Рішення № 18197221, 02.09.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 303

РІШЕННЯ

Іменем України

02.09.2011Справа №5002-17/2570.1-2011 За позовом Заступника Військового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах Держави в особі -

1.Міністерства Оборони України

2.Центру медичної реабілітації та санаторного лікування «Алупкінський»

До відповідача Сімеїзської селищної ради

Треті особи без самостійних вимог на предмет спору:

1.ОСОБА_3

2.ОСОБА_4

3.ОСОБА_5

4.ОСОБА_6

5.Міністерство соціального захисту АР Крим

6.Учбово - виховне обєднання “Сімеїзська середня загальноосвітня школа I-III ступенів дошкільний учбовий заклад ”

7.ОСОБА_7

8.ОСОБА_8

9.ВАТ “Крименерго”

10. ОСОБА_9

11. ОСОБА_10

12. Ялтинське міське управління земельних ресурсів

про визнання недійсним та скасування рішення Сімеїзської селищної Ради № 7 “Про дозвіл Міністерству соціального захисту АР Крим на складення проекту відводу земельної ділянки під розміщення Будинку пристарілих та інвалідів на базі колишнього військового містечка № 109 Алупкінського військового клінічного санаторію смт в Сімеїз”

Суддя В.І. Гайворонський

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від Центру медичної реабілітації та санаторного лікування «Алупкінський» - Скриннікова М.П.

Від Міністерства Оборони України Куркчі Р.М., представник

Помічник військового прокурора Годін Д.А

Від Учбово - виховного обєднання “Сімеїзська середня загальноосвітня школа I-III ступенів дошкільний учбовий заклад ” - Рафалович В.П., директор

Від Сімеїзської селищної ради Бородкін О.А., представник

Від ОСОБА_4 ОСОБА_15, представник

Від ОСОБА_9 - ОСОБА_16, представник

Від ОСОБА_3 ОСОБА_3

Від ОСОБА_6 ОСОБА_17, представник

Суть спору: Згідно позову та уточнення до нього прокурор просить визнати недійсним та скасувати рішення Сімеїзської селищної Ради № 7 від 19 лютого 1997 року «Про дозвіл Міністерству соціального захисту АР Крим на складення проекту відводу земельної ділянки під розміщення Будинку пристарілих та інвалідів на базі колишнього військового містечка № 109 Алупкінського військового клінічного санаторію в смт. Сімеїз», у звязку з тим, що Алупкінський військовий клінічний санаторій (на теперішній час іменується: «Центр медичної реабілітації та санаторного лікування «Алупкінський») був позбавлений права користування земельною ділянкою без згоди уповноважених осіб.

Відповідач у відзиві позов не визнав, вважає спірне рішення законним.

Відповідач також заявив про застосування позовної давності.

Представник ОСОБА_4 ОСОБА_15 посилається на те, що виконане рішення ради не може бути скасоване, відповідно до рішення Конституційного Суду України (від 16.04.2009 року, № 7-рп/2009, справа № 1-9/2009).

ОСОБА_3 заявлене клопотання про залучення третьою особою Виконавчого комітету Сімеїзської селищної ради.

Представником ОСОБА_9 заявлене клопотання про витребування документів від Міністерства Оборони України.

ОСОБА_6 заявлене клопотання про витребування документів від Центру медичної реабілітації та санаторного лікування «Алупкінський».

Згідно статті 84 ГПК в описовій частині процесуального документу вказуються заяви та клопотання сторін, в мотивувальній частині вказуються доводи, за якими господарський суд відхилив їх.

Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст.129 Конституції України надання доказів є правом стороні, а не обовязком.

