Рішення № 18197314, 16.09.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

16.09.2011Справа №5002-2/3240-2010 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Стройбат” (98100, м.Феодосія, вул.Федько, 91)

до Фірми "Піраміда - Е" (95006, м.Сімферополь, вул.Павленко, 13-б; 95013, м.Сімферополь, вул.Дм.Ульянова, 34, кв.52)

про розірвання договору та стягнення 134701грн52коп.

Суддя Толпиго В.І.

Представники сторін:

Від позивача: не зявився.

Від відповідача: ОСОБА_1 представник, довір. у справі.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Стройбат” звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до Фірми "Піраміда - Е" про розірвання договору та стягнення 134701грн52коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно умов договору №ФЕО 03/10 від 03.10.2007 року та додатком до нього №1 відповідач зобовязався виготовити, поставити і передати у власність позивачу продукцію, а позивач - зобовязався здійснити оплату. Позивач здійснив часткову оплату, однак, відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі поставив позивачу товар, що і стало підставою для звернення із позовом до суду.

20.12.2010 року від позивача надійшла заява від 16.12.2010 року про зменшення суми позовних вимог, якою просять суд стягнути з відповідача 132520грн51коп, яка була прийнята судом.

Представник відповідача 11.01.2011р у судовому засіданні надав суду акти прийому-передачі виконаних робіт.

Дослідивши в судовому засіданні 11.01.2011 року надані відповідачем акти, суд дійшов до висновку, що із тексту цих актів не вбачається, які саме роботи були проведені, по відношенню до чого вони були проведені, що не дозволяє ідентифікувати роботи та їх обєм.

Ухвалою ГС АР Крим №5002-2/3240-2010 у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Кримському науково-дослідному інституту судових експертиз, та провадження у справі зупинено.

Від Кримського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшли копії матеріалів справи та висновок судової товарознавчої експертизи №1215 від 06.6.2011р.

6 вересня 2011 року судове засідання відбулося за участю представника позивача Ключника та представника відповідача ОСОБА_1, довіреності у справі.

У судовому засіданні 06.9.2011 року представник позивача надав суду пояснення до позовної заяви з урахуванням висновку судової товарознавчої експертизи №1215 від 06.6.2011р, у яких зазначає, що експертом були протиправно використані вантажні митні декларації від 15.11.2007р, 29.11.2007р та 13.12.2007р, які не мають відношення до даної справи.

У тому ж судовому засіданні представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить суд у задоволенні позовних вимог про стягнення 134701грн52коп грошових коштів відмовити, мотивуючи тим, що позивач, перерахував відповідачу 40% вартості товару, які мають перераховуватися по отриманню товару, чим підтвердив поставку товару, а також тим, що факт поставки та прийняття товару підтверджується актами приймання передачі виконаних робіт за договором №ФЕО 03/10 від 03.10.2007 року, більш того, у відповіді на претензію від 13.3.2009р позивач визнає заборгованість перед відповідачем за пуско налагоджувальні роботи. Також у своєму відзиві відповідач зазначає, що відповідно до висновку експерту, товар, зазначений у актах приймання передачі виконаних робіт за договором №ФЕО 03/10 від 03.10.2007 року та митних деклараціях від 15.11.2007р, 29.11.2007р та 13.12.2007р, може відповідати продукції, вказаній у додатку №1 до договору №ФЕО 03/10 від 03.10.2007 року, за виключенням кількох.

У судовому засіданні 06.9.2011 року оголошувалась перерва на 13.9.2011р та 16.9.2011р.

Після перерви 13.9.2011 року судове засідання було продовжене за участю того ж представника позивача, інтереси відповідача представляла Габірян (довіреність у справі).

16 вересня 2011 року представник позивача у судове засідання не зявився про час та місце розгляду спору був повідомлений належним чином, про що є відмітка у бланку перерви судового засідання.

Відповідно до п. 3.6 Розяснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. у випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Явка представника позивача не була визнана судом обовязковою.

Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив:

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду звертаються особи за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, що кореспондується із положеннями статті 21 ГПК України, де до позивачів віднесено осіб, які предявили позов або в інтересах яких предявлено позов саме про захист порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.

Згідно статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі ГК України), якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, які здійснюються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом (ч.2). Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами (ч.3).

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені також у статті 16 частині 2 Цивільного кодексу України, а саме такими способами можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Ця норма також визначає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Між Фірмою "Піраміда - Е", представником Чеської компанії «KRUZIK», як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю “Стройбат”, як покупцем, було укладено договір №ФЕО 03/10 від 03.10.2007р, відповідно до п.1.1 якого предметом договору являється те, що постачальник зобовязується виготовити, поставити та передати у власність покупця ворота гаражні секційні (товар), а покупець зобовязується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах договору.

