Рішення № 18197232, 13.09.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 317

РІШЕННЯ

Іменем України

13.09.2011Справа №5002-28/3215-2011 За позовом Заступника прокурора міста Євпаторії (97400, м. Євпаторія, вул. Гоголя, 5/8) в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим (95038, м. Сімферополь, вул. Кечкеметська, 114).

До відповідачів:

1. Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, б. 39/41);

2. Дочірнього підприємства «Санаторій «Победа» для дітей з батьками» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (97404, м. Євпаторія, вул. Фрунзе, 4);

3. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (97400, АДРЕСА_1).

Про визнання недійсним договору оренди.

Суддя С.О. Лукачов

представники:

Від прокуратури Кулібаба С.О. посвідчення № 11004.

Від позивача ОСОБА_2 представник, довіреність № 1376/10-29 від 26.08.2010 р.

Від відповідача-1не зявився, повідомлений належним чином.

Від відповідача-2 ОСОБА_3, представник, довіреність від 28.03.2011 р.

Від відповідача-3 ОСОБА_3, представник, довіреність від 08.08.2011 р.

Суть спору: Заступник прокурора міста Євпаторії в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах АР Крим звернувся до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів професійних спілок України «Укрпрофоздоровниця», Дочірнього підприємства «Санаторій «Победа» для дітей з батьками» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди № 12-2011/05 від 16.05.2011р., укладеного між ДП «Санаторій «Победа» для дітей з батьками» ЗАТ ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця» в особі головного лікаря Рассудова В.М. та ФОП ОСОБА_1

Позовні вимоги обґрунтовані ст.ст. 93, 125, 126 Земельного кодексу України, ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України та мотивовані наступним: 1) земельна ділянка, яка знаходиться у постійному користуванні ДП «Санаторій «Победа» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» відноситься до земель оздоровчого призначення, проте спірний договір свідчить, що земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням; 2) частина мощення площею 5,8 кв.м не належить на праві власності ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», у зв'язку з чим, договір оренди підлягає визнанню недійсним; 3) у користування відповідачу-3 передана саме земельна ділянка оздоровчого призначення.

09 серпня 2011р. від представника відповідачів-2, 3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідачі проти позову заперечують, оспорюють факт нецільового використання земельної ділянки, на який прокурор посилається, стверджуючи, що відповідна земельна ділянка за цільовим призначення відноситься до земель оздоровчого призначення, правовий режим яких визначається нормами Земельного кодексу України, Закону України «Про курорти», постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 р. № 1094 «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення», постановою Кабінету міністрів України від 14.07.1999 р. № 1269 «Про затвердження Положення про Всеукраїнську дитячу оздоровницю-курорт Євпаторія» та іншими нормативними актами. Також зазначено, що загальна заборона щодо здійснення на землях оздоровчого призначення діяльності, яка суперечить їх цільовому призначенню або такої, яка може негативно вплинути на природні лікувальні властивості таких земель, визначена ст. 48 ЗК України, а деталізована шляхом встановлення округів санітарної охорони відповідного курорту, що поділяються на зони, які мають відповідний правовий режим; цільове призначення земель курортів не забороняє здійснення відповідних видів діяльності. У відзиві відповідач посилається на те, що відповідно до установчих документів ДП «Санаторій Победа» для дітей з батьками» ЗАТ ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця» має право від власного імені та у межах своєї компетенції укладати незаборонені законодавством угоди, у т.ч. оренди власного майна для забезпечення мети створення підприємства. При цьому, діяльність орендаря, якому передано в оренду майно санаторію мощення, яке входить до основних фондів підприємства, з урахуванням специфіки діяльності останнього, ніяким чином не може негативно впливати на природні лікувальні властивості земель оздоровчого призначення.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 09.08.2011р. суд зазначив правильну назву відповідача-1 - Приватне акціонерне товариство ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця».

Представник ПАТ ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця» в судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив.

У справі оголошувалась перерва, розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 ГПК України.

Після вияснення всіх обставин справи та перевірення доказів, суд видалявся для прийняття рішення по справі до нарадчої кімнати.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників позивача та відповідачів-2,3, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 1 Положення про Республіканський комітет із земельних ресурсів Автономної Республіки Крим, яке затверджено постановою Ради міністрів Автономної Республіки Крим № 200 від 25.05.2010р., Республіканський комітет по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим є республіканським органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим по питаннях земельних ресурсів і входить в єдину систему державних територіальних органів земельних ресурсів.