По справі проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до рішення Сімеїзської селищної ради 11 сесії 22 скликання № 7 від 19 лютого 1997 року прийнято рішення №7 «Про дозвіл Міністерству соціального захисту АР Крим на складення проекту відводу земельної ділянки під розміщення Будинку пристарілих і інвалідів на базі колишнього військового містечка №109 Алупкінського військового клінічного санаторію в смт Сімеїз» було вирішено наступне:

-державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії КМ №0000046 від 07 вересня 1993року, виданий Алупкінському військовому клінічному санаторію анулювати;

-дозволити Міністерству соціального захисту АР Крим складення проекту відводу земельної ділянки під розміщення Будинку пристарілих і інвалідів на базі колишнього військового містечка №109 Алупкінського військового клінічного санаторію в смт Сімеїз.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії КМ №0000046 Алупкінському військовому клінічному санаторію надається у постійне користування 2,65 га, для функціонування санаторію.

Відповідно вказаного акту він зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №15.

Якщо зацікавлена особа вважає, що вказаний акт виданий в порушення законодавства, вона вправі захищати свої інтереси у встановленому законом порядку.

В цій справі предметом спору не є спір щодо вказаного акту.

Таким чином, відповідно до ст. 23 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час прийняття спірного рішення) вказаний позивач має правоустановчі документи на земельну ділянку, та у встановленому Законом порядку цього права на час прийняття спірного рішення позбавлений не був.

При цьому необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого ст. 3 ЦК України основного принципу цивільного права принципу розумності, при прийнятті спірного рішення правовідносини повинні регулюватись законодавством, що діяло на час прийняття такого рішення.

Тобто, особа повинна у своїй діяльності дотримуватись законодавства, яке було на час її діяльності.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою на час прийняття спірного рішення були визначені ст. 27 ЗК України (в редакції, що діяла на той час) , згідно якої підставами були: 1. добровільна відмова від земельної ділянки, 2. витечення строку, на який була надана земельна ділянка, 3. припинення діяльності підприємства, установи, закладу, організації, селянського (фермерського) господарства, 4. систематичне невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди, 5. нераціональне використання земельної ділянки, 6. використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного та радіологічного забруднення, погіршення екологічної обстановки, 7. використання землі не за цільовим призначенням, 8. невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, та протягом двох років для несільськогосподарських потреб, 9. вилучення земель у випадках, передбачених ст. 31 та 32 цього кодексу.

Згідно ст. 31 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час прийняття спірного рішення), у разі відсутності згоди користувача, питання щодо вилучення земельної ділянки повинно бути вирішене у судовому порядку.

Відповідачем не надано доказів того, що уповноважена особа надала свою згоду на вилучення (відмову, відчуження) вказаної земельної ділянки загальною площею 2,65 га.

Ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Таким чином, суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

Таким чином, відповідач не мав права приймати спірне рішення.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Посилання на те, що виконане рішення ради не може бути скасоване не може бути прийняте до уваги, оскільки в рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 року, № 7-рп/2009, справа № 1-9/2009 мова йде про скасування рішення радою, а не про визнання його недійсним судом.

Щодо позовної давності, суд вважає необхідним зазначити наступне:

Зацікавленою особою не надано доказів того, що прокуратура та позивачі були повідомлені про спірне рішення.

При цьому також необхідно відмітити, що прокурор є самостійною процесуальною особою, яка виступає в інтересах Держави.

Таким чином, відповідно до ст. 76 ЦК УССР та ст. 261 ЦК України відсутні підстави вважати, що позовна давність сплила.

Окрім цього, відповідно до ст. 83 ЦК УРСР та п. 4 ч. 1 ст. 286 ЦК України та передбаченої ст. 8 ЦК України аналогії є підстави вважати, що до спірних правовідносин позовна давність не повинна застосовуватись.

Таким чином, вимога про визнання недійсним спірного рішення законна, обґрунтована та підлягає задоволенню.

Щодо скасування рішення у позові відмовляється, оскільки згідно ст. 21 ЦК України для застосування цього способу захисту порушеного права необхідно визнавати спірне рішення незаконним, однак така вимога відсутня.

