Рішення № 18174337, 26.07.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.11 справа№ 5015/3527/11

за позовом : приватне підприємство “Торгівельна фірма “Герміона”

до відповідача : “Дочірня компанія “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” від імені якої діє філія Управління магістральних газопроводів “Львівтрансгаз” в особі Опарського виробничого управління підземного зберігання газу

про примусове стягнення заборгованості та штрафних санкцій

ціна позову: 32655,95грн.

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність в матеріалах справи, Коваль Л.Л., директор;

від відповідача ОСОБА_2, довіреність в матеріалах справи

Суть спору:

ПП “Торгівельна фірма “Герміона” звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Опарського виробничого управління підземного зберігання газу Управління магістральних газопроводів “Львівтрансгаз”ДК “Укртрансгаз”НАК “Нафтогаз України” про примусове стягнення заборгованості та штрафних санкцій; ціна позову: 32655,95грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 25.06.2011р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 10год. 30хв. 13.07.2011р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі господарського суду Львівської області по даній справі від 13.07.2011р.

За клопотанням сторонни, ухвалою господарського суду Львівської області №5015/3527/11 замінено первісного відповідача належним відповідачем - “Дочірня компанія “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”(м.Київ, вул.. Кловський Узвіз, 9/1) від імені якої діє філія Управління магістральних газопроводів “Львівтрансгаз”(79026, м. Львів , вул..Рубчака, 3) в особі Опарського виробничого управління підземного зберігання газу (82164, с.Опари Дрогобичького району, Львівської області, код ЄДРПОУ 25560823, п/р 26001625385351 у ЛОФ ПАТ “Укрсоцбанк” у м.Львів, МФО 32019).

Представникам Сторін оголошено права і обовязки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області та наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень) зазначено, що права та обовязки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представники Позивача в судове засідання зявились, позовні вимоги підтримали повністю.

Протягом розгляду справи представниками Позивача подано суду наступні документи: клопотання про заміну Відповідача; довідку про включення Відповідача в ЄДРПОУ; довіреності на право здійснення представництва; оригінал договору купівлі-продажу №60 від 01.12.2010р. (№101246194 від 23.12.2010р.).

Представник Відповідача в судове засідання зявився, проти позову усно заперечив.

Протягом розгляду справи представником відповідача подано копію довіреності на право здійснення представництва.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобовязувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Щодо стягнення 27150грн. основного боргу.

23.12.2010р. між Позивачем (Продавець) та Відповідачем (Покупець) укладено договір купівлі-продажу №60 (№101246194 (далі Договір), відповідно до п.1.1 якого, Продавець, який є власником Товару зобовязується поставити і передати його у власність (повне господарське відання) Покупця, а Покупець зобовязується прийняти і оплатитийого на умовах цього Договору.

Згідно п.п.1.2, 6.1 Договору, найменування, кількість і ціни Товару, що є предметом цього Договору, обумовлюються в Специфікації, яка є невідємною частиною данного Договору; ціна за одиницю Товару передбачена Специфікацією, яка є невідємвною частиною цього Договору.

Відповідно до п.6.2 Договору, загальна ціна цього Договору складає 27150грн.

Згідно п.7.1 Договору, Покупець проводить розрахунок з Продавцем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Продавця протягом 30 днів з дати поставки.

Відповідно до п.9.1 Договору, цей Договір вступає в силу з моменту підписання його Сторонами і діє до 31.12.2010р., а в частині розрахунків, - до повного виконання. Згідно угоди про зміни і доповнення до Договору №101246194 від 31.01.2011р. (Додаток №1 до Договору), п.9 викладено в наступній редакції, - цей Договір вступає в силу з моменту підписання його Сторонами і діє до 15.02.2011р., а в частині розрахунків, - до повного виконання.

Договір та угоду про зміни і доповнення до Договору №101246194 від 31.01.2011р. підписано та скріплено відбитками печаток Сторін.

Сторонами підписано та скріплено відбитками печаток Специфікацію до Договору, якою визначено назву продукції датчик-реле температури Т21ВМ-2-09, кількість 5 шт., ціну з ПДВ 5430грн., суму з ПДВ 27150грн.

Відповідно до видаткової накладної №26 від 03.02.2011р. на підставі довіреності Відповідача №18 від 03.02.2011р., представником Відповідача отримано вказаний у Специфікації Товар на загальну суму 27150грн.

Наведене підтверджується, в тому числі, актом приймання-передачі Товару від 03.02.2011р.

В матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази здійснення Відповідачем розрахункуза Договором повністю чи частково, чи відсутності такого боргу.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази відсутності боргу в розмірі 27150грн., чи здійснення його часткової або повної сплати Відповідачем, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 27150грн. боргу підлягають до задоволення.

Щодо стягнення 4344грн. штрафних санкцій.

Позивач у позовній заяві надає розрахунок штрафних санкцій згідно ч.2 ст.231 Господарського кодексу України, в тому числі 2443,50грн. 0,1% пені за 90 днів прострочення та 1900,5грн. 7% штрафу.

Відповідно до п.10.1 Договору, за порушення умов цього Договору постраждала Сторона застосовує штрафні санкції у порядку, передбаченому чиним законодавством України.

Згідно ч.2 ст.231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність проведених розрахунків штрафних санкцій, враховуючи також п.7.1 Договору та дату передачі Товару (зазначену вище в мотивувальній частині рішення щодо стягнення основного боргу (03.02.2011р.), суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 2443,50грн. пені та 1900,5грн. штрафу підлягають до задоволення.

Щодо стягнення 200,84грн. 3% річних за невиконання зобовязання та 961,11грн. інфляційних нарахувань.

Позивач у позовній заяві наводить розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань, проведені відповідно до суми основного боргу (27150грн.), при чому 3% річних розраховані за період 90 днів прострочення, а інфляційні нарахування за березень-травень 2011р.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність нарахування інфляційного збільшення суд зазначає, що такий проведено невірно. Так, Позивачем розраховано інфляційні нарахування, в тому числі за березень 2011р. Проте, як зазначено вище в мотивувальній частині рішення суду щодо стягнення основного боргу, Товар поставлений 03.02.2011р. Згідно п.7.1 Договору, розрахунок повинен бути проведений протягом 30 днів з дати поставки. Відтак, першим днем порушення строку розрахунку слід вважати 05.03.2011р. Отже, інфляційні нарахування за березень 2011р. слід розраховувати пропорційно кількості прострочених днів до кількості календарних днів у місяці.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність проведених розрахунків, суд зазначає, що позовні вимоги щодо стягнення інфляційних нарахувань підлягають до задоволення в розмірі 839,90грн., в частині стягнення 121,21грн. інфляційних нарахувань слід відмовити; вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 200,84грн. 3% річних підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ст. 4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

26.07.2011року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 01.08.2011року.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. В позові відмовити частково.

2. Стягнути з дочірньої компанії «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(7900, м.Львів, вул.Рубчака, 3, ідентифікаційний код 25560823) на користь приватного підприємства «Торгівельна фірма «Герміона»(79015, м.Львів, вул.Скісна, 2, кв.4, ідентифікаційний код 34368129) 27150грн. основного боргу, 2443,50грн. пені, 1900,5грн. штрафу, 200,84грн. 3% річних, 839,90грн. інфляційних нарахувань, 326,56грн. державного мита та 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.