Відповідно до п. 39 ст. 4 Положення, Рескомзем, у відповідності до покладених на нього задач, здійснює державний контроль за використанням та охороною земель відповідно до Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та іншими законами.

Відповідно до ст. 188 Земельного кодексу України, державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України на органи прокуратури покладено представництво інтересів громадянина та держави у суді.

Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

В останньому абзаці пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 у справі № 1-1/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) наведено таке: із урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини названого Рішення під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах», зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (нині це частина третя статті 2 ГПК) потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно з Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999р. прокурори та їх заступники мають право звертатися до суду з позовними заявами в інтересах держави в особі органів державної влади або органів місцевого самоврядування з делегованими повноваженнями органів виконавчої влади. Прокурор самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, в чому саме полягає порушення інтересів держави.

Відповідно до ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України, про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Отже, пред'явлення прокуратурою міста Євпаторії в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим позову про визнання недійсним договору оренди викликано винятково захистом державних інтересів.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, до господарського суду звертаються особи за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, що кореспондується із положеннями статті 21 ГПК України, де до позивачів віднесено осіб, які пред'явили позов або в інтересах яких пред'явлено позов саме про захист порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.

Згідно статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі ГК України), якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, які здійснюються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом (ч. 2). Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами (ч. 3).

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені також у статті 16 частині 2 Цивільного кодексу України, а саме такими способами можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Ця норма також визначає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

24 лютого 2000 р. рішенням Євпаторійської міської ради № 23-15/41 «Про надання в постійне користування Дочірньому підприємству «Санаторій «Победа» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» земельної ділянки для обслуговування будівель та споруд» (а. с. 9) надано в постійне користування зазначеному підприємству земельну ділянку з земель міста загальною площею 52666,22 кв.м, в тому числі за адресами: вул. Фрунзе, 4 та Горького, 18 площею 40856,98 кв.м, вул. Горького, 20 площею 5012,74 кв.м, вул. Пушкіна, 64-а площею 6796,50 кв.м для обслуговування будівель та споруд головного корпусу санаторію, водолікарні, столової лікувального харчування та дитячого садка «Теремок»

07 вересня 2000 р. відповідно до рішення Євпаторійської міської ради від 24.02.2000р. № 23-15/41 ДП «Санаторій «Победа» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 5,27 га для обслуговування будинків та споруд в межах згідно з планом землекористування (а. с. 10-12). Відповідний акт зареєстровано у книзі записів державних актів на право постійного користування за №149.

Відповідно до статуту Дочірнього підприємства «Санаторій «Победа» для дітей з батьками» ЗАТ ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця» (а. с. 60-65), підприємство створено одним засновником Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (далі - Товариство), згідно з рішенням загальних зборів ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», яке є засновником і власником Підприємства.

Підприємство володіє і користується майном, переданим йому Товариством в господарське та оперативне ведення, відповідно, з метою своєї діяльності з обмеженням своїх дій щодо відчуження, міни, застави, позики, оренди нерухомого майна, транспортних засобів, інших основних фондів Підприємства, отримання кредиту, укладення договорів про спільну діяльність відповідно до статуту підприємства.

Відповідно до пункту 2.4 статуту підприємства, предметом його діяльності, крім іншого, є надання послуг санаторно-курортного, медичного, готельного, екскурсійного, туристичного обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази Підприємства, надання туристичних та екскурсійних послуг, організація конференцій, семінарів та інших, ділових зустрічей, організація діяльності кінотеатрів, передача у тимчасове користування або в оренду об'єктів на взаємовигідних умовах, які не суперечать законодавству України, надання побутових послуг, організація і проведення спортивних, інтелектуальних, ігрових, концертних заходів і шоу, творчих вечорів, вечорів гумору і сатири, організація та надання послуг громадського харчування, торговельна діяльність і надання комплексу послуг з сервісного обслуговування відпочиваючих, надання побутових послуг населенню.

16 травня 2011р. між Дочірнім підприємством «Санаторій «Победа» для дітей з батьками» Закритого акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» (орендодавець), що є платником податку на прибуток на загальних підставах, в особі головного лікаря Рассудова Володимира Миколайовича, який діє на підставі статуту, з одного боку, та Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (орендар), що є платником єдиного податку, яка діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця № НОМЕР_1, з іншого боку, уклали договір оренди № 12-2011/05 (а. с. 14-18).

Відповідно до ст. 1 «Предмет Договору», орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування частину плиткового замощення водолікарні (надалі - майно), загальною площею 5,8 кв.м, що знаходиться за адресою: Україна, АР Крим, м. Євпаторія, вул. Горького, 18 для реалізації лікувальної косметики, сувенірів. Вказане майно знаходиться на балансі орендодавця.

