Постанова № 18174595, 15.08.2011, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.08.2011 року Справа № 5005/2633/2011

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Науменка І.М. (доповідач),

суддів Голяшкіна О.В., Чимбар Л.О.,

секретар судового засідання Заболотній О.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 5 від 01.01.11, представник;

від відповідача представник в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Дніпропетровськ, на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2011р. у справі №5005/2633/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Чесна музика”, м.Київ

до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,

м.Дніпропетровськ

про стягнення 41 200,00 грн. компенсації,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2011р. у справі №5005/2633/2011 (суддя Подобєд І.М.) позовні вимоги ТОВ “Чесна музика” задоволено повністю.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ТОВ “Чесна музика” 41 200,00 грн. компенсації за порушення майнових авторських прав.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ТОВ “Чесна музика” в доход державного бюджету України 4 120,00 грн. штрафу, 412,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

При прийнятті рішення господарський суд виходив із доведеності наявними у справі доказами факту навмисного порушення відповідачем чинного законодавства України у сфері захисту авторських та суміжних прав шляхом розповсюдження /продажу та пропонування до продажу/ примірників аудіовізуальних творів та фонограм тощо без маркування останніх контрольними марками.

Не погодившись із вищезгаданим рішенням, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також, неповне зясування важливих для вирішення спору обставин справи, просить дане рішення скасувати та прийняти у справі нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Зокрема, на думку апелянта, місцевим господарським судом не було зясовано наступне: обсяг прав позивача за договором №ИК/08-11/2 від 01.01.2008р. щодо подання позову та отримання відповідної компенсації за порушення майнового авторського права; чи не пропущено позивачем строк позовної давності; чи є позивач субєктом авторського права в розумінні Закону України “Про авторське право та суміжні права”; чи існували спірні твори на момент укладення договору; фактична наявність у позивача прав на спірний обєкт інтелектуальної власності; неправомірне застосування до спірних правовідносин чинного законодавства України; неправомірне застосування до відповідача 4 120,00 грн. штрафу, що, на його думку, є адміністративною санкцією, за спливом передбаченого ст.250 ГК України шестимісячного строку.

Представник відповідача /скаржника/ в жодне судове засідання не зявився, проте, 10.08.2011р. надіслав до канцелярії суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке колегією суддів відхилене, з огляду на сплив встановленого ст.102 ГПК України двомісячного строку.

Крім того, слід зауважити, що ухвалою апеляційного господарського суду від 29.06.2011р., за клопотанням позивача, відповідно до ч.3 ст.69 ГПК України, строк розгляду апеляційної скарги вже продовжувався на пятнадцять днів, до 16.08.2011р.

Заслухавши пояснення уповноваженого представника позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, викладені в апеляційній скарзі заперечення виявились неспроможними та спростованими наявними в матеріалах справи доказами.

На думку колегії суддів, місцевим господарським судом на підставі належних письмових доказів було повно та обєктивно з'ясовано такі фактичні обставини справи, як наданий позивачу обсяг прав, чи є ТОВ «Чесна музика»суб'єктом авторського права в розумінні Закону України «Про авторське право і суміжні права»та яким чином відбувалася передача товариству «Чесна музика» майнових авторських прав на спірні музичні твори. Так, аналізуючи зміст Ліцензійного договору №ИК/08-11/2 від 01.01.2008 року, що укладений між позивачем та ТОВ «Издательство Монолит», з додатком №1 до нього (надалі - договір), суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачеві передані виключні майнові авторські права на використання у межах території України творів, зазначених у додатках до цього договору (Додаток №1 від 01.01.2008р. містить конкретний перелік творів), способами, передбаченими розділом 3 цього договору. Зокрема, позивачеві було передано право (виключне майнове авторське право) на розповсюдження примірників вищезгаданих творів споживачам (п. 3.1.2). В свою чергу, право суб'єкта авторського права звертатися до суду за захистом свого права прямо встановлено ст.52 Закону України «Про авторське право і суміжні права», у частині 1 якої зазначено, що за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції. Зі змісту частини 2 цієї статті (з урахуванням підпункту г ) вбачається, що при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право подавати позови про виплату компенсації.

