площею 34362,00 кв.м., що складаються з: 1) адміністративної будівлі (літера „А” площею 249,5 кв.м.); 2) медичної (літера Б, площею 64,6 кв.м.); 3) технічної служби (літера В, площею 322,7 кв.м.); 4) ангару (літера Г, площею 441,0 кв.м.); 5) складу (літера Д, площею 14,6 кв.м.); 6) боксу (літера Е, площею 433,9 кв.м.); 7) мостіння І; 8) огородження № 1-5, та передати вищезазначене майно у володіння та користування балансоутримувача дочірнього підприємства „Клінічний санаторій ім. Пирогова” закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця”.

5.Стягнути з приватного підприємства „Український шлях” /65005, м. Одеса, вул. Бабеля, 24, код ЄДРПОУ 32271804/ до державного бюджету України через управління Держказначейства в Одеській області / м. Одеса вул. Садова, 1а / на код бюджетної класифікації 22090200, п/р 31114095700008 в управлінні Держказначейства в Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23213460 / витрати зі сплати державного мита в сумі 1757 грн. 33 коп. /одна тисяча сімсот пятдесят сім грн. 33 коп./. Наказ видати.

6.Стягнути з приватного підприємства „Український шлях” /65005, м. Одеса, вул. Бабеля, 24, код ЄДРПОУ 32271804/ до державного бюджету України через управління Держказначейства в Одеській області / м. Одеса вул. Садова, 1а / на код бюджетної класифікації 22050003, п/р 31213264700008 в управлінні Держказначейства в Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23213460 / витрати на ІТЗ судового процесу 78 грн. 67 коп. /сімдесят вісім грн. 67 коп./. Наказ видати.

7.Стягнути з приватного підприємства „Експрес” /67800, Одеська область, Овідіопольський район, смт Овідіополь, вул. Горького, 14-Б, код ЄДРПОУ 31893959/ до державного бюджету України через управління Держказначейства в Одеській області / м. Одеса вул. Садова, 1а / на код бюджетної класифікації 22090200, п/р 31114095700008 в управлінні Держказначейства в Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23213460 / витрати зі сплати державного мита в сумі 1757 грн. 33 коп. /одна тисяча сімсот пятдесят сім грн. 33 коп./. Наказ видати.

8.Стягнути з приватного підприємства „Експрес” /67800, Одеська область, Овідіопольський район, смт Овідіополь, вул. Горького, 14-Б, код ЄДРПОУ 31893959/ до державного бюджету України через управління Держказначейства в Одеській області / м. Одеса вул. Садова, 1а / на код бюджетної класифікації 22050003, п/р 31213264700008 в управлінні Держказначейства в Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23213460 / витрати на ІТЗ судового процесу 78 грн. 67 коп. /сімдесят вісім грн. 67 коп./. Наказ видати.

9.Стягнути з приватного підприємства „Брікк” /65085, м. Одеса, Овідіопольська дуга, 3, код ЄДРПОУ 33311114/ до державного бюджету України через управління Держказначейства в Одеській області / м. Одеса вул. Садова, 1а / на код бюджетної класифікації 22090200, п/р 31114095700008 в управлінні Держказначейства в Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23213460 / витрати зі сплати державного мита в сумі 1757 грн. 33 коп. /одна тисяча сімсот пятдесят сім грн. 33 коп./. Наказ видати.

10.Стягнути з приватного підприємства „Брікк” /65085, м. Одеса, Овідіопольська дуга, 3, код ЄДРПОУ 33311114/ до державного бюджету України через управління Держказначейства в Одеській області / м. Одеса вул. Садова, 1а / на код бюджетної класифікації 22050003, п/р 31213264700008 в управлінні Держказначейства в Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23213460 / витрати на ІТЗ судового процесу 78 грн. 67 коп. /сімдесят вісім грн. 67 коп./. Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення підписано 07.09.2011р.

Суддя С.П. Желєзна