Відповідно до п. 7.1 договору, строк дії договору встановлюється на термін з 01 червня 2011р. до 30 вересня 2011р. включно.

01 червня 2011р. сторони підписали акт приймання-передачі в оренду частини плиткового замощення перед водолікарнею (а. с. 21).

Як зазначає прокурор, 16 серпня 2010р. сектором Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Державного комітету України із земельних ресурсів проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства, за результатами якої складено відповідний акт (а. с. 13). Як вбачається з акту, встановлено факт порушення земельного законодавства ДП «Санаторій «Победа» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», шляхом нецільового використанням (розміщення кафе, атракціонів) земельної ділянки орієнтованою площею 1,7 га, чим порушено п. «г» ст. 211 Земельного кодексу України.

Прокурор обґрунтовує позовні вимоги тим, що в ході проведеної перевірки Сектором Держземінспекції Держкомзему встановлено факт порушення земельного законодавства з боку відповідача-2 у зв'язку з нецільовим використанням земельної ділянки.

Проте, суд не приймає посилання прокурора на акт Держземінспекції Держкомзему, оскільки дата його складання 16.08.2010р., в той час як спірний договір укладено 16.05.2011р.

Прокурор також посилається на те, що відповідно до п. 1.4 Положення про оренду майна ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», затвердженого рішенням Наглядової ради ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» від 03.10.2008р. №Р 6-9 (а. с. 22-26), об'єктами оренди, що належать на праві власності Товариству, можуть виступати: нерухоме майно: окремі інвентарні об'єкти (будівлі, споруди, елементи благоустрою, інженерні мережі), нежитлові приміщення; інше окреме індивідуально визначене майно (станки, транспортні засоби, технологічне та медичне обладнання, інші основні засоби виробництва); нематеріальні активи.

Однак, право власності на частину плиткового замощення площею 5,8 кв.м, яке виступає предметом спірного договору, не зареєстровано за ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», у зв'язку з чим, зазначений договір оренди підлягає визнанню недійсним.

Прокурор зазначає, що у користування відповідачу-3 фактично передана саме земельна ділянка оздоровчого призначення.

Відповідачі заперечують проти доводів прокурора та зауважують, що ДП «Санаторій «Победа», спільно з ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», яке є власником будівель та споруд, розташованих на території, прийнято рішення про передачу в оренду споруд та площ, які тимчасово не використовуються для розміщення об'єктів рекреації та розвитку інфраструктури санаторного комплексу, що не суперечить цільовому використанню земель оздоровчого призначення. Специфіка діяльності «орендарів», що здійснюють свою підприємницьку діяльність на спірній території не може негативно вплинути на природні лікувальні властивості земель оздоровчого призначення, оскільки їх діяльність не призводить до забруднення ґрунту, повітря, води, не сприяє розвитку ерозійних процесів, не може негативно вплинути на санітарний та екологічний стан природних територій курорту Євпаторія.

Також, відповідачі зазначають, що акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 16.08.2010р., складені головним державним інспектором Сектору Держземінспекції Держкомзему, яким прокурор обґрунтовує позовні вимоги, складені у період дії Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (в редакції 19.05.2010 року), який не зобов'язував власників споруд та поліпшень дорожнього покриття реєструвати таке право в органах реєстрації та технічної інвентаризації.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши в сукупності фактичні обставини справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд дійшов висновку, що вимоги прокурора підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що право власності на обєкт водолікарні санаторію «Победа» в цілому зареєстровано за ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» (а. с. 87).

Відповідно до п 1 спірного договору «Предмет Договору», орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування частину плиткового замощення водолікарні (надалі - майно), загальною площею 5,8 кв.м, що знаходиться за адресою: Україна, АР Крим, м. Євпаторія, вул. Горького, 18.

Плиткове замощення відноситься до основних фондів ДП «Санаторій «Победа» для дітей з батьками» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», про що свідчать інвентарні картки обліку основних засобів (а. с. 85-86). Як вбачається з інвентарних карток, замощення має ряд ознак, які його характеризують, а саме: щебенево-пісочна основа, покриття з мілко розмірних плит. Крім того, здійснено мощення, в тому числі асфальтобетоном, бетонною плиткою, натуральним камінням.

Як зазначив представник відповідачів-2,3 у відзиві на позовну заяву, відповідно до будівельних норм та правил БНіП 1-25 «Будівельна термінологія», мощення - це пристрій мостовий і являє собою покладене на підготовлену підставу (піщане, гравійне, бетонне) штучних матеріалів (брущатки, брукового каменю, шашки, плит, блоків).

