Постанова № 18194185, 05.09.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2011 № 3/379

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Кропивної Л.В.

суддів:

при секретарі:

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 паспорт серії ТТ № НОМЕР_1;

ОСОБА_2-адовкат, свідоцтво № НОМЕР_2 від 22.12.1994р.;

від відповідача: ОСОБА_3- представник за довіреністю від 01.02.2011р. № 505 (И-29011),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Комунального підприємства «Київське міське бюро

технічної інвентаризації та реєстрації права власності

на обєкти нерухомого майна

на рішення господарського суду м. Києва

від 16.06.2011р. (дата підписання 21.06.2011р.)

у справі № 3 /379 (суддя Сівакові В.В..)

за позовом Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1

до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна»

про визнання права власності на зобовязання вчинити дії.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2010р. позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернувся на підставі ст. 48 Закону України «Про власність», ст.6 ЦК України та ст.ст. 2, 3, 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» до Господарського суду м. Києва з позовом до Комунального підприємства “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна”, у якому просив визнати за собою право власності на нежиле приміщення загальною площею 27 кв.м., яке розташоване у АДРЕСА_1, а також зобовязати відповідача зареєструвати за ним право власності на вказаний обєкт .

Вимоги вмотивовані тим, що позивач на підставі укладеного 18 квітня 2001 р. між ним та Товариством з обмеженою відповідальності «Науково- виробниче обєднання «Партнерство» договору купівлі-продажу придбав у власність торгівельний павільйон , обладнаний офісними меблями та торгівельним обладнанням , розташований на земельній ділянці , площею 27 кв.м. На виконання умов договору купівлі-продажу придбаний торгівельний павільйон передано у володіння покупця . За твердженням позивача придбана ним у власність споруда належала продавцю на підставі Акту про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом обєкту, зареєстрованого Управлінням Держбудконтролю м Києва 28.12.1998 р. за номером 174 та договору оренди земельної ділянки від 03.04.2001 р. за № 250/127.

Вважаючи , що право власності на придбаний обєкт ,який позивач вважав нерухомим майном, виникло у нього з моменту реальної передачі речі продавцем , позивач звернувся до відповідача із заявою про реєстрацію нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі -продажу, проте відповідач відмовив у проведенні державної реєстрації виникнення у позивача речового права на нерухомість , внаслідок правочину купівлі-продажу .

Вважаючи, що відмова від здійснення державної реєстрації речових прав на придбане позивачем на підставі цивільно-правової угоди майно є незаконною, а в іншій спосіб правова невизначеність щодо придбаного ним майна усунута бути не може , позивач просив суд постановити судове рішення, яким задовольнити його вимоги у повному обсязі.

Відповідач позов не визнав і у письмових запереченнях на позов послався на те, що за даними реєстрових книг реєстрація прав власності на спірне нежиле приміщення, не здійснювалася, тоді як реєстрації підлягають права власності, за наявності матеріалів технічної інвентаризації і, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності , і тільки стосовно тих обєктів нерухомого майна, які прийняті в установленому законом порядку в експлуатацію . Між тим, у позивача наявний лише документ форми Ф-3 , яка свідчить про те, що майно , на яке існує спір про право, не відноситься до нерухомого майна , а тому відносно нього, як на будівлю тимчасового характеру, речові права не виникають і не реєструються. На цих підставах , відповідач вказував, що ніяким чином не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивача і просить у позові відмовити повністю.

Рішенням господарського суду м. Києва від 16.06.2011 р. у справі № 3/379 позов задоволений повністю. Задовольняючи вимоги, місцевий господарський суд виходив з установленого ним факту придбання позивачем на підставі чинного і не визнаного у судовому порядку недійсним цивільно-правового договору купівлі-продажу від 18.04.2001р. Спростовуючи доводи відповідача про те, що спірний обєкт не належить до капітальної споруди, місцевий господарський суд послався на висновок призначеної ним судової будівельно-технічної експертизи за № 2057/10-15 від 11.05.2011, згідно з яким торгівельний павільйон, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 27 кв.м., відноситься до нерухомого майна і є будівлею, повязаною фундаментально із земельною ділянкою і переміщення якої без знецінення та зміни призначення неможливе.

