Рішення № 18197385, 15.09.2011, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2011 р.

Справа № 5004/1572/11 за позовом державного підприємства "Вугілля України", м.Київ

до відповідача:державного підприємства "Волиньвугілля" в особі відокремленого підрозділу "Волиньвуглезбутпостач", м.Нововолинськ

про стягнення 9948,04 грн.

Суддя: Шум М.С.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, представник (дов. від 29.12.2010р. №29-12/57-Д)

від відповідача: н/з.

Суть спору: позивач - державне підприємство "Вугілля України" просить стягнути з відповідача - державного підприємства "Волиньвугілля" в особі відокремленого підрозділу "Волиньвуглезбутпостач" 9948 грн. 04 коп. збитків, завданих поставкою вугілля неналежної якості

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки вугілля від 01.06.2007 року №19-07/2-ЕН щодо поставки вугілля належної якості. Рішенням господарського суду м. Києва від 03.10.2008 року у справі №52-72 встановлено факт невідповідності вугільної продукції, поставленої у липні 2007 року на Бурштинську ТЕС ВАТ “Західенерго”, що є вантажоотримувачем спірного вугілля; постановлено стягнути з ДП “Вугілля України” на користь ВАТ “Західенерго” 5177 грн. 64 коп. збитків. Виконання рішення суду підтверджується платіжними дорученнями №№ 16697, 16698, 1699 від 01.07.2009 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Відповідач повноважного представника у судове засідання не направив, витребуваних ухвалою суду від 09.08.2011 року документів не подав, хоча був вчасно та належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, що стверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, тому справа відповідно до ст. 75 ГПК України розглядається за наявними у справі доказами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

01 червня 2007 року між позивачем - державним підприємством "Вугілля України" та відповідачем - державним підприємством "Волиньвугілля" в особі відокремленого підрозділу "Волиньвуглезбутпостач" був укладений договір поставки № 19-07/2-ЕН (далі договір, а. с. 12-18).

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з договору. Між сторонами зобовязання виникли з договору від 01.06.2007 року № 19-07/2-ЕН.

Згідно до умов договору відповідач зобов'язувався поставити позивачу вугільну продукцію в асортименті, за реквізитами та якісними характеристиками, приведеними в даному договорі, а позивач - прийняти вугілля та оплатити його вартість на умовах, встановлених договором.

Партія вугілля відвантажується після відбору об'єднаної проби (згідно з ДСТУ 4096-2002), що засвідчується відповідним актом (згідно з п. 6.4 ДСТУ 4083-2002). За результатами лабораторних випробувань об'єднаної проби оформляється посвідчення про якість вугілля в партії (п. 2.4 договору).

Згідно з пунктом 4.10 договору позивач має право відмовитися від прийняття та оплати вугілля, якісні показники якого перевищують гранично допустимий рівень, встановлений цим договором.

Розділом 4 договору встановлено загальний порядок приймання вугілля за кількістю та якістю.

Пунктом 3.1 договору встановлено граничнодопустимі критерії якості вугілля, зокрема по зольності та волозі.

Пунктом 6.4 договору встановлено, що за постачання неякісного вугілля пошарово завантажено в вагони з домішками продукції інших класів чи сортів, або вугілля, асортимент якого не відповідає вимогам договору. постачальник несе відповідальність у вигляді повного відшкодування всіх збитків покупця та вантажоотримувача, пов'язаних з постачанням такого вугілля.

На виконання умов договору у липні 2007 року на адресу Бурштинської ТЕС ВАТ “Західенерго”(є вантажоотримувачем спірного вугілля згідно договору поставки вугілля №02-09/1-П, укладеного 01.02.2007 року між ВАТ “Західенерго”та ДП “Вугілля України”) від вантажовідправника ДП “Волиньвугілля”в особі відокремленого підрозділу "Волиньвуглезбутпостач" надійшло 3 вагона вугілля марки ДГР (0-200).

Проте, поставлене вугілля за своїми якісними характеристиками не відповідає умовам договору, що стверджується актами приймання вугілля за якістю №5401 від 03.08.2007р., №5578 від 08.08.2007 року (а. с. 25-26).

Згідно квитанції про приймання вантажу №36087156 (а. с. 34) спірне вугілля було повернуто вантажовідправнику шляхом переадресації вагонів.

Згідно ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обовязковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Судові рішення відповідно до ст. 124 Конституції України ухвалюються судами іменем України і є обовязковими до виконання на всій території України.

Рішенням господарського суду м. Києва від 03.12.2008 року у справі №52/72 за участю третьої особи ДП “Волиньвугілля” встановлено факт невідповідності вугільної продукції, поставленої у липні 2007 року на Бурштинську ТЕС ВАТ “Західенерго”, що є вантажоотримувачем спірного вугілля; постановлено стягнути з ДП “Вугілля України” на користь ВАТ “Західенерго” 5177,64грн. - завданих збитків, 102 грн. витрат по оплаті державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до ч.3 п.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, завдання майнової шкоди іншій особі.

Відповідно до ч. 1 п. 8 ст. 16 ЦК України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного звязку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) повязана зі збитками.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ст. 228 ГК України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Інститут регресних вимог в господарському законодавстві покликаний захистити інтереси особи, яка в силу певних обставин відшкодувала збитки, що фактично були спричинені третіми особами. В господарському законодавстві учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, тобто тягар доведення відсутності своєї вини покладений на особу, яка порушила зобов'язання, оскільки його вина презумується.

