Рішення № 18195417, 14.09.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

14 вересня 2011 р. Справа 7/118/2011/5003

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія", м.Київ

до: Приватного підприємства Промінь", с. Трибусівка, Піщанcький район, Вінницька область <адреса відповідача >

про стягнення 1 125 678,50 грн. заборгованості за договором №01-253/08-обл від 11.08.2008 р.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Ольхова Т.О.

Представники

позивача: ОСОБА_1 - представник, довіреність № 943 від 15.08.2010 року, паспорт серія НОМЕР_1 виданий 18.05.2007 року.

відповідача: ОСОБА_2. - представник, довіреність № 147/07/2011 від 25.07.2011 року, паспорт серія НОМЕР_2 виданий 26.03.1998 року.

ВСТАНОВИВ :

Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія", м. Київ заявлено позов до Приватного підприємства "Промінь", с. Трибусівка, Піщанський район, Вінницька область про стягнення 1 125 678,50 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу № 01-253/08-обл від 11.08.2008 року, з яких 736713,35 грн. сума простроченої заборгованості, 153118,23 грн. інфляційні втрати, 37011,70 грн. 3 % річних, 44306,86 грн. пеня, 154528,36 грн. штраф.

Ухвалою від 14.07.2011 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/118/2011/5003 та призначено до розгляду на 26.07.2011 року.

26.07.2011 року до господарського суду Вінницької області від представника відповідача надійшла телеграма про відкладення розгляду справи на іншу дату в зв'язку з погіршенням стану здоров'я та неможливістю бути присутнім в судовому засіданні.

Ухвалою суду від 26.07.2011 року в зв'язку з неявкою представників сторін розгляд справи відкладено до 07.09.2011 року.

07.09.2011 року відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому останній вказує на невизнання позову в повному обсязі. В обґрунтування заперечень на позов відповідач, з поміж іншого, посилається на незаконність коригування розміру лізингових платежів в зв'язку із зміною курсу валют.

За усним клопотанням сторін в судовому засіданні оголошено перерву до 14.09.2011 року з метою надання останнім можливості врегулювати спір шляхом примирення.

14.09.2011 року позивачем подано заяву в якій останній повідомляє про те, що після порушення провадження у даній справі відповідачем проведено сплату лізингових платежів на суму 96917,94 грн., які було направлено в рахунок погашення заборгованості по сплаті лізингових платежів.

Того ж дня від відповідача до суду надійшла заява в якій він просить суд при прийнятті рішення врахувати важке матеріальне становище підприємства та зменшити суму нарахованих штрафних санкцій через їх невідповідність сумі боргу.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

11.08.2008 року між ТОВ "Українська лізингова компанія" (Лізингодавець) та ПП "Промінь" (Лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу № 01-253/08-обл відповідно до п.1.1 якого Лізингодавець зобов'язується на підставі Договору купівлі-продажу набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння і користування майно, найменування, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведені в Специфікації і умовах передачі предмету лізингу, а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти Предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

Строк користування Лізингоодержувачем предметом лізингу складається з періодів лізингу зазначених в графіку сплати лізингових платежів та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу (п.1.2 Договору).

Згідно п.3.1 Договору Ліізингоодержувач виплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку та умов ст.3 Загальних умов. Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості Предмета лізингу, а також чергових лізингових платежів кожен з яких включає: суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості Предмета лізингу; винагороду (комісію) Лізингодавцю за отриманий у лізинг Предмет лізингу.

Після проведення фактичної передачі предмета лізингу Лізингоодержувачу загальна вартість Предмета лізингу може бути змінена, якщо: загальна вартість предмета лізингу визначена у специфікації в грошовому еквіваленті до іноземної валюти; в зв'язку із збільшенням митних зборів та інших обов'язкових платежів, які впливають на вартість предмета лізингу, згідно умов договору купівлі-продажу на момент проведення повного розрахунку Лізингодавця з продавцем за придбання предмету лізингу.

До Договору сторонами було підписано ряд додатків, зокрема додаток № 1 "Графік сплати лізингових платежів", додаток № 2 "Специфікація і умови передачі предмету лізингу", додаток № 3 "Типова форма довідки про технічний стан предмету лізингу", додаток № 4 "Загальні умови фінансового лізингу" (а.с.13-19, т.1).