Крім того, в основу судового рішення господарський суд м. Києва поклав наявну у матеріалах справи згоду Київського міського голови Д-1643 від 18.09.2006 на розроблення документації із землеустрою та проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування торгівельного павільйону , термін закінчення яких спливає у грудні 2012 року.

Встановивши ці обставини, місцевий господарський суд дійшов до висновку про відсутність самовільного використання земельної ділянки з боку позивача, можливість органам єдиної системи реєстрації відповідних прав виступати в процесуальному статусі відповідача за позовами про офіційне визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, пред'явленими зацікавленою особою на підставі статті 392 Цивільного кодексу України, а тому , зваживши , що відмовляючись від здійснення державної реєстрації речових прав на спірне майно , відповідач тим самим не визнає прав позивача, суд першої інстанції задовольнив позов, достягнув з позивача державне мито з вартості майна, право власності на яке просить визнати позивач, у дохід Державного бюджету України і відшкодував позивачу сплачене ним у розмірі 85 грн. державне мито та 236 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за рахунок відповідача .

Не погодившись із мотивами та висновками судового рішення, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою , у якій просив скасувати прийнятий судовий акт як незаконний, зокрема, через порушення судом норм процесуального права внаслідок незалучення до участі у справі Головного управління земельних ресурсів, Інспекції держархбудконтролю та Головного управління комунальної власності КМДА , а також невірного застосування судом норм матеріального права з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю . Поряд з цим, апелянт просив відновити пропущений ним процесуальний строк з поважної причини , оскільки повний текст рішення виготовлено судом першої інстанції 21.06.2001р. ,а отриманий відповідачем - 29.06011 р.

Згідно з протоколом розподілу справ між суддями Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2011 р. справа № 3/379 передана на розгляд колегї суддів у складі: головуючий суддя - Кропивна Л.В.(доповідач), судді Поляк О.І. та Рудченко С.Г. У звязку з перебуванням судді Поляк О.І. у відпустці в період з 18.07.2911 р. по 26.08.2011р., розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 22.з07.2011р. № 01-23/1/16 внесено зміни до складу суду та доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 3/379 судовій колегії у складі : головуючий судді Кропивна Л.В. (доповідач), суддів Буравльова С.І. та Рудченко С.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2011 р. у справі № 3/379 вказаному розпорядженням складі колегії суддів відновлено апелянту пропущений ним строк на подання апеляційної скарги, прийнято апеляційну скаргу КП “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна”, призначено розгляд апеляційної скарги на 05.09.2011 р. о 12.00год.

Розпорядженням від 05.09.2011 р. №01-23/1/3 голови Київського апеляційного господарського суду у звязку з перебуванням судді Буравльова С.І. у відпустці та перебуванням судді Радченка С.Г. на лікарняному , внесено зміни до складу суду у справі № 3/379 та доручено здійснення розгляду апеляційної скарги у наступному складі суддів : головуючий суддя - Кропивна Л.В. (доповідач), суддів: Калатай Н.Ф. та Тищенко О.В.

У призначене судове засідання зявилися представники позивача та відповідача. Позивач наполягав на залишенні оскарженого судового акту без змін та скасування, натомість відповідач просив про задоволення його апеляційної скарги у повному обсязі, скасування судового рішення з прийняттям нового про відмову у задоволенні позову.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового процесу , переглянувши справу у межах , визначених ст. 101 ГПК України, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись із позовом на підставі ст. 48 Закону України «Про власність», ст. 6 ЦК України та ст..ст. 2,3, 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» , позивач просив визнати за ним право власності на придбану ним річ - обєкт нерухомості , на тій підставі , що вона набута ним у власність і передана у володіння на підставі чинного цивільно-правового договору купівлі-продажу .

