Рішення № 18197295, 12.09.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 303

РІШЕННЯ

Іменем України

12.09.2011Справа №5002-17/2739-2011 За позовом Заступника прокурора м. Ялти в інтересах Держави в особі Фонду державного майна України

До відповідачів:

1.Публічного акціонерного товариства «Дніпровський машинобудівний завод»

2.Дочірнє підприємство «Ялтакурорт» ЗАТ ЛОЗП «Укрпрофоздоровниця»

Треті особи без самостійних вимог на предмет спору:

1.Федерація професійних спілок України

2.Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»

3.ДП «Клінічний санаторій «Місхор» ЗАТ ЛОЗП «Укрпрофоздоровниця»

про визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобовязання повернення майна

Суддя Гайворонський В.І.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» - Яковлєва Т.В., представник

Від ДП «Ялтакурорт» ЗАТ ЛОЗП «Укрпрофоздоровниця» - Хорошунова Т.О., представник

Від Федерації професійних спілок України - Надоненко О.М., представник

Від Представництва регіонального відділення Фонду державного майна України - Парфенчіков І.О., представник

Прокурор Сокол О.В.

Суть спору: Заступник прокурора м. Ялти в інтересах Держави в особі Фонду державного майна України згідно з позовом та уточненням просить визнати недійсним укладений між ДП «Ялтакурорт» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» і ВАТ «Дніпропетровський машинобудівний завод» 04 травня 2001 року договір № 0104047/2001-14 купівлі-продажу будівлі пральні (літер К) загальною площею 192,8 кв.м. санаторію «Місхор», розташованої за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Кореїз, вул. Алупкінське шосе 9, зобовязати ВАТ «Дніпровський машинобудівний завод» повернути Державі в особі Фонду державного майна України майно, отримане за спірним договором, а саме будівлю пральні (літер К) загальною площею 192,8 кв.м. санаторію «Місхор», розташованої за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Кореїз, вул. Алупкінське шосе 9, вартістю 77996,40 грн., у звязку з тим, що продане майно, яке продавцю не належить.

Заступник прокурора також просить визнати причину пропуску строку на подачу позовної заяви поважною та поновити його, у звязку з тим, що про виявлені порушення прокуратурі стало відомо лише під час прокурорської перевірки у червні 2011 року.

Згідно статті 84 ГПК в описовій частині процесуального документу вказуються заяви та клопотання сторін, в мотивувальній частині вказуються доводи, за якими господарський суд відхилив їх.

Відповідач Публічне акціонерне товариство «Дніпровський машинобудівний завод» у відзиві щодо позову заперечує, та вказує, що майно, в тому числі і нерухоме, яке знаходилось на балансі ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та увійшло до статутного фонду (капіталу) підприємства було його власністю, та не є обєктом державної власності.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору Федерація професійних спілок України у поясненнях вказує, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, вважає, що майно Санаторію «Місхор» після безоплатної передачі його від Держави до профспілок набуло статус майна, що належить профспілкам, як різновид соціалістичного майна. Вказана особа посилається також на справу № 137/7.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» у відзиві зазначає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, та вказує, що воно є повноцінним і законним власником майнового комплексу ДП «Клінічний санаторій «Місхор», яке на підставі ч. 1 ст. 319 ЦК України володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Пункт 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України встановлює, що правовий режим власності визначається виключно Законами, та також посилається на справу № 137/7. Вказана особа також посилається на лист до Прокуратури від 07.04.2005 року щодо повідомлення про спірний договір.

Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст.129 Конституції України надання доказів є правом стороні, а не обовязком.

По справі проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно Договору купівлі-продажу 04.05.2001 року Продавець (Дочірнє підприємство «Ялтакурорт» ЗАТ ЛОЗП «Укрпрофоздоровниця») продає, а Покупець (ВАТ «Дніпровський машинобудівний завод») покупає нежитлове приміщення будівель пральні (літер К) надалі Обєкт продажу, розташований на території клінічного санаторію «Місхор» за адресою: м. Ялта, смт. Кореїз, Алупкінське шосе буд.9 (літ. К) (п.1.1).

Згідно п. 1.3 договору вартість майна складає 77996,4 грн.

Спірне майно відповідно до ст.1 Закону України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” від 10.09.1991 р. № 1540-ХII є державною власністю.

Верховна Рада України своєю постановою від 10.04.92 № 2268-ХІІ “Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України” передала Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні вказаних громадських організацій.