Відповідно до ст.50 Закону України «Про авторське право і суміжні права», порушенням авторського права, що дає підстави для судового захисту, є в тому числі розповсюдження контрафактних примірників творів.

Таким чином, твердження відповідача про те, що за ліцензійним договором право подання позовів та отримання компенсації за порушення майнових авторських прав позивачу не надавалося, є безпідставним та необґрунтованим, адже суперечить передбаченому чинним законодавством України праву на звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів.

Що ж до тверджень апелянта стосовно пропуску позивачем строку позовної давності, то місцевим господарським судом було вірно встановлено, що факт порушення відповідачем виключних майнових авторських прав позивача мав місце 26.02.2008р., тоді як звернення позивача до суду датовано 25.02.2011р.

Для вимог про захист авторських прав і виплату компенсації за порушення майнових авторських прав спеціальний строк позовної давності законодавцем не визначений, отже,

до спірних правовідносин підлягає застосуванню загальний строк позовної давності, який згідно зі ст.257 Цивільного кодексу України становить 3 роки.

Таким чином, трирічний строк позовної давності за фактом порушення, яке відбулося 26.02.2008р. спливає 26.02.2011p., що підтверджує своєчасність звернення позивача до суду.

Окрім того, щодо заперечень відповідача стосовно фактичного існування спірних творів станом на момент укладення ліцензійного договору, господарським судом було вірно встановлено та зазначено в оскаржуваному рішенні, що Додаток №1 від 01.01.2008р. до ліцензійного договору містить конкретний перелік творів, права саме на які і були передані позивачеві.

В той же час, факт розповсюдження ФОП ОСОБА_2 саме тих музичних творів, виключні майнові авторські права на які на дату розповсюдження належали позивачу підтверджений, зокрема, -актом перевірки №9 від 26.02.2008 p., яким підтверджено факт розповсюдження відповідачем (через реалізатора ОСОБА_3) CD-ROM та DVD-ROM дисків з записами аудіовізуальних творів та фонограм. Крім того, в акті перевірки №9 від 26.02.2008р. зазначено, що «на оглянутих примірниках зміст запису відповідає написам на упаковках та вони не підпадають під перелік пункту 5-го ст. 8 Закону України №1098-IV від 10.07.2003р. Будь-які документи на право реалізації зазначеної продукції, ліцензійні договори з правовласниками відсутні». Зазначений акт перевірки містить підпис відповідача. При цьому, жодних зауважень щодо невідповідності змісту запису на вилучених дисках написам на упаковках акт перевірки та інші матеріали перевірки не містять; -протоколом огляду та вилучення від 26.02.2008p.; -поясненнями відповідача та реалізатора відповідача від 26.02.2008р.; -додатком до протоколу огляду та вилучення від 26.02.2008р., що містить перелік (за назвами) тих CD-ROM та DVD-ROM дисків, які містили спірні авторські твори, розповсюдження яких здійснював відповідач з порушенням виключних майнових авторських прав компаній-правовласників тощо.

Отже, законодавцем передбачено відповідальність за порушення авторського права шляхом розповсюдження контрафактних примірників творів. При цьому, слід зауважити, що вже факт пропонування публіці контрафактних примірників творів вже є розповсюдженням об'єктів авторського права в розумінні Закону України «Про авторське право і суміжні права», адже під «розповсюдженням об'єктів авторського права і (або) суміжних прав»у ст.1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»розуміється будь-яка дія, за допомогою якої об'єкти авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо чи опосередковано пропонуються публіці, у тому числі, доведення цих об'єктів до відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до цих об'єктів з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором).

Так, в частині 2 ст.699 Цивільного кодексу України зазначено, що виставлення товару, демонстрація його зразків або надання відомостей про товар у місцях його продажу є публічною пропозицією укласти договір незалежно від того чи вказана ціна та інші істотні умови договору купівлі-продажу, крім випадків, коли продавець явно визначив, що відповідний товар не призначений для продажу.