Право на стягнення відшкодованих збитків в порядку регресу виникає з того моменту, коли учасник господарських відносин відшкодував збитки потерпілій стороні замість третьої особи, тому регресне зобов'язання розглядається як похідне від іншого зобов'язання. У регресних зобов'язаннях як загальне правило діє принцип повного відшкодування збитків. Третя особа відповідає перед учасником господарських відносин у тому обсязі, в якому збитки фактично відшкодовані, тобто обсяг регресної вимоги повинен відповідати розміру виплаченого відшкодування.

Відшкодування позивачем 5397,64 грн. збитків ВАТ “Західенерго” підтверджується платіжними дорученнями №№ 16697, 16698, 1699 від 01.07.2009 року. (а. с. 48-50).

Таким чином, у звязку з поставкою неякісного вугілля підприємство “Вугілля України” зазнало збитків (враховуючи плату за переадресування вагонів, плату за користування вагонами, витрати на подачу прибирання вагонів, витрати на оплату державного мито та витрати на ІТЗ) на загальну суму 5397,64 грн. з ПДВ.

Щодо позовних вимог про стягнення 4550,40 грн., витрат позивача внаслідок оплати вартості перевезення вугілля від вантажовідправника до вантажотримувача, то суд виходить із такого.

Відповідно до п. 5.5. договору №19-07/2-ЕН від 01.06.2007 року укладеного між ДП “Вугілля України” (покупець) та ДП “Волиньвугіллля”ВП “Волиньвуглезбутпостач” (постачальник) вартість перевезення вугілля залізницею оплачує покупець. На виконання вимог договору підприємство “Вугілля України” оплатило вартість перевезення вугілля на суму 4550,40 грн. з ПДВ.

Розрахунки за перевезення вантажів залізницею регулюються Правилами розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом міністерства транспорту України від 21.11.2000 року №644, зареєстрованих в Мінюсті України 24.11.2000 року за №864/5085, які діяли на момент внесення плати позивачем за перевезення вугілля.

Приписами пунктів п.п. 1.2, 2.1 Правил встановлено, що плата за перевезення вантажу вноситься відправником під час оформлення перевезення, до внесення цієї плати відправлення вантажу може бути затримано, за час затримки залізниця стягує з відправника плату за користування вагонами (контейнерами), передбачену ст. 119 Статуту, а також пеню у розмірі, встановленому законодавством, технологічні центри з оброблення перевізних документів (ТехПД) здійснюють безготівкові розрахунки з відправниками, одержувачами та експедиторами через установи банків за перевезення вантажів, вантажобагажу та за надання додаткових послуг.

Пунктами 2.5 та 2.6 Правил встановлено, що платник згідно з договором у порядку передоплати перераховує на рахунок розрахункового підрозділу кошти для оплати перевезень і додаткових послуг; розрахунковий підрозділ веде облік надходження коштів на особовий рахунок платника і використання їх платником для оплати перевезень та наданих залізницею послуг, облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток (додаток 3), відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу.

Відповідно приписів п. 6 Статуту залізниць накладна це основний перевізний документ встановленої форми.

Відповідно до п. 2.8 договору вугілля вважається поставленим після підписання сторонами акту приймання-передачі вугільної продукції. Оскільки вугілля було переадресоване у зворотному напрямку в звязку з його низькою якістю, то, відповідно, у власність ДП “Вугілля України” зазначений обсяг вугільної продукції від відповідача не поступив, що є порушенням вимог здійснення господарської діяльності відповідно до ст.. 193 ГК України, тобто зобовязання по договору належним чином не виконані.

Таким чином, витрати понесені позивачем в сумі 4550,40 грн. підлягають поверненню.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами і іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено факт понесення збитків в сумі 9948,04грн. з вини відповідача, та право на їх відшкодування у порядку регресу, тому позовні вимоги є підставними та підлягають задоволенню.

Відповідно до п.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», при подачі позовної заяви майнового характеру державне мито сплачується в розмірі 1 % ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102 грн.) і не більше 1500 (25500 грн.) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. В даному випадку позивачем при поданні сплачено державне мито лише в сумі 100 грн., а тому суд вважає за необхідне стягнути з позивача в дохід Державного бюджету України 2 грн. недоплаченого державного мита.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті державного мита в сумі 102 грн. 00 коп. та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 ГПК України слід віднести на нього.

Господарський суд, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарським кодексом України, Статутом залізниць, Правилами розрахунків за перевезення вантажів, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з державного підприємства "Волиньвугілля" в особі відокремленого підрозділу "Волиньвуглезбутпостач" (м. Нововолинськ, вул. Луцька, 1, р/р2600130421523 в АК “Промінвестбанк” м. Нововолинськ, МФО 303310, код 30165891) на користь державного підприємства "Вугілля України" (м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 4, п/р 260093016513 в АК “Промінвестбанк”м. Київ, МФО 300012, код 32709929) 9948,04 грн. 00 коп. збитків; 102 грн. 00 коп. в повернення витрат по сплаті державного мита, 236 грн. 00 коп. в повернення витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

3. Стягнути з державного підприємства "Вугілля України" (м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 4, п/р 260093016513 в АК “Промінвестбанк”м. Київ, МФО 300012, код 32709929) в доход Державного бюджету України 2 грн. 00 коп. державного мита.

Суддя М. С. Шум

Повний текст рішення

складено та підписано

15.09.11