Відповідно до листа КРП «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» № 8267/4 від 03.08.2011р. (а. с. 107), мощення це поверховий шар землі з твердим покриттям, його не можна віднести до обєктів нерухомості, воно відноситься до обєктів благоустрою та може бути зазначено в описі основного обєкту; державній реєстрації право власності на мощення (або інше покриття) не підлягає.

Відповідно до п. 2.2 Наказу Міністерства юстиції України від 14.04.2009р., № 660/5 «Про затвердження Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації» встановлено наступне.

В законодавчих актах відсутнє визначення асфальтобетонного покриття, міститься воно лише в Інструкції із складання звітності за формою N 1-ДГ «Звіт про наявність автомобільних доріг загального користування та їх благоустрій», затвердженій наказом Державної служби автомобільних доріг від 19 липня 2006 року N 284 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції 3 серпня 2006 року за N 930/12804) (далі - Інструкція). Інструкція розглядає асфальтобетонне покриття як одне із типів дорожнього покриття. А саме, асфальтобетонне покриття - це удосконалене покриття капітального типу, яке збудовано з ущільнених асфальтобетонних сумішей (гарячих, теплих) (розділ 4 Інструкції).

Слід зазначити, що аналіз нормативно-правових актів різної юридичної сили свідчить, що асфальтобетонне покриття використовується як складова об'єктів, які мають різне функціональне призначення, зокрема - як складова дорожнього покриття, тротуару тощо. Так, за Законом України "Про автомобільні дороги" дорожнє покриття - це укріплені верхні шари дороги, що сприймають навантаження від транспортних засобів (стаття 1).

Тобто асфальтобетонне покриття - це верхній шар землі з твердим покриттям, яке впливає на довговічність, зокрема, дороги.

Отже, виходячи з юридичної природи асфальтобетонного покриття та виходячи з ознак нерухомого майна, воно не є нерухомим майном.

Крім того, слід зазначити, що таку позицію поділяє і Інститут держави і права ім. В. М. Корецького, які у висновку зазначають, що асфальтне покриття не можна віднести до об'єктів нерухомості, воно належить до об'єктів благоустрою, тобто є типом покриття доріг і тротуарів, а не окремим об'єктом нерухомого майна. Також у висновку зазначено, що даний об'єкт не відповідає головним ознакам нерухомості, а основним його призначенням є допоміжне обладнання відповідної частини земельної ділянки (дороги, тротуару) з метою задоволення потреб населення у покращенні можливостей її експлуатації за призначенням.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.2005р., № 2807-IV, елементами благоустрою є покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів, пішохідних зон і доріжок відповідно до діючих норм і стандартів.

Таким чином, з наведеного вбачається, що замощенням є обладнання відповідної частини земельної ділянки, оскільки покриття здійснюється бетонною плиткою або асфальтобетоном саме поверхневого шару земельної ділянки з метою поліпшення останньої.

Крім того, відповідно до п. 2 Національного стандарту N 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004р. № 1442, земельне поліпшення - результати будь-яких заходів, що призводять до зміни якісних характеристик земельної ділянки та її вартості. До земельних поліпшень належать матеріальні об'єкти, розташовані у межах земельної ділянки, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення, а також результати господарської діяльності або проведення певного виду робіт (зміна рельєфу, поліпшення ґрунтів, розміщення посівів, багаторічних насаджень, інженерної інфраструктури тощо), а земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, визначеними щодо неї правами. Під час проведення оцінки земельна ділянка розглядається як частина земної поверхні і (або) простір над та під нею висотою і глибиною, що необхідні для здійснення земельних поліпшень.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскільки замощення та покриття плиткою є поліпшенням (благоустроєм) земельної ділянки, то передача в оренду окремо замощення фактично не може здійснюватися без відповідної передачі в оренду і земельної ділянки, тобто договір оренди плиткового замощення фактично є договором оренди земельної ділянки, у звязку з чим, суд дійшов висновку. що договір оренди № 12-2011/05 від 16.05.2011 р. є удаваним правочином.

Приписи цивільного законодавства передбачають, що під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству.

Згідно з п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

За таких обставин, оскільки Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» не є стороною спірного договору оренди № 12-2011/05 від 16 травня 2011 року, укладеного ДП «Санаторій «Победа» для дітей з батьками» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та ФОП ОСОБА_1, не узгоджувало та не затверджувало спірний договір, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог предявлених прокурором до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» по цій справі.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України. При цьому, відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Верховний Суд України у п. 25 постанови Пленуму від 06.11.2009р., № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» виклав наступну позицію.

За удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Як встановлено ст. 5 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998р. в редакції від 17.02.2011р. (станом на день укладання спірного договору, далі - Закон), орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою. Орендарями земельних ділянок можуть бути, зокрема, громадяни і юридичні особи України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об'єднання та організації, а також іноземні держави.

Відповідно до ст. 13 Закону, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У постанові Пленуму Віщого господарського суду України від 17 травня 2011 року N 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», зазначено, що у частині першій статті 15 Закону України «Про оренду землі» встановлено перелік істотних умов договору оренди землі, відсутність однієї з яких, згідно з частиною другою цієї статті, є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним.

Водночас, згідно з ч. 4 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», невід'ємними частинами договору оренди землі є: 1) план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; 2) кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; 3) акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); 4) акт приймання-передачі об'єкта оренди; 5) проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

У вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки суди мають з'ясовувати наявність на момент укладення оспорюваного договору оренди рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, оскільки його відсутність суперечить вимогам п. 5 ч. 4 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» та п. 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004р. № 677.

Суд встановив, що спірний договір не містить у собі, усі істотні умови, передбачені законодавством для договору оренди землі та не відповідає положенням ст. 15 Закону України «Про оренду землі», нотаріально не посвідчувався та не реєструвався у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З наведеного вище вбачається, що при укладенні оспорюваного договору були порушені вимоги пунктів 1, 4 ст. 203 ЦК України та ст. 207 ГК України, що є підставою для визнання недійсними договору.

Відповідно до п. 8. Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Верховний суд України у Листі від 24.11.2008р. «Про узагальнення практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначив, що правочин, вчинений насправді, також не відповідає закону, може визнаватися недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК як такий, що суперечить вимогам закону.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Відповідачі ДП «Санаторій «Победа» для дітей з батьками» ЗАТ ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця» та ФОП ОСОБА_1 - не використали свого права та не надали суду належних доказів, які спростовують встановлені судом факти.

Приймаючи до уваги вищевикладене, договір оренди № 12-2011/05 від 16.05.2011р., укладений між ДП «Санаторій «Победа» для дітей з батьками» ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» та ФОП ОСОБА_1 підлягає визнанню недійсним.

Судові витрати по оплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, суд покладає на відповідачів-2,3 у відповідності до ст. 49 ГПК України.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені 13.09.2011р.

Рішення оформлено відповідно до ст. 84 ГПК України 15.09.2011р.

Враховуючи викладене та керуючись статями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати недійсним договір оренди № 12-2011/05 від 16.05.2011 р., укладений між Дочірнім підприємством «Санаторій «Победа» для дітей з батьками» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (97412, м. Євпаторія, вул. Фрунзе, 4), в особі головного лікаря Рассудова В.М., та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (97400, АДРЕСА_1).

3.В частині позовних вимог до Приватного акціонерного товариства Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» - в задоволенні позову відмовити.

4.Стягнути з Дочірнього підприємства «Санаторій Победа» для дітей з батьками» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (97404, м. Євпаторія, вул. Фрунзе, б. 4, код ЄДРПО України 13786657) в дохід державного бюджету України (рахунок 31115095700002, банк одержувача ГУ Державного казначейства України в АРК, м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополь, код платежу 22090200, код ЄДРПО України 34740405) державне мито в сумі 42,50 грн.

5.Стягнути з Дочірнього підприємства «Санаторій Победа» для дітей з батьками» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (97404, м. Євпаторія, вул. Фрунзе, б. 4, код ЄДРПО України 13786657) в дохід державного бюджету (рахунок 31214264700002, банк одержувача: ГУ ДКУ в АРК м. Сімферополь, отримувач: Держбюджет м. Сімферополь, код платежу: 22050003, код ЄДРПО України 34740405) витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у господарському суді АР Крим в розмірі 118,00 грн.

6.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (97400, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) в дохід державного бюджету України (рахунок 31115095700002, банк одержувача ГУ Державного казначейства України в АРК, м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополь, код платежу 22090200, код ЄДРПО України 34740405) державне мито в сумі 42,50 грн.

7.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (97400, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) в дохід державного бюджету (рахунок 31214264700002, банк одержувача: ГУ ДКУ в АРК м. Сімферополь, отримувач: Держбюджет м. Сімферополь, код платежу: 22050003, код ЄДРПО України 34740405) витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у господарському суді АР Крим в розмірі 118,00 грн.

8.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримЛукачов С.О.