В додатку № 2 вказано загальну вартість предмету лізингу (1562917,54 грн.. що в еквіваленті по курсу НБУ на дату підписання договору становить 214000,00 Євро), найменування (трактор), модель (XERION 3300 TRAC), рік випуску (2008) тощо.

15.08.2008 року між сторонами підписано акт приймання-передачі за яким Лізингоодержувач прийняв майно (Предмет лізингу) у володіння та користування (а.с.20, т.1).

15.08.2008 року та 14.05.2009 року сторонами підписувались додаткові угоди до договору фінансового лізингу згідно яких сторони змінювали графік сплати лізингових платежів, порядок сплати чергових лізингових платежів тощо (а.с.21-28, т.1).

Як вбачається із Загальних умов фінансового лізингу (з врахуванням змін внесених договором від 14.05.2009 року) сторони погодили, що на дату сплати згідно Графіку чергового лізингового платежу останній мав коригуватись на суму винагороди, яка визначалась за формулою, яка містила прив'язку до зміну курсу гривні до долара США тощо.

За твердженням позивача відповідач взятих на себе зобов'язань по оплаті лізингових платежів у строки визначені Графіком сплати лізингових платежів належним чином не виконує в зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість по сплаті лізингових платежів станом на 20.05.2011 року в розмірі 736713,35 грн..

Так, згідно графіку сплати лізингових платежів в редакції згідно підписаного додаткового договору № 2 від 14.05.2009 року відповідач станом на 20.05.2011 року мав сплатити 2271573,36 грн., а натомість сплатив лише 1534860,01 грн..

На підтвердження вказаних вище обставин суду надано розрахунок суми простроченої заборгованості, договори, розрахунок коригування лізингових платежів, виписку по рахунку щодо сплати відповідачем лізингових платежів тощо.

Виходячи з наведеного борг відповідача по сплаті лізингових платежів становить станом на 20.05.2011 року 736713,35 грн. (2271573,36-1534860,01).

При цьому судом встановлено, що відповідач сплатив 45144,04 грн. після подачі позивачем позовної заяви до суду - 20.07.2011 року - 22269,23 грн. та 29.08.2011 року - 22874,81 грн., а 51773,90 грн. сплачено відповідачем до подачі позовної заяви до суду - 04.07.2011 року.

Непроведення оплати відповідачем лізингових платежів в строки обумовлені Графіком в добровільному порядку спонукало позивача звернутись з відповідним позовом до суду.

З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по лізинговим платежам враховуючи наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Згідно ч.2 ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

В пункті 3 ч.2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" вказано, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. В ч.1 ст.16 названого Закону зазначається, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже вказувалось раніше, в додатку до Договору "Графік сплати лізингових платежів" погодили розмір та строки сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Ч.1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з наведеного вище, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по лізинговим платежам підлягають задоволенню як обґрунтовані та правомірні.

Разом з тим, відповідно до п.11 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Як наголошено в п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

В зв'язку з тим, що відповідач сплатив 45144,04 грн. після порушення провадження у справі, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення заборгованості в зазначеній сумі, а тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню.

Також суд дійшов висновку про відмову в стягненні 51773,90 грн. заборгованості по лізинговим платежам в зв'язку з безпідставністю позовної вимоги в цій частині виходячи з того, що вказаної суми боргу на момент звернення з позовом до суду не існувало.

При цьому суд враховує, що позовну заяву було здано для відправки до відділення поштового зв'язку 07.07.2011 року, що вбачається із відбитку відділення поштового зв'язку на конверті в якому надійшла до суду позовна заява.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 153118,23 грн. інфляційних втрат, 37011,70 3 % річних, 44306,86 грн. пені, 154528,36 грн. штрафу в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В п.4.2.1 Договору сторонами погоджено, що за порушення обов'язку зі сплати лізингових платежів передбачених п.3.1 цього договору Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочки.

В п.4.2.5 Договору передбачено, що за порушення умов п.9.2 Договору та умов п.п.2.2, 6.7, 6.8, 6.10-6.12, 7.2, 9.6 Загальних умов - штраф у розмірі 5 (п'яти) відсотків від загальної вартості Предмета лізингу, вказаної в Специфікації, за кожен випадок такого порушення.