В даному випадку, способом надання відомостей про такий вид товару як CD-ROM та DVD-ROM диск є поліграфічна обкладинка (яка, зокрема, має містити інформацію про зміст записів на диску, про його виробника, контрольну марку тощо).

З наведеного випливає, що, надавши на поліграфічних обкладинках CD-ROM та DVD-ROM дисків відомості про товар у місці його продажу, ФОП ОСОБА_2 здійснила публічну пропозицію укласти договір, тобто, запропонувала публіці контрафактні примірники творів, що, відповідно до ст.1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», є розповсюдженням об'єктів авторського права. Вже саме встановлення цього факту колегія суддів вважає достатнім для захисту порушеного авторського права, незалежно від того, чи був спірний музичний твір в подальшому реалізований.

Безпідставним апеляційний господарський суд вважає також заперечення відповідача /скаржника/ стосовно неправомірного застосування до спірних правовідносин чинного законодавства України, з огляду на п.28 рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 р. №04-5/1107. Так, колегія суддів вважає за доцільне зауважити на тому, що відповідач не є стороною за вищезгаданим ліцензійним договором про передачу авторських прав, а є порушником, який у позадоговірному порядку та без будь-якої правової підстави здійснював розповсюдження музичних творів, виключні майнові авторські права на які належать позивачеві.

В той же час, п.28 Президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004р. №04-5/1107 містить вказівку й на необхідність господарським судам враховувати те, що у визначенні обсягу та строку чинності прав інтелектуальної власності на твір у відносинах, ускладнених іноземним елементом, застосуванню підлягає право України, як країни, де вимагається охорона твору.

Неспроможними в ході апеляційного провадження виявились також твердження відповідача щодо ігнорування місцевим господарським судом норм Господарського кодексу України в частині передачі прав на об'єкти інтелектуальної власності. Так, на думку апеляційної інстанції, господарським судом Дніпропетровської області до спірних правовідносин цілком правомірно було застосовано норми ч.2 ст.1107 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що договір про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі, та ч.1 ст.1114 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зазначені договори обов'язковій державній реєстрації не підлягають. Таким чином, відсутність державної реєстрації, на яку вказує відповідач, на чинність наданих за договором прав на відповідний об'єкт права інтелектуальної власності, зокрема, на право ліцензіата на звернення до суду за захистом останнього, не впливає. У підсумку, щодо неправомірності покладення на відповідача штрафу у розмірі 4 120,00 грн., який апелянт вважає адміністративно-господарською санкцією, за спливом передбаченого ст.250 ГК України шестимісячного строку слід зазначити, що, відповідно до ч.1 ст.241 Господарського кодексу України, адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Частина 2 вищевказаної статті зазначає, що перелік порушень, за які з субєкта господарювання стягується штраф, а також, розмір і порядок його стягнення, визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено спірне правопорушення. Отже, штраф, який передбачений Законом України «Про авторське право і суміжні права», підлягає стягненню з усіх осіб-порушників, як з суб'єктів господарювання, так і з будь-яких інших осіб, що субєктами господарювання не являються. За таких обставин, на думку колегії суддів, зазначений штраф вважати адміністративно-господарською санкцією у розумінні Господарського кодексу України неможна.

В той же час, враховуючи доведеність наявними у справі доказами факту навмисного порушення відповідачем законодавства у сфері захисту авторських та суміжних прав, цілком правомірним, на думку колегії суддів, є стягнення з останнього в доход державного бюджету України на підставі ч.3 ст.52 Закону України “Про авторське право і суміжні права” 10% від присудженої на користь позивача суми, що дорівнює 4 120 грн. 00 коп.

Зважаючи на наведене, оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, адже при його прийнятті господарським судом було повно, всебічно та обєктивно розглянуто всі обставини справи та їм надана належна правова оцінка, у звязку з чим підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст.103, 105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2011р. у справі №5005/2633/2011 - залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Дніпропетровськ, без задоволення.

Головуючий суддя І.М. Науменко

Суддя О.В. Голяшкін

Суддя Л.О. Чимбар