Таким чином, Верховна рада України в указаній постанові лише окремо визначила майно громадських організацій, та визначила щодо нього орган управління.

При цьому також необхідно відмітити, що Верховною Радою УРСР 29.11.1990 року щодо вказаного майна був встановлений мораторій, та згідно ст. 3 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» майнові договори, якими змінено форму власності визнаються недійсними.

Згідно ст. 48 ЦК УРСР, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України недійсною є угода, яка не відповідає законодавству.

Згідно ст. 225 ЦК УРСР, ст. 658 ЦК України право продажу товару має його власник.

Таким чином, позовна вимога щодо визнання недійсним спірного договору є законною та підлягає задоволенню.

Вимога щодо повернення спірного майна також підлягає задоволенню, оскільки Фонд майна України як орган, уповноважений розпоряджатись майном, вправі вимагати повернення майна від особи, яка неналежним чином його використала, що також відповідає основним принципам цивільного права, закріпленим в ст. 3 ЦК України - принципам добросовісності, справедливості та розумності.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України, ч. 1 ст. 86 ЦК УРСР власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Щодо позовної давності, суд вважає необхідним зазначити наступне:

Зацікавленою особою не надано доказів того, що прокуратура та позивач були повідомлені про спірний договір

Відповідно, твердження заступника прокурора про те, що йому про спірні правовідносини стало відомо у червні 2011 року, зацікавленою особою не спростоване.

При цьому, прокурор є самостійною процесуальною особою, та виступає в інтересах Держави, окрім інтересів конкретної особи, та, відповідно, має самостійні підстави щодо реалізації своїх прав.

Таким чином, відповідно до ст. 261 ЦК України, ст. 76 ЦК УССР відсутні підстави вважати, що позовна давність сплила.

Окрім цього, необхідно відмітити, що згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі.

Однак, відзив Дочірнього підприємства «Ялтакурорт» ЗАТ ЛОЗП «Укрпрофоздоровниця» щодо такої заяви не підписаний, а ВАТ «Дніпровський машинобудівний завод» у відзиві лише констатує факт того, що позовна давність сплила, але не заявляє щодо її застосування.

При цьому також необхідно відмітити, що неуважність сторони, незнання законодавства чи його неправильне тлумачення поважними причинами не є, про що також прямо вказується в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». (п.19).

Також необхідно зазначити, що посилання на лист до Прокуратури від 07.04.2005 року не може бути прийняте до уваги, оскільки зацікавленою особою не надані докази його спрямування (вручення).

Ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Таким чином, суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

Суд також вважає необхідним відмітити наступне:

07.04.2011 року до суду надійшла заява від представника ОСОБА_1. про те, що по справі визначені третіми особами ОСОБА_2. та ОСОБА_1., та він бажає ознайомитися зі справою.

Однак, вказані особи не значаться по справі третіми особами, та будь-яких документів щодо їх залучення до вказаної заяви надано не було.

Таким чином, підстав для залучення вказаних осіб третіми особами без самостійних вимог на предмет спору у суду не існувало.

Більш того, в порушення ч. 3 статті 22 ГПК України щодо добросовісності використання прав, представником відповідна заява щодо залучення була надана до канцелярії суду вже в час, коли справа розглядалась, та, відповідно, суду про неї відомо не було.

При цьому, в засіданні суду відповідного клопотання також заявлене не було.

Викладені обставини вказують на недобросовісне використання особою своїх процесуальних прав.

Таким чином, на час розгляду справи необхідні відомості щодо залучення вказаних третіх осіб суду не були відомі, та, відповідно, при прийнятті рішення суд щодо вказаної обставини процесуального законодавства не порушував, у звязку з чим відсутні підстави для зміни чи скасування рішення з цієї обставини.

Аналогічні обставини також відносяться до вимоги щодо повернення майна.

Так, відповідний відповідач в порушення ч. 3 ст. 22 ГПК України (щодо добросовісності) не повідомив суд про те, що він здійснив відчуження спірного майна.

При цьому необхідно відмітити, що саме вказаний відповідач отримав майно по спірному договору, та він не спростував матеріалів справи про те, що майно знаходиться саме у нього.

Таким чином, вказані відомості щодо знаходження майна у іншої особи суду відомі не були, у звязку з чим також відсутні підстави вважати, що при прийнятті рішення щодо вказаної вимоги суд порушив матеріальне чи процесуальне законодавство, та, відповідно, підстави для зміни чи скасування рішення з цієї обставини не існує.