Відповідно до п.7.2.1 Загальних умов Лізингоодержувач зобов'язаний щоквартально письмово інформувати Лізингодавця про стан та місцезнаходження Предмета лізингу шляхом направлення Лізингодавцю звіту у формі встановленій сторонами (додаток № 3).

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.

Перевіркою розрахунку пені, 3 % річних та інфляційних втрат в межах вказаних позивачем періодів та визначених сум боргу взятих для обрахунку судом не виявлено помилок в зв'язку з чим вказані вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

При прийнятті рішення суд прийшов до висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу враховуючи наступне.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п.3 ст.83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.19994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", в якому зазначається, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки суд взяв до уваги неспіврозмірність й неадекватність нарахованих санкцій, ступінь виконання зобов'язання відповідачем (пеня - 44306,86 грн., штраф - 154528,36 грн. - разом 198835,22 грн. при сумі боргу 736713,35 = 26,99 %, при тому, що позивач заявив до стягнення ще й 153118,23 грн. інфляційних втрат та 37011,70 грн. 3 % річних, а відповідачем сплачено за предмет лізингу 1631777,95 грн. тощо).

Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує пеню до 4000,00 грн. та штраф до 15000,00 грн..

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) за винятком згаданих раніше.

Заперечення відповідача викладені у його відзиві не спростовують правомірності та обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Так посилання відповідача на те, що умови п.3.9 Загальних умов в редакції викладеній згідно договору від 14.05.2009 року не дотримуються позивачем (не направляються повідомлення про коригування лізингових платежів, не надаються документи про придбання валюти) є необґрунтованим та надуманим і спростовується наявними у справі документами.

Зокрема в довідці від 18.11.2008 року АККІБ "Укрсиббанк" вказав, що за дорученням ТОВ "Українська лізингова компанія" ним продано (конвертовано у гривні) кошти в іноземній валюті отримані вказаним підприємством за кредитним договором № 11150441000 від 28.04.2007 року укладеному між АККІБ "Укрсиббанк" та ТОВ "Українська лізингова компанія", а цільове призначення кредиту придбання обладнання та його подальше надання у фінансовий лізинг ПП "Промінь" згідно договору фінансового лізингу № 01-253/08-обл від 11.08.2008 року.

Посилання відповідача на неотримання рахунків з коригуванням суми лізингових платежів ґрунтується виключно на твердженні позивача та не підтверджено належними та допустимими доказами.

Вказівка позивача про те, що в зв'язку з невиконанням позивачем умов п.3.9 Загальних умов фінансового лізингу він виконує положення Договору в частині сплати лізингових платежів без врахування платежів які скориговані по відношенню до валюти суперечить загальним засадам виконання зобов'язання щодо недопустимості односторонньої відмови від його виконання та обов'язковості виконання умов договору.

Таким чином не приймається судом до уваги наданий відповідачем контррозрахунок суми боргу в якому відповідач не зазначав лізингових платежів, які коригувались по відношенню до валюти.

Твердження відповідача про незаконність певних пунктів умов договору з огляду на приписи ст.204 ЦК України є безпідставним.

Відповідачем не надано доказів оспорювання в судовому порядку умов договору та відповідного судового рішення, яке набрало законної сили.

Враховуючи наведене вище позов підлягає частковому задоволенню із врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови та припинення провадження в частині стягнення лізингових платежів та зменшення розміру штрафу та пені.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Також суд враховує п.6.3 даного роз'яснення в якому вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч. 1, 5 ст. 49, ст.75, п.11 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Промінь", вул.Леніна, 72, с.Трибусівка, Піщанський район, Вінницька область, 24710 - (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ - 30088220- ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія", вул.Іллінська, 8, під'їзд1, поверх 3, м.Київ, 04070 - (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ - 30575865) 639 795 грн. 41 коп. - боргу по сплаті лізингових платежів, 37 011 грн. 70 коп. - 3 % річних, 153 118 грн. 23 коп. - інфляційних витрат, 4 000 грн. 00 коп. - пені, 15 000 грн. 00 коп. - штрафу, 10 739 грн. 05 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 225 грн. 15 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Провадження в частині стягнення 45 144 грн. 04 коп. боргу по сплаті лізингових платежів припинити відповідно до п.11 ч.1 ст.80 ГПК України.

4. Відмовити в стягненні 51 773 грн. 90 коп. боргу по сплаті лізингових платежів.

5. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 16 вересня 2011 р.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.