Щодо залучення третіх осіб суд вважає необхідним відмітити наступне:

У строки, що передбачені для розгляду справи, треті особи, що були відомі суду, судом залучені.

Діючим законодавством не передбачене продовження розгляду справи до виявлення третіх осіб та їх залучення, чи залучення третіх осіб в порушення строків розгляду справи.

Таким чином, на час прийняття рішення із цієї обставини суд процесуального законодавства не порушує. Відповідно, відсутні підстави для скасування рішення з цієї обставини.

Якщо така особа виявиться у майбутньому, або побажає брати участь у розгляді справи, вона вправі звернутись із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Вказана обставина також відноситься і до матеріалів щодо таких осіб, наданих на час закінчення строків розгляду справи.

ОСОБА_3 також заявлене клопотання про залучення Виконавчого комітету Сімеїзської селищної ради в якості третьої особи по справі.

Суд не вважає необхідним залучати вказану особу, оскільки відносно земельних питань повноваження стосуються Ради, а не Виконавчого комітету.

Окрім цього, при розгляді справи Вищім господарським судом України не зазначалось про необхідність залучення вказаної особи.

Окрім цього, суд вбачає недобросовісність особи, яка заявила клопотання в порушення ч. 3 ст. 22 ГПК України, оскільки таке клопотання заявлене по витеченню строків розгляду справи, та для його задоволення справу необхідно відкладати в порушення строків, що діючим законодавством не передбачене.

Суд відхиляє заявлені клопотання про витребування додаткових документів, оскільки вони заявлені в порушення вимог ст. 38 ГПК України.

Окрім цього, клопотання заявлені по витеченню строку розгляду справи, тобто в порушення закріпленого ч. 3 ст. 22 ГПК України принципу добросовісності використання своїх прав.

Окрім цього, суд вважає, що клопотання не стосуються предмету спору.

Згідно ч. 3, ч. 5 ст. 49 ГПК України судові витрати з державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягає стягненню з відповідача до бюджету, та складає з державного мита суму 42,50 грн., та за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59,00 грн., тобто, Ѕ від суми, що підлягає сплаті на дату подачі позову, оскільки позов задовольняється частково.

Відповідно до п. «б» ч. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру ставка державного мита встановлюється в розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. (17Х5=85 грн.).

Постановою Кабінету Міністрів України від від 21 грудня 2005 р. N 1258 у господарських справах встановлений розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу за ставкою 118,00 грн.

На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним рішення Сімеїзської селищної Ради № 7 «Про дозвіл Міністерству соціального захисту АР Крим на складення проекту відводу земельної ділянки під розміщення Будинку пристарілих та інвалідів на базі колишнього військового містечка № 109 Алупкінського військового клінічного санаторію смт в Сімеїз».

Стягнути з Сімеїзської селищної ради (98600, АР Крим, смт. Сімеїз, вул. Зоряна 2, ідентифікаційний код: 04387559) на користь бюджету (р/р 31115095700002 в банку одержувача Головне Управління Госказначества в АР Крим м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, ЗКПО 34740405, код платежу 22090200) судові витрати з державного мита в сумі 42,50 грн.

Стягнути з Сімеїзської селищної ради (98600, АР Крим, смт. Сімеїз, вул. Зоряна 2, ідентифікаційний код: 04387559) на користь бюджету (Отримувач: 22050000 Державний бюджет м. Сімферополя; р/р 31218259700002 в УДК в м. Сімферополь ГУ ДКУ в АР Крим, ЗКПО 34740405, МФО 824026) судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 59,00 грн.

Видати накази.

В частині скасування рішення Сімеїзської селищної Ради № 7 “Про дозвіл Міністерству соціального захисту АР Крим на складення проекту відводу земельної ділянки під розміщення Будинку пристарілих та інвалідів на базі колишнього військового містечка № 109 Алупкінського військового клінічного санаторію смт в Сімеїз” у позові відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримГайворонський В.І.