Вартість товару по договору складає 147059,00евро по комерційному курсу на момент оплати, що складає 1055884,00грн. Оплата за договором здійснюється у національній валюті гривні. Покупець здійснює оплату постачальнику наступними частинами: 50% - передоплата, 40% - по отриманню товару на обєкт покупця, 10% - по факту пуско налагодження товару (п.2.1, 2.3 договору).

Відповідно до п.4.2. договору асортимент та комплектність товару передбачається у специфікації, яка додається до даного договору (додаток №1).

Постачальник відвантажує товар покупцю відповідно до специфікації (додаток №1) до 10.12.2007р (п.4.1 договору).

Відповідно до п.10.1 договору він вступає у силу з моменту передоплати та діє до повного виконання зобовязань сторонами.

В ході розгляду спору судом встановлено, що договір №ФЕО 03/10 від 03.10.2007р є діючим, у встановленому порядку не розривався та не визнавався недійсним.

Також судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач на виконання зобовязань, прийнятих за договором №ФЕО 03/10 від 03.10.2007р, відповідно до платіжних доручень: №347 від 23.10.2007р, №1027 від 25.12.2007р, №1501 від 25.12.2007р, №21 від 02.02.2009р, №140 від 19.3.2009р, №199 від 23.4.2009р, №264 від 15.5.2009р та №347 від 28.5.2009р здійснив передоплату по рахункам, предявленим відповідачем (№19/12 від 19.12.2007р, №16/10 від 16.10.2007р), які знаходяться у матеріалах справи, а також інші платежі за договором №ФЕО 03/10 від 03.10.2007р на загальну суму 1053703,00грн.

Проте, відповідач у порушення умов укладеного між сторонами договору, а також вимог діючого законодавства, свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, а саме поставив товар 127 штук гаражних воріт, лише на суму 921182грн48коп, що підтверджується витратною накладною №20/02 від 20.02.2008р на суму 371783грн43коп та видатковою накладною № РН-0000005 від 08.10.2008р на суму 549399грн05коп, які знаходяться в матеріалах справи та визнаються позивачем.

Товар на суму 132 520грн51коп (різниця між сумою оплати, здійсненої позивачем, та вартістю товару, поставленого відповідачем) відповідачем поставлений позивачу не був.

Сума передоплати у розмірі 132 520грн51коп за недопоставлений товар відповідачем погашена також не була, що підтверджується матеріалами справи, тоді як відповідно до ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Відповідно до ст. 32-34 ГПК України, на відповідачі лежить обов'язок доведення виконання зобов'язань, або необґрунтованості позовних вимог, тоді як такі він до суду не надав, оскільки відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт виконання зобовязань перед позивачем по поставці товару або поверненню суми передоплати у розмірі 132 520грн51коп. та позивач не підтверджує надходження вказаної суму на його рахунок.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення грошових коштів у розмірі 132 520грн51коп. обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Доводи відповідача, відносно того, що факт поставки та прийняття товару підтверджується актами приймання передачі виконаних робіт за договором №ФЕО 03/10 від 03.10.2007 року, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки в ході розгляду спору суд дійшов до висновку, що вказані документи не можуть бути визнані судом належними та допустимими доказами, виходячи з наступного:

Підтвердженням переходу права власності на товар можуть бути або накладні, або акти прийому-передачі товару, оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до ст..1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.1,2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні вимоги містяться і в п.п. 2.2. і 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704.

Тоді як акти приймання передачі виконаних робіт за договором №ФЕО 03/10 від 03.10.2007 року, на які посилається відповідач в обґрунтування своїх заперечень, не містять у собі відомостей про зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, а також у них не вказана дата їх складання, тобто акти виконаних робіт за своїм змістом не відповідаю вимогам ст.ст. 1, 9 Закону № 996 та вимогам Положення № 88, не є первинними документами у розумінні даних норм законодавства, а отже не можуть бути визнані судом як належні та допустимі докази.

Слід також відмітити, що ці акти мають і назву «акт приймання передачі виконаних робіт», тобто можливо сторони мали намір зафіксувати виконання яких набудь робіт, у тому числі і робіт по виготовленню воріт, але вони не можуть являтися належними доказами виконання відповідачем зобовязань по передачі позивачу 144 штук воріт.

Також, суд не може визнати належними та допустимими доказами у справі копії вантажних митних декларацій від 15.11.2007 р., від 29.11.2007 р. та від 13.12.2007 р., оскільки одержувачем і власником гаражних воріт у них зазначено ТОВ «Кружики України», місцезнаходження якого: 89600, м.Мукачево, вул.Б.Хмельницького, 42, тоді як дане підприємство не є стороною за договором і не має ніякого відношення до даного судового спору, оскільки за умовами договору №ФЕО 03/10 від 03.10.2007 року гаражні ворота зобов'язаний був виготовити відповідач - Фірма "Піраміда - Е", а отже вказані документи не можуть служити доказом виготовлення відповідачем, на виконання саме умов договору №ФЕО 03/10 від 03.10.2007 року, воріт, зазначених у додатку до договору.

