Рішення № 18195438, 13.09.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

13 вересня 2011 р. Справа 11/94/2011/5003

за позовом публічного акціонерного товариства «Укртелеком»в особі філії

«Дирекції первинної мережі ПАТ «Укртелеком», м. Київ

до Військової частини А-1185, м. Вінниця

про стягнення 116723,42 грн.

Суддя В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Павловій, за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1 за довіреністю № 411 від 13.06.2011р.;

від відповідача - ОСОБА_2 за довіреністю б/н. від 09.03.2011р..

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з Військової частини А 1185 на користь філії «Дирекція первинної мережі»публічного акціонерного товариства «Укртелеком»заборгованість в сумі 116723,42 грн., з них: 112013,28 грн. основна заборгованість, 2287,19 грн. пеня, 1810,72 грн. збитки від інфляції, 612,23 грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовано тим, що на підставі договору № 270/8 від 01.04.2003р. на експлуатаційно-технічне обслуговування засобів звязку, позивач надавав послуги по експлуатаційно-технічному обслуговуванню засобів та споруд звязку відповідача. Відповідно до п. 3.1. вказаного договору відповідач зобовязався проводити розрахунки за експлуатаційно-технічне обслуговування щомісячно, не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним. Однак відповідач свої зобов'язання за договором не виконує і за період з січня по червень 2011 року за ним рахується заборгованість в розмірі 112013,28 грн..

Відповідач у відзиві заперечує проти позову, посилаючись зокрема на те, що з його сторони було вжито всіх необхідних заходів для виконання зобовязань по оплаті послуг звязку. На виконання вимог Положення про військове господарство Збройних Сил України, відповідачем був розроблений річний господарський план, в якому також було вказано необхідність формування фонду оплати за отримані послуг звязку за договором з позивачем. Даний план був затверджений Міністерством оборони України, однак з врахуванням нестабільності у країні та необхідності спрямування додаткових коштів на забезпечення обороноздатності України кошти виділені не були.

14.12.2007 р. наказом Міністерства оборони України № 686 було прийнято рішення, що всі питання щодо визнання представником заявленого до військової частини позову можливе за наявності письмової згоди керівника структурного підрозділу Міністерства оборони України.

З огляду на викладене, відповідач вважає, що свіввідповідачем у даній справі повинно бути Головне управління зв'язку Збройних Сил України та клопоче про залучення останнього до участі у справі в якості відповідача.

Дослідивши дане клопотання суд не вбачає підстав для його задоволення, оскільки договірні відносини виникли та існують між відкритим акціонерним товариством «Укртелеком»в особі Дирекції первинної мережі публічного акціонерного товариства «Укртелеком» та Військовою частиною А-1185. Головне управління зв'язку Збройних Сил України не є стороною за договором, а відтак не може відповідати по зобовязаннях за цим договором.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні докази на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.

01 квітня 2003 року між відкритим акціонерним товариством «Укртелеком»в особі Дирекції первинної мережі (позивач, за договором Виконавець) та Військовою частиною А-1185 (відповідач, за договором Споживач) укладено договір № 270/8 на експлуатаційно-технічне обслуговування засобів звязку.

Згідно з предметом даного договору Споживач здає, а Виконавець приймає на експлуатаційно-технічне обслуговування за актом приймання-передачі такі засоби і споруди звязку КМ-7В 2 пари, КМ-365, КМ-365 4 пари, ЗК, К-60П, НПП, згідно з паспортом та необхідною для обслуговування нормативно-технічною документацією.

Пунктом 2.1.2. договору визначено зобовязання Споживача своєчасно та в повному обсязі сплачувати суми згідно з рахунками вартості послуг.

Відповідно до п 3.1. договору, вартість технічного обслуговування засобів звязку Споживача визначається згідно тарифів на додаткові послуги електрозвязку. Розрахунки за експлуатаційно-технічне обслуговування проводяться щомісячно, не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним на підставі рахунків Виконавця.