З метою усунення правової невизначеності щодо речових прав , які виникли у позивача з моменту набуття ним у володіння спірного майна , позивач також просив зобовязати відповідача як особу, яка не визнає цього права за позивачем та заперечує його , відмовляючись здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, які виникли за однієї з підстав , передбачених законом, зареєструвати речове право відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” .

Вказані підстави ,у т.ч. правові , та предмет позову не змінювалися позивачем упродовж розгляду справи.

Вирішуючи спір, суд повинен визначити, з яких правовідносин виник спір і які норми права підлягають застосуванню при вирішенні спору. Поряд з цим, у мотивувальній частині рішення суд має вказати мотиви, за якими не застосував норми права, на які посилалися сторони , які брали участь у справі.

Суд першої інстанції ,задовольняючи позов, не звернув уваги, що визнання права власності за позовом зацікавленої особи на підставі ст.392 ЦК України та ст.376 ЦК України мають різні предмети доказування, тобто різний склад юридичних фактів, за наявності яких позов про визнання права власності може бути задоволений .

У першому випадку, правила ч. 1 ст. 392 ЦК України дають право на два позови. Позивач може , по-перше: просити суд прийняти рішення (правопідтверджуюче ) , яке б підтвердило наявність у позивача права , яке виникло , існує, але не визнається чи оспорюється іншою особою; і по-друге: констатуючи наявність юридичного факту ( складу юридичних фактів) , який може бути підставою для виникнення права власності , позивач вправі просити суд винести рішення , яке матиме для позивача правопороджуюче значення , і на підставі якого він може звернутися за державною реєстрацією цього права у встановленому порядку.

Що ж стосується визнання права власності на самочинно збудований обєкт , то за прямою вказівкою закону - частини 2 ст. 376 Цивільного кодексу України - особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Не будучи введеним у цивільній оборот, самочинно збудоване нерухоме майно не є майном , яке належало продавцю на законних підставах, і тому не може бути обєктом купівлі-продажу , а договори з приводу самочинно збудованого нерухомого майна є нікчемними .

Як випливає з матеріалів справи, позивач на підставі укладеного 18 квітня 2001 р. між ним та Товариством з обмеженою відповідальності «Науково- виробниче обєднання «Партнерство» договору купівлі-продажу набув у власність малу архітектурну форму - торгівельний павільйон , обладнаний офісними меблями та торгівельним обладнанням , і розташований на земельній ділянці , площею 27 кв.м., про що прямо зазначено у п.1 договорі (а.с. 11)

За змістом затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 р. N 198 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони у редакції, чинній на момент укладення договору, купівлі-продажу , малою архітектурною формою для провадження підприємницької діяльності є невелика (площею до 30 кв. метрів) споруда торговельно-побутового призначення, яка виготовляється з полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без спорудження фундаменту. Малі архітектурні форми не повинні мати заглиблені в грунт фундаменти , а за висотою - не перевищувати 4 метрів ( п. 2 та 27 Єдиних Правил) .

Отже, передана у володіння позивача мала архітектурна форма не мала ознак обєкту нерухомості , у звязку з чим виникнення , припинення або зміна прав на неї , про які заявлено позов , не підлягали державній реєстрації відповідачем з тих мотивів, що в силу до абз. другого п. 1.6. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5 у редакції відповідно до змін , внесених наказом Міністерства юстиції України від 22.01.2009 р. № 86/5 , тимчасові споруди не підлягають реєстрації.

Отже , за наведених позивачем підстав позову, договір купівлі-продажу , виконаний його сторонами, не був підставою виникнення у позивача речових прав на нерухоме майно .

Отже , на підставах, вказаних позивачем у позові придбання майна на підставі цивільно-правової угоди, суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні вимог , тим більше, що визначене у якості відповідача Комунальне підприємство “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна” у відповідності до Закону “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” та Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5, здійснює лише функції з державної реєстрації речових прав на майно , не оспорює і не заперечує права власності позивача , що визнається окремою підставою для відмови у позові до вказаного підприємства .