Посилання на справу № 137/7 не може бути прийняте до уваги, оскільки ця справа стосується спору щодо статутних документів, які не є правоустановчими документами цього майна.

Окрім цього, рішенням від 20.01.1997 року по справі № 137/7 за АТ «Укрпрофоздоровниця» не визнане право власності на вказане майно, а лише вказується про те, що право володіння, користування та розпорядження ним не оскаржене.

Однак, саме у справі, що розглядається зараз, оспорюється право розпорядження майном.

Рішення та постанова по справі № 137/7 засновуються на недоведенні відповідних обставин, якими вони мотивовані, та не встановлюють будь-яких фактичних обставин.

Окрім цього ні Прокуратура м. Ялти, ні Прокуратура АР Крим, а також інші учасники процесу, окрім визначених у справі № 137/7, участі у ній не приймали, та, відповідно, відсутні підстави для застосування статті 35 ГПК України.

При цьому необхідно зазначити, що згідно ст. 43 та ст. 84 ГПК України доведеність чи не доведеність відповідних обставин, а також застосування норм права, є виключною компетенцією суду, що розглядає конкретну справу.

Судові витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу, та судові витрати з держмита за вимогу нематеріального характеру підлягають відшкодуванню в рівних частинах між відповідачами, та складають: по оплаті державного мита в розмірі по 42,50 грн. та судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі по 118,00 грн., підлягають стягненню з відповідачів на користь бюджету відповідно до ч. 3, ч. 5 ст. 49 ГПК України.

Окрім цього, згідно п. 31 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року ВАТ «Дніпровський машинобудівний завод» повинен відшкодувати до бюджету 779,96 грн. державного мита щодо вимоги матеріального характеру про повернення майна.

На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст.ст. 44,49,82,84,85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним укладений між ДП «Ялтакурорт» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» і ВАТ «Дніпропетровський машинобудівний завод» 04 травня 2001 року договір № 0104047/2001-14 купівлі-продажу будівлі пральні (літер К) загальною площею 192,8 кв.м. санаторію «Місхор», розташованої за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Кореїз, вул. Алупкінське шосе 9.

Зобовязати Публічне акціонерне товариство «Дніпровський машинобудівний завод» (м. Дніпропетровськ, Красногвардійський район, вул. Будівельників 34, ідентифікаційний код: 14313332) повернути Державі в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова 18/8, ідентифікаційний код: 20055032) майно, отримане за спірним договором, а саме будівлю пральні (літер К) загальною площею 192,8 кв.м. санаторію «Місхор», розташованої за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Кореї, вул. Алупкінське шосе 9, вартістю 77996,40 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дніпровський машинобудівний завод» (м. Дніпропетровськ, Красногвардійський район, вул. Будівельників 34, ідентифікаційний код: 14313332) на користь бюджету (р/р 31115095700002 в банку одержувача Головне Управління Держказначества в АР Крим м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, ЗКПО 34740405, код платежу 22090200) судові витрати з державного мита на суму 822,46 грн.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Ялтакурорт» ПРАТ ЛОЗП «Укрпрофоздоровниця» (98600, АР Крим, м. Ялта, вул. Леніна 17, ідентифікаційний код: 02650587) на користь бюджету (р/р 31115095700002 в банку одержувача Головне Управління Держказначества в АР Крим м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, ЗКПО 34740405, код платежу 22090200) судові витрати з державного мита на суму 42,50 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дніпровський машинобудівний завод» (м. Дніпропетровськ, Красногвардійський район, вул. Будівельників 34, ідентифікаційний код: 14313332) на користь бюджету (Отримувач: 22050000 Державний бюджет м. Сімферополя; р/р 31218259700002 в УДК в м. Сімферополь ГУ ДКУ в АР Крим, ЗКПО 34740405, МФО 824026) судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Ялтакурорт» ПРАТ ЛОЗП «Укрпрофоздоровниця» (98600, АР Крим, м. Ялта, вул. Леніна 17, ідентифікаційний код: 02650587) на користь бюджету (Отримувач: 22050000 Державний бюджет м. Сімферополя; р/р 31218259700002 в УДК в м. Сімферополь ГУ ДКУ в АР Крим, ЗКПО 34740405, МФО 824026) судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн.

Видати накази.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримГайворонський В.І.