В період договірних відносин між сторонами підписано додаткові угоди № 1 від 01.03.2005р., № 2 від 11.03.2005р., якими до договору вносились відповідні зміни.

Відповідно до Статуту публічного акціонерного товариства «Укртелеком»в редакції 2011 року, останнє є правонаступником усіх прав та обовязків відкритого акціонерного товариства «Укртелеком».

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін, позивач свої зобовязання за договором в частині надання послуг по експлуатаційно-технічному обслуговуванню виконувались належним чином. За період з січня по червень 2011 року відповідачу надано послуг на суму 112013,28 грн.. Тоді як відповідач свої зобовязання за договором не виконує, і станом на 30.06.2011р. за ним рахується заборгованість в розмірі 112013,28 грн.. Наявність боргу стверджується договором № 270/8 від 01.04.2003р. на експлуатаційно-технічне обслуговування засобів звязку, рахунками № 66 від 24.01.2011р., № 320 від 24.02.2011р., № 619 від 18.03.2011р., № 743 від 15.04.2011р., № 977 від 16.05.2011р., № 1230 від 10.06.2011р., описами вкладень поштових відправлень, розрахунком ціни позову, та іншими матеріалами справи. Крім того, наявність боргу не заперечується представником відповідача.

Беручи до уваги встановлені обставини, суд зважає на таке.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

З огляду на предмет і характер зобовязань взятих сторонами в договорі, між сторонами виникли правовідносини, які регулюються главою 63 «Послуги. Загальні положення», ст. 901, 903, 907 ЦК України (договір про надання послуг). Відповідно до вказаних статей за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї статі застосовуються до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобовязання. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобовязаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Як встановлено ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.625 цього ж Кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на наведене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в розмірі 112013,28 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судом також розглянуто вимоги позивача про стягнення 2287,19 грн. пені, 1810,72 грн. інфляційних збитків та 612,23 грн. 3 % річних від простроченої суми.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Пунктом 3.5. договору сторони визначили, що при невиконанні п. 2.1.2. договору (у разі затримки оплати) Споживач сплачує пеню за кожну добу затримки, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав зобов'язання у строк визначений у договорах, він є боржником, що прострочив.

Згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок пені, трьох відсотків річних та інфляційних збитків за допомогою бази даних «Законодавство України», судом встановлено, що заявлені до стягнення суми 3% річних та інфляційних збитків є обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню. Однак, при нарахуванні пені позивачем допущено помилку в періоді, оскільки проведено розрахунок за період з 11.12.2010р., тоді як заборгованість заявлена в позові за період з січня 2011 року. Зважаючи на дану обставину, задоволенню підлягає пеня за період з 11.02.2011р. по 31.05.2011р. в розмірі 1045,47 грн..

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Заперечення відповідача не беруться судом до уваги, оскільки не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Враховуючи наведене, позов підлягає частковому задоволенню з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.43, 33, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Військової частини А-1185 (22434, Вінницька область, Калиновський район, с. Гущинці, код 08158686) на користь публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі філії «Дирекція первинної мережі ПАТ «Укртелеком»(03110, м. Київ, вул. Соломянська, 3, код 16479714) 112013 (сто дванадцять тисяч тринадцять) грн. 28 коп. - боргу; 1810 (одну тисячу вісімсот десять) грн. 72 коп. збитків від інфляції; 612 (шістсот дванадцять) грн. 23 коп. 3% річних; 1046 (одну тисячу сорок шість) грн. 47 коп. пені; 1154 (одну тисячу сто пятдесят чотири) грн. 83 коп. витрат зі сплати державного мита та 233 (двісті тридцять три) грн. 49 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В позові в частині стягнення 1241,72 грн. пені відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16.09.2011р.

Суддя В. Матвійчук

віддрук. прим.:

1 - до справи

<Дата >