Також, дані митні декларації не можуть являтися належними та допустимими доказами передачі відповідачем позивачу воріт, вказаних у них, вони підтверджують ввезення товару в Україну.

Відносно відповіді позивача від 10.4.2004р на претензію відповідача від 13.3.2009р: - вона також не може являтися належним доказом виконання відповідачем зобовязань за договором по поставці 144 штук воріт, тому як у неї нема відомостей, що підтверджують отримання позивачем 144 штук воріт. У договорі сторони не встановили вартість однієї одиниці воріт, тому зазначення позивачем у відповіді на претензію оплати вартості воріт - 956173,00грн також не підтверджує отримання ним 144 штук воріт.

Окрім вимоги про стягнення грошових коштів позивачем було заявлено вимогу про розірвання договору №ФЕО 03/10 від 03.10.2007р, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Стройбат” та Фірмою "Піраміда - Е", яку суд також вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, на підставі наступного:

Згідно статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Порушення умов договору - це порушення зобов'язань, під яким в силу вимог ст. 610 ЦК України розуміється його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вже зазначалося, відповідач допустив порушення умов договору №ФЕО 03/10 від 03.10.2007р в частині повної поставки товару, обумовленого договором.

Оскільки судом в ході розгляду спору встановлене, що відповідачем не виконуються зобов'язання визначені договором №ФЕО 03/10 від 03.10.2007р в частині повної поставки товару, обумовленого договором, то, при таких обстави нах, відповідно до вимог діючого законодавства, позивач вправі вимагати розірвання з відповіда чем договору №ФЕО 03/10 від 03.10.2007р в судовому порядку.

Недотримання стороною договору (позивачем) порядку досудового врегулювання спору, а саме: надіслання на адресу відповідача пропозиції щодо розірвання вищевказаного договору відповідно до ст..188 Господарського кодексу України, при наявності встановлених законом або договором матеріально-правових підстав для розірвання договору не може бути підставою для відмови в захисті судом порушеного цивільного права, оскільки інше суперечило б положенням частини 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, та частині 2 ст. 16 ЦК України, згідно якої кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (аналогічної думки дотримується Вищій господарський суд України у постанові від 12.4.2007р по справі №47/459-06).

Враховуючи викладене суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині розірвання договору №ФЕО 03/10 від 03.10.2007р, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Стройбат” та Фірмою "Піраміда - Е".

Відповідно до п. 5 ст. 188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку не встановлено за рішенням суду.

Те саме убачається з норм Цивільного кодексу України, у ч.3 ст.653 якого зазначено, що якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

2 серпня 2010 року до суду від відповідача надійшло клопотання про проведення правонаступництва у відповідності зі ст..25 ГПК України, оскільки була проведена реорганізація та Фірма "Піраміда - Е" була перейменована у Товариство з обмеженою відповідальністю "Піраміда - Є", яке являється правонаступником усього майна, прав та обовязків Фірми "Піраміда - Е", що підтверджується витягом з ЄДРПОУ станом на 06.7.2010р, який знаходиться у матеріалах справи.

Відповідно до ст. 25 ГПК України в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ст. 49 ГПК України держмито, витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу відноситься на відповідача з урахуванням заяви від 16.12.2010 року про зменшення суми позовних вимог.

У судовому засіданні були оголошені тільки вступна та резолютивна частини рішення.

Рішення підготовлено та підписано 19.9.2011р.

Керуючись ст.ст. 25,44,49,77,75,82,84,85 ГПК України

В И Р І Ш И В :

1.Прийняти заяву відповідача про проведення правонаступництва.

2.Замінити відповідача - Фірму "Піраміда - Е" (95006, м.Сімферополь, вул.Павленко, 13-б; 95013, м.Сімферополь, вул.Дм.Ульянова, 34, кв.52, ЗКПО 31263939) його правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю "Піраміда - Є" (95006, м.Сімферополь, вул.Павленко, 13-б; 95013, м.Сімферополь, вул.Дм.Ульянова, 34, кв.52, ЗКПО 31263939).

3.Позов задовольнити.

4.Розірвати договір №ФЕО 03/10 від 03.10.2007р, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Стройбат” (98100, м.Феодосія, вул.Федько, 91, ідентифікаційний код 32777674) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Піраміда - Є" (95006, м.Сімферополь, вул.Павленко, 13-б; 95013, м.Сімферополь, вул.Дм.Ульянова, 34, кв.52, ідентифікаційний код 31263939).

5.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Піраміда - Є" (95006, м.Сімферополь, вул.Павленко, 13-б; 95013, м.Сімферополь, вул.Дм.Ульянова, 34, кв.52, ідентифікаційний код 31263939) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Стройбат” (98100, м.Феодосія, вул.Федько, 91, ідентифікаційний код 32777674) 132520грн.51коп. боргу,, 1 325грн.21коп. державного мита, 236,00грн. витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

6.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримТолпиго В.І.