Що ж стосується можливості визнання прав власності на самочинно збудоване нерухоме майно за позовом заінтересованої особи, то у такому разі , підстави позову , відповідно і предмет доказування , порівняно із заявленими позивачем, мають бути іншими.

Так за змістом частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України будівля, будівля, споруда , інше рухоме майно вважаються самочинним будівництвом, за наявності однієї із умов : якщо вони будуються або збудовані на земельній ділянці , що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

В силу прямої вказівки закону - частини 2 ст. 376 Цивільного кодексу України - особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому визнання права власності на нерухоме самочинно збудоване майно є винятковим способом захисту права, яке може бути застосовано у випадку, якщо особа, яка звернулася до суду , за незалежних від неї обставин була позбавлена можливості отримати правовстановлюючі документи на новостворений (ні) обєкт(и) нерухомості.

У разі наявності доказів відповідності самочинно збудованого обєкту містобудівним, санітарно-гігієнічним, протипожежним, радіаційним, екологічним та архітектурним вимогам , що забезпечують формування повноцінного життєвого середовища , а також земельної ділянки на вимогу землекористувача суд може визнати за ним право власності на самочинно збудований обєкт, що випливає зі змісту ч. 5 ст. 376 ЦК України та містобудівного законодавства.

Відповідно до ч.. 3 ст. 376 ЦК України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці , що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Місцевий господарський суд , замість вирішення спору про право та зясування наявності підстав для його виникнення , і у залежності від встановленого перевірити вірність обраного позивачем способом захисту свого права , задовольнив вимоги без законних на це підстав, пославшись , зокрема, на те, що оформлення права користування землею за позивачем знаходиться у стані розробки і має завершитися у грудні 2012р.

Судова колегія вважає , що суд першої інстанції , усупереч вимогам ст. 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянути в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, керуючись законом, неповно зясував та дослідив обставини справи, які підлягали доказуванню, і прийшов до неправомірних висновків про наявність підстав для визнання за Підприємцем права власності на нежиле приміщення загальною площею 27 кв.м., яке розташоване у АДРЕСА_1 на підставі виконання договору купівлі-продажу.

Між тим судом апеляційної інстанції встановлено, що склад юридичних фактів, який може бути підставою для виникнення права власності і відповідно наявності підстав для його реєстрації в органах технічної інвентаризації , Підприємець не довів, тому поданий позов не міг бути задоволеним , а рішення місцевого господарського суду , який за таких фактичних обставин задовольнив вимоги, не можна визнати законним та обґрунтованим.

У звязку з викладеним рішення Господарського суду м. Києва підлягає скасуванню за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, в силу п. 3 ч. 1 ст. 104 ГПК України.

З огляду на викладене, рішення господарського суду у даній справі підлягає скасуванню, а апеляційна скарга Комунального підприємства “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна” задоволенню .

Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції слід покласти на позивача.

Здійснити новий розподіл судових витрат за розгляд справи у суді першої інстанції з покладенням на позивача понесених ним судових витрат згідно з ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103, п. 3 ч. 1 та п. 3 ч.2 ст. 104 , 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна” задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2011 р. у справі № 3 /379 скасувати.

3. Прийняти по справі № 3 /379 нове рішення .

4. Відмовити у задоволенні позову фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 у визнанні за права власності на нежиле приміщення загальною площею 27 кв.м., яке розташоване у АДРЕСА_1, та зобовязанні Комунального підприємства “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна” зареєструвати право власності на вказаний обєкт.

5 Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3, АДРЕСА_2, п/р 26008300130701 в АКБ «Київ» 42,50 грн. державного мита на користь Комунального підприємства “Київське міське бюро технічної інвентаризації права власності на обєкти нерухомого майна” , код ЄДРПОУ 03359836 , м. Київ, вул.. Трьохсвятительська,4-в.

Доручити місцевому господарському суду видання відповідного наказу.

Матеріали справи повернути місцевому